Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"28" лютого 2019 р. Справа№ 910/16280/18
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Дикунської С.Я.
суддів: Мальченко А.О.
Жук Г.А.
секретар судового засідання Вінницька Т.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання
розглянувши матеріали справи за апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю «Віртуальні Технології і системи» та Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця»
на ухвалу Господарського суду міста Києва
від 06.12.2018
у справі №910/16280/18 (суддя Підченко Ю.О.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю
«Універсальні інформаційні технології»
(далі - ТОВ «Універсальні інформаційні технології»)
до Акціонерного товариства «Українська залізниця» в
особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця»
(далі - АТ «Українська залізниця» в особі РФ
«Південно-Західна залізниця»)
Товариства з обмеженою відповідальністю «Віртуальні Технології
і системи» (далі - ТОВ «Віртуальні Технології і системи»)
про визнання недійсним договору і рішення тендерного комітету
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі № 910/16280/18 заяву ТОВ «Універсальні інформаційні технології» про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи до забезпечення позову шляхом заборони АТ «Українська залізниця» та РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Віртуальні технології і системи» та їх службовим особам вчиняти дії, спрямовані на виконання обов'язків за договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, у тому числі щодо виконання будь-яких робіт, поставки будь-яких матеріалів, програмного забезпечення чи надання будь-яких послуг, виконання будь-яких грошових розрахунків, обумовлених договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018. У задоволенні заяви ТОВ «Універсальні інформаційні технології» в іншій частині відмовлено.
Не погоджуючись із згаданою ухвалою суду, ТОВ «Віртуальні Технології і системи» оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви ТОВ «Універсальні інформаційні технології» про застосування заходів забезпечення позову. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала прийнята за неповного з'ясування обставин, з порушенням норм процесуального права. За твердженнями апелянта, в своїй заяві про забезпечення позову позивач не вказував на конкретний пункт ст. 137 ГПК України, згідно якого він просив застосувати заходи забезпечення, однак фактично просив зупинити дію договору, про що безпосередньо зазначив в резолютивній частині заяви, натомість суд першої інстанції сам визначив види забезпечення позову, чим порушив принцип змагальності сторін. Крім цього, на переконання апелянта, вжиті заходи забезпечення позову за своєю суттю є тотожними задоволенню позовних вимог, оскільки в позовній заяві позивач, зокрема, просив визнати недійсним Договір про публічну закупівлю, правовими наслідками чого буде двостороння реституція у вигляді відновлення попереднього становища. Апелянт стверджував, що обрані судом заходи забезпечення позову є неадекватними та непропорційними, адже на невизначений термін паралізовано виконання Договору і фактично унеможливлено виконання тих робіт і надання тих послуг, потреба у яких обґрунтовувалась замовником за Договором, що фактично зриває урядову реформу по запуску, ефективній та зручній експлуатації швидкісного експресу Київ-Бориспіль. На переконання апелянта, згадані дії паралізують нормальну господарську діяльність відповідачів, оскільки можливість ефективного налагодження і виконання робіт є нерозривною в часі. Крім цього, враховуючи значний об'єм коштів, вкладених в закупівлю обладнання, розпочатих процесів виконання робіт, для відповідача - ТОВ «Віртуальні Технології і системи» це фактично повне припинення господарської діяльності і значні збитки. За твердженнями апелянта, внаслідок вжиття заходів забезпечення позову АТ «Українська залізниця» має фактично заморожені близько 22 мільйонів гривень, оскільки кошти мають цільове призначення, а ТОВ «Віртуальні Технології і системи» має нереалізоване обладнання, недописане програмне забезпечення і позбавлене можливості в терміни Договору здійснити в повній мірі замовлення. Більше того, в оскаржуваній ухвалі відсутнє будь-яке зазначення щодо можливості зустрічного забезпечення тощо.
