Постанова від 24.10.2023 по справі 910/19364/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 жовтня 2023 року

м. Київ

cправа № 910/19364/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Булгакової І.В. (головуючої), Бенедисюка І.М. і Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Пасічнюк С.В.,

представників учасників справи:

позивача - акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" - Столярчук І.В., адвокат (ордер від 17.09.2023 № 1305231),

відповідача - Антимонопольного комітету України - Данилов К.О. (у порядку самопредставництва),

третьої особи - товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" - Дороженко М.О., адвокат (ордер від 26.09.2023 № 1466430),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційні скарги Антимонопольного комітету України (далі - АМК) та товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" (далі - Товариство)

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023

(головуючий - суддя Скрипка І.М., судді: Михальська Ю.Б. і Тищенко А.І.)

у справі № 910/19364/21

за позовом акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" (далі - Банк)

до АМК

про визнання недійсним рішення від 16.09.2021 №506-р, та

за позовом третьої особи - Товариства

до АМК

про визнання недійсним рішення 16.09.2021 №506-р.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.10.2023, у зв'язку із запланованою відпусткою судді Малашенкової Т.М., визначено колегію суддів у складі Булгакова І.В. (головуючий), Бенедисюк І.М. і Колос І.Б.

Короткий зміст позовних вимог

Позов подано Банком до господарського суду міста Києва про визнання недійсним рішення АМК від 16.09.2021 №506-р "Про порушення законодавства про захист економічної конкуренції та накладення штрафу" (далі - Рішення №506-р) в антимонопольній справі № 130-26.13/133-20 (далі - антимонопольна справа). Позов мотивовано тим, що при прийнятті оскаржуваного рішення відповідач не довів обставини, які мають значення для справи та які були визнані встановленими, а також порушив норми матеріального права.

Товариством подано позовну заяву третьої особи із самостійними вимогами до АМК про визнання недійсним Рішення №506-р, в обґрунтування якої Товариство не погоджується з визначеним оскаржуваним рішенням АМК розміром штрафу та вважає його занадто низьким.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.09.2022 (суддя Зеленіна Н.І.) відмовлено повністю у задоволенні позовних вимог Банку та Товариства.

Рішення мотивовано тим, що АМК дотримано вимоги Закону України "Про захист економічної конкуренції" (далі - Закон), Правил розгляду справ, які затверджені розпорядженням АМК від 19.04.1994 № 5, у зв'язку з чим всебічно, повно і об'єктивно розглянуто обставини справи, досліджено подані документи, належним чином проаналізовано відносини сторін; АМК у Рішенні №506-р встановлено наявність ознак концентрації, яка була здійснена позивачем без дотримання відповідного дозволу АМК.

Позовні вимоги Товариства є такими, що заявлені з пропуском присічного строку, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023:

- задоволено апеляційну скаргу Банку;

- зазначене рішення місцевого господарського суду скасовано в частині відмови у задоволенні позовних вимог Банку до АМК про визнання недійсним Рішення №506-р; - прийнято в цій частині нове рішення, яким визнано недійсним Рішення №506-р;

- стягнуто з АМК на користь Банку 2 270 грн. судового збору за подання позовної заяви та 3 405 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанову мотивовано тим, що АМК не доведено обставин, пов'язаних з наявністю в діях позивача ознак, за якими кваліфікується правопорушення, передбачене пунктом 12 статті 50 Закону.

Короткий зміст вимог касаційних скарг

У касаційній скарзі АМК просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023, а рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2022 залишити в силі.

