Ухвала від 23.01.2023 по справі 440/7892/21

УХВАЛА

23 січня 2023 року

м. Київ

справа № 440/7892/21

адміністративне провадження № К/990/1656/23

Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансміст» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі №440/7892/21 за позовами Державного підприємства «Агентство місцевих доріг Полтавської області до Державної аудиторської служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансміст» про визнання протиправним та скасування висновку,

ВСТАНОВИВ:

Державне підприємство «Агентство місцевих доріг Полтавської області» звернулось до суду з позовом, в якому просило:

- визнати протиправним та скасувати висновок від 23 червня 2021 року про результати моніторингу закупівлі за унікальним номером оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу №UА-2021-03-15-003176-а.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано висновок Державної аудиторської служби України про результати моніторингу процедури закупівлі №UА- 2021-03-15-003176-а від 23 червня 2021 року.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 08 грудня 2021 року по справі №440/7892/21 скасовано.

Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позову Державного підприємства «Агентство місцевих доріг Полтавської області» відмовлено.

11 січня 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансміст» засобами поштового зв'язку звернулось до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року. Скаржник просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та направити справу до суду апеляційної інстанції на новий розгляд.

Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.

За правилами частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.

Вимоги до форми та змісту касаційної скарги встановлено статтею 330 КАС України, відповідно до пункту 4 частини другої якої у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що перелік підстав для касаційного оскарження судових рішень є вичерпним. Тому касаційна скарга повинна бути обґрунтована виключно такими доводами, які необхідно вказати у формі, визначеній пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України.

Під час перевірки поданої касаційної скарги на предмет дотримання вимог статті 330 КАС України встановлено, що у якості підстав касаційного оскарження судового рішення скаржник зазначає пункти 1, 2, 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 4 частини другої статті 353 КАС України.

Скаржник, посилаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, зазначає про те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні безпідставно не врахував постанови Верховного Суду від 21 січня 2021 року у справі №120/1297/20-а та від 21 вересня 2022 року у справі №400/5170/21.

Проте, Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).

При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник повинен чітко вказати норму права, яку на його думку, застосовано судами попередніх інстанцій всупереч висновкам Верховного Суду.

Підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою на конкретні висновки судів, рішення яких оскаржуються, із одночасним зазначенням положень (пункту, частини, статті) закону або іншого нормативно-правового акта, який застосований цими судами при прийнятті відповідного висновку. Це дозволяє суду касаційної інстанції на виконання вимог статті 341 КАС України перевірити правильність застосування норм матеріального і процесуального права у конкретній справі.

Всупереч вищенаведеному, скаржником чітко не зазначено конкретну норму права, яку на його думку, застосовано судом апеляційної інстанції всупереч висновків Верховного Суду щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах.

Окрім цього, Верховний Суд зазначає, що цитування уривків з постанов Верховного Суду, не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

З огляду на викладене, Суд вважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.

Скаржник, оскаржуючи постанову суду апеляційної інстанції, також посилається на пункт 2 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02 листопада 2022 року у справі №120/14951/21-а та від 10 листопада 2022 року у справі №200/10092/20-а.

На обґрунтування необхідності відступлення від висновків Верховного Суду у вищезазначених справах скаржник зазначив:

- усунення помилково застосування правових норм, що містяться у ч.ч. 1, 2 ст. 215 ЦК, ч. 1 ст. 216 ЦК України - якщо було допущено порушення закону на стадії укладення договору та воно доведено у встановленому порядку, то такий договір повинен бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) або він є нікчемним в силу закону, внаслідок чого повинні наступити наслідки, передбачені другим абзацом ч. 1 ст. 216 ЦК України (реституція);

- усунення помилково застосування правових норм, що містяться у п. 1 ч. 1 ст. 611, ст. 651 ЦК України, ст. 188 ГК України - якщо було допущено порушення закону на стадії укладення договору та воно доведено у встановленому порядку, то такий договір не може бути розірваний, оскільки не має підстав, визначених законом, та він є недійсним, а наслідок недійсності договору - реституція;

- забезпечення ефективного регулювання правовідносин у сфері публічних закупівель та контрольних функцій Державної аудиторської служби України;

- забезпечення сталості та єдності судової практики.

Приписи пункту 2 частини четвертої статті 328 КАС України передбачають можливість оскарження судових рішень в касаційному порядку у разі, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Оскарження судового рішення з підстав необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції полягає у аналізі аргументів Верховного Суду, що стали підставою для такого висновку та викладення обґрунтування щодо іншого підходу до застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах.

Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду можуть бути, зокрема, зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, необхідність забезпечити єдність судової практики у застосуванні норм права тощо.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Суд вважає, що скаржник лише фактично висловив незгоду з вказаними правовими позиціями Верховного Суду, а доводи касаційної скарги свідчать про власне тлумачення скаржником норм законодавства, що регулюють спірні правовідносини, та вказують на наявність у нього власного бачення щодо результату вирішення цієї справи, а тому це не є належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження передбаченої пунктом 2 частини четвертої статті 328 КАС України.

У касаційній скарзі також скаржник посилається на пункт 4 частини другої статті 353 КАС України та зазначає, що суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Суд звертає увагу на те, що у випадку посилання скаржника на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як на підставу касаційного оскарження, необхідно навести порушені судами норми процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, в сукупності з обґрунтуванням підстав, передбачених частинами другою та третьою статті 353 КАС України.

Частиною другою статті 353 КАС України встановлено, що підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема: 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.

Згідно з приписами частини першої статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Указаним положенням установлено пряму заборону при розгляді та вирішенні адміністративної справи для суду брати до уваги докази з порушенням законної процедури їх одержання (нелегітимні докази, включаючи сфальсифіковані) як під час розгляду клопотання про долучення доказу до справи, так і в межах судового розгляду.

Слід зауважити, що у разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено доказ, який скаржник вважає недопустимим, обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, тобто такими, що одержані з порушенням законної процедури.

Проте, усупереч викладеному, касаційна скарга не містить необхідних обґрунтувань оскільки, скаржником не зазначено, докази, які б відповідали критеріям недопустимості та на основі яких суд встановив обставини, що мають істотне значення.

Таким чином, за встановлених обставин, Суд дійшов висновку, що скаржником не доведено наявності підстави для відкриття касаційного провадження, визначеної пунктом 4 частини четвертої статті 328 КАС України.

Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).

Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.

За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).

На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 328, 330, 332 КАС України, Суд

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Укртрансміст» на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 05 грудня 2022 року у справі №440/7892/21 за позовами Державного підприємства «Агентство місцевих доріг Полтавської області до Державної аудиторської служби України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Укртрансміст» про визнання протиправним та скасування висновку - повернути особі, яка її подала.

Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.

Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет», а у разі його відсутності - на офіційну електронну адресу або засобами поштового зв'язку.

Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами, у спосіб їх надсилання до суду.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Суддя О.В. Кашпур