Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему 17 жовтня 2018 року
м. Київ
Справа № 812/148/16
Провадження № 11-782апп18
Велика Палата Верховного Суду у складі:
судді-доповідача Золотнікова О. С.,
суддів Антонюк Н. О., Бакуліної С. В., Британчука В. В., Гудими Д. А., Данішевської В. І., Кібенко О. Р., Князєва В. С., Лобойка Л. М., Лященко Н. П., Прокопенка О. Б., Рогач Л. І., Саприкіної І. В., Ситнік О. М., Ткачука О. С., Яновської О. Г.
розглянула в порядку письмового провадженнякасаційну скаргу ОСОБА_3 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року (суддя Ковальова Т. І.) та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року (судді Гаврищук Т. Г., Блохін А. А., Сухарьок М. Г.) у справі № 812/148/16 за позовом ОСОБА_3 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд), уповноваженої особи Фонду на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укркомунбанк» (далі - уповноважена особа, ПАТ «Укркомунбанк» відповідно) Матвієнка Андрія Анатолійовича, третя особа - ПАТ «Укркомунбанк», про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми за вкладом і
У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовомдо Фонду та уповноваженої особи, в якому просила:
- визнати протиправною бездіяльність відповідачів в частині невжиття заходів по відшкодуванню вкладникам ПАТ «Укркомунбанк», у тому числі позивачу, гарантованих законом сум вкладів;
- зобов'язати Фонд включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на отримання вкладу за рахунок коштів Фонду;
- стягнути з Фонду на користь позивача суму вкладу в розмірі 10 тис. грн.
Луганський окружний адміністративний суд ухвалою від 05 липня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року, закрив провадження в цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Не погодившись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, ОСОБА_3 у касаційній скарзі зазначила, що суди попередніх інстанцій порушили норми процесуального права. На думку скаржника, оскільки Фонд є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами КАС України. На підставі викладеного ОСОБА_3 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і направити справу для продовження розгляду до Луганського окружного адміністративного суду.
Суддя Вищого адміністративного суду України ухвалою від 02 вересня 2016 року відкрив касаційне провадження в цій справі.
15 грудня 2017 року розпочав роботу Верховний Суд і набрав чинності Закон України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VIII «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», яким КАС України викладено в новій редакції.
Підпунктом 4 пункту 1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України в редакції цього Закону передбачено, що касаційні скарги (подання) на судові рішення в адміністративних справах, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, передаються до Касаційного адміністративного суду та розглядаються спочатку за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
У лютому 2018 року цю справу передано на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду ухвалою від 26 червня 2018 року передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до частини шостої статті 346 КАС України, а саме у зв'язку з оскарженням учасником справи судового рішення з підстав порушення правил предметної юрисдикції.
ВеликаПалата Верховного Суду ухвалою від 30 серпня 2018 року прийняла та призначила цю справу до касаційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи згідно з пунктом 3 частини першої статті 345 КАС України.
Представник уповноваженої особи у запереченнях на касаційну скаргу зазначив, що Луганський окружний адміністративний суд під час розгляду справи дійшов правильного висновку про закриття провадження у справі, оскільки вказаний спір не є публічно-правовим. У зв'язку з викладеним представник уповноваженої особи просить відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_3
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та наведені в касаційній скарзі і в запереченнях на неї доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги позивача.
З матеріалів справи вбачається, що 15 липня 2013 року між ОСОБА_3 (вкладник) та ПАТ «Укркомунбанк» (банк) укладено договір № 02988 про строковий банківський вклад фізичної особи - резидента в національній валюті, згідно з яким банк приймає грошові кошти вкладника на вкладний рахунок № НОМЕР_1 в сумі 10 тис. грн терміном до 23 липня 2014 року з нарахуванням 17,5 % річних.
Того ж дня згідно з квитанцією № 9104_70 позивач вніс на власний банківський рахунок у ПАТ «Укркомунбанк» грошові кошти в сумі 10 тис. грн із призначенням платежу «Надходження грошових коштів згідно договору вкладу № 02988 від 15/07/2013».