Товариство у касаційній скарзі просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023, а рішення господарського суду міста Києва від 28.09.2022 залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу - АМК

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), скаржник зазначає:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 910/644/22 (910/1687/22), від 23.02.2023 у справі № 3/60"Б" (906/1/21), від 01.02.2023 у справі № 914/3203/21, від 18.03.2019 у справі № 908/1165/17 про застосування статей 2, 14, 237 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), якими встановлено неможливість виходу суду за межі підстав та предмету позову з огляду на принцип диспозитивності господарського судочинства;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:

статей 22, 23, 24 Закону, якими визначено здійснення концентрації шляхом набуття у власність активів у вигляді цілісного майнового комплексу, у подібних правовідносинах;

статті 1 та пункту 2 частини третьої статті 22 Закону, якими визначено виключення за яких набуття у власність банком активів не вважається контролем.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу - Товариства

Обґрунтовуючи підстави для відкриття касаційного провадження, передбачені пунктами 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України, Товариство зазначає:

- суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, від 13.01.2022 у справі № 914/2860/20, від 02.12.2020 у справі № 903/611/19 про застосування статті 269 ГПК України;

- відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування:

статей 22-24 Закону, якими визначено здійснення концентрації шляхом набуття у власність активів у вигляді цілісного майнового комплексу, у подібних правовідносинах;

статті 1 і пункту 2 частини третьої статті 22 Закону, якими встановлено винятки, за яких набуття у власність банком активів не вважається контролем.

Доводи іншого учасника справи

Банк у відзиві на касаційну скаргу АМК зазначає, що: АМК не доведено обставин, пов'язаних з наявністю в діях позивача ознак, за якими кваліфікується правопорушення, передбачене пунктом 12 статті 50 Закону, приймаючи Рішення № 506-р відповідач неповно з'ясував та не довів обставини, які мають значення для справи і які визнав встановленими; оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції є законним; просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 - без змін.

Банк у відзиві на касаційну скаргу Товариства заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх помилковість та про законність і обґрунтованість оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції. Крім того, Банк зазначає про недобросовісні дії Товариства, що полягають у поданні завідомо безпідставного позову, у спорі, який має очевидно штучний характер свідчить про зловживання Товариством своїми процесуальними правами. Банк просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 - без змін.

СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

Судом першої інстанції у розгляді справи з'ясовано й зазначено, зокрема, таке.

Згідно з Рішенням № 506-р.:

- визнано, що Банк вчинив порушення, передбачене пунктом 12 статті 50 Закону шляхом набуття у власність активів у вигляді цілісного майнового комплексу, а саме: комплексу споруд "Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", який знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А, та складається з: адміністративного корпусу, літера А; рибного ярмарку, літера Б; комплексу зі зберіганню продуктів харчування, літера В; насосної підстанції, літера Г; механічної майстерні, літера Д, без отримання відповідного дозволу органів АМК, наявність якого необхідна;

- за зазначене порушення на Банк накладено штраф у розмірі 13 881 615 грн.

У ході розгляду справи було встановлено, що Товариство володіло нерухомістю, що знаходиться за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46а, а саме: рибним ярмарком та комплексом по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", який складається з: адміністративного корпусу "А" площею 1 237,2 кв.м; рибного ярмарку "Б" площею 2 983,0 кв.м; комплексу по зберіганню продуктів харчування "В" площею 16 522,2 кв.м; насосної підстанції "Г" площею 37,5 кв.м та механічної майстерні "Д" площею 128,7 кв.м; земельною ділянкою площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0001, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада; земельною ділянкою площею 2,500 га, кадастровий номер 3222486200:04:001:0002, яка розташована за адресою: Софіївсько-Борщагівська сільська рада.

04.11.2014 Банком та Товариством укладено іпотечного договору №876/31/1-3, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лосєвим В.В. та зареєстрованим у реєстрі за №2041, зазначена нерухомість була передана в іпотеку Банку в забезпечення виконання зобов'язань Товариства за кредитним договором від 04.11.2014 №876/31/1 щодо повернення суми кредиту, процентів за користування ним та інших нарахувань.

23.05.2017 у рамках зведеного виконавчого провадження №53999200 з виконання вчинених Банком виконавчих написів на іпотечному договорі (від 27.03.2017 №704, №705) та кредитному договорі (від 22.05.2017№779, №780) останнє звернулося до ВПВР Департаменту ДВС Мінюсту з заявою за №55/2-09/812/10559/2017-00/вих про придбання нереалізованого предмету іпотеки в порядку статті 49 Закону України "Про іпотеку".

