Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему Справа № 757/40932/17-а Суддя (судді) першої інстанції: Остапчук Т.В.
21 січня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого - судді Земляної Г.В.
суддів: Лічевецького І.О., Собківа Я.М.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1
на постанову Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року
у справі №757/40932/17-а (розглянутої у відкритому судовому засіданні)
за позовом ОСОБА_1
до відповідача Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (правонаступник Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві)
про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо не надання відповіді на звернення позивача від 14.03.2017 та 22.05.2017 про проведення перерахунку раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також ненадання розрахунків, на підставі яких були визначені розміри довічного грошового утримання судді у відставці в сумі 50230 грн., 24638 грн., 31681 грн. та 26922 грн.;
- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Києві провести перерахунок раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці відповідно до довідки Київського апеляційного адміністративного суду № 02.7- 36/102/2 від 10.03.2017 та надати розрахунки на підставі яких були визначені розміри довічного грошового утримання судді у відставці в сумі 50230 грн., 24638 грн., 31681 грн. та 26922 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є суддею у відставці, у зв'язку з досягненням 65-річного віку, який є граничним для перебування на посаді судді, що позбавляє позивача не тільки можливості здійснювати правосуддя, а й можливості проходити кваліфікаційне оцінювання з метою визначення здатності здійснювати правосуддя у суді за визначеним законом критерієм. Наведе виключає можливості поширення на позивача обов'язку проходження кваліфікаційного оцінювання, а значить і застосування обмеження його права на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі визначеному законом, у разі не проходження такого оцінювання. Позивач вказує на те, що на час його виходу у відставку закон не покладав обов'язку проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення їх здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.
Постановою Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необ'єктивність рішення суду, порушення судом норм матеріального права, що є підставою для скасування судового рішення. Так, апелянт зазначає, що відповідачем необґрунтовано позбавлено права позивача на перерахунок щомісячного грошового утримання судді у відставці відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідачем було подано відзив (заперечення) на апеляційну скаргу в якому зазначено, що апеляційна скарга є безпідставною та необґрунтованою та просить залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 листопада 2018 року зупинено провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - до набрання законної сили судовим рішенням Верховного Суду у справі №0640/3835/18.
Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року провадження у справі за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправної бездіяльності та зобов'язання вчинити дії - поновлено.
Відповідач заперечує проти задоволення апеляційної скарги, з підстав зазначених у письмовому відзиві.
Позивач та відповідач у судове засідання не з'явилися, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були належним чином повідомлені, про причини неявки суду не повідомили.
За таких обставин колегія суддів, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Частиною 4 статті 229 КАС України встановлено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до положень статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду слід залишити без змін, з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з липня 2013 року є суддею у відставці Київського апеляційного адміністративного суду, у зв'язку з досягненням 65-річного віку, який є граничним для перебування на посаді судді. Загальний стаж роботи на посаді судді 37 років 2 місяці.
З 15.07.2013 року позивач отримує щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці згідно Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 № 2453, яке призначено позивачу у розмірі 90% посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбаченим цим законом.
ОСОБА_1 20 січня 2017 року отримав в Київському апеляційному адміністративному суді довідку №12.7-36/51 про зміну з 01.01.2017 розміру складових суддівської винагороди судді Київського апеляційного адміністративного суду, з якою 23.01.2017 звернувся до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві для здійснення перерахунку раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Головою Київського апеляційного адміністративного суду 23 січня 2017 року направлено позивачу лист, в якому повідомлено, що вказана довідка від 20.01.2017 року відізвана з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві через допущену в ній технічну помилку.
На звернення позивача з цього приводу Голова Київського апеляційного адміністративного суду листом від 22.02.2017 року № 01-12/1196/2017 повідомив, що довідка стосовно розміру складових суддівської винагороди, що виплачується суддям КААС з 01.01.2017 року, буде надана позивачу після затвердження ДСА штатного розпису.
ОСОБА_1 10 березня 2017 року отримав у Київському апеляційному адміністративному суді довідку за №02.7-36/102/2 щодо розміру складових суддівської винагороди, що відповідно до штатного розпису виплачується суддям цього суду з 01.01.2017 та склала 95000,00 грн, у тому числі: оклад судді 50000,00 грн, надбавка за вислугу років (80%) 40000,00 грн; надбавка за таємність (10%) 5000,00 грн.
З вищезазначеною довідкою позивач 14.03.2017 року звернувся до Центрального об'єднаного УПФУ в місті Києві для перерахунку раніше призначеного позивачу щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.
Проте, листом від 16.05.2017 року відповідач відмовив у перерахунку щомісячного довічного грошового утримання через відсутність законних підстав для перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, посилаючись на те, що відповідно до матеріалів, що містяться у пенсійній справі позивача, КААС листом від 23.01.2017 року №437/2017/5 повідомив про відкликання довідки від 20.01.2017 №02.7-36/51, як помилкової та направив нову довідку від 23.01.2017 року № 02.7-36/65. Разом з тим, довідка від 10.03.2017 № 02.7-36-102/2 є ідентичною в частині сум окладу, надбавки за вислугу років та надбавки за таємність, до відкликаної помилкової довідки. З огляду на викладене пенсійним органом було направлено запит до Київського апеляційного адміністративного суду з метою уточнення правомірності надання довідки про заробітну плату для обчислення довічного грошового утримання судді у відставці від 10.03.2017 №02.7-36-102/2, а тому підстави для перерахунку довічного грошового утримання судді у відставці згідно довідки Київського апеляційного адміністративного суду від 10.03.2017 № 02.7-36-102/2 відсутні.
Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо ненадання відповіді та не здійснення перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом.
Приймаючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для перерахунку призначеного позивачу довічного грошового утримання судді у відставці виходячи з приписів п.25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII.
Колегія суддів погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).
Пунктом 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII, який рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року по справі №1-15/2018(4086/16) визнано неконституційним, визначав, що право на отримання щомісячного довічного грошового утримання у розмірі, визначеному цим Законом, має суддя, який за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом, та працював на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо нього відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу. В інших випадках, коли суддя іде у відставку після набрання чинності цим Законом, розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів». За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 % суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Аналіз п. 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402 VIII дозволяє виділити дві категорії суддів з різними умовами отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці: (а) судді, які:
- пройшли кваліфікаційне оцінювання;
- за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначені на посаду судді за результатами конкурсу, проведеного після 30.09.2016 року.
- пропрацювали на посаді судді щонайменше три роки з дня прийняття щодо них відповідного рішення за результатами такого кваліфікаційного оцінювання або конкурсу.
На цих суддів поширюється дія Закону №1402-VIII і вони мають право (набудуть після настання усіх передбачених Законом умов) на отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці в розмірі 50 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, а за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років - додатково два відсотки грошового утримання судді.
(б) судді, які: вийшли у відставку після набрання чинності Законом №1402 VIII, тобто після 30.09.2016 року.
Для цих суддів розмір щомісячного довічного грошового утримання становить 80 % суддівської винагороди, обчисленої відповідно до положень Закону від 07.07.2010 року. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді, але не може бути більшим ніж 90 % суддівської винагороди судді, обчисленої відповідно до зазначеного Закону.
Про суддів, які вийшли у відставку до набрання чинності Законом №1402-VIII, тобто до 30.09.2016 року, у п. 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» не зазначалося, оскільки предметом її регулювання було визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання суддів, які виходять у відставку, а не відносини щодо перерахунку розміру грошового утримання.
Оскільки позивач вийшов у відставку до 30.09.2016 року, положення п. 25 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1402-VIII на нього не поширюються.
Правовідносини щодо перерахунку розміру грошового утримання судді у відставці на час виникнення спору і на теперішній час регулюються ч. 4 ст. 142 Закону №1402-VIII, яка передбачає, що у разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.
Застосування цієї правової норми передбачає, що для набуття права на перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання необхідними є зміна розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді.
Конституційний Суд України у рішенні № 4-рп/2016 від 08.06.2016 року зазначив, що конституційний статус судді дає підстави ставити до судді високі вимоги і зберігати довіру до його компетентності та неупередженості, передбачає надання йому в майбутньому статусу судді у відставці та довічного грошового утримання, що також є гарантією належного здійснення правосуддя.
Конституційний Суд України також звертав увагу, що умови та порядок здійснення професійних повноважень суддею визначають рівень його забезпечення у відставці.
Встановлення різних правових підстав для отримання довічного грошового утримання суддями (які пішли або підуть у відставку) за критеріями проходження ними кваліфікаційного оцінювання та підтвердження своєї відповідності займаній посаді засновано на конституційних приписах та вимогах Закону №1402-VIII, якими ці приписи реалізовані.
Без проходження кваліфікаційного оцінювання на відповідність критеріям компетентності та доброчесності, а також без дотримання інших обов'язкових умов, передбачених Законом №1402-VIII на протязі щонайменше трьох років, суддя, навіть за наявності підстав для виходу у відставку, не може отримувати довічне утримання у розмірі, визначеному в статті 142 цього Закону.
Різниця у правах суддів, які вийшли у відставку до 30.09.2016 року, і суддів, які вийдуть у відставку, відпрацювавши в нових умовах щонайменше через три роки після проходження кваліфікаційного оцінювання, має конституційну основу та випливає з різних вимог, за яких особа набуває (підтверджує) статус судді та у яких здійснюється правосуддя.
Така різниця має місце і щодо працюючих суддів, оскільки право на отримання суддівської винагороди у розмірах, визначених Законом №1402-VIII мають лише ті з них, хто за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердив відповідність займаній посаді (здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді) або призначений на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності цим Законом.
Розмір щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці залежить від розміру суддівської винагороди працюючого судді, а виплата збільшеного розміру суддівської винагороди відповідно до Закону №1402-VIII залежить від проходження та результату кваліфікаційного оцінювання.
