Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему проспект Незалежності, 13, місто Харків, 61058
"04" листопада 2019 р. Справа № 913/153/19
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Сіверін В.І., суддя Терещенко О.І. , суддя Слободін М.М.
за участю секретаря судового засідання Новікової Ю.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу прокурора (вх. 3114 Л/1-7) на ухвалу господарського суду Луганської області від 25.09.2019 року, постановлену у приміщенні вказаного суду суддею Смола С.В., повний текст якої складено 25.09.2019 року, у справі
за позовом Виконуючого обов'язки керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області, м. Лисичанськ
в інтересах держави в особі позивача - Лисичанської міської ради Луганської області м.Лисичанськ
до:
1) Комунальної установи "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ", м.Лисичанськ
2) Фізичної особи-підприємця Кєсарєва Андрія Володимировича, м.Лисичанськ,
про визнання недійсними договорів про закупівлю товарів за кошти місцевого бюджету на загальну суму 351 054 грн 00 коп.
В.о. керівника Лисичанської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Луганської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області до відповідача-1 - Комунальної установи "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ" (далі - КУ "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ"), та відповідача-2 - Фізичної особи-підприємця Кєсарєва Андрія Володимировича (далі - ФОП Кєсарєв А.В.), з наступними вимогами:
- визнати недійсним договір від 22.10.2018 №641 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 78 767 грн 00 коп., укладений між КУ "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ" та ФОП Кєсарєвим А.В. ;
- визнати недійсним договір від 22.10.2018 №643 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 59 527 грн 00 коп., укладений між КУ "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ" та ФОП Кєсарєвим А.В. ;
- визнати недійсним договір від 22.10.2018 №649 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 121 180 грн 00 коп., укладений між КУ "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ" та ФОП Кєсарєвим А.В. ;
- визнати недійсним договір від 22.10.2018 №646 на закупівлю товару за державні кошти на загальну суму 91 580 грн 00 коп., укладений між КУ "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ" та ФОП Кєсарєвим А.В .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між КУ "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ" та ФОП Кєсарєвим А.В . укладено чотири договору купівлі-продажу, а саме: договір від 22.10.2018 №641, договір від 22.10.2018 №643, договір від 22.10.2018 №649, договір від 22.10.2018 №646 на закупівлю групи товарів однієї категорії за державні кошти на загальну суму 351 054 грн 00 коп. з порушенням приписів ст.ст.2, 12, 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Ухвалою господарського суду Луганської області від 25.09.2019 року позов в.о. керівника Лисичанської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області до відповідача-1 - КУ "Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ" та відповідача-2 - ФОП Кєсарєва А.В. про визнання договорів недійсними залишено без розгляду.
В обґрунтування рішення про залишення позову без розгляду, місцевий господарський суд вказав на те, що прокурор, пред'явивши даний позов в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області не звернув увагу на те, що вказаний орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями щодо оскарження процедур закупівлі, проведених відповідно до Закону України "Про публічні закупівлі" та звернення до суду із позовом про визнання недійсними договорів, укладених за наслідками цих процедур. В той же час, Державна аудиторська служба України є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.
Господарський суд першої інстанції дійшов висновків про те, що у даному випадку немає передбачених законом виключних підстав, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, адже безпідставно не зазначаючи належний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, та заявивши позов від імені органу, не наділеного законодавством повноваженнями у сфері публічних закупівель, прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та, відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом (статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України "Про прокуратуру") надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Прокурор із вказаною ухвалою місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати, справу направити до місцевого господарського суду для подальшого розгляду.
В судовому засіданні прокурор апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив її задовольнити.
Представники сторін в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце проведення судового засідання повідомлялись належним чином.
Частиною 1 статті 9 Конституції України встановлено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997 p. і набула чинності в Україні 11 вересня 1997 p.
З прийняттям у 2006 році Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.
Частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України передбачено застосування судом Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003 року, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 року зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване частиною 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G. B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду цивільної справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
З огляду на викладене та зважаючи, що на думку суду обставини справи свідчать про наявність у справі матеріалів достатніх для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, а також те, що судом сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів (надано достатньо часу для підготовки до судового засідання, ознайомитись із матеріалами справи, зняти з них копії, надати нові докази тощо), подальше відкладення розгляду справи суперечитиме вищезгаданому принципу розгляду справи впродовж розумного строку.
Згідно зі статтею 270 ГПК України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі
У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Дослідивши матеріали справи, а також викладені у апеляційній скарзі та відзиві на неї доводи сторін, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, та повторно розглянувши справу в порядку ст. 269 ГПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.3 ст.4 ГПК України до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Статтею 53 ГПК України визначено участь у судовому процесі органів та осіб, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Відповідно до ч.ч.3-4 ст.53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
За змістом ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п.3 ч.2 ст.129 Конституції України).
