Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему просп. Науки, 5 м. Харків, 61022, тел./факс (057)702-10-79, inbox@lg.arbitr.gov.ua
27 квітня 2021 року м.Харків Справа № 913/60/21
Провадження №7/913/60/21
Господарський суд Луганської області у складі:
судді Тацій О.В.,
за участю секретаря судового засідання Чигриної Є.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження господарську справу №913/60/21
за позовом Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання азот» (93403, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Пивоварова, 5, ідентифікаційний код 33270581)
до відповідача Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» (93404, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Ліщини, 13, ідентифікаційний код 35549138)
про визнання укладеними пунктів договору та додатку до нього
від позивача - не з'явився,
від відповідача - Глущенко Д.В.,
Повноваження представників сторін по справі згідно протоколу судового засідання,
Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднанн азот» звернулося до Господарського суду Луганської області з позовом до Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» про визнання укладеними пунктів договору та додатку до нього, в якій просить:
- визнати укладеними в редакції позивача підпункти 1.2, 3.1, 3.3, 3.5, 9.1, 9.9 договору №24/ПО/21-1 про надання послуг з очищення стічних вод від 21.12.2020 року та додатку №2 до договору №24/ПО/21-1 про надання послуг з очищення стічних вод від 21.12.2020 року.
Обгрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач посилається на те, що 02.12.2020 року ним направлено на адресу відповідача проект вказаного договору, який 22.12.2020 року повернуто останнім на його адресу з протоколом розбіжностей. Однак, він не погоджується із запропонованими відповідачем редакціями пунктів договору, а тому звертається до суду для врегулювання спору в судовому порядку.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 03.02.2021 року залишено без руху позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання азот», встановлено позивачу строк для усунення недоліків - протягом 7 (семи) днів з дня вручення даної ухвали, а також спосіб усунення недоліків шляхом надання суду документів, які підтверджують сплату судового збору у зазначеному в ухвалі суду порядку та розмірі.
16.02.2021 року на адресу суду від представника позивача надійшов лист, який за своїм змістом та суттю є заявою про усунення недоліків позовної заяви, та додані до нього документи.
Відповідно до ч. 3 ст. 174 ГПК України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до господарського суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 176 цього Кодексу.
Проаналізувавши зміст наданої на усунення недоліків заяви та доданих до неї матеріалі, суд прийшов до висновку, що позивач у встановлений судом строк недоліки позовної заяви усунув, а тому вирішив прийняти її до розгляду.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 16.02.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №913/60/21; ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі на 18.03.2021 року о 10 годині 00 хвилин.
26.02.2021 року від відповідача через канцелярію суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню в повному обсязі.
В якості обґрунтування своїх заперечень проти задоволення позовних вимог наводить наступні доводи:
- позивач у відповідності до приписів частин 5-7 ст. 181 ГК Українибув зобов'язаний протягом двадцяти днів з моменту отримання протоколу розбіжностей від 21.12.2020 року до договору розглянути його і розбіжності, що залишилися неврегульованими, передати у вказаний строк до суду. Крайній строк для врегулювання процедури розбіжностей сплинув 11.01.2021 року, в тому числі і для звернення до суду. У встановлений законом строк позивач звертався до суду з відповідною позовною заявою, проте, останнім було подано до суду заяву про її відкликання. А тому, враховуючи факт повернення первісно поданої позовної заяви з ініціативи позивача, що, на переконання, відповідача не перериває перебіг встановленого ч. 7 ст. 181 ГК України строку, то слід вважати, що позивач прийняв усі пропозиції відповідача, викладені у протоколі розбіжностей;
- з запропонованої позивачем редакції підпункту 1.2 п. 1 і підпункту 9.1 п. 9 договору вбачається, що замість узгоджених та оприлюднених через автоматизований електронний майданчик ProZorro об'ємів стічних вод позивач визначає їх інший розмір;
- запропонована позивачем редакція підпункту 3.3 п. 3 договору ціна за надання послуг з очищення стічних вод є необґрунтованою, так як позивач зобов'язаний застосовувати регульовані ціни, які для нього встановлені уповноваженим органом з 01.11.2008 року та, які по сьогоднішній день складають 2 100,00 грн. за 1000 м3 без ПДВ, з ПДВ - 2 520,00 грн. Чинність даного тарифу також підтверджується інформацією з веб-сайту позивача в мережі інтернет. У зв'язку з цим відповідач вважає, що визначення у спірній редакції пункту договору ціни за надання послуг з очищення стічних вод, яка відрізняється від регульованої, суперечить вимогам ст. 632 ЦК України та статтям 10-13 ЗУ «Про ціни та ціноутворення». Відносно підпункту 3.1 п. 3 договору, яким позивач пропонує встановити орієнтовану ціну договору у розмірі 6 048 900,00 грн., то відповідач також вважає його необґрунтованим, так як він прямо пов'язаний з вищевикладеними пунктами договору щодо прогнозованих об'ємів стічних вод, ціни та строку дії договору;
- спірна редакція позивача підпункту 3.5 п. 3 договору є юридично некоректною, оскільки попередній договір є обов'язковим для виконання та має виконуватися сторонами належним чином, одностороння відмова від його виконання є недопустимою;
- включення спірної редакції відповідача підпункту 9.9 п. 9 договору є доцільним;
- спірна редакція позивача додатку №2 до договору є втіленням Порядку, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 року №316, який і так є обов'язковим як для позивача, так і відповідача. При цьому, вважає недоцільним затвердження додатку №2 до договору у відповідній редакції, оскільки у підпункті 1.3 п. 1 договору сторони і так визначено, що в ході виконання договірних зобов'язань вони будуть керуватися нормами чинного законодавства, зокрема, приписами порядку.
Разом з тим, цього ж дня від відповідача через канцелярію суду надійшло клопотання про витребування доказів.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 18.03.2021 року у задоволенні клопотання відповідача Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» про витребування доказів відмовлено; закрито підготовче провадження по справі № 913/60/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 30.03.2021 року о(об) 10 годині 00 хвилин.
29.03.2021 року від представника позивача через електронну пошту суду надійшло клопотання про відкладення судового розгляду справи.
30.03.2021 року суд, керуючись положеннями статей 202 та 216 ГПК України, на підставі приписів частини 4 сатті 233 ГПК України, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу, якою задовольнив клопотання позивача про відкладення судового розгляду справи та відклав розгляд справи у відкритому судовому засіданні на 27.04.2021 року о(об) 10 годині 00 хвилин, яка занесена до протоколу судового засідання від 30.03.2021 року.
У зв'язку з цим 30.03.2021 року судом складено та направлено на адреси сторонін справи ухвалу-повідомлення, якою повідомлено учасників справи про відкладення розгляду справи у відкритому судовому засіданні на 27.04.2021 року о(об) 10 годині 00 хвилин.
На виконання вимог ГПК України, копії ухвали суду в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 вказаного Кодексу, були направлені учасникам справи за їх адресами рекомендованими листами з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Таким чином, учасники справи про дату, час і місце судового засідання повідомлялися належним чином у порядку ст. 120 ГПК України.
