Ухвала від 28.09.2022 по справі 600/2807/22-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про відмову в забезпечені адміністративного позову

28 вересня 2022 р. м. Чернівці Справа № 600/2807/22-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боднарюка О.В., розглянувши у порядку письмового провадження заяву Державної аудирської служби України, про забезпечення позову у справі за позовом Служби автомобільних доріг у Чернівецькій області до Державної аудиторської служби України, про визнання протиправним та скасування висновку про результати моніторингу процедури закупівлі,-,

ВСТАНОВИВ:

Служба автомобільних доріг у Чернівецькій області (далі - позивач), звернулася в суд з позовом до Державної аудиторської служби України (далі - відповідач), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати висновок Державної аудиторської служби України від 06.07.2022 про результати моніторингу процедури закупівлі UА-2021-08-12-000091-b.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.

Разом з тим, представником відповідача подано до суду заяву, про забезпечення позову шляхом припинення платежів за договором від 18.04.2022 року №21.

При цьому зазначено, що у відповідача виникла необхідність у поданні клопотання про забезпечення позову шляхом припинення платежів за договором, оскільки саме такий захід забезпечення позову унеможливить дострокове виконання договору, що гарантуватиме у подальшому, у разі відмови у задоволенні позову, можливість виконання позивачем зобов'язальної частини висновку від 06.07.2022 року.

Розглянувши заяву про забезпечення позову, дослідивши матеріали адміністративного позову, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Порядок розгляду заяви про забезпечення позову врегульовано статтею 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).

Відповідно до частини 1 статті 154 КАС України заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.

Відповідно до частини 3 статті 154 КАС України у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.

У зв'язку з відсутністю виняткових обставини, які унеможливлюють розгляд заяви про забезпечення позову без участі сторін, суд вважає за можливе розглянути її без проведення судового засідання.

За змістом частини 4 статті 150 КАС України подання адміністративного позову, а також відкриття провадження в адміністративній справі не зупиняють дію оскаржуваного рішення суб'єкта владних повноважень, якщо суд не застосував відповідні заходи забезпечення позову.

Частиною 1 статті 150 КАС України передбачено, що суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Відповідно до положень частини 2 статті 150 КАС України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:

1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Із системного аналізу вимог наведених норм випливає, що забезпечення позову - це заходи адміністративного процесуального припинення дій, які можуть утруднити виконання майбутнього рішення суду чи зробити його виконання неможливим. Вони повинні гарантувати можливість реалізації позовних вимог у разі задоволення позову.

Значення цього інституту адміністративного процесуального права в тому, що ним захищаються законні інтереси (права) позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли неприйняття заходів може призвести до невиконання судового рішення. Забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін.

Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкоджання спричинення значної шкоди заявнику. Таким чином, заходи забезпечення позову не мають якогось дискримінаційного характеру стосовно якоїсь із сторін у спорі; їх застосування здійснюється в рамках дискреційних повноважень суду і на основі принципів змагальності та процесуального рівноправ'я сторін.

Законодавець встановив три підстави для постановляння ухвали про забезпечення позову у справі, зокрема такими є:

- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;

- наявні ознаки очевидної протиправності оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності;

- наявні ознаки очевидного порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду.

У пункті 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України "Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ" № 2 від 06.03.2008 року надано роз'яснення, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування обставин, які б свідчили про наявність зазначених вище підстав для забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Із аналізу наведеного видно, що обов'язковою передумовою вжиття заходів для забезпечення позову, є мотивована заява сторони з зазначенням дійсних обґрунтованих підстав вважати, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Тому, у вирішенні питання про забезпечення позову адміністративний суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Інститут забезпечення позову за своєю сутністю та з урахуванням європейського досвіду є інститутом попереднього судового захисту порушеного права.

На цій стадії процесу суд не констатує факт порушення права, однак забезпечує можливість виконання рішення суду, яке може бути прийнято на користь позивача.

Конституційний Суд України в рішенні від 30.01.2003 року, №3-рн/2003 “У справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень частини третьої статті 120, частини шостої статті 234, частини третьої статті 236 Кримінально-процесуального кодексу України (справа про розгляд судом окремих постанов слідчого і прокурора)” зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13) (пункт 9 мотивувальної частини рішення).

Європейський суд з прав людини у своєму рішення від 23.01.2014 року, №19336/04 “Справа “East/West Alliance Limited” проти України”” вказав на те, що межі обов'язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці; використанню засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади держави-відповідача (див., серед інших джерел, вищезазначене рішення у справі "Аксой проти Туреччини", п. 95, та рішення у справі "Кудла проти Польщі" [ВП], заява N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI) (пункт 227).

Окрім цього, в рішенні від 18.02.2010, № 54131/08 “Справа “Байсаков та інші проти України”” Європейський суд зазначив, " ... що процедура такого судового контролю становить, у принципі, ефективний засіб юридичного захисту у значенні статті 13 Конвенції стосовно скарг, пов'язаних з рішеннями про вислання та екстрадицію, але за умови існування можливості ефективної перевірки судами законності - з матеріально-правового та процесуального погляду - дискреційних дій органу виконавчої влади і можливості скасування ними такого рішення в разі необхідності (див. ухвалу у справі "Сливенко проти Латвії" [ВП], N 48321/99, п. 99, ЄСПЛ 2002-II). Однак, якщо заявник намагається запобігти своєму висланню з Договірної держави, такий засіб юридичного захисту буде ефективним лише в разі, якщо він автоматично зупиняє дію оскаржуваного рішення (див. рішення у справі "Жебремедин [Габерамадієн] проти Франції", N 25389/05, п. 66, ЄСПЛ 2007-V) (пункт 75).

Отже, підсумовуючи вищенаведене, слід прийти до висновку, що існування інституту забезпечення позову, обумовлено потребою в ефективному юридичному захисті прав та інтересів людини. Ефективне використання інституту забезпечення позову унеможливить порушення права людини, яке на думку останньої є порушеним.

Водночас, використання засобів захисту не повинні невиправдано та необґрунтовано перешкоджати дії чи бездіяльність органів влади.

Звертаючись до суду представник відповідача обґрунтовує необхідність забезпечення позову тим, що повне виконання сторонами договору за час розгляду даної справи в суді в подальшому унеможливить позивачу виконати висновок про результати моніторингу закупівлі від 06.07.2022 року, в разі якщо судом буде ухвалено рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Тобто вказані підстави для забезпечення позову, шляхом припинення фінансування за процедурою закупівлі аргументовані тим, що невжиття таких заходів унеможливить виконання висновку за результатами моніторингу закупівлі від 06.07.2022 року.

При цьому слід зазначити, що відповідно до п. 1 частини 2 статті 150 КАС України, забезпечення позову допускається, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, а не виконання висновку, як про це вказує заявник.

Зазначені представником відповідача у клопотанні заходи забезпечення спрямовані на забезпечення виконання оскаржуваного висновку та спрямовані на захист інтересів відповідача, що суперечить меті інституту забезпечення позову у адміністративному судочинстві.

Враховуючи вищезазначене, суд вважає клопотання представника відповідача про забезпечення позову необґрунтованим та безпідставним, а тому дійшов висновку про відмову у задоволенні даного клопотання.

Керуючись статтями 150, 154, 241, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України,

УХВАЛИВ:

У задоволенні заяви представника Державної аудиторської служби України про забезпечення позову - відмовити.

Згідно статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України ухвали суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку окремо від рішення суду повністю або частково. Апеляційна скарга на ухвалу подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення (складання).

Суддя О.В. Боднарюк