Положення п.3 ч.1 ст.1311 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».
Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014, який набрав чинності з 15.07.2015, визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України. Зокрема, за змістом статті 1 зазначеного Закону прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини першої, абзацу 1 частини третьої та абзацу 1 частини четвертої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Таким чином, прокурор має право звернутися до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або в інтересах держави з позовом, в якому зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або з позовом в інтересах держави, зазначивши про відсутність у відповідного органу повноважень щодо звернення до господарського суду. При цьому у будь-якому разі наявність підстав для представництва інтересів держави має бути обґрунтована прокурором у позовній заяві відповідно до приписів наведених норм.
Аналіз положень ч.ч.3-4 ст.53 ГПК України у взаємозв'язку зі змістом ч.3 ст.23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках:
- якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесено відповідні повноваження;
- у разі відсутності такого органу.
Перший «виключний випадок» передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу. Однак підстави представництва інтересів держави прокуратурою у цих двох випадках істотно відрізняються.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
У заявленому позові в.о. керівника Лисичанської місцевої прокуратури Луганської області інтересами держави визначене те, що КУ «Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ» під час проведення публічних закупівель порушено приписи Закону України «Про публічні закупівлі», що призвело до неефективного використання коштів місцевого бюджету.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Прокурор не може вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати належного суб'єкта владних повноважень, який може і бажає захищати інтереси держави.
Статтею 7 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено органи, які здійснюють державне регулювання та контроль у сфері публічних закупівель, а саме: центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Рахункова палата, Антимонопольний комітет України, Міністерство економічного розвитку і торгівлі України.
Згідно з ч.3 ст.1 Положення про Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 №459, основними завданнями Мінекономрозвитку є забезпечення формування та реалізація державної політики у сфері державних та публічних закупівель. Повноваження здійснюються шляхом здійснення нормативно-правового забезпечення державного регулювання у сфері публічних закупівель, аналізу функціонування системи публічних закупівель, узагальнення практики здійснення закупівель, надання роз'яснень щодо застосування законодавства у сфері державних закупівель.
Статтею 5 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» визначено, що контроль за дотриманням законодавства у сфері закупівель, який згідно ст.2 цього Закону є одним з головних завдань органу державного фінансового контролю, здійснюється шляхом проведення моніторингу закупівлі у порядку, встановленому Законом України «Про публічні закупівлі», проведення перевірки закупівель, а також під час державного фінансового аудиту та інспектування.
Відповідно до п.10 ст.10 Закону України «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» органу державного фінансового контролю надається право, зокрема, звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
Разом з тим, згідно з пп.пп.3, 4, 9 п.4 Положення про Державну аудиторську службу України, Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань: реалізує державний фінансовий контроль через здійснення, зокрема, перевірки державних закупівель; здійснює контроль, зокрема, за дотриманням законодавства про державні закупівлі; вживає в установленому порядку заходів до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб, а саме: звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; застосовує заходи впливу за порушення бюджетного законодавства, накладає адміністративні стягнення на осіб, винних у порушенні законодавства; передає в установленому порядку право охоронюваним органам матеріали за результатами державного фінансового контролю у разі встановлення порушень законодавства, за які передбачено кримінальну відповідальність або які містять ознаки корупційних діянь.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для здійснення прокурором самостійного представництва інтересів держави у цій справі, оскільки у Державної аудиторської служби України як центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, є повноваження щодо звернення до господарського суду з позовами про визнання недійсними рішень тендерного комітету, договорів про закупівлю робіт за державні кошти.
В матеріалах справи відсутні будь-які докази того, що прокурор перед зверненням до суду перевірив, що захист законних інтересів держави не здійснює або неналежним чином здійснює суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.
Щодо поданого на адресу апеляційного суду клопотання про долучення письмових доказів, в якому прокурор просить долучити до матеріалів справи копію листа Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області від 13.08.2019 року №20-12-31-24-16/289-2019 та просить визнати поважними причини неподання цього документу до місцевого господарського суду, колегія суддів зазначає наступне.
Так, в обґрунтування неможливості подати вказаний доказ на адресу суду, прокурор зазначає обставини того, що місцевий господарський суд в ході розгляду справи по суті не звертав увагу прокурора на те, що останнім не було встановлено органу, уповноваженого відповідно до законодавства здійснювати захист інтересів держави.
З приводу таких доводів прокурора колегія суддів зазначає наступне.
Так, обов'язок прокурора обґрунтувати обставини щодо порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади встановлений вимогами статті 23 Закону України "Про прокуратуру", а обов'язок доведення таких обставин покладено на прокурора частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до положень якої, Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
При цьому, обидва такі обов'язки прокурора у даному випадку встановлені вимогами чинного матеріального та процесуального права та існують незалежно від того чи звертав господарський суд під час розгляду справи по суті увагу прокурора на невиконання останнім цих обов'язків, чи ні.
