Ухвала від 09.04.2019 по справі 200/4958/19-а

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

УХВАЛА

про забезпечення позову

09 квітня 2019 р. Справа №200/4958/19-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Буряк І.В. розглянувши в порядку письмового провадження заяву Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про забезпечення позову у справі за позовом Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про арешт коштів боржника від 06.12.2018 року та від 10.01.2019 року за зведеним виконавчим провадженням №57871438 та постанови про перевірку виконавчого провадження за виконавчим провадженням №56223709, суд -

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Вугільна компанія «Краснолиманська» звернулось до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України про визнання протиправним та скасування постанов державного виконавця про арешт коштів боржника від 06.12.2018 року та від 10.01.2019 року за зведеним виконавчим провадженням №57871438, та постанови про перевірку виконавчого провадження за виконавчим провадженням №56223709.

08.04.2019 року через відділ діловодства та документообігу суду від позивача надійшла заява щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову шляхом:

- зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. винести постанову про зняття арешту з коштів боржника що містяться на рахунках в АТ «КІБ» МФО 322540, р/р 26004101020774 до набрання чинності рішенням у даній справі;

- заборони вчинення дій з примусового виконання рішень у зведеному ВП №57871438 до набрання чинності рішенням у даній справі.

Обґрунтовуючи вказане клопотання, позивач зазначає, що дана заява подана одночасно з пред'явленням позову про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про арешт коштів боржника від 06.12.2018 року та від 10.01.2019 року за зведеним виконавчим провадженням №57871438, які є предметом розгляду в межах даної адміністративної справи.

В обґрунтування необхідності та важливості вжиття заходів забезпечення позову, заявник зазначає, що в разі стягнення коштів, арешту майна, реалізації майна, належного ДП «ВК «Краснолиманська» ефективного судового захисту за вказаним позовом досягти буде не можливо. Вказує на очевидну протиправність прийнятих державним виконавцем постанов.

Приймаючи рішення про забезпечення позову, суд оцінює наявність обставин, що зумовлює винесення відповідної ухвали, з урахуванням доказів, що містяться в матеріалах справи та керуючись законом.

За правилами ч. 1 ст. 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

У відповідності до статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову (частина перша). Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Виходячи з аналізу вказаної норми, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;

2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень;

4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

При цьому, позов, згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності ускладнення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Вказаний інститут є елементом права на судовий захист і спрямований на те, щоб не допустити незворотності певних наслідків відповідних дій щодо відновлення порушеного права.

Крім того, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені, у зв'язку із застосуванням відповідних заходів. Також, суд має враховувати співрозмірність вимог заяви про забезпечення позову заявленим позовним вимогам та обставинам справи.

Відповідно до роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22.12.2006р. №9 та постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України «Про практику застосування адміністративним судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства під час розгляду адміністративних справ» від 06.03.2008р. №2, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно Рекомендації N R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року розглядаючи клопотання про надання тимчасового захисту, суд має взяти до уваги всі відповідні фактори та інтереси. Інтереси суспільства, особи, якій адресовано даний акт, третіх сторін щодо негайного і повного виконання адміністративного акту можуть різнитися і суперечити один одному. Однак принцип вказує на дві обставини, які обумовлюють прийняття позитивного рішення: по-перше, якщо виконання адміністративного акту стосовно відповідної особи може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами - зокрема, у зв'язку з тим, що скасування оскаржуваного акту не буде мати результатом поновлення попереднього правового статусу відповідної особи; по-друге, якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі правові підстави для сумнівів у правомірності.

З викладеного слідує, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених КАС України заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

Заявник обов'язково повинен обґрунтувати своє клопотання і з цією метою подати докази наявності фактичних обставин, з якими пов'язує застосування певного заходу забезпечення позову. Доказами у даному випадку вважатимуться будь-які відомості, що вказують на ймовірне порушення прав (свобод, інтересів) під час провадження у справі. При цьому тягар доказування при розгляді клопотання покладається виключно на заявника.

В межах встановлення обставин, необхідних для вирішення заяви про забезпечення позову судом зазначає наступне.

Щодо вимоги про зобов'язання головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Іванюти І.М. винести постанову про зняття арешту з коштів боржника, що містяться на рахунках в АТ «КІБ» МФО 322540, р/р 26004101020774 до набрання чинності рішення у даній справі.