Позивач явку своїх уповноважених представників у судове засідання не забезпечив.
Разом з тим, 26.04.2021 року від представника позивача на електронну пошту суду надійшло клопотання, в якому у зв'язку з запровадженням карантину у м. Харків через спалах коронавірусу та неможливістю прибуття представників у судове засідання через їх знаходження на лікарняному просить відскласти розгляд справи на іншу дату.
При цьому, 27.04.2021 року від представника позивача через електронну пошту суду повторно надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, зміст якого є аналогічним змісту клопотання від 26.04.2021 року.
Розглядаючи дане клопотання, суд виходить з наступного.
Наразі карантин на території України, а також території м. Харкова не перешкоджає розгляду справи, оскільки дозволені регулярні та нерегулярні пасажирські перевезення автомобільним транспортом у міському, приміському, міжміському внутрішньообласному та міжнародному сполученні, а також дозволені перевезення пасажирів метрополітенами.
Подібних правових висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 16.07.2020 року у справі № 924/369/19.
Наведене свідчить про усунення перешкод у реалізації учасниками справи своїх процесуальних прав, у тому числі пов'язаних з необхідністю явки до суду для участі у судовому засіданні.
Крім того, учасники мають право брати участь у судовому засіданні у режимі відеоконференції у встановленому положеннями ст. 197 ГПК України порядку, однак, відповідних клопотань від сторони позивача суду не надходило.
Також, суд враховує, що визначений ч. 2 ст. 195 ГПК України строк судового розгляду справи по суті закінчується 29.04.2021 року, при цьому, тривалість дії введеного на території України карантину через загрозу епідемії корона вірусної інфекції перевищує встановлені законом строки судового розгляду справи.
Разом з тим, звертаючись до суду з клопотанням про відкладення судового розгляду справи, представник позивача не вказав на необхідність відкладення розгляду справи, зокрема, у зв'язку з необхідністю подання додаткових заяв, клопотань, надання пояснень суду, а також нових доказів по справі, а обмежився лише посиланням на запровадження карантину.
До того ж на виконання встановленого ч. 3 ст. 13 та ч. 1 ст. 74 ГПК України обов'язку доказування, позивач не надав суду жодних належних та допустимих доказів, якими б підтверджувався факт перебування його представників на лікарняному внаслідок тимчасової непрацездатності. Позивач обмежився лише формальним посиланням на вказані обставини та не довів суду їх дійсності.
При цьому, в силу приписів п. 4 Розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України (у чинній редакції) під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв'язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.
Однак, жодних заяв від учасників справи про поновлення чи продовження процесуальних строків, встановлених законом та судом відповідно, у тому числі строків судового розгляду справи, суду не надходило.
Суд наголошує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (ст. 202 ГПК України).
Також, суд зауважує, що наявні у справі матеріали та заяви сторін по суті справи є достатніми для вирішення справи в даному судовому засіданні.
Разом з тим, суд вважає за можливе розглянути справу по суті у призначеному судовому засіданні і з огляду на те, що позивач повторно не забезпечив явку своїх уповноважених представників у дане судове засідання. Так, в силу п. 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Таким чином, враховуючи викладене, суд вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи.
За результатами розгляду даного клопотання суд у відкритому судовому засіданні, не виходячи до нарадчої кімнати, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 27.04.2021 року.
При цьому, суд звертає увагу на те, що позивач не був позбавлений можливості скористатися інститутом самопредставництва та взяти участь у судовому засіданні, зокрема, через свого керівника, члена виконавчого органу, іншу особу, уповноважену діяти від її імені відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту), тобто у відповідності до положень ч. 3 ст. 56 ГПК України у порядку самопредставництва.
Крім того, під час розгляду справи, судом враховано, що ч. 1 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (ч.3 ст.2 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України унормовано, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч. 3 ст. 236 ГПК України, судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом.
Статтею 129 Конституції України визначено, що основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, розумні строки розгляду справи судом. Частиною 1 ст. 7 ЗУ «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.
При цьому суд відзначає, що розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
Судді повинні усвідомлювати особисту відповідальність за розгляд справ у встановлені законом строки, за якість розгляду справ, не допускати фактів зволікання, вживати всіх необхідних заходів з метою неухильного дотримання процесуальних строків.
На цьому неодноразово наголошували Європейський суд з прав людини та Верховний Суд у своїх рішення.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що у відповідності до положень ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Представник відповідача у відкритому судовому засіданні проти розгляду справи по суті у призначеному судовому засіданні не заперечував.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення сторони відповідача, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, та оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Луганської області,
Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання азот» надіслало Комунальному підприємству «Сєвєродонецькводоканал» проект договору №24/ПО/21-1 про надання послуг з очищення стічних вод від 21.12.2020 року разом з проектами додатку №1 до договору «Схема приєднання каналізації замовника до мереж виконавця з вказанням меж балансової належності мереж» та додатком №2 до договору «Розрахунок плати за скид понаднормативних забруднень стічних вод».
Відповідно до п. 1.1 проекту даного договору, в порядку та на умовах визначених ним виконавець зобов'язується здійснювати очищення стічних вод, що подаються на його очисні споруди (ДК 021:2015:90420000-7 - Послуги з очищення стічних вод), а замовник зобов'язується оплатити надані послуги.
При цьому, слід зазначити про те, що як Приватне акціонерне товариство «Сєвєродонецьке об'єднання азот», так і Комунальне підприємство «Сєвєродонецькводоканал» є суб'єктами природних монополій у сфері централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
Так, постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, від 10.01.2020 року №64, постановлено, видати КП «Сєвєродонецькводоканал» ліцензію на право провадження господарської діяльності з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення.
До того ж визначеному ст. 181 ГК України перед договірному порядку укладення договору між сторонами та зверненню з позовом до суду передувала процедура проведення закупівлі. Порядок проведення даної процедури визначений ЗУ «Про публічні закупівлі».
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного та Господарського кодексів України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Відповідно до ч. 4 ст. 181 ГК України, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Однак, відповідач не погодився з усіма умовами договору та у встановленому законом порядку підписав його та склав протокол розбіжностей, про що зробив застереження і у самому договорі.
Згідно з ч. 7 ст. 181 ГК України, якщо сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Позивач отримав підписаний примірник договору разом з доданим до нього протоколом розбіжностей, проте, також у відповідній частині не погодився з запропонованими відповідачем умовами та вважав дані пропозиції неприйнятними, у зв'язку з чим у двадцятиденний строк вирішив передати неврегульовані розбіжності до суду шляхом надіслання відповідної позовної заяви поштовим повідомленням на адресу Господарського суду Луганської області.
Так, дійсно 16.01.2021 року на адресу суду надійшла позовна заява Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднанн азот» до Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» про визнання укладеними пунктів договору.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, головуючою суддею у справі було визначено суддю Тацій О.В.