23.05.2017 заступником директора Департаменту - начальником ВПВР Департаменту ДВС Мінюсту Ярушевською І.І., затверджено акт №53999200/24 державного виконавця про реалізацію предмета іпотеки від 23.05.2017, відповідно до якого визначено передати в рамках виконання зведеного виконавчого провадження №53999200 на користь Банку предмет іпотеки за іпотечним договором в рахунок погашення його вимог до Товариства за кредитним договором.

24.05.2017 приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Біккінеєвою І.А. видано в трьох примірниках за реєстровими №2172, 2175, 2178 свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів про реалізацію предмета іпотеки та зареєстровано за Банком право власності на зазначену нерухомість.

У матеріалах антимонопольної справи наявний висновок експерта Експертно-дослідної служби України від 14.07.2017 №136/07/2017 про проведення судової комплексної оціночно-будівельної та оціночно-земельної експертизи, з якого вбачається, що на території двох суміжних земельних ділянок із кадастровими №3222486200:04:001:0001 та №3222486200:04:001:0002 розташовані будівлі і споруди рибного ярмарку й комплексу зі зберігання, виробництва продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія" (супермаркет для торгівлі та переробки рибної продукції), що знаходиться за адресою: Київська область, с. Софіївська Борщагівка, вул. Чорновола, 46-А, ділянки прилеглі одна до одної; зазначені активи складаються з адміністративного комплексу, літера А, рибного ярмарку, літера Б, комплексу зі зберігання продуктів харчування, літера В, насосної підстанції, літера Г, механічної майстерні; на дату дослідження об'єкті оцінки використовується як логістичний комплекс для зберігання продуктів харчування, адміністративної (офісної) будівлі та торговельних приміщень супермаркету продовольчої групи товарів переважно рибної продукції; до будівель та споруд підключені такі централізовані інженерні мережі: електропостачання (трансформаторна підстанція), газифікація, каналізація, телефонізація; комплекс будівель забезпечується автономно; автономним опаленням, холодним та гарячим водопостачанням; торгово-логістичний комплекс призначений для надання повного спектра послуг вантажного митного комплексу (митно-ліцензійний склад, автомобільний термінал, склад тимчасового зберігання), послуг зберігання з мультитемпературним режимом від -25 до +10 оС.

АМК, за результатами дослідження матеріалів антимонопольної справи встановив, що придбані активи є цілісним майновим комплексом.

При цьому, основним видом діяльності позивача є надання банківських послуг на підставі отриманої банківської ліцензії.

Суд першої інстанції погодився з висновками АМК, що якщо заставне майно після його стягнення залишається у володінні банку та може використовуватися за його цільовим призначенням (або як у даному випадку передаватися в оренду для ведення господарської діяльності), такі дії визнаються концентрацією. Разом з тим, повідомлення від Банку про стягнення заставного майна з метою перепродажу до АМК не надходило. Банком (орендодавець) та ТОВ "Укрлогістика" (орендар) укладено договір оренди від 10.08.2017 №55/1-02, за яким Банком було передано в платне користування як нерухомість, так і спеціалізоване обладнання (електромережу, холодильне обладнання, світлофорний об'єкт). У подальшому, відповідне майно було продано Банком на користь компанії "Dragon Capital Investments Limited", попередньо отримавши дозвіл на концентрацію у АМК (справа №24-25/28-18-ЕК).

Судом першої інстанції відхилені посилання сторін на встановлені обставини у справі № 911/2129/17, оскільки при розгляді справ АМК надається правова оцінка щодо додержання законодавства про захист економічної конкуренції, а змістом судових рішень у справі № 911/2129/17 не встановлено преюдиційних обставин, відповідно до статті 75 ГПК України, які мають враховуватися АМК при розгляді справи.

Суд першої інстанції здійснив перевірку суми накладеного АМК штрафу.

За розглядом вимог Товариства суд першої інстанції зазначив, що такі заявлені із пропуском присічного строку, що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.

Судом апеляційної інстанції додатково зазначено, зокрема, таке.

