Закупівлі
Аукціони
Увійти до системи
Тарифи та оплата
Про систему вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"01" червня 2022 р. Справа№ 910/20726/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Куксова В.В.
суддів: Тарасенко К.В.
Іоннікової І.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 12.08.2021 (повний текст складено 06.10.2021)
у справі №910/20726/20 (суддя Селівон А.М.)
за позовом Київської спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Центрального регіону
в інтересах держави в особі Міністерства Оборони України
до Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк"
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс"
про стягнення 177 498,00 грн.,
Військовим прокурором Київського гарнізону (далі - прокурор) до Господарського суду міста Києва подано позовну заяву в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (далі - позивач) про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" (далі - відповідач, скаржник) 177 498,00 грн.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 позовні вимоги задоволено повністю.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на користь Міністерства оборони України 177 498,00 грн. банківської гарантії.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Приватне акціонерне товариство "Айбокс Банк" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Також, скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення надійшов на адресу скаржника 18.10.2021, що підтверджується вхідним штампом про реєстрацію.
Підставою для скасування рішення скаржник зазначає недоведеність прокурором та позивачем факту настання гарантійного випадку та відсутність вини відповідача у простроченні поставки товару, протиправне застосування до товариства подвійної відповідальності за одне й теж саме порушення умов договору, а також ненадання бенефіціаром обґрунтованого розрахунку заявленої до стягнення суми гарантії та, відповідно, невідповідність змісту вимоги Міністерства оборони України умовам гарантії.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.11.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.11.2021 відкладено вирішення питання щодо апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 до надходження матеріалів справи до Північного апеляційного господарського суду. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/20726/20.
Від Господарського суду міста Києва надійшли матеріали справи №910/20726/20.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.11.2021 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 - залишено без руху, надано скаржнику строк не більше десяти днів з дня отримання копії даної ухвали для усунення недоліків апеляційної скарги, зазначених у її мотивувальній частині.
Від скаржника через відділ забезпечення документообігу суду та моніторингу виконання документів надійшло клопотання про відкриття провадження у справі №910/20726/20, до якої додано платіжне доручення №22767104 від 09.11.2021 про сплату судового збору в розмірі 3994,50 грн.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.12.2021 задоволено клопотання Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20. Відновлено Приватному акціонерному товариству "Айбокс Банк" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20. Роз'яснено учасникам апеляційного провадження, що апеляційна скарга буде розглянута без повідомлення учасників справи. Зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 до винесення Північним апеляційним господарським судом судового акту за результатами розгляду апеляційної скарги
11.01.2022 через відділ документального забезпечення від прокурора надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Указом Президента України “Про введення воєнного стану в Україні” №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України “Про правовий режим воєнного стану” в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указом Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні” № 133/2022 від 14 березня 2022 року частково змінено статтю 1 Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 “Про введення воєнного стану в Україні”, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України.
У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, за результатами публічної закупівлі 14.05.2018 між Міністерством оборони України (замовник за договором) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" (постачальник за договором) укладено Договір № 286/2/18/18 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) (далі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується у 2018 році поставити Міністерству оборони України обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 1000 чол.) (далі - товар), зазначений у специфікації, а замовник - забезпечити приймання та оплату товару в кількості, у строки.
Розділами 2-14 Договору сторони погодили якість та ціну товару, порядок здійснення оплати та поставки товару, права та обов'язки сторін, відповідальність за порушення договірних зобов'язань тощо.
Даний Договір набуває чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2018, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (пункт 10.1 Договору).
Як свідчать матеріали справи, вказаний Договір підписаний представниками постачальника та замовника та скріплений печатками обох сторін.
Згідно з п. 1.2 Договору постачальник зобов'язався поставити замовнику обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 1000 чол.) до 15.06.2018 включно - 8 шт. на суму 2 629 600,00 грн. без ПДВ, до 20.06.2018 включно - 1 шт. на суму 328 700,00 грн. без ПДВ, а всього на суму 3 549 960,00 грн. з ПДВ.