При цьому, 20.01.2021 року від представника позивача надійшла заява про відкликання позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду Луганської області від 20.01.2021 року заяву Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання азот» про відкликання позовної заяви задоволено та повернуто позовну заяву Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання азот» до відповідача Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» про визнання укладеними пунктів договору на підставі п. 3 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Таким чином, позивач на виконання вимог закону фактично у встановлений ч. 7 ст. 181 ГК України двадцятиденний строк передав до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, шляхом звернення з відповідною позовною заявою.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що виклад норми ч. 7 ст. 181 ГК України допускає лише її буквальне (текстуальне) тлумачення, з якого випливає, що стороні для вираження волі про неприйняття пропозицій контрагента щодо умов договору достатньо лише в обумовлений строк передати спір до суду. При цьому, визначений ГПК України порядок подачі позовною заяви до суду, а також встановлене п. 3 ч. 5 ст. 174 ГПК України процесуальне право позивача на її відкликання, не можуть застосовуватись усупереч матеріальної норми, закріпленої в ч. 7 ст. 181 ГК України, та обмежувати матеріальне право особи, яка має заперечення щодо окремих умов договору і не прийняла пропозиції другої сторони, на вирішення переддоговірного спору судом.
А тому, зважаючи на те, що вперше позивач звернувся до суду в день подання позовної заяви про визнання укладеними пунктів договору, яка була отримана судом 16.01.2021 року, тобто в межах двадцятиденного строку, встановленого для передачі до суду розбіжностей щодо умов договору, і вчасно заявив про неприйняття пропозицій відповідача, суд дійшов висновку, що повернення позовної заяви на підставі заяви позивача в силу норми процесуального, а не матеріального права, не є перешкодою в такому випадку для вирішення переддоговірного спору по суті.
Подібних правових висновків дійшов Дніпропетровський апеляційний господарський суд у постанові від 21.06.2016 року у справі № 904/667/16.
Крім цього, суд відзначає, що за приписами ч.1 ст.642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Стаття 646 ЦК визначає, що відповідь про згоду укласти договір на інших, ніж було запропоновано, умовах є відмовою від одержаної пропозиції і водночас новою пропозицією особі, яка зробила попередню пропозицію.
Отже, за загальним правилом договір є укладеним у випадку повного і безумовного прийняття (акцепту) однією стороною пропозиції іншої сторони про укладення договору (оферти). Водночас відповідь про згоду укласти договір на інших умовах не є акцептом, а є новою офертою.
Подібну правову позицію виклав Касаційний господарський суд у постанові від 25.04.2018 року у справі №910/6002/17.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Згідно з ч. 8 ст. 181 ГК України, у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
Отже ч. 2 ст. 180 ГК України визначає три умови, за яких господарський договір вважається укладеним.
Це: а) досягнення сторонами згоди з усіх істотних умов договору; б) додержання передбаченої законом форми договору; в) додержання передбаченого законом порядку укладання договору.
У свою чергу, відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.
За ч.ч. 6 ст.181 ГК України, у разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).
Комплексний аналіз наведених положень ч. 2 ст. 180 та ч.ч. 6-8 ст. 181 ГК України свідчить, що ч. 7 ст.181 ГК фактично розрахована на принцип «мовчазної згоди», коли сторона, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, тобто відсутністю будь-яких активних дій фактично погоджується з пропозиціями, викладеними в протоколі розбіжностей.
Разом з тим, як було встановлено вище позивач звернувся до суду з позовною заявою про визнання укладеними пунктів договору, тобто вчинив активні дії, які свідчать про його непогодження з запропонованими умовами.
З урахуванням викладеного, суд вважає, що позивач шляхом подання до суду позовної заяви про визнання укладеними пунктів договору фактично виконав вимоги ч. 7 ст. 181 ГК України в частині передачі протягом двадцятиденного строку на розгляд суду розбіжностей, що неврегульовані сторонами, та виразив свою незгоду з запропонованими відповідачем умовами договору (подібних висновків дійшов і Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 року у справі №904/5542/18).
У зв'язку з цим, враховуючи встановлений судом факт вираження позивачем у визначеному матеріальним законом порядку заперечення (незгоду) з викладеними у протоколі розбіжностей умовами договору, суд констатує виконання ним вимог ч. 7 ст. 181 ГК України та наявність у нього гарантованого Конституцією України і положеннями ГПК України права на звернення до суду з позовом спрямованим на захист своїх оспорюваних, невизнаних та заперечуваних прав на укладення договору в редакції запропонованих ним умов.
До того ж суд наголошує на тому, що наслідком не вирішення даного питання у судовому порядку стане виникнення непорозумінь та суперечностей між сторонами щодо надання та отримання послуг з очищення стічних вод. Саме розгляд спору у судовому порядку забезпечить його остаточне вирішення і захист у відповідності до закону, принципів верховенства права і справедливості прав та інтересів відповідної сторони.
02.02.2021 року з метою реалізації свого права та вирішення спору у судовому порядку позивач повторно звернувся до суду з відповідними позовними вимогами, а саме, з позовною заявою, в якій просить визнати укладеними в редакції позивача підпункти 1.2, 3.1, 3.3, 3.5, 9.1, 9.9 договору №24/ПО/21-1 про надання послуг з очищення стічних вод від 21.12.2020 року та додатку №2 до договору №24/ПО/21-1 про надання послуг з очищення стічних вод від 21.12.2020 року.
Відповідно до ч. 3 ст. 179 ГК України, укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення»), водовідведення - це діяльність із збирання, транспортування та очищення стічних вод за допомогою систем централізованого водовідведення або інших споруд відведення та/або очищення стічних вод.
Таким чином, надання послуг з очищення стічних вод є складовою процесу водовідведення. Тобто питання надання вказаних послуг врегульовано ЗУ «Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення», норми статті 11 якого мають банкетний характер та відсилають до правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення.
Зі змісту даних документів, а саме: Правил приймання стічних вод до систем централізованого водовідведення та Порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затверджених наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово комунального господарства України від 01.12.2017 року № 316 встановлено, що вони поширюється на суб'єктів господарювання, які надають послуги із централізованого водовідведення (відведення та/або очищення стічних вод).
При цьому, з аналізу положень даних актів вбачається, що вони передбачають необхідність укладення договору на послуги з питного водопостачання та/або водовідведення у разі надання/отримання відповідних послуг.
Тобто обов'язок укладення договору про надання послуг з очищення стічних вод визначений в силу законодавчих актів.
Згідно з ч. 1 ст. 187 ГК України, спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.
Розбіжності, що виникли між сторонами при укладенні договору на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування та в інших випадках, встановлених законом, вирішуються судом (ч. 1 ст. 649 ЦК України).
Отже, з огляду на те, що позивач є монополістом з надання визначених проектом договору послуг та укладення даного договору є обов'язковим в силу закону, то розгляд виниклого між сторонами спору щодо укладення умов договору та додатку до нього у запропонованій позивачем редакції має здійснюватися у судовому порядку.