Предметом заявленого у справі позову, в тій частині що оскаржується в апеляційному порядку, є вимоги Банку до АМК про визнання недійсним Рішення № 506-р.

В оскаржуваному рішенні АМК не визначено (не встановлено), який у даному разі один (або кілька) суб'єктів господарювання встановив контроль (тобто здійснював вирішальний вплив) над одним (або кількома) суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, і над якими саме, при набутті у власність Банком предмета іпотеки з отриманням 24.05.2017 свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів про реалізацію предмета іпотеки та реєстрацією за Банком права власності на нерухомість.

АМК у Рішенні № 506-р вказав, що концентрація була здійснена шляхом набуття у власність Банком активів у вигляді цілісного майнового комплексу, однак з аналізу норм Закону слідує, що склад учасників концентрації не може включати лише одного суб'єкта господарювання, оскільки в такому випадку не виникають відносини контролю.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що концентрація не може відбутися між юридичною особою та активами іншої юридичної особи (адже активи не є суб'єктом господарювання).

Не узгоджуються з приписами Закону, висновки АМК, що якщо заставне майно після його стягнення залишається у володінні банку та може використовуватися за його цільовим призначенням - такі дії визнаються концентрацією.

У даному випадку, недостатньо самого лише факту придбання цілісного майнового комплексу, оскільки відповідно до положень статей 33, 34, 38 Закону України "Про іпотеку" та пунктів 6.2.3.1, 6.2.3.2 іпотечного договору від 04.11.2014 № 876/31/1-3, укладеного між Банком та Товариством, набуття банком права власності на предмет іпотеки відбувалось виключно в межах іпотеки і лише з метою задоволення вимог банку за рахунок продажу предмету іпотеки, що в розумінні антимонопольного законодавства не підпадає під визначення концентрації.

Банк не є суб'єктом господарювання, який може здійснювати діяльність на ринку по зберіганню, виробництву продуктів харчування у придбаному ним об'єкті нерухомого майна, підтвердженням використання обмежених правомочностей банку як власника є також відображення в обліку банку придбаного майна на дебетовому рахунку 3408 "Необоротні активи, утримувані для продажу" класу 3 "Операції з цінними паперами та інші активи і зобов'язання".

Необхідною умовою для виникнення концентрації суб'єктів господарювання є набуття контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання.

Зареєструвавши за собою право власності на предмет іпотеки, Банк не набув вирішального впливу на господарську діяльність Товариства, не отримав можливості приймати рішення стосовно господарської діяльності вказаного товариства, які б впливали на загальні умови участі даного суб'єкта господарювання у товарному обороті.

У спірній ситуації виникла концентрація не між суб'єктами господарювання, а між одним суб'єктом господарювання та активами іншого суб'єкта господарювання, тобто за висновком відповідача, позивач набув вирішального впливу на активи "Рибний ярмарок та комплекс по зберіганню, виробництву продуктів харчування для ТОВ "Логістик центр "Скандинавія", що на думку суду апеляційної інстанції, суперечить визначенню "концентрація", яке наведене у Законі.

Суд апеляційної інстанції зазначив, що надання АМК 17.01.2021 дозволу компанії "Dragon Capital Investments Limited" на придбання єдиного майнового комплексу - логістичний центр, що належав Банку не може слугувати доказом правомірності Рішення № 506-р, оскільки названою компанією майно набувалося у статусі суб'єкта господарювання, щодо якого законодавство не містить заборони на ведення господарської діяльності на ринку по зберіганню, виробництву продуктів харчування, а відтак, в даному випадку, має значення чи є придбана нерухомість єдиним майновим комплексом в розумінні цілей застосування положень Закону, що свідчить про неподібність проведених операцій.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання Рішення № 506-р. недійсним.

Дослідивши аргументи касаційних скарг у контексті встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, суд касаційної інстанції зазначає таке.

Касаційне провадження за касаційною скаргою АМК у справі відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень цих норм касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб'єкти, об'єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов'язки цих суб'єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб'єктним та об'єктним критеріями.