Не погоджуючись із згаданою ухвалою суду, АТ «Українська залізниця» також оскаржило її в апеляційному порядку, просило скасувати та постановити нове судове рішення, яким в частині вжиття заходів до забезпечення позову відмовити. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що оскаржувана ухвала прийнята внаслідок неправильної оцінки доказів та неправильного визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин. За твердженнями апелянта, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції не врахував той факт, що закупівлю робіт проведено за переговорною процедурою відповідно до вимог Закону України «Про публічні закупівлі», застосування якої є правом відповідача та жодним чином не порушено права та законні інтереси інших осіб, в тому числі позивача. На переконання апелянта, суд першої інстанції фактично зупинив дію Договору, укладеного за результатами застосування процедури закупівлі, передбаченої згаданим Законом, не звернув уваги на той факт, що позивач не довів жодними належними та допустимими доказами факту порушень відповідачем-1 законодавства, які могли б стати підставою для відміни процедури закупівлі. Апелянт стверджував, що позивач фактично перешкодив законній господарській діяльності відповідачів, зриваючи проект державного значення. За твердженнями апелянта, внаслідок вжитих заходів забезпечення позову, в результаті зупинення виконання подальших робіт за Договором існує велика ймовірність у відмові та збої в роботі вже впроваджених компонентів системи, окремих робочих станцій і мережного устаткування, що призведе до руйнування даних і позначиться на працездатності системи в цілому, в свою чергу також унеможливить оформлення квитків пасажирам та призведе до зупинення руху рейкового потягу за визначеним маршрутом. Такі дії неминуче призведуть до значних збитків АТ «Українська залізниця», а також завдадуть шкоди діловій репутації товариства.
Заперечуючи проти апеляційної скарги ТОВ «Віртуальні Технології і системи», позивач подав відзив на апеляційну скаргу, де вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначав, що в своїй заяві про забезпечення позову позивач порушив питання про забезпечення позову декількома способами, передбаченими п.п. 2, 4, 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України, що допускається відповідно до ч. 3 цієї статті, й суд першої інстанції частково задовольнив таку заяву. На переконання позивача, відсутність посилань в заяві про забезпечення позову на певний пункт частини статті ГПК не може призвести до відмови у задоволенні такої заяви чи невідповідності її формі звернення до суду, оскільки надання остаточної правової кваліфікації належить до виключної прерогативи суду. За твердженнями позивача, вмотивований висновок суду про відмову у зупиненні дії Договору в контексті п. 10 ч. 1 ст. 137 ГПК України не виключає можливості вжиття заходів забезпечення шляхом заборони вчиняти певні дії, що за змістом менш обтяжлива і відповідає вимогам співмірності із стверджуваним порушенням, на захист якого пред'явлено позов у даній справі.
Заперечуючи проти апеляційної скарги АТ «Українська залізниця», позивач також подав відзив на апеляційну скаргу, де вказував на безпідставність та необґрунтованість апеляційних вимог, просив не брати їх до уваги, відтак оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін. Зокрема, зазначав, що враховуючи відсутність належним чином підтверджених повноважень адвоката Стоян М.М. на ведення саме цієї господарської справи в інтересах АТ «Українська залізниця», апеляційне провадження у справі підлягає закриттю на підставі ст. 264 ГПК України.
В судове засідання апеляційної інстанції 28.02.2019 з'явились представники сторін, представники відповідачів надали пояснення та підтримали свої апеляційні скарги, просили їх задовольнити за наведених в них підстав, оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нове судове рішення, яким в частині вжиття заходів до забезпечення позову відмовити.
Представники позивача в судовому засіданні апеляційної інстанції надали пояснення та заперечували проти доводів апеляційних скарг відповідачів, апеляційне провадження за апеляційною скаргою АТ «Українська залізниця» просили закрити, в задоволенні апеляційної скарги ТОВ «Віртуальні Технології і системи» відмовити, оскаржувану ухвалу як законну та обґрунтовану залишити без змін.
Розглянувши наявні матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку фактичних обставин даної господарської справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги ТОВ «Віртуальні Технології і системи» та АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Південно-Західна залізниця» підлягають задоволенню.