За викладених обставин, колегія суддів відмовляє у задоволенні клопотання прокурора про визнання поважними причин неподання доказів та долучення до матеріалів справи листа Управління Північно-східного офісу Держаудитслужби в Луганській області від 13.08.2019 року №20-12-31-24-16/289-2019.
Всупереч ст.23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор не вжив заходів щодо перевірки наявності підстав для представництва інтересів держави, а також наявність органів, які уповноважені відповідно до законодавства здійснювати захист таких інтересів у випадку їх порушення.
Прокурор пред'явивши даний позов в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області не звернув увагу на те, що вказаний орган місцевого самоврядування не наділений повноваженнями щодо оскарження процедур закупівлі, проведених відповідно до Закону України «Про публічні закупівлі» та звернення до суду із позовом про визнання недійсними договорів, укладених за наслідками цих процедур.
Доводи апеляційної скарги про те, що визначений ним позивач - Лисичанська міська рада Луганської області, як головний розпорядник коштів місцевого бюджету уповноважений представляти інтереси територіальної громади щодо здійснення права комунальної власності, зокрема і щодо забезпечення ефективного, результативного і цільового використання бюджетних коштів, господарським судом відхиляються, оскільки вказані повноваження надані Лисичанській міській раді Луганської області не у зв'язку із реалізацією процедур, встановлених Законом України «Про публічні закупівлі», а відтак не можуть бути підставою наділення її правосуб'єктністю у цих відносинах.
Колегія суддів погоджується із твердженням місцевого господарського суду про те, що коло управнених суб'єктів у сфері публічних закупівель, їх права, обов'язки та повноваження вичерпно окреслено у спеціальному Законі «Про публічні закупівлі», а Державна аудиторська служба України є самостійною юридичною особою з відповідною процесуальною дієздатністю щодо здійснення захисту прав та охоронюваних законом інтересів держави у судовому порядку.
Викладене відповідає висновкам Верховного Суду, наведеним у постанові від 10.04.2019 (справа №909/569/18), які в силу положень ч.4 ст.236 ГПК України враховуються при виборі і застосуванні норм права.
У даному випадку немає передбачених законом виключних підстав, коли прокурор може звернутися до суду за захистом інтересів держави, адже безпідставно не зазначаючи належний орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, який набуває статусу позивача, тобто особи, в інтересах якої подано позов про захист порушеного права та/або охоронюваного законом інтересу, та заявивши позов від імені органу, не наділеного законодавством повноваженнями у сфері публічних закупівель, прокурор не підтвердив правових підстав для представництва та, відповідно, не набув процесуального статусу органу, якому законом (статтею 53 ГПК України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру») надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Суд зазначає, що приписами п.4 ч.5 ст.174 ГПК України передбачено, що суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи також у разі, якщо відсутні підстави для звернення прокурора до суду в інтересах держави або для звернення до суду особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
З огляду на те, що провадження у даній справі вже відкрито можливість застосування приписів п.4 ч.5 ст.174 ГПК України виключається.
Пунктом 1 ч.1 ст.226 ГПК України передбачено, що суд залишає позов без розгляду, якщо позов подано особою, яка не має процесуальної дієздатності.
Відповідно до правових позицій Верховного Суду, наведених у постановах від 06.02.2019 у справі №927/246/18, від 27.03.2019 у справі №907/270/18, від 10.04.2019 у справі №906/853/17 якщо відсутність підстав для звернення прокурора до суду в інтересах держави буде встановлена після відкриття провадження у справі, то позов прокурора підлягає залишенню без розгляду на підставі п.1 ч.1 ст.226 ГПК України, як такий що поданий особою, яка не має процесуальної дієздатності.
З огляду на викладене, колегія суддів погоджується із висновком місцевого господарського суду про необхідність залишення позову в.о. керівника Лисичанської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Лисичанської міської ради Луганської області до відповідача-1 - КУ «Територіальне медичне об'єднання м.Лисичанськ» та відповідача-2 - ФОП Кєсарєва А.В. про визнання договорів недійсними без розгляду.
Щодо інших аргументів сторін, колегія суддів зазначає, що вони були досліджені у судовому засіданні та не наводяться в постанові суду, позаяк не покладаються судом в основу цього судового рішення, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", рішення від 10.02.2010).
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням судом норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржувану ухвалу місцевого господарського суду слід залишити без змін.
Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Луганської області від 25.09.2019 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки її оскарження визначені у статтях 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 11.11.2019
Головуючий суддя В.І. Сіверін
Суддя О.І. Терещенко
Суддя М.М. Слободін