З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов'язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів.

Враховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов'язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Проаналізувавши висновки, що викладені в постановах Верховного Суду в справах, на які посилався АМК, суд касаційної інстанції вважає, що вони стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами в справі, що розглядається, враховуючи таке.

Справа № 910/644/22 розглядалася за заявою фізичної особи - підприємця Коваль Вікторії Борисівни про банкрутство ТОВ "Б.М.К.-Білдінг" на стадії процедури розпорядження майном, введеної ухвалою господарського суду міста Києва від 16.02.2022.

Справа № 3/60"Б" (906/1/21) розглядалася за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Фабрика КЛАСУМ" про визнання недійсними результатів аукціону та договору купівлі-продажу в межах справи № 3/60"Б" про визнання банкрутом товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерстиль".

У справі № 914/3203/21 розглядалися позовні вимоги про стягнення 2 998 174,47 грн. заборгованості, з яких: 2 790 665,20 грн. основного боргу, 155 525,00 грн. пені, 29 855,00 грн. 3% річних, 22 129,27 грн. "інфляційних втрат" за неналежне виконання відповідачем зобов'язання за договором купівлі-продажу щодо оплати вартості товару.

У справі № 908/1165/17 розглядалися позовні вимоги про визнання договору оренди землі № 30, укладеного 03.05.2007 між фермерським господарством "Лучисте-2А" та Веселівською державною адміністрацією Запорізької області, поновленим на 49 років на тих самих умовах, які були передбачені договором, та визнання укладеною додаткової угоди до договору про поновлення договору на 49 років.

Разом з тим, справи №№ 910/644/22 (910/1687/22), 3/60"Б" (906/1/21), 914/3203/21, 908/1165/17 на які посилався АМК і дана справа є відмінними за предметом розгляду, підставою та нормативно-правовим регулюванням спірних правовідносин, що виникли з різних підстав, за предметом доказування, фактичними обставинами та доказами, які досліджувалися судами, що виключає подібність спірних правовідносин у вказаних справах за змістовним, суб'єктним, об'єктним критеріями.

У контексті наведеного відсутні підстави для висновку про те, що правовідносини у справі, що розглядається, та у справах №№ 910/644/22 (910/1687/22), 3/60"Б" (906/1/21), 914/3203/21, 908/1165/17, на які посилається АМК в обґрунтування підстав касаційного оскарження прийнятої у справі постанови, є подібними.

Отже, наведена АМК підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Крім того, касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства у справі також відкрито, зокрема, на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги та аналізу висновків судів попередніх інстанцій Судом встановлено, що посилання Товариства на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, які міститься у постановах Верховного Суду від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, від 13.01.2022 у справі № 914/2860/20, від 02.12.2020 у справі № 903/611/19 - не можуть бути взяті до уваги, оскільки правовідносини у справі, що розглядається, і в зазначених скаржником справах хоча і є однаковими за матеріально-правовим регулюванням, предметом спору і змістом позовних вимог, але істотно відмінні (у справі, що розглядається, з одного боку, і в згаданих справах з іншого) за підставами позову і фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими в них доказами, у залежності від яких (обставин і доказів) й прийнято судове рішення. Наведене свідчить про неподібність правовідносин у зазначених справах та в даній справі, зокрема з урахуванням змісту правовідносин та доводів учасників справи, якими вони обґрунтовували свої позиції.

Так, предметом розгляду у справі № 910/6507/19 було визнання недійсним рішення АМК, яким визнано, що: науково-виробнича фірма "Істок-Днепр" вчинила порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Харківській, Донецькій та Луганській областях за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатор закупівлі в системі: UA-2016-02-22-000310-b); науково-виробнича фірма "Істок-Днепр" вчинила порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6, пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які стосуються спотворення результатів торгів, проведених Міністерством оборони України на закупівлю послуг із забезпечення харчування за контрактом у Дніпропетровській та Запорізькій областях за допомогою системи електронних закупівель "Prozorro" (ідентифікатори закупівлі в системі: UA-2016-02-22-000309-b).