Вирішуючи питання про наявність або відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ч. 1 ст. 181 ГК України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з до ч. 7 ст. 179 ГК України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч. 1 ст. 184 ГК України, при укладенні господарського договору на основі вільного волевиявлення сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.
За ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 4 ст. 179 ГК України, при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (абз. 2 ч. 1 ст. 638 ЦК України).
При цьому, ч. 5 ст. 180 ЦК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
За ч. 2 ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Разом з тим, загальний порядок укладання господарських договорів встановлений положеннями ст. 181 ГК України.
Так, за ч.ч. 2,4 та 7 вказаної статті, проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін. У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.
За наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіжностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадцятиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором.
Якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей щодо умов договору, заснованого на державному замовленні або такого, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону, або сторона - виконавець за договором, що в установленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг), яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими, то пропозиції другої сторони вважаються прийнятими.
Як встановлено судом, сторонами по справі було дотримано встановлений законом порядок укладення господарського договору, позаяк, не було досягнуто згоди щодо всіх його умов, внаслідок чого даний спір підлягає вирішенню у судовому порядку.
Задля вирішення питання про задоволення чи відмову у задоволенні позову про визнання укладеними пунктів договору та додатку до нього, суду слід вирішити питання про їх законність та обґрунтованість.
Разом з тим, перш ніж перейти до дослідження запропонованих позивачем умов договору та їх правової суті суд зауважує, що за ч. 1 ст. 638 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з ч. 2 та 3 ст. 6 ЦК України, сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами.
Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.
Однак, сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (абз. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України).
При цьому, згідно з положеннями ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Таким чином, сторони мають право вільно, на власний розсуд визначити умови договору, проте, вони не можуть відступити від положень актів законодавства, які є обов'язковими під час укладення відповідних договорів. До того ж умови договору не можуть суперечити актам законодавства, оскільки це є порушенням визначених ст. 203 ЦК України загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину.
А тому вирішення питання щодо визнання укладеними умов договору та додатку до нього в редакції позивача буде здійснюватись з урахуванням основоположної засади цивільного судочинства - принципу свободи сторін договору під час його укладення та з додержанням приписів законодавства, якими встановлено обов'язковість додержання встановлених ними вимог. При цьому, судом буде враховуватися та обставина, що виникненню переддоговірного спору між сторонами передувала обов'язкова процедура проведення публічної закупівлі.
Судом проаналізовані наступні пункти договору в редакції позивача.
Пунктом 3.1 проекту договору встановлено, що орієнтовна ціна цього договору становить 6 048 900,00 грн. з ПДВ.
Позаяк, відповідач у протоколі розбіжностей не погодився з визначеною у цьому пункті орієнтовною ціною договору та визначив її у розмірі 10 659 600,00 грн. На переконання відповідача, саме вказана ціна договору має бути визначена у договорі, оскільки вона була визначена у річному плані, який у відповідності до ЗУ «Про публічні закупівлі» був оприлюднений в електронній системі закупівель.
Факт проведення перед укладенням договору процедури публічних закупівель підтверджується інформацією з електронної системи публічних закупівель Prozorro.
Так, відповідачем було оголошено про проведення публічних закупівель.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 ЗУ «Про публічні закупівлі», тендерна пропозиція подається в електронному вигляді через електронну систему закупівель шляхом заповнення електронних форм з окремими полями, де зазначається інформація про ціну, інші критерії оцінки (у разі їх встановлення замовником), інформація від учасника процедури закупівлі про його відповідність кваліфікаційним (кваліфікаційному) критеріям, наявність/відсутність підстав, установлених у статті 17 цього Закону і в тендерній документації, та шляхом завантаження необхідних документів, що вимагаються замовником у тендерній документації.
Подана відповідачем тендерна пропозиція містить детальну інформацію про предмет закупівлі, а саме:
«Вид предмету закупівлі: Послуги
Класифікатор та його відповідний код: ДК 021:2015:90420000-7: Послуги з очищення стічних вод
Опис окремої частини або частин предмета закупівлі
4230000 метр кубічний
очищення стічних вод
Місце поставки товарів або місце виконання робіт чи надання послуг: 93404, Україна, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Богдана Ліщини, буд. 13
Строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг: 01 січня 2021 - 31 грудня 2021
ДК 021:2015: 90420000-7 - Послуги з очищення стічних вод».
А також очікувану вартість предмета закупівлі розмір якої становить 10 659 600,00 грн.
Тобто замовником у тендерній пропозиції було визначено вартість предмета закупівлі у розмірі 10 659 600,00 грн., а також об'єм послуг з очищення стічних вод та строк їх надання.
Разом з тим, в силу приписів ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції/пропозиції за результатами електронного аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі/спрощеної закупівлі або узгодженої ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури, крім випадків визначення грошового еквівалента зобов'язання в іноземній валюті та/або випадків перерахунку ціни за результатами електронного аукціону в бік зменшення ціни тендерної пропозиції/пропозиції учасника без зменшення обсягів закупівлі.
Таким чином, суд погоджується з позицією відповідача та вважає, що у даному випадку узгоджена між сторонами вартість предмета закупівлі не може відрізнятися від визначеної в договорі ціни послуг, що надаються.
Крім цього, суд зауважує, що визначена у запропонованій позивачем редакції пункту договору ціна договору у розмірі 6 048 900,00 грн. з урахуванням того, що у тендерній пропозиції було узгоджено надання послуг з очищення стічних вод об'ємом 4 230,0 тис. м3 протягом 2021 року, фактично не є меншою, оскільки має братися до уваги і ціна одиниці товару, який є предметом закупівлі.
Так, за одиницю послуг, що надаються, сторонами взято послугу з очищення 1000 м3 стічних вод, вартість яких бралася відповідачем до уваги під час обрахунку загальної вартості та складала 2 100,00 грн. без ПДВ та 2 520,00 грн. з ПДВ. При цьому, позивач вважає необхідним встановити вартість одиниці послуги з очищення 1000 м3 стічних вод у розмірі 7 150,00 грн. без ПДВ та 8 580,00 грн. з ПДВ.
Таким чином, позивач пропонуючи встановити загальну ціну договору у розмірі меншому ніж було визначено у тендерній пропозиції, фактично збільшив вартість послуг, що мають надаватися протягом 2021 року обсягом 4 230,0 тис. м3, внаслідок збільшення вартості їх одиниці, що в результаті призведе і до збільшення загальної ціни договору.
Тобто встановлення ціни договору у запропонованому позивачем розмірі є незаконним та не узгоджується з ціною визначеною у тендерній пропозиції, а тому є неможливим.
При цьому, сторонами було проведено переговорну процедуру.
За результатами якої у відповідності до приписів ч. 4 ст. 40 ЗУ «Про публічні закупівлі» відповідачем було прийнято рішення про намір укласти договір про закупівлю.
Відповідно до оприлюдненого в електронній системі повідомлення відповідача про намір укласти договір ціна предмета закупівлі залишилася незмінною та склала 10 659 600,00 грн.