Положеннями п. 5.1 Договору встановлено, що товар постачається на умовах DDP - склад замовника відповідно до Міжнародних правил по тлумаченню термінів "Інкотермс" у редакції 2010 року згідно з положеннями договору, встановленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування, вантажно-розвантажувальних робіт і зберігання в межах термінів, установлених діючими стандартами тощо. Терміни постачання обладнання визначено у рознарядці замовника, яка є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 5.2 Договору місцем поставки товару є військові частини Міністерства оборони України, що зазначені у рознарядці Міністерства оборони України, яка є невід'ємною частиною цього договору, згідно з розрахунком поставки та обов'язковим дотриманням передбачених нею вимог до асортименту, кількості, адреси одержувачів замовника та черговості відвантажень.
За умовами пункту 3.1. Договору ціна цього Договору становить 3 549 960,00 грн., у тому числі ПДВ - 591 660,00 грн. (за загальним фондом).
На виконання умов Договору Рознарядкою Міністерства оборони України (Додаток 12.1.1. до Договору в редакції Додаткової угоди № 1 від 05.07.2018) встановлені наступні терміни, місця та кількість постачання товару - обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 1000 чол.):
- А0284 (1 шт.) - до 15.06.2018 року включно;
- А 0998 (1 шт.) - до 15.06.2018 року включно;
- ХНУПС (1 шт.) - до 15.06.2018 року включно;
- ВІТВ НТУ "ХПІ" (1 шт.) - до 15.06.2018 року включно;
- А0501 (1 шт.) - до 15.06.2018 року включно;
- А0666 (1 шт.) - до 20.06.2018 року включно;
- А2167 (2 шт.) - до 15.06.2018 року включно;
- А0139 (1 шт.) - до 15.06.2018 року включно.
Відповідно до пункту 2.4. Договору приймання товару за кількістю та якістю оформляється актом приймання - передачі, який складає одержувач Замовника на кожну партію товару після закінчення приймання товару в трьох примірниках: перший примірник - Замовнику, другий - одержувачу Замовника, третій - Постачальнику. Належним чином оформлені документи: акт приймання - передачі, видаткова накладна Постачальника та повідомлення-підтвердження відповідно до наказу Міністра оборони України від 31.12.2016 №757 є підтвердженням приймання товару.
Проте, як зазначено прокурором в позовній заяві, всупереч вимогам Договору постачальник не виконав взяті на себе зобов'язання щодо своєчасного постачання товару та відповідно до Додатку 12.1.1 до Договору, вказаний товар був поставлений з простроченням погоджених строків, а саме:
- згідно з актом приймання № 303, поставка до військової частини НОМЕР_1 здійснена 06.10.2018, з простроченням в 112 днів;
- згідно з актом приймання-передачі № 47, до військової частини НОМЕР_2 здійснена 20.12.2018, з простроченням в 187 днів;
- згідно з актом приймання № 88, поставка до військової частини НОМЕР_3 здійснена 10.11.2018, з простроченням в 142 днів;
- згідно з актом приймання № 38, поставка до військової частини НОМЕР_4 здійснена 26.11.2018, з простроченням в 163 дні.
Обставини виконання Міністерством оборони України та Товариством умов Договору № 286/2/18/18 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) від 14.05.2018, встановлені Господарським судом міста Києва під час розгляду справи № 910/7725/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" про стягнення 338 369,52 грн. за неналежне виконанням останнім взятих на себе зобов'язань за спірним Договором, рішенням від 13.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020, позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" на користь Міністерства оборони України 227 926,32 грн. пені, 110 443,20 грн. штрафу та 5075,54 грн. витрат зі сплати судового збору.
Водночас, 11.05.2018 Публічним акціонерним товариством «Айбокс Банк» (на даний час Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк») (гарант), яке діяло на підставі Банківської ліцензії № 53, виданої Національним банком України 26.07.2016, видано банківську Гарантію № 2309-0518/EKL3v (далі - Гарантія), підписана одноособово представником гаранта - Публічного акціонерного товариства «Айбокс Банк», засвідчена печаткою банку, відповідно до умов якого Публічне акціонерне товариство "Айбокс Банк" зобов'язується заплатити за Товариство з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" (принципал) Міністерству оборони України (бенефіціар) кошти за порушення (невиконаного чи неналежно виконаного зобов'язання перед бенефіціаром), але в будь - якому випадку в сумі, що не перевищує 177 498,00 грн., в якості забезпечення виконання договору, який буде укладено між бенефіціаром та принципалом (далі - Договір), згідно витягу із протоколу засідання тендерного комітету Міністерства оборони України щодо результатів відкритих торгів на закупівлю обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 1000 чол.) №75/207/5 від 26.04.2018 року, відповідно до оголошення № UA-2018-04-04-002032-а, опублікованого на веб-порталі уповноваженого органу.