Предметом розгляду у справі № 914/2860/20 було визнання недійсним рішення Західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України, яким визнано, що ТОВ "БМК "Містобуд" та ТОВ "НВП Шляхбуд" вчинили порушення, передбачене пунктом 4 частини другої статті 6 та пунктом 1 статті 50 Закону, у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, що стосуються спотворення результатів торгів на закупівлю: Код ДК 021:2015:45230000-8 - "Будівництво трубопроводів, ліній зв'язку та електропередач, шосе, доріг, аеродромів і залізничних доріг; вирівнювання поверхонь (Середній поточний ремонт частини об'єкту площадка для зневоднення мулу по вул. Пластова, 13).

Водночас Судом враховується те, що кожна зі справ за участю органів Антимонопольного комітету України є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями. Доведення порушення ґрунтується на сукупності обставин, які зазначені в мотивувальній частині рішення, а не на окремому поодинокому факті або обставині.

Алгоритм та порядок встановлення фактичних обставин кожної конкретної справи не є типовим та залежить в першу чергу від позиції сторін спору, а також доводів і доказів, якими вони обґрунтовують свою позицію. Всі юридично значущі факти, які складають предмет доказування, визначають фактичний склад у справі, що формується, виходячи з підстав вимог і заперечень сторін та норм матеріального права. Підстави вимог і заперечень осіб, які беруть участь у справі, конкретизують предмет доказування, який може змінюватися в процесі її розгляду.

У справі № 903/611/19 розглядалися позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю "Ішів" до Волинського обласного управління лісового та мисливського господарства про внесення змін до договору про умови ведення мисливського господарства від 12.04.2013 без участі АМК. Правовідносини в цій справі очевидно є не подібними зі справою, що розглядається, з огляду на предмет і підстави заявлених позовних вимог, характер (зміст) спірних правовідносин, їх нормативно-правове регулювання та суб'єктний склад.

Отже, наведена Товариством підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Відповідно до положень Закону:

- Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Антимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі, якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині (стаття 25);

- порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є концентрація без отримання відповідного дозволу органів АМК, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна (пункт 12 статті 50);

- підставами для зміни, скасування чи визнання недійсними рішень органів АМК є: неповне з'ясування обставин, які мають значення для справи; недоведення обставин, які мають значення для справи і які визнано встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні, обставинам справи; заборона концентрації відповідно до Закону України "Про санкції"; порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (частина перша статті 59).

Суд апеляційної інстанції у розгляді даної справи, на відміну від суду першої інстанції, з'ясував, що внаслідок придбання Банком активів - цілісного майнового комплексу не відбулося концентрації в розумінні положень Закону, яка потребувала б попереднього отримання дозволу АМК, у зв'язку з чим дійшов і висновку про наявність підстав для визнання недійсним оспорюваного рішення АМК та, відповідно, для задоволення позовних вимог.

Доводи касаційних скарг даних висновків не спростовують.

Крім того, відповідно до пункту 2 частини другої статті 22 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) концентрацією визнається набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом: а) безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується (підпункт "а" вказаного пункту).

Відповідно до статті 23 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) учасниками концентрації, зокрема, визнаються: суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, та суб'єкти господарювання, щодо яких набувається або має набутися контроль; суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі.

Згідно з статтею 1 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) суб'єкт господарювання - це юридична особа незалежно від організаційно-правової форми та форми власності чи фізична особа, що здійснює діяльність з виробництва, реалізації, придбання товарів, іншу господарську діяльність, у тому числі яка здійснює контроль над іншою юридичною чи фізичною особою; група суб'єктів господарювання, якщо один або декілька з них здійснюють контроль над іншими. Суб'єктами господарювання визнаються також органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також органи адміністративно-господарського управління та контролю в частині їх діяльності з виробництва, реалізації, придбання товарів чи іншої господарської діяльності. Господарською діяльністю не вважається діяльність фізичної особи з придбання товарів народного споживання для кінцевого споживання.