Разом з тим, суд констатує, що визначення ціни в іншому розмірі, який фактично призводить до збільшення ціни предмета закупівлі, є явним порушення ЗУ «Про публічні закупівлі» та з огляду на обов'язковий характер умов тендерної пропозиції є недопустимим.
Крім цього, суд зазначає про те, що дійсно відповідно до ч. 1,2 ст. 4 ЗУ «Про публічні закупівлі» закупівля здійснюється відповідно до річного плану, який оприлюднюються замовником в електронній системі закупівель.
У річному плані повинна міститися, зокрема, така інформація:
- назва предмета закупівлі із зазначенням коду за Єдиним закупівельним словником (у разі поділу на лоти такі відомості повинні зазначатися стосовно кожного лота) та назви відповідних класифікаторів предмета закупівлі і частин предмета закупівлі (лотів) (за наявності);
- розмір бюджетного призначення та/або очікувана вартість предмета закупівлі.
А тому відповідач, який самостійний здійснює свою господарську діяльність, враховуючи свої потреби в наданні послуг з очищення стічних вод та обсяги матеріальних ресурсів (грошових коштів), обґрунтовано здійснив оприлюднення конкретної частини виду предмета закупівлі та його ціни у відповідності до свого річного плану.
Отже, суд вважає необхідним відмовити позивачу у задоволенні його вимоги про визнання даного пункту договору укладеним.
Абзацом 1 підпункту 3.3 проекту договору передбачено, що на дату укладення цього договору ціна за послуги з очищення стічних вод становить 7 150,00 грн. за 1000 м3 без ПДВ, з ПДВ - 8 580,00 грн.
Не погоджуючись з даними умовами договору відповідач запропонував у протоколі розбіжностей свою редакцію даного пункту, відповідно до якої на дату укладення цього договору ціна за послуги з очищення стічних вод становить 2 100,00 грн. за 1000 м3 без ПДВ, з ПДВ - 2 250,00 грн.
Пропонуючи вказану ціну послуг з очищення стічних вод, позивач посилається на те, що у випадку прийняття пропозиції відповідача про встановлення ціни договору у визначеному ним розмірі, він буде неспроможний забезпечити нормальне функціонування, оскільки буде провадити свою діяльність у збиток.
Крім цього, стверджуючи про економічну необґрунтованість визначеної відповідачем ціни послуг, надає суду власний розрахунок, яким за його підрахунками підтверджуються фактична вартість (виробнич вартість) послуг з водовідведення, очищення стічних вод КП «Сєвєродонецькводоканал».
Проте, суд не погоджується з такою позицією позивача з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 632 ЦК України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.
Згідно з ст. 10 ЗУ «Про ціни та ціноутворення», суб'єкти господарювання під час провадження господарської діяльності використовують: вільні ціни та державні регульовані ціни.
Державне регулювання цін здійснюється Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень шляхом установлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання (п. 1 ч. 1 ст. 13 ЗУ «Про ціни та ціноутворення»).
Тобто законом передбачено встановлення обов'язкових для застосування суб'єктами господарювання цін, від яких сторони не мають відступати під час укладення договору.
Як було встановлено вище позивач є суб'єктом природних монополій у сфері централізованого водопостачання та водовідведення, а тому у своїй діяльності він керується також положеннями ЗУ «Про природні монополії», згідно ч. 1 ст. 8 якого предметом державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій згідно з цим Законом є ціни (тарифи) на товари, що виробляються (реалізуються) суб'єктами природних монополій.
В силу ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» центральним органом виконавчої влади, який здійснює формування та реалізацію цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг, є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (ст. 3 Закону).
Відповідно до листа Сєвєродонецької міської ради від 08.08.2008 року №3933, адресованого голові правління ЗАТ «Сєвєродонецьке об'єднання азот», рада узгодила введення тарифу на очищення господарсько-побутових стоків у розмірі 2,52 грн/м3 з ПДВ з 01.11.2008 року, враховуючи висновок Держанвої інспекції з контролю за цінами в Луганській області за №211 від 12.08.2008 року щодо розрахунку економічно обгрунтвоаних планових витрат на послуги з централізованого водовідведення (очищення стоків).
З інформації з сайту ПрАТ «Сєвєродонецьке об'єднання азот» вбачається, що чинний тариф з водовідведення (очищення стічних вод КП «Сєвєродонецькводоканал») становить 2,10 грн. за 1 м.3 без ПДВ.
При цьому, матеріали справи не містять доказів, зокрема, у формі рішення Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, щодо встановлення позивачу тарифу на послуги з водовідведення (очищення стічних вод) у розмірі визначеному в проекті абзацу 1 підпункту 3.3 договору в запропонованій ним редакції.
За таких обставин суд позбавлений можливості визнати укладеним пункт договору у запропонованій позивачем редакції, оскільки зазначене суперечитиме положенням ч. 1 ст. 632 ЦК України, в силу якої у даному випадку підлягають застосованню ціни (тарифи) на послуги з очищення стічних вод встановлені Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, а також низці вище перелічених законодавчих актів.
При цьому, суд звертає увагу на те, що в силу приписів ч. 1 ст. 15 ЗУ «Про ціни та ціноутворення» Кабінет Міністрів України, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які встановили державні регульовані ціни на товари в розмірі, нижчому від економічно обґрунтованого розміру, зобов'язані відшкодувати суб'єктам господарювання різницю між такими розмірами за рахунок коштів відповідних бюджетів.
Вказані гарантії забезпечують суб'єктам господарювання можливість одержання відшкодування різниці між економічно обґрунтованим розміром цін на товар, послугу та розміром ціни встановленим державою.
Разом з тим, суд ще раз наголошує на тому, що відповідач оприлюднюючи річний план та тендерну пропозицію предмета закупівлі виходив з конкретних обсягів послуг, надання яких потребує, та ціни, яка була розрахована з огляду на вказані обсяги та вартість їх одиниці, - а тому збільшення вартості одиниці товару веде до безумовного підвищення і їх загальної ціни.
З тендерної пропозиції вбачається, що відповідач пропонував надати йому послуги з очищення стічних вод обсягом 4 230 000 м3 за ціною 10 659 600,00 грн., внаслідок чого вартість очищення 1 м3 стічних вод не мала перевищувати 2,50 грн. (10 659 600,00 грн. : 4 230 000 м3).
Таким чином, оприлюднюючи тендерну пропозицію відповідач мав намір отримати послуги з очищення стічних вод об'ємом 1000 м3 за ціною 2 500,00 грн., а не за ціною 8 580,00 грн., що перевищує запропоновану ціну більш ніж на 340 відсотків та порушує приписи ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі».
У відповідності до положень ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків:
2) збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю.
Отже, наразі зважаючи на те, що договір не підписано, до спірних правовідносин не може бути застосована визначена вказаною нормою процедура та не може бути змінена ціна предмета закупівлі, у тому числі за одиницю послуг, надання/отримання яких узгоджується, у бік її збільшення. Також у даному випадку ціна за одиницю послуг з очищення стічних вод є регульованою державою та встановлюється уповноваженим органом, а тому не може бути змінена тільки внаслідок коливання ринкових цін без її попереднього погодження.