На підставі постанови Правління Національного банку України від 12 травня 2015 року № 309/БТ «Про віднесення ПАТ «Укркомунбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 12 травня 2015 року № 96 «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укркомунбанк», яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Матвієнка А. А.
Відповідно до постанови Правління Національного банку України від 14 вересня 2015 року № 604 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укркомунбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення від 14 вересня 2015 року № 169 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укркомунбанк» та делегування повноважень ліквідатору банку».
Згідно з випискою з протоколу засідання виконавчої дирекції Фонду від 22 вересня 2015 року № 229/15 станом на 14 вересня 2015 року не встановлено первинних бухгалтерських документів ПАТ «Укркомунбанк», а також серверів (із встановленою базою даних банку) автоматизованої банківської системи, інших документів та технічних засобів банку, у зв'язку з чим тимчасово не вбачається можливим скласти перелік вкладників ПАТ «Укркомунбанк», які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду.
Станом на момент звернення до суду з цим позовом Фонд не включив ОСОБА_3 до реєстру вкладників, які мають право на отримання гарантованого відшкодування за вкладом за рахунок Фонду.
Закриваючи провадження у справі за позовом ОСОБА_3, Луганський окружний адміністративний суд, з висновками якого погодився і суд апеляційної інстанції, керувався тим, що цей спір не містить ознак публічно-правового з огляду на висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15, а заявлені позовні вимоги мають розглядатися за правилами господарського судочинства.
Велика Палата Верховного Суду не погоджується з указаними висновками судів першої та апеляційної інстанцій з огляду на таке.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Згідно із частиною другою статті 2 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній на час звернення позивача до суду з вказаним позовом) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
На підставі пункту 7 частини першої статті 3 КАС України суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини другої статті 4 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Пунктом 1 частини другої статті 17 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Наведені норми узгоджуються з положеннями статей 2, 4 та 19 КАС України (у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року), якими визначено завдання та основні засади адміністративного судочинства, зміст публічно-правового спору та справи, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними під час здійснення владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Як установлено матеріалами справи, ОСОБА_3 звернулася до адміністративного суду з позовом до Фонду та уповноваженої особи про визнання протиправною бездіяльності відповідачів в частині невжиття заходів по відшкодуванню вкладникам ПАТ «Укркомунбанк», у тому числі позивачу, гарантованих законом сум вкладів, зобов'язання Фонду включити ОСОБА_3 до переліку вкладників, які мають право на отримання вкладу за рахунок коштів Фонду, та стягнення з Фонду на користь позивача суми вкладу у розмірі 10 тис. грн.
Правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, повноваження Фонду, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами встановлюються Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон № 4452-VI). Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 зазначеного Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.
Згідно із частиною першою статті 4 вказаного Закону основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.
Для цього Фонд наділено відповідними функціями, визначеними частиною другою статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами у строки, визначені цим Законом; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників.
На підставі частин першої та другої статті 6 зазначеного Закону в межах своїх функцій та повноважень Фонд здійснює нормативне регулювання системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд приймає нормативно-правові акти з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.
За приписами частини першої статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.
Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд у цих відносинах є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.
Закриваючи провадження у справі, суди попередніх інстанцій керувалися правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15, у якій з посиланням на норми Закону України від 14 травня 1992 року № 2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон № 2343-XII) та приписи статті 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) було вказано, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Велика Палата Верховного Суду відступила від цього висновку, що зазначено в її постанові від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16.
Правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на відшкодування за рахунок коштів Фонду, щодо формування реєстру відшкодувань вкладникам, які мають право на таке відшкодування, складаються без участі банку-боржника.
Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в цих учасників виникають відповідні права та обов'язки.
Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих осіб, які мають право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.
Так, за змістом частин першої та другої статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами. Сума граничного розміру відшкодування коштів за вкладами не може бути меншою 200 тис. грн. Вкладник має право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами.
У разі прийняття Національним банком України рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, на день початку процедури ліквідації банку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на дату прийняття такого рішення, незалежно від кількості вкладів в одному банку (частина шоста статті 26 Закону № 4452-VI).