Контроль, у розумінні статті 1 Закону (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), - це вирішальний вплив одній чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання чи його частини, який здійснюється безпосередньо або через інших осіб.

Як з'ясовано попередньою судовою інстанцією, в оскаржуваному рішенні АМК не визначено (не встановлено), який у даному разі один (або кілька) суб'єктів господарювання встановив контроль (тобто здійснював вирішальний вплив) над одним (або кількома) суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, і над якими саме.

Система контролю за економічною концентрацією та повноваження АМК в цій сфері має на меті державницький контроль за злиттям підприємств, компаній та інших речових активів внаслідок якої зростає економічна влада учасників ринку. Водночас Банк здійснюючи фінансову діяльність є та залишається учасником ринку фінансових послуг. Однак дія частини другої статті 2 Закону застосовується до відносин, які впливають чи можуть вплинути на конкуренцію, економічну конкуренцію.

АМК наголошує на тому, що якщо заставне майно після його стягнення залишається у володінні банку та може використовуватися за його цільовим призначенням (або як у даному випадку передаватися в оренду для ведення господарської діяльності), такі дії визнаються концентрацією. Однак наведена норма статті 22 Закону не визначала концентрацію як контроль (право володіння/користування) над активами, які належали суб'єкту господарювання (Товариству) і були набуті від нього, якщо у зв'язку з цим такий суб'єкт господарювання не підпадав під контроль (у розумінні статті 1 Закону).

Стаття 24 Закону передбачає, що концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього одержання дозволу Антимонопольного комітету України.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що майно було набуте Банком 24.05.2017 внаслідок здійснення останнім банківської діяльності в силу приписів спеціального законодавства, зокрема придбання нереалізованого предмету іпотеки в порядку статті 49 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 22 Закону (у редакції, чинній на час набуття активів Банком) придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх наступного перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. У такому випадку наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з

дня придбання часток (акцій, паїв).

Проте пункт 2 частини третьої статті 22 Закону не може бути застосований до спірних правовідносин, з огляду на те, що придбання Банком часток (акцій, паїв) судом не встановлено. Отже, посилання АМК в Рішенні №506-р у своїх висновках на відповідну норму закону не є обґрунтованим.

Водночас частину третю статті 22 Закону було доповнено пунктом 5 щодо набуття у власність банком або фінансовою установою активів у вигляді єдиного майнового комплексу 19.09.2019, яким віднесено відповідні правовідносини, що врегульовані нормами спеціального законодавства до об'єктів контролю АМК, але виключно у разі не здійснення банком чи іншою фінансовою установою їх наступного відчуження суб'єктом господарювання, не пов'язаним відносинами контролю з цим банком чи цією фінансовою установою протягом двох років з дня такого набуття у власність.

Покладення на Банк обов'язку повідомлення АМК про набуття з метою перепродажу та нездійснення перепродажу протягом року в силу приписів пункту 2 частини третьої статті 22 Закону не відповідає нормам відповідного закону.

Рішенням №506-р (58) встановлено надання дозволу на придбання активів 17.01.2019 компанії "Dragon Capital Investments Limited", тобто в рамках встановленого Законом дворічного строку на продаж активів.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб'єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Крім того, принцип належного врегулювання передбачає, що ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а не такі помилки повинні виправлятися коштами осіб, яких вони стосуються.

Довод АМК про те, що цілісний майновий комплекс є суб'єктом господарюванням, оскільки є об'єктом із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), а отже дозволяє здійснювати господарську діяльність незалежно від наявності або відсутності організаційно-правової форми, тому набуття контролю над ним визнається концентрацією суб'єктів господарювання не може бути визнаний прийнятним, оскільки не підтверджується приписами статей 1, 22, 23 Закону.

Водночас судом апеляційної інстанції зазначено та Суд бере до уваги Закон України "Про банки і банківську діяльність", який регулює правові засади діяльності банків та вміщує обмеження до його господарської діяльності. Перелік видів діяльності вміщено у статті 47 названого Закону, який має право здійснювати банк виключно в рамках надання банківських та інших фінансових послуг.