В обґрунтування вказаної вимог заявник посилається на очевидну протиправність оскаржуваних постанов.

В даному випадку суд вважає, що подібна мотивація не може бути покладена судом в основу застосування заходів забезпечення позову, оскільки в даному випадку має надаватись оцінка предмету позову, що здійснюється під час розгляду справи по суті.

При цьому, суд звертає увагу, що у даному випадку така обов'язкова умова для забезпечення адміністративного позову, як "наявність очевидних ознак протиправності оскаржуваного рішення", може бути виявлена судом тільки на підставі з'ясування фактичних обставин справи, а також оцінки належності, допустимості і достовірності як кожного доказу окремо, так і достатності та взаємного зв'язку наявних у матеріалах справи доказів у їх сукупності.

Забезпечення позову має слугувати дотриманню балансу інтересів сторін, в свою чергу зобов'язання державного виконавця винести постанову про зняття арешту з коштів боржника фактично є вирішенням справи по суті, що є неприпустимим для такої процесуальної дії як забезпечення позову.

Крім того, вказаний спосіб забезпечення позову не передбачений процесуальними нормами КАС України та не узгоджується з нормами Закону України "Про виконавче провадження".

Щодо вимоги про заборону вчинення дій з примусового виконання рішень у зведеному ВП №57871438 до набрання чинності рішенням у даній справі.

За заявленим предметом позову оскаржуються постанови про накладення арешту, постанова про перевірку виконавчого провадження.

Суд вкотре зазначає, що забезпечення позову спрямоване на захист від реальної загрози невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову

Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 №1404-VIII містить наступні положення:

Стаття 1. Виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Стаття 10. Заходи примусового виконання рішень

1. Заходами примусового виконання рішень є:

1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами;

2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника;

3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні;

4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем;

5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.

Відповідно до статті 48 Закону №1404-VIII звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у національній та іноземній валютах, інші цінності, у тому числі на кошти на рахунках боржника у банках та інших фінансових установах.

Відповідно до статті 59 Закону №1404-VIII арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за постановою державного виконавця, приватного виконавця чи рішенням суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, встановленому законом. Зняття арешту з майна та коштів здійснюється за постановою державного виконавця, приватного виконавця або за рішенням суду.

Тобто вказаним законом передбачена сукупність дій та заходів, які вживає державний виконавець для належного здійснення виконавчого провадження.

Суд вважає неспівмірним щодо заявлених позовних вимог вимоги про забезпечення позову шляхом заборони вчинення дій з примусового виконання рішень у зведеному ВП №57871438 до набрання чинності рішенням у даній справі. Заявником не уточнено, які саме дії слід заборонити до вчинення.

Разом із тим, суд має виходити із необхідності збереження балансу інтересів сторін та забезпечення існуючого становища.

В зв'язку із цим суд вважає за необхідне застосувати п.5 ч.1 ст.151 КАС України, відповідно до якого позов може бути забезпечено: зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.

Таким чином, судом встановлено, що заява про забезпечення адміністративного позову підлягає до задоволенню шляхом зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку

Керуючись статтями 150-154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Заяву Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» про забезпечення позову у справі за позовом Державного підприємства «Вугільна компанія «Краснолиманська» до Департаменту державної виконавчої служби міністерства юстиції України про визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця про арешт коштів боржника від 06.12.2018 року та від 10.01.2019 року за зведеним виконавчим провадженням №57871438, та постанови про перевірку виконавчого провадження за виконавчим провадженням №56223709 - задовольнити частково.

Зупинити стягнення що проводиться в рамках зведеного виконавчого провадження №57871438 на підставі виконавчих документів вимоги Офісу великих платників податків державної фіскальної служби про сплату боргу № Ф-809-47-у від 24.09.2018 року, вимоги Запорізького управління Офісу великих платників податків державної фіскальної служби про сплату боргу (недоїмки)№ Ф-809-47 від 20.10.2017 року, до набрання законної сили остаточним рішенням прийнятим у справі №200/4958/19-а.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Апеляційна скарга подається до суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд.

Повний текст ухвали складено 09 квітня 2019 року.

Суддя Буряк І. В.