Як встановлено матеріалами справи, ТОВ «Універсальні інформаційні технології» звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Південно-Західна залізниця» та ТОВ «Віртуальні технології і системи» про визнання недійсним оформленого протоколом № 881 рішення тендерного комітету регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 26.10.2018 про намір укласти Договір про закупівлю інформаційної системи за кодом ДК 021:2015:48810000-9; визнання недійсним укладеного АТ «Українська залізниця» за місцезнаходженням його відокремленої регіональної філії «Південно-Західна залізниця» договору № ПЗ/ДН-6-1841 з ТОВ «Віртуальні технології і системи» про закупівлю організації залізничного пасажирського сполучення м. Київ міжнародний аеропорт «Бориспіль» із спеціалізованою пасажирською інформаційною системою з оформлення квитків за маршрутом Київ-Пасажирський-Бориспіль-Аеропорт, засобами АСК ПП УЗ, в тому числі через ЕКО, з використанням довідкового серверу (включаючи розробку необхідної НДІ та інших АРМів), - з моменту його укладення за переговорною процедурою 26.11.2018. В обґрунтування своїх вимог зазначило, що відповідачем-1 проведено публічну закупівлю з істотним порушенням галузевого законодавства, а вчинений за її результатами Договір про закупівлю, як наслідок неспроможності процедури закупівлі має вади свого змісту і підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 1 ст. 236 ЦК України.
Разом з позовною заявою ТОВ «Універсальні інформаційні технології» подано заяву про забезпечення позову, в якій позивач просив суд заборонити Регіональній філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» і ТОВ «Віртуальні технології і системи» та їх службовим особам вчиняти дії, спрямовані на виконання обов'язків за договором, в тому числі щодо виконання будь-яких робіт, поставки будь-яких матеріалів, програмного забезпечення чи надання будь-яких послуг, виконання будь-яких грошових розрахунків, обумовлених договором про закупівлю № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, зупинивши дію договору, укладеного за переговорною процедурою закупівлі № UA-2018-10-26-001603-с до моменту розв'язання судом позову.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі № 910/16280/18 заяву ТОВ «Універсальні інформаційні технології» про вжиття заходів до забезпечення позову задоволено частково. Вжито заходи до забезпечення позову шляхом заборони АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Віртуальні технології і системи» та їх службовим особам вчиняти дії, спрямовані на виконання обов'язків за договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, в тому числі щодо виконання будь-яких робіт, поставки будь-яких матеріалів, програмного забезпечення чи надання будь-яких послуг, виконання будь-яких грошових розрахунків, обумовлених договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018. В задоволенні заяви ТОВ «Універсальні інформаційні технології» в іншій частині відмовлено.
Приймаючи рішення в частині застосування заходів забезпечення позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач обґрунтував належними доказами причини звернення із заявою про забезпечення позову, визначені ним заходи до забезпечення позову відповідають позовним вимогам, на забезпечення яких позивач просив їх вжити. За висновками суду, не вжиття заходів до забезпечення позову у справі № 910/16280/18 може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист та поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
За приписами ст. 136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Положеннями ч.1 ст.137 ГПК України визначено, що позов забезпечується: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною відповідачу вчиняти певні дії; встановленням обов'язку вчинити певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві або виконувати щодо нього інші зобов'язання; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку; зупиненням продажу майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно або про виключення його з опису і про зняття з нього арешту; передачею речі, що є предметом спору, на зберігання іншій особі, яка не має інтересу в результаті вирішення спору; зупиненням митного оформлення товарів чи предметів, що містять об'єкти інтелектуальної власності; арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1 - 9 цієї частини.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 140 ГПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи. Про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову суд постановляє ухвалу. В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення. Суд може також зазначити порядок виконання ухвали про забезпечення позову.
З огляду на аналіз згаданих положень закону заходи забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду. Проте особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову, подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу забезпечення позову є обов'язковим.
В ході вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника про необхідність вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника про забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню в зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Крім цього, здійснюючи судочинство суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS № 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).
За приписами ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Кожен, чиї права та свободи, визначені в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження (ст. 13 Конвенції).