Стаття 48 Закону України "Про банки і банківську діяльність" обмежує банківську діяльність, банкам прямо заборонена діяльність у сфері матеріального виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій страхового посередника.

Відповідно до статті 50 названого Закону існують обмеження щодо участі банків у юридичних особах. Банк не є суб'єктом господарювання, який може здійснювати діяльність на ринку по зберіганню, виробництву продуктів харчування у придбаному ним об'єкті нерухомого майна. Відповідно економічна конкуренція в розумінні зростання економічної влади чи сприйняття Банка як учасника відповідного ринку не є обґрунтованими, а висновки про можливість використання комплексу споруд за цільовим призначенням не відповідають спеціальному законодавству, що регулює банківську діяльність.

Що ж до доводів АМК, що у Європейському Союзі об'єктом контролю може бути одна або декілька, а також частини компаній, які є юридичними особами або частинами цих осіб, або активи юридичних осіб, або тільки деякі із цих активів. Набуття контролю над активами можна розглядати як концентрацію, якщо ці активи складають все або частину підприємства, тобто бізнес із присутністю на ринку до якого можна віднести ринковий оборот. Тому Регламент Ради (ЄС) від 20.01.2004 №139/2004 про контроль за концентрацією між підприємствами підлягає застосуванню як аргументація підходів для тлумачення антимонопольного законодавства, його принципів та правил з урахуванням прогресивних світових підходів, у тому числі щодо визначення концентрації суб'єктів господарювання, Суд зазначає таке.

Відповідно до частин другої та п'ятої статті 11 ГПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Чинне на час виникнення спірних правовідносин законодавство України не визначало названий АМК документ як міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, чи як акт законодавства України, чи як норми права інших доводів у разі, коли це передбачено законом України або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Окрім того, Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 28.01.2020 у справі № 910/6507/19, від 19.05.2020 у справі № 910/8399/19, від 23.09.2021 у справі № 903/4/20, від 28.10.2021 у справі № 910/20229/20, що кожна із справ за участю органів АМК є індивідуальною, з притаманною лише даній справі специфікою та особливостями.

З огляду на встановлені судом другої інстанції обставини справи, спеціальний суб'єктний склад правовідносин і окреме нормативно-правове врегулювання, яке здійснюється не лише нормами Закону, але і Закону України "Про банки і банківську діяльність", Суд дійшов висновку про обґрунтованість рішення суду апеляційної інстанції та наявність підстав для визнання недійсним Рішення №506-р.

Суд погоджується з доводами Банку, наведеними у відзивах на касаційні скарги АМК і Товариства, в тій мірі, в якій вони узгоджуються з викладеним у цій постанові.

Висновки за результатами розгляду касаційних скарг

З огляду на викладене визначених процесуальним законом підстав для скасування оскаржуваного судового рішення не вбачається.

З урахуванням меж перегляду справи в касаційній інстанції Суд вважає, що доводи АМК та Товариства, викладені у касаційних скаргах, про неврахування висновків щодо застосування норми права, викладених у постановах Верховного Суду, не підтвердилися та не спростовують висновку суду апеляційної інстанції, а тому касаційне провадження за касаційними скаргами АМК та Товариства в частині підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, необхідно закрити, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційні скарги слід залишити без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 ГПК України понесені АМК та Товариством у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції судові витрати покладаються на АМК та Товариство, оскільки касаційні скарги залишаються без задоволення.

Керуючись статтею 129, пунктом 5 частини першої статті 296, статтями 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Антимонопольного комітету України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 910/19364/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

2. Касаційне провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 910/19364/21 з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - закрити.

3. Касаційну скаргу Антимонопольного комітету України на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 910/19364/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

4. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Торгово-логістичний комплекс "Арктика" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 у справі № 910/19364/21 з підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченого пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, - залишити без задоволення.

5. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.05.2023 зі справи № 910/19364/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Булгакова

Суддя І. Бенедисюк

Суддя І. Колос