Крім того, в матеріалах справи відсутні жодні докази, які б свідчили про зміну тарифу (ціни) предмета закупівлі компетентним органом центральної виконавчої влади.
Більш того, запропонований позивачем розмір ціни за одиницю предмета закупівлі є таким, що у відсотковому співвідношенні до первісного перевищує максимально допустиму межу збільшення вартості одиниці товару розміром 10 відсотків.
Пунктом 1.2 проекту договору передбачено, що прогнозований об'єм стічних вод, що подаються для очищення на очисні споруди виконавця на січень-лютий 2021 року складає приблизно 705,0 тис.м3, на 2021 рік - 4 230,0 тис.м3.
Не погоджуючись з даними умовами договору відповідач виклав у протоколі розбіжностей свою редакцію даного пункту, за якою прогнозований об'єм стічних вод, що подаються для очищення на очисні споруди виконавця на січень-грудень 2021 року складає 4 230,0 тис.м3.
Розглядаючи обґрунтованість необхідніості зазначення у договорі прогнозованого об'єму стічниху вод, що подаються для очищення на очисні споруди, у розмірах визначених позивачем, суд бере до уваги наступне.
Відповдіно до ч. 4 ст. 180 ГК України, умови про предмет у господарському договорі повинні визначати найменування (номенклатуру, асортимент) та кількість продукції (робіт, послуг), а також вимоги до їх якості. Вимоги щодо якості предмета договору визначаються відповідно до обов'язкових для сторін нормативних документів, зазначених у статті 15 цього Кодексу, а у разі їх відсутності - в договірному порядку, з додержанням умов, що забезпечують захист інтересів кінцевих споживачів товарів і послуг.
Тобто договір обов'язково має містити умови про його предмет, які повинні визначатися як найменування послуги, так і її обсягами. При цьому, вимоги щодо обсягів послуг узгоджуються сторонами на власний розсуд, якщо інше не встановлено законодавством. У даному випадку законом не визначені обов'язкові норми об'ємів стічниху вод, що подаються суб'єктом господарювання для очищення на очисні споруди, а тому сторони зобов'язані їх узгодити самостійно. До того ж відповідно до ст. 42, 43 ГК України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку; а підприємці мають право без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, яку не заборонено законом.
Отже, відповідач є самостійним у своїй господарській діяльності та в частині визначення обсягів послуг, які мають бути надані йому позивачем, діє без обмежень.
Визнання у даному випадку укладеною даної умови договору призведе до порушення свободи підприємницької діяльності позивача та принципу свободи укладення договору, в силу якого сторони самі узгоджують необхідні обсяги послуг, надання яких потребують.
Крім того, суд, керуючись вищевикладеними положеннями ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про публічну закупівлю», зважаючи на факт відображення у тендерній пропозиції розміру предмета закупівлі, вважає неможливим змінити ті положення договору, які були відображені у тендерній пропозиції.
Зазначене свідчитиме про явне та істотне порушення вимог ЗУ «Про публічні закупівлі» та відступ від обов'язкової умови договору, на яку позивач погоджувався протягом проведення процедури публічної закупівлі.
Також суд, проаналізувавши зміст положень ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», наголошує на тому, що даними нормами не передбачено можливості зміни такої істотної умови договору як предмет закупівлі, у тому числі в частині його кількості (розміру, обсягу тощо).
Оприлюднюючи тендерну пропозицію відповідач виходив з того, що прогнозований об'єм послуг з очищення стічних вод на січень-грудень 2021 року складає 4 230,0 тис. м3, при цьому, позивач просить визначити у договорі прогнозований об'єм стічних вод на січень-лютий 2021 року у розмірі 705,0 тис.м.3, а на 2021 рік у обсязі 4 230,00 тис. м3. Проте, визначення у договорі, крім, загального обсягу послуг, що планується отримати у 2021 році, і конкретного об'єму послуг на січень-лютий 2021 року призведе до беззаперечної зміни такої істотної умови договору як її предмет та покладе на відповідача необумовлений в ході проведення процедури закупівлі обов'язок отримання стічних вод у певному розмірі, який фактично може бути як більшим, так і меншим необхідного протягом періоду тривалістю два місяці.
Таким чином, суд приходить до висновку про неможливість визнання укладеним даного пункту у запропонованій позивачем редакції.
Крім того, суд звертає увагу, що у своєму листі від 12.05.2020 року №24-ПО/46-87 позивач підтвердив можливість прийому у 2021 році стічних вод КП «Сєвєродонецькводоканал» на рівні 4 230 тис. м3 в рік при об'євних витратах не більше 1 500 м3 на годину.
Підпунктом 3.5 проекту договору визначено, що сторони домовились, що за термін дії договору замовник перераховує на поточний рахунок виконавця суму заборгованості, яка виникла за період з 01.04.2020 року по 31.12.2020 року, що підтверджується актами прийому-передачі стічних вод та вимогами по оплаті фактичних витрат на очищення стічних вод за період з 01.04.2020 року по 31.12.2020 року.
Як встановлено з наявних у матеріалах справи доказів, зокрема, актів-прийому передачі стічних вод за договором №24/ПО/20-04 про надання послуг з очищення стічних вод від 28.04.2020 року, та пояснень сторін відповідач дійсно має заборгованість перед позивачем за надання послуг за вказаним договором.
Однак, включення до умов договору, що розглядається умови про перерахування на поточний рахунок виконавця суму заборгованості, яка виникла за період з 01.04.2020 року по 31.12.2020 року, є безпідставним та необґрунтованим.
Предметом договору є надання послуг з очищення стічних вод на новий строк, який згідно запропонованих позивачем строків дії договору починається з 01.01.2021 року. При цьому, включення до умов нового договору обов'язку відповідача здійснити погашення заборгованості за раніше укладеним договором явно не узгоджується з предметом нового договору, виходить за його межі.
Частково погоджений стороною відповідача проект договору свідчить про те, що метою його укладення є отримання/надання послуг з очищення стічних вод, а не вирішення питання та встановлення обов'язку з погашення суми заборгованості за іншим договором.
Включення відповідної запропонованої позивачем умови до договору свідчитиме не тільки про порушення прав відповідача внаслідок виникнення у останнього всупереч його волі обов'язків в силу даного пункту, а й нівелюватиме саму суть та юридичний зміст договору у разі його укладення.
Також, включення даних умов до договору свідчитиме про явну невідповідність його предмету умовам визначеним у тендерній пропозиції та, як наслідок, порушуватиме положення ЗУ «Про публічні закупівлі».
Отже, у визнанні укладеною даної умови договору у редакції позивача також слід відмовити.
Разом з тим, суд відзначає, що в силу ч. 7 ст. 180 та ч. 4 ст. 631 ЦК України закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору. Тобто закінчення строку дії договору не позбавляє позивача вимагати від відповідача виконання своїх зобов'язань за ним.