Нормами статті 27 Закону № 4452-VI установлено порядок визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами, зокрема:
- уповноважена особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку;
- уповноважена особа Фонду формує перелік рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, із визначенням сум, що підлягають відшкодуванню;
- виконавча дирекція Фонду затверджує реєстр відшкодувань вкладникам для здійснення виплат відповідно до наданого уповноваженою особою Фонду переліку рахунків, за якими вкладник має право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду;
- Фонд не пізніше ніж через 20 робочих днів з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку розміщує оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам на офіційному веб-сайті Фонду та оприлюднює оголошення про початок відшкодування коштів вкладникам у газеті «Урядовий кур'єр» або «Голос України».
Відповідно до частини першої статті 28 Закону № 4452-VI Фонд розпочинає виплату відшкодування коштів у національній валюті України в порядку та у черговості, встановлених Фондом, не пізніше 20 робочих днів (для банків, база даних про вкладників яких містить інформацію про більше ніж 500 тис. рахунків, - не пізніше 30 робочих днів) з дня початку процедури виведення Фондом банку з ринку.
Отже, отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду відбувається без участі банку-боржника.
Саме тому на банки не поширюється дія Закону № 2343-ХІІ, що встановлено частиною восьмою статті 36 Закону № 4452-VI.
Таким чином, немає підстав вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо визначення вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, складаються з участю банку. Ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг гарантованого відшкодування коштів вкладникам.
Наведене свідчить про те, що спір стосовно права на відшкодування коштів за вкладами фізичних осіб за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, гарантованого державою, є публічно-правовим, має особливий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини другої статті 4 Закону № 4452-VI), тому його не можна вважати спором у зв'язку з процесом ліквідації банку.
Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що на ці правовідносини не розповсюджуються норми статті 12 ГПК України, а тому юрисдикція господарських судів на такі спори не поширюється.
З огляду на викладені норми матеріального та процесуального права перевірка законності дій та рішень Фонду та уповноваженої особи щодо виконання покладених на них владних управлінських функцій у сфері реалізації публічних інтересів держави не регулюється нормами Закону № 2343-ХІІ відповідно до прямого припису частини восьмої статті 36 Закону № 4452-VI, який є спеціальним щодо таких правовідносин, а тому підстав для розгляду цієї справи в порядку господарського судочинства немає.
При цьому ВеликаПалата Верховного Суду вважає, що Фонд як юридична особа публічного права виконує спеціальну функцію у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, уповноважена особа Фонду в цьому випадку виконує від імені Фонду делеговані ним повноваження щодо гарантування вкладів фізичних осіб, а тому спір стосовно формування переліку рахунків, за якими вкладники мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду, з визначенням сум, що підлягають відшкодуванню, та затвердження реєстру відшкодувань вкладникам за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і належить до юрисдикції адміністративних судів.
Отже, висновок судів попередніх інстанцій про закриття провадження в цій справі з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 157 КАС України (у редакції, чинній на час прийняття рішень), є помилковим.
Аналогічну правову позицію висловлено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року у справі № 813/921/16 та від 23 травня 2018 року у справі № 820/3770/16.
За нормами частини третьої статті 3 КАС України (тут і далі - у редакції, чинній з 15 грудня 2017 року) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідком розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково для продовження розгляду.
Відповідно до частини першої статті 353 КАС України підставою для скасування ухвали судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи для продовження розгляду є неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвели до постановлення незаконної ухвали суду першої інстанції та (або) постанови суду апеляційної інстанції, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі.
Оскільки суди попередніх інстанцій ухвалили судові рішення, які перешкоджають подальшому провадженню у справі, з порушенням норм процесуального права, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для скасування цих судових рішень з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 356, 359 КАС України, Велика Палата Верховного Суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.
2. Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 09 серпня 2016 року скасувати, а справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. С. Золотніков
Судді: Н. О. Антонюк Н. П. Лященко
С. В. Бакуліна О. Б. Прокопенко
В. В. Британчук Л. І. Рогач
Д. А. Гудима І. В. Саприкіна
В. І. Данішевська О. М. Ситнік
О. Р. Кібенко О. С. Ткачук
В. С. Князєв О. Г. Яновська
Л. М. Лобойко