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року в справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Поняття «ефективний засіб», за висновками Європейського суду з прав людини (рішення від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії»), передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
В ході вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
При цьому, в силу приписів ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення конкретного позову та на які така сторона посилається.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, яка бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, що мають значення для справи.
Належними згідно ст. 76 ГПК України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову, заявник вказував, що в основу підстав пред'явленого позову покладено обставини грубих порушень законодавства з питань закупівель під час укладення відповідачами договору № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018 за переговорною процедурою закупівлі № UA-2018-10-26-001603-C, тоді як відомості зібраних позивачем доказів про умови оспорюваного договору вказують на встановлення до 31.12.2018 строку виконання робіт за ціною 21 431 550, 00 грн., в тому числі ПДВ 1 488 834, 09 грн., яка не пройшла державної експертизи інноваційних проектів, з можливістю оплати авансу 50% від ціни робіт, що дають достатні підстави вважати наявним ризик витрачання замовником грошових коштів за межами здійснення цивільних прав всупереч ст. 13 ЦК України.
На думку позивача, фактичні дані зібраних ним доказів свідчать про поспіх відповідачів до закінчення бюджетного року в освоєнні коштів господарського товариства, заснованого виключно за рахунок майна держави, шляхом укладення оспорюваного договору з умовами про повний розрахунок протягом 20 днів з дня підписання акта виконаних робіт за формою КБ-2в, що на ґрунті згаданих порушень з умислом замовника у використанні переговорної процедури закупівлі залишає ризик негативних наслідків односторонньої реституції, які можуть настати в разі виконання такого договору, якщо не вжити відповідні забезпечувальні заходи, чим виправдовується співмірність захисту законного інтересу позивача із збереженням у відповідача-замовника джерел інвестування інноваційної діяльності у спосіб заборони вчиняти певні дії, спрямовані на витрату коштів.
Крім цього, позивач вказував, що адекватність та співмірність заборони вчиняти дії щодо виконання зобов'язань за договором про закупівлю за висновками Верховного Суду (постанова від 22.11.2018 у справі № 902/402/18) полягає у спрямованості на запобігання можливим порушенням охоронюваних законом інтересів заявника, не перешкоджаючи господарській діяльності відповідачів, оскільки без мораторію з відстроченням виконання сумнівного зобов'язання у разі задоволення позову майбутнє рішення суду не матиме правового сенсу, бо у відповідачів вже не буде необхідності в послугах позивача, якщо така вже буде фактично надана стороною зобов'язання за оскаржуваним у справі договором, а джерела фінансування - вичерпані, внаслідок чого неможливо буде в майбутньому відновити в повному обсязі правовий стан, який існував до імовірного порушення права позивача.
Водночас, на переконання позивача, спеціальне застереження про те, що на період проведення перевірки закупівлі не зупиняється дія договору про закупівлю, відповідно до ст. 71 Закону України «Про публічні закупівлі» стосується виключно здійснення моніторингу публічних закупівель в адміністративному порядку, що не позбавляє можливості під судовим контролем у такий спосіб запровадити мораторій, який додатково забезпечуватиме ефективність вжитої заборони.
Як встановлено матеріалами справи, предметом спору у даній справі є визнання недійсним оформленого протоколом № 881 рішення тендерного комітету регіональної філії «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» від 26.10.2018 про намір укласти Договір про закупівлю інформаційної системи за кодом ДК 021:2015:48810000-9 та визнання недійсним укладеного АТ «Українська залізниця» за місцезнаходженням його відокремленої регіональної філії «Південно-Західна залізниця» договору № ПЗ/ДН-6-1841 з ТОВ «Віртуальні технології і системи» про закупівлю організації залізничного пасажирського сполучення м. Київ міжнародний аеропорт «Бориспіль» із спеціалізованою пасажирською інформаційною системою з оформлення квитків за маршрутом Київ-Пасажирський-Бориспіль-Аеропорт, засобами АСК ПП УЗ, у тому числі через ЕКО, з використанням довідкового серверу (включаючи розробку необхідної НДІ та інших АРМів), - з моменту його укладення за переговорною процедурою 26.11.2018.