Підпунктом 9.1 проекту договору встановлено, що договір набирає чинності з 01.01.2021 року і діє по 28.02.2021 року (включно).
Так, відповідач не погодився з запропонованим позивачем строком дії договору, а саме, з 01.01.2021 року по 28.02.2021 року, та погоджується лише на укладення договору строком дії з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року (включно).
Відповідно до ч. 7 ст. 180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
За ч.ч. 1,2 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Таким чином, строк хоча і є істотною умовою договору, однак, у даному випадку на відміну від ціни договору він не є установленим відповідним уповноваженим органом державної влади або законом. Сторони вільні у визначенні строку дії договору.
Визнання укладеним договору на певний конкретний строк за відсутності згоди однієї із сторін свідчитиме про явне порушення принципу свободи договору.
Разом з тим, укладення договору на строк тривалістю один рік з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року є обґрунтованим і з тієї підстави, що закупівля послуг з очищення стічних вод здійснюється у відповідності до ЗУ «Про публічні закупівлі», ч. 1 ст. 4 якого визначає, що закупівля здійснюється відповідно до річного плану. А тому необхідним і доцільним є укладення договору саме на строк визначеною відповідачем тривалістю, а саме, на календарний рік, оскільки необхідні обсяги послуг з очищення стічних вод обчислювалися відповідачем виходячи з річного плану закупівель.
До того ж у тендерній пропозиції був визначений конкретний строк поставки товарів, виконання робіт чи надання послуг, тривалість якого складає з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року та відповідає визначеному строку дії договору, який в силу положень ч. 4 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» не може бути змінений.
А тому безпідставним без згоди відповідача є укладення договору на строк тривалістю два місяці: з 01.01.2021 року по 28.02.2021 року, так як відповідач оприлюднюючи тендерну пропозицію визначив конкретний обсяг послуг з очищення стічних вод, які він потребуватиме протягом всього наступного року, а не двох місячного строку.
Укладення договору на менший строк суперечитиме інтересам відповідача та не забезпечить реальних потреб його господарської діяльності на 2021 рік.
У свою чергу суд знову бере до уваги положення ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі», у відповідності до яких істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім передбачених даною нормою випадків.
Однак, даною нормою взагалі не передбачено можливості зменшення строку дії договору.
Крім того, суд зауважує, що обставини, які підтверджують факт неналежного виконання зобов'язань стороною за іншим договором, не є тими, що з об'єктивною достовірністю можуть свідчити про порушення своїх обов'язків і за новим договором.
Також, суд констатує, що у матеріалах справи відсутні будь-які докази, якими підтверджується факт настання обставин непереборної сили та/або затримки фінансування сторони відповідача.
У даному випадку відсутні підстави для зменшення встановленого строку договору тривалістю з 01.01.2021 року по 31.12.2021 року на строк тривалістю два місяці.
Також, слід взяти до уваги, що відповідач взагалі не виловлює своєї згоди на зменшення строку дії договору та категорично заперечує проти укладення договору на строк меншої тривалості.
Разом з тим, суд критично ставиться до запропонованих позивачем редакцій умов договору та вважає їх суперечливими.
Так, позивач просить визначити у договорі прогнозований об'єм стічних вод на січень-лютий 2021 року у розмірі 705,0 тис. м3 та поряд з цим зазначає що обсяг стічних вод на 2021 рік складає 4 230,0 тис. м3, а також вказує, що строк дії договору має становити з 01.01.2021 року по 28.02.2021 року, - тобто існує явна неузгодженість між запропонованими позивачем умовами договору, так як з одного боку строк дії договору має становити тільки 2 місяці, а з іншого протягом строку дії договору має бути надано річний об'єм послуг.
У свою чергу суд вважає необхідним акцентувати увагу на тому, за наслідками проведення у визначеному ст. 40 ЗУ «Про публічні закупівлі» порядку сторонами не було узгоджено інших умов договору, у тому числі щодо ціни, строку дії та обсягу предмета закупівлі, та фактично повідомлено про намір укласти договір про закупівлю на тих же умовах, що визначені у тендерній пропозиції.
Отже, визнання укладеними пунктів договору у запропонованій позивачем редакції суперечитиме положенням ЗУ «Про публічні закупівлі», зокрема, статей 26, 40 і 41, та порушуватиме умови договору, визначені у тендерній пропозиції, та в подальшому залишені без змін за наслідками переговорної процедури в повідомленні про намір укласти договір.
Разом з тим, суд наголошує на тому, що зміна умов договору у визначених ч. 5 ст. 41 ЗУ «Про публічні закупівлі» порядку та випадках можлива тільки після підписання договору закупівлі, а не на стадії переддоговірної процедури його укладення. У даному ж випадку, як вже було відзначено, сторони мають дотримуватися тих умов, які визначені у тендерній пропозиції та залишені без змін за результатами переговорної процедури.
При цьому, наразі відсутні конкретні об'єктивні обставини, які могли б слугувати підставами для зміни істотних умов після його підписання. До того ж запропоновані позивачем умови договору з огляду на їх зміст та фактичні обставини справи є такими, що не підпадають під визначені законом випадки зміни істотних умов договору, та позбавляють останнього на реалізацію цього права і після підписання самого договору.
Крім цього, позивач просить визнати укладеним п. 9.9 проекту договору шляхом його виключення.
Розглядаючи визначений відповідачем зміст даного пункту договору суд відзначає, що вказане положення договору у запропонованій відповідачем у протоколі розбіжностей редакції повністю узгоджується з приписами чинного законодавства і відповідає ним.
Так, в силу приписів ч. 2 ст. 203 ЦК України особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. До того ж слід вважати що договір є укладеним саме з тією особою, яка його підписала або від імені якої його було засвідчено підписом уповноваженої особи.
При цьому, згідно з ч. 1 ст. 58-1 ГК України суб'єкт господарювання має право використовувати у своїй діяльності печатки. Використання суб'єктом господарювання печатки не є обов'язковим.
За ч. 4 ст. 62 ГК України, підприємство є юридичною особою, має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та може мати печатки. При цьому, печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин.
А тому засвідчення документів печаткою юридичної особи свідчить про укладення їх за відома та згоди останньої.
Більш того, відсутність відомостей, які свідчили б про протиправність використання печатки, а також доказів її втрати, звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, дозволяє вважати, що печатка використовувалась правомірно та за волею юридичної особи.
Подібних правових висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 23.07.2019 року у справі №918/780/18.
Отже, визначення у договорі умови про підписання його уповноваженою особою з необхідним обсягом дієздатності та виникнення прав і обов'язків за договором саме в особи, яка його засвідчила підписом і скріпила печаткою, є правомірни, таким, що відповідає положенням чинного законодавства, та не покладає на сторін договору жодних додаткових прав та обов'язків, так як договір апріорі має бути засвідчений конкретною особою, з якою він укладається.