Якщо проходження і результат кваліфікаційного оцінювання має значення для визначення розміру суддівської винагороди працюючих суддів, а також для визначення розміру щомісячного довічного грошового утримання судді, який йде у відставку через три роки після оцінювання, то ця ж сама обставина повинна братися до уваги і під час перерахунку цього ж виду утримання і для суддів, які вийшли у відставку раніше до 30.09.2016 року.
Інше застосування положень частини 4 статті 142 Закону №1402-VIII призвело б до того, що судді, які вийшли у відставку до 30.09.2016 року і жодного дня не працювали в умовах, коли конституційні вимоги до судді суттєво підвищилися, отримували б грошове утримання у розмірі, більшому, ніж судді, які підтвердили відповідність цим вимогам (пройшли кваліфікаційне оцінювання) і відпрацювали в таких умовах щонайменше три роки.
Відтак, посада судді, який вийшов у відставку до 30.09.2016 року, не є «відповідною», рівнозначною посаді судді того самого суду, який пройшов кваліфікаційне оцінювання, підтвердив здатність здійснювати судочинство і продовжує працювати у цьому суду.
Дана правова позиція про відмову в задоволенні позовних вимог щодо перерахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці відповідно до вимог Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висловлена Великою Палатою Верховного Суду в рішенні від 13.05.2020 року по зразковій справі №0640/3835/18 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Водночас колегія суддів зазначає, що підпунктом 16 пункту 1 розділу I Закону №193-IX, який набрав чинності з 01.01.2020 року, пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» із Закону № 1402-VIII виключені.
Так, Конституційний Суд України Рішенням від 18.02.2020 року №2-р/2020 визнав неконституційними положення пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
У пункті 3 резолютивної частини вказаного Рішення Конституційний Суд України зазначив, що положення Закону № 1402-VIII зі змінами, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Таким чином, у позивача виникає право на перерахунок пенсії з 18лютого 2020 року, а не з травня 2017 року.
Колегія суддів зазначає, що на час звернення позивача до Пенсійного фонду із заявою про проведення перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці та відмови відповідача у вказаному перерахунку (травень 2017 року), а також розгляду цієї справи в суді першої інстанцій положення пунктів 22, 23, 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII були чинними. Виключення пунктів 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII на підставі Закону № 193-IX та визнання положень пункту 25 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII такими, що не відповідають Конституції України згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 18.02.2020 року № 2-р/2020, є обставинами, які впливають на інше застосування норм матеріального права, ніж у цій справі, після набрання чинності Законом № 193-IX та постановлення вказаного Рішення Конституційним Судом України. Однак ці обставини не впливають на результат розгляду цієї справи по суті.
Згідно з пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні» прямою дискримінацією є ситуація, за якої з особою та/або групою осіб за їх певними ознаками поводяться менш прихильно, ніж з іншою особою та/або групою осіб в аналогічній ситуації, крім випадків, коли таке поводження має правомірну, об'єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними.
У абзаці сьомому пункту 4.1 мотивувальної частини Рішення від 07.07.2004 року №14-рп/2004 Конституційний Суд України зазначив, що мета встановлення певних відмінностей (вимог) у правовому статусі повинна бути істотною, а самі відмінності (вимоги), що переслідують таку мету, мають відповідати конституційним положенням, бути об'єктивно виправданими, обґрунтованими та справедливими. У противному разі встановлення обмежень означало б дискримінацію.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.05.2020 року по справі №0640/3835/18 (Пз/9901/52/18) констатувала, що на час виникнення спірних правовідносин чинним законодавством були по-різному визначені вимоги для отримання суддівської винагороди суддями, які за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердили відповідність займаній посаді або призначені на посаду за результатами конкурсу, проведеного після набрання чинності Законом № 1402-VIII, та суддями, які ще не пройшли кваліфікаційне оцінювання, а тому такі вимоги можуть вважатися виправданою, обґрунтованою та справедливою підставою щодо відмови в перерахунку щомісячного довічного грошового утримання судді, який вийшов у відставку до 30.09.2016 та звернувся до територіального органу Пенсійного Фонду України за відповідним перерахунком до 01.01.2020 - дати набрання чинності підпунктом 16 пункту 1 розділу I Закону № 193-IX, яким були виключені пункти 22, 23 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення (2017 році) діяв відповідно до законодавства, чинного на час виникнення спірних правовідносин, а висновок суду першої інстанцій про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 листопада 2020 року по справі № 802/1362/18-а та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
Щодо посилання позивача, що Пенсійним фондом не надавалися відповіді на його звернення, колегія суддів не бере до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази направлення позивачем звернень від 17.04.2017 р. та 22.05.2017 р. до відповідача, а останнім зазначено, що звернення від 22.05.2017 р. на його адресу не надходило.
При цьому апеляційна скарга не містять посилання на обставини, передбачені статтями 317-319 Кодексу адміністративного судочинства України, за яких рішення суду підлягає скасуванню.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, в зв'язку з чим апеляційна скарга залишається без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись 34, 242, 243, 246, 308, 311, 316, 321,322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову Печерського районного суду міста Києва від 25 квітня 2018 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку виключно з підстав, зазначених у п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя: Г. В. Земляна
Судді: І. О. Лічевецький
Я. М. Собків