Оскаржуваною ухвалою заборонено АТ «Українська залізниця» в особі РФ «Південно-Західна залізниця» АТ «Українська залізниця» та ТОВ «Віртуальні технології і системи» та їх службовим особам вчиняти дії, спрямовані на виконання обов'язків за договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, в тому числі щодо виконання будь-яких робіт, поставки будь-яких матеріалів, програмного забезпечення чи надання будь-яких послуг, виконання будь-яких грошових розрахунків, обумовлених договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018.
Таким чином, в даному випадку заходи забезпечення позову, про які йдеться в ухвалі суду першої інстанції, є фактично тотожними задоволенню заявлених позовних вимог, оскільки фактично унеможливлюють подальше вчинення відповідних дій, пов'язаних з виконання договірних зобов'язань між сторонами.
Разом з цим, слід зазначити, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Проте позивачем не обґрунтовано належними доказами з документальним підтвердженням необхідності заборони відповідачам вчиняти дії, спрямовані на виконання обов'язків за договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, в тому числі щодо виконання будь-яких робіт, поставки будь-яких матеріалів, програмного забезпечення чи надання будь-яких послуг, виконання будь-яких грошових розрахунків, обумовлених договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, стороною якого позивачем не являється, як і не доведено, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Обрані судом першої інстанції заходи забезпечення позову є неадекватними та непропорційними, адже зупинення виконання договору фактично унеможливлює виконання тих робіт та послуг, потреба в яких обґрунтовувалася замовником при укладенні цього договору.
Місцевий господарський суд не звернув уваги на вищенаведені обставини та відсутність належних та допустимих доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову, в зв'язку з чим дійшов помилкового висновку про те, що невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у разі задоволення позовних вимог позивача.
Крім цього, приймаючи судове рішення про часткове задоволення заяви позивача про забезпечення позову, місцевим судом не взято до уваги, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону. В зв'язку з цим суд має враховувати інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені в результаті застосування відповідних заходів, зокрема, відповідачів 1 та 2, адже заборона останнім вчиняти дії, спрямовані на виконання обов'язків за договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, в тому числі щодо виконання будь-яких робіт, поставки будь-яких матеріалів, програмного забезпечення чи надання будь-яких послуг, виконання будь-яких грошових розрахунків, обумовлених договором № ПЗ/ДН-6-1841 від 26.11.2018, свідчить про фактичне зупинення виконання цього договору, яке в результаті може призвести до понесення відповідачами значних збитків.
За таких обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано приписи ст. ст. 136, 137 ГПК України, адже застосування визначених ст. 137 ГПК України заходів, можливо лише у разі, якщо невжиття заходів до забезпечення позову може у подальшому утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду, що у даному випадку матеріалами справи не підтверджується. Крім цього, вжиті місцевим судом заходи забезпечення позову не сприяють ефективному захисту і відновленню порушених прав та інтересів заявника.
З огляду на наведене, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що наведені місцевим судом обґрунтування оскарженої ухвали є незаконними, не можуть бути достатніми підставами для вжиття передбачених ст. ст. 136, 137 ГПК України заходів забезпечення позову, відтак апеляційні скарги відповідачів 1 та 2 підлягають задоволенню, а ухвала місцевого суду - скасуванню.
Разом з цим, апеляційний суд не вбачає підстав для закриття на підставі ст. 264 ГПК України апеляційного провадження за скаргою АТ «Українська залізниця», на чому наполягав позивач у відзиві на апеляційну скаргу останнього.
Керуючись ст.ст. 255, 269-270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Віртуальні Технології і системи» та Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі Регіональної філії «Південно-Західна залізниця» задовольнити, ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі № 910/16280/18 - скасувати.
В задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Універсальні інформаційні технології» про забезпечення позову відмовити повністю.
Матеріали оскарження ухвали Господарського суду міста Києва від 06.12.2018 у справі № 910/16280/18 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 288-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 05.03.2019
Головуючий суддя С.Я. Дикунська
Судді А.О. Мальченко
Г.А. Жук