Таким чином, оскільки позивачем не доведено наявність невідповідність змісту викладеного у протоколі розбіжностей умов п. 9.9 договору вимогам чинного законодавства, то суд вважає, що відсутні правові підстави для задоволення задоволення відповідної вимоги позивача.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що дана вимога є безпідставною та необґрунтованою, оскільки сторонами не було досягнуто згоди щодо неї, а неврегульовані щодо неї розбіжності передані на вирішення суду, а тому у її задоволенні слід відмовити. В силу приписів ч. 7 ст. 187 ГК України суд вирішує питання щодо врегулювання розбіжностей тільки відносно тих умов, які були передані монополістом на розгляд іншої сторони договору і повернулися непогодженими з визначенням їх нової редакції у протоколі розбіжностей.
У свою чергу суд позбавлений можливості визнати укладеним те, що не узгоджувалося, при цьому, законом не встановлено такого способу захисту як виключення певних умов договору. Умови щодо яких сторонами не було досягнуто згоди можуть бути тільки визнаними укладеними в певній редакції, яка відображає їх конкретний зміст, а узгоджені між сторонами договору, що має місце у разі укладення останнього, можуть бути визнані нікчемними в силу закону або недійсними залежно від обраних позивачем підстав позову.
Крім того, позивачем заявлено і вимогу про визнання укладеним додатку №2 до договору №24/ПО/21-1 про надання послуг з очищення стічних вод від 21.12.2020 року.
Розглядаючи дану вимогу суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода (ч. 2 ст. 180 ГК України).
При цьому, ч. 3 ст. 180 ГК України визначено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Тобто, будь-який господарський договір повинен містити узгоджені сторонами умови про предмет, ціну та строк його дії.
Таким чином, закон пов'язує момент укладення договору з узгодженням сторонами усіх його істотних умов. У даному випадку такі істотні умови договору як предмет, ціна та строк його дії, досягнення згоди щодо яких є обов'язковим в силу закону, були предметом судового розгляду, однак, суд не знайшов підстав для визнання їх укладеними. А тому слід стверджувати, що спірний договір з огляду на відсутність погодження його істотних умов на момент судового розгляду справи є неукладеним.
Зазначене також узгоджується з приписом ч. 8 ст. 181 ГК України, за якою у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
Проект додатку, який позивач просить визнати укладеним, за своїм змістом конкретизує розрахунок плати за скид стічних вод, тобто визначає порядок розрахунку вартості оплати (фактичної ціни) наданих послуг з очищення стічних вод за договором.
Згідно п. 1 проекту додатку він розраховується за формулою, обов'язковими складовими якої є ціна та об'єм скинутих споживачем стічних вод. Позаяк, сторонами не було досягнуто згоди щодо розмірів даних складових, не було визнано укладеними їх і судом.
Крім того, суд звертає увагу на те, що позивач вказує, що даний додаток є втіленням в договорі порядку визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 року № 316, який встановлює порядок визначення розміру плати, що справляється саме за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, а не порядку визначення вартості послуг за скид стічних вод.
Тобто, даний порядок підлягає застосуванню тільки у разі перевищення узгоджених сторонами об'ємів скиду стічних вод та підлягає застосуванню незалежно від його погодження сторонами, оскільки відповідно до п. 2 Порядку і так поширює свою дію на відповідні правовідносини між сторонами.
При цьому, суд зауважує, що необґрунтованим та недоцільним є узгодження між сторонами порядку розрахунку розміру плати за понаднормові скиди стічних вод без визначення конкретних обсягів стічних вод, послуги з очищення яких планується надавати.
До того ж вимога про визнання укладеним додатку до договору є похідною від визнання укладеним самого договору, оскільки є його складовою частиною та доповнює, уточнює зміст його окремих умов.
Отже, наразі, враховуючи встановлений судом факт не укладення договору між сторонами, відсутність узгодження його істотних умов щодо ціни та предмету (обсягу послуг що надаються) суд позбавлений можливості визнати укладеним додаток №2 до договору, який не існує, в редакції наданій позивачем.
Крім того, суд звертає увагу на те, що сторонами в підпункті 1.3 п. 1 договору було узгоджено, що в ході виконання договірних зобов'язань вони також керуються порядком визначення розміру плати, що справляється за понаднормативні скиди стічних вод до систем централізованого водовідведення, затвердженого наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 01.12.2017 року № 316. А тому укладення Додатку №2 до договору в редакції, зміст якої узгоджується з вказаним порядком, не забезпечить належного та реального захисту прав позивача, оскільки даний порядок у відповідності до умов договору і так буде обов'язковим для застосування у визначених ним випадках у разі визнання спірного договору укладеним.
Разом з тим, проаналізувавши зміст наданого проекту додатку, суд констатує, що він не є тією угодою, на підставі якої вносяться зміни до договору у відповідності до ст. 651 ЦК України, а є доповненням до основного договору, зокрема, до його умов щодо оплати вартості робіт, які, як вже буде відзначено, мають розраховуватися на підставі положень про саму ціну та об'ємів наданих послуг. Позаяк, згоди щодо цих умов досягнуто не було, а тому відсутні і підстави доповнити те, чого наразі не існує.
При цьому, укладення додатку до договору, який не відбувся, не забезпечить реального та ефективного захисту прав позивача. Визнання укладеним додатку до неіснуючого договору не породжує жодних юридичних наслідків, оскільки права яким кореспондують обов'язки другої сторони виникають тільки з моменту укладення договору, а додаток до договору, за відсутності останнього, не несе жодного самостійного юридичного значення.
За таких обставин суд також відмовляє у задоволенні позову в частині визнання додатку до договору укладеним з огляду на необґрунтованість та безпідставність відповідної вимоги.
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 76-79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч. 1 ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, встановивши фактичні обставини справи та оцінивши надані на їх підтвердження докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, суд, з огляду на невідповідність запропонованих позивачем пунктів проекту договору та додатку вимогам чинного законодавства, у тому числі тим, які встановлені вимогами ЗУ «Про публічні закупівлі», а також беручи до уваги відсутність згоди щодо запропонованих позивачем умов зі сторони відповідача, який в силу принципу свободи укладення договору є вільним у визначенні його умов, вважає неможливим визнати укладеними пункти проекту договору та додатку до нього у запропонованій позивачем редакції, а тому приходить до висновку про безпідставність і необґрунтованість пред'явлених позовних вимог та відмовляє у задоволенні позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходить з наступного.
Види судових витрат визначені ст. 123 ГПК України. Так, згідно ч. 1 ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами передбачений положеннями ст. 129 ГПК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись положеннями ст. 129 ГПК та враховуючи висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати зі сплати судового слід покласти на позивача.
Керуючись ст.ст. 232, 233, 236-242 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Сєвєродонецьке об'єднання азот» до Комунального підприємства «Сєвєродонецькводоканал» про визнання укладеними пунктів договору та додатку до нього - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення, відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України та п.п. 17.5 п. 17 Розділу XI "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржено до апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги через Господарський суд Луганської області протягом двадцяти днів з дня його складення.
Повне рішення суду складено та підписано 27.04.2021 року.
Суддя О.В. Тацій