Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему Головуючий у 1 інстанції - Ковальова Т.І.
Суддя-доповідач - Гаврищук Т.Г.
09 серпня 2016 року справа №812/148/16
приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15
Донецький апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Гаврищук Т.Г.
суддів: Блохіна А.А.
Сухарька М.Г.
При секретарі судового засідання Святодух О.Б.,
За участю сторін по справі:
Позивач: не з'явився,
Відповідач1: не з'явився,
Відповідач2: Лакиза С.М. (за довіреністю)
Третя особа: Лакиза С.М. (за довіреністю)
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі №812/148/16 (головуючий І інстанції Ковальова Т.І.) за позовом ОСОБА_4 до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укркомунбанк» Матвієнко Андрій Анатолійович, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укркомунбанк» про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії та стягнення суми за вкладом, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, уповноваженої особи на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Укркомунбанк» Матвієнко Андрій Анатолійович, третя особа - Публічне акціонерне товариство «Укркомунбанк» про визнання протиправними бездіяльність в частині невжиття заходів по відшкодуванню вкладникам ПАТ «Укркомунбанк» гарантованих законом сум вкладів; зобов'язання включення до переліку вкладників, що мають право на отримання вкладу за рахунок коштів Фонду; стягнення суми за вкладом у розмірі 10 000,00 грн.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року закрито провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки зазначену справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства. Позивачу також роз'яснено, що дана справа підсудна господарському суду.
Вирішуючи спірні правовідносини між сторонами, суд першої інстанції виходив з того, що даний спір не є публічно-правовим та не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права. Позивач вважає, що наведений спір є публічно-правовим, а тому підлягає розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач зазначив, що в даному випадку суд першої інстанції згідно до вимог ст..244-2 КАС України має право відступити від правової позиції, викладеної у постанові Верховного суду України від 16 лютого 2016 року у справі №21-4846а15. Звернення за захистом порушених прав до господарського суду, на думку позивача, не є ефективним засобом юридичного захисту. Більш того, його вимоги взагалі не можуть розглядатися господарським судом за нормами Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Закон України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» №4452-У1 прийнятий 23.02.2012 року, тобто пізніше Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом». Також позивач посилається на п.25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів», згідно якого оскільки Фонд гарантування вкладів фізичних осіб є державною спеціалізованою установою, яка виконує функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб, то спори, які виникають у цих правовідносинах, є публічно-правовими та підлягають розгляду за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. Позивач також вважає, що судом першої інстанції не було дотримано вимог Конвенції про захист людини і основоположних свобод, ратифікована Законом України №475/97-ВР від 17.07.1997 року.
Позивач, відповідач1 у судове засідання не з'явились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомленні належним чином.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, представника третьої особи, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, заперечення на скаргу, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Згідно до ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
За приписами п.1 ч.2 ст.17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та ПАТ «Укркомунбанк» був укладений договір №02988 про строковий банківський вклад фізичної особи резидента в національній валюті
На підставі постанови Правління НБУ №309/БТ від 12.05.2015 року «Про віднесення ПАТ «Укркомунбанк» до категорії неплатоспроможних» виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення №96 від 12.05.2015 року «Про запровадження тимчасової адміністрації у ПАТ «Укркомунбанк», за яким запроваджено тимчасову адміністрацію та призначено уповноважену особу Фонду Матвієнка А.А..
Відповідно до постанови Правління НБУ №604 від 14.09.2015 року «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію ПАТ «Укркомунбанк» виконавчою дирекцією Фонду прийнято рішення №169 від 14.09.2015 року «Про початок процедури ліквідації ПАТ «Укркомунбанк» та делегування повноважень ліквідатору банку».
Частиною третьої статті 2 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон №2343) визначено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.
Згідно статті 1 Закону України «Про банки і банківську діяльність» (далі - Закон №2121) цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні, організаційній і правові засади створення, діяльності, реорганізації і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 6 статті 2 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - Закон №4452) ліквідація банку - процедура припинення банку як юридичної особи відповідно до законодавства.
Частиною першою статті 12 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарським судам підвідомчі справи, зокрема, про банкрутство; справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого порушено справу про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником.
Колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що системний аналіз вказаних норм законодавства свідчить, що на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Такий правовий висновок викладено в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах від 15 червня 2016 року та в постанові колегії суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 16 лютого 2016 року у справі № 21-4846а15.
Відповідно до ч.1 ст.244-2 КАС України висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятий за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.
У справі, яка розглядається, судом першої інстанції встановлено, що ПАТ «Укркомунбанк» знаходиться в процедурі ліквідації у зв'язку із визнанням його неплатоспроможним. За таких обставин, колегія суддів погоджує висновок суду першої інстанції про те, що даний спір повинен розглядатися за правилами господарського судочинства.
Згідно п.1 ч.1 ст.157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо її не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що судом першої інстанції правомірно закрито провадження у справі, оскільки на спори, які виникають на стадії ліквідації (банкрутства) банку, не поширюється юрисдикція адміністративних судів.
Відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування рішення є порушення судом норм матеріального чи процесуального права.
Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про те, що при розгляді справи судом першої інстанції було допущено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.
Згідно зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Статтею 13 Конвенції визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення встановлений законом поширюється не лише на правову основу самого існування суду, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття суд, встановлений законом у частині першій статті 6 Конвенції передбачає усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів. З огляду на це не вважається судом, встановленим законом орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.
У рішенні від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Великої Британії" Європейський суд з прав людини закріпив правило, що пункт 1 статті 6 Конвенції стосується невід'ємного права особи на доступ до суду. Прямим порушенням права на доступ до суду є необхідність отримання спеціальних дозволів на звернення до суду.
Крім цього, порушення права особи на доступ до суду є в разі незаконного повернення позовної заяви, відмови у відкритті провадження, залишення позовної заяви без розгляду.
В даному випадку, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що цей спір повинен розглядатися в порядку господарського, а не адміністративного судочинства.
Посилання позивача на п.25 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 року №8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» колегією суддів не прийнято до уваги з огляду на приписи ст..9 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судова колегія дійшла висновку про те, що підстави для скасування рішення суду першої інстанції відсутні, а тому відхиляє апеляційну скаргу і залишає судове рішення без змін.
Керуючись статтями 24, 160 ,167, 184, 195, 196, 199, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі №812/148/16 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі №812/148/16 - залишити без змін.
Вступна та резолютивна частини ухвали прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 09 серпня 2016 року.
Ухвала у повному обсязі буде складена у нарадчій кімнаті 10 серпня 2016 року.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Головуючий: Гаврищук Т.Г.
Судді: Блохін А.А.
Сухарьок М.Г.