Гарант бере на себе безумовні та безвідкличні зобов'язання виплатити бенефіціару - Міністерству оборони України суму, що не перевищує 177 498,00 грн., у випадку невиконання (неналежного виконання) принципалом - Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" умов договору (щодо якості, кількості, строків) щодо закупівлі: Обладнання для закладів громадського харчування (39310000-8) (Лінія самообслуговування на 1000 чол.), протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня отримання ним письмової вимоги бенефіціара відповідно до чинного законодавства України з посиланням на цю гарантію за підписами уповноважених осіб, у якій має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, якщо у вимозі буде вказано, що сума, яку бенефіціар вимагає сплатити, повинна бути виплачена йому у зв'язку із невиконанням чи неналежним виконанням принципалом умов договору із зазначенням, в чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання умов договору.
Будь-які вимоги або повідомлення стосовно цієї гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, щоб банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої ця гарантія втрачає чинність.
Зобов'язання банку згідно цієї Гарантії втрачають силу в разі:
- закінчення строку дії цієї гарантії;
- своєчасного виконання у повному обсязі принципалом своїх зобов'язань перед бенефіціаром за договором;
- повернення оригіналу гарантії Банку або подання бенефіціаром письмової заяви про звільнення Банку від обов'язків за гарантією.
В матеріалах справи наявна копія Гарантії № 2309-0518/EKL3v від 11.05.2018.
28.12.2018 бенефіціар - Міністерство оборони України повідомив банк про порушення принципалом (Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Класс") зобов'язань за Договором поставки № 286/2/18/18 від 14.05.2018 в частині терміну постачання, а саме: станом на 20.06.2018 визначений обсяг товару повністю не поставлено, та звернувся до банку з вимогою № 286/6/7062 за підписом директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвича В., яка згідно з вхідною відміткою (№ 165-01) отримана відповідачем 15.01.2019, у якій просив виплатити належну йому гарантію у сумі 177 498,00 грн. Копія зазначеної вимоги, до якої додавались копії Гарантії від 11.05.2018 року № 2309-0518/EKL3v, довіреностей Міністерства оборони України на ім'я Гулєвича В. № 220/336/д від 24.04.2018 року та № 220/499/д від 23.11.2018 року, наявна в матеріалах справи.
Факт отримання вказаної вимоги відповідачем не заперечувався та визнаний в поданому відзиві.
В обґрунтування позовних вимог прокурор посилається на той факт, що Товариство з обмеженою відповідальністю "ЄВРО КЛАСС" порушило взяті на себе зобов'язання за укладеним між останнім та Міністерством оборони України Договором № 286/2/18/18 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету України) від 14.05.2018 в частині терміну постачання товару, виконання умов якого було забезпечено виданою відповідачем Банківською гарантією від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v на суму 177 498,00 грн., внаслідок чого наявні підстави для виплати Міністерству оборони України як бенефіціару вказаної суми.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що право на стягнення забезпечення виконання зобов'язання настає з моменту порушення принципалом такого зобов'язання (в даному випадку порушення умов Договору в частині недотримання термінів поставки продукції), факт якого встановлено рішенням суду від 13.08.2019 у справі № 910/7725/19, яке набрало законної сили, тобто гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією є таким, що настав, відповідно, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу грошову суму в розмірі 177 498,00 грн. відповідно до умов виданої ним Банківської гарантії від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v.
Розглянувши апеляційну Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне
Оцінивши доводи сторін та здійснюючи правовий аналіз підстав для представництва прокуратурою інтересів держави в суді у даній справі колегія суддів зазначає, що згідно із пунктом 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Згідно зі статтею 23 Закону України Про прокуратуру представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.
Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.
Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
За приписами статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 Господарського процесуального кодексу України.
Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб'єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (частини 3, 4 статті 53 Господарського процесуального кодексу України, частина 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру").
Перший "виключний випадок" передбачає наявність органу, який може здійснювати захист інтересів держави самостійно, а другий - відсутність такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
"Нездійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Вирішуючи питання про справедливу рівновагу між інтересами суспільства і конкретної особи Європейський суд з прав людини у рішенні у справі Трегубенко проти України від 02.11.2004 року зазначив, що правильне застосування законодавства незаперечно становить суспільний інтерес (п. 54 рішення).
Згідно викладеної в постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №912/2385/18 правової позиції прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
В свою чергу невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.
Отже, суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. За висновками Великої Палати Верховного Суду прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва.
Окрім цього Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15.10.2019 року у справі № 903/19/18 надавши оцінку доводам щодо відсутності підстав для представництва прокурором інтересів держави, а також недостатньої їх обґрунтованості, дійшла висновку, що незалежно від причин неможливості самостійно звернутися до суду вже сам факт не звернення уповноваженого органу здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах з позовом свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов'язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.
Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.
Стаття 17 Конституції України встановлює, що оборона України, захист її суверенітету територіальної цілісності і недоторканності, забезпечення економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, Збройних Сил України, справою всього народу. Прагнучи до мирного співіснування з усіма державами, Україна підтримує свою обороноздатність на рівні оборонної достатності для захисту від агресії.
Згідно з Указом Президента України від 15.12.1999 року № 1572/99 "Про систему центральних органів виконавчої влади" до системи центральної виконавчої влади України входять міністерства, державні комітети (державні служби) та центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом.
Міністерство є головним провідним органом у системі центральних органів виконавчої влади в забезпеченні впровадження державної політики у визначеній сфері діяльності. Центральні органи виконавчої влади можуть мати свої територіальні органи, що утворюються, реорганізуються і ліквідовуються в порядку, встановленому законодавством.
Як визначено статтею 2 Закону України "Про оборону України" оборона України базується на готовності та здатності органів державної влади, усіх ланок воєнної організації України, органів місцевого самоврядування, єдиної системи цивільного захисту, національної економіки до переведення, при необхідності, з мирного на воєнний стан та відсічі збройній агресії, ліквідації збройного конфлікту, а також готовності населення і території держави до оборони.
Відповідно до вищенаведених вимог законодавства та ст. ст. 74, 75 ГК України Міністерство оборони України утворює, реорганізує та ліквідовує у встановленому порядку підприємства, що належать до сфери його управління, контролює їх діяльність.
Статтею 326 Цивільного кодексу України передбачено, що у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
В поданій суду позовній заяві прокурор зазначив, що пред'явлення даної позовної заяви в інтересах держави в особі Міністерства оборони України викликане винятково захистом порушених інтересів держави, оскільки предметом спору є стягнення суми Гарантії через неналежне виконання перед бенефіціаром - Міністерством оборони України Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Класс як постачальником зобов'язань, покладених на останнього Договором про поставку для державних потреб матеріально-технічних засобів речової служби (за кошти Державного бюджету) № 286/2/18/18 від 14.05.2018.
Зокрема, як зазначено прокурором в позовній заяві, сторонами, які укладають договори з Міністерством оборони України, у тому числі договори про поставку, та які відповідно за результатами процедури закупівлі забезпечуються банківською гарантією, у подальшому не забезпечується належне виконання своїх договірних зобов'язань, що, як наслідок, спричиняє шкоду державі.
Спори, які виникають щодо неефективності використання коштів порушують економічні інтереси держави, що відповідно до вищенаведених вимог чинного законодавства покладає на прокуратуру України право на представництво інтересів держави в суді.
Звертаючись до суду з даним позовом, прокурор зазначив, що підставою представництва інтересів держави в особі Міністерства оборони України є тривале зволікання вказаного органу зі зверненням з позовною заявою до суду щодо захисту інтересів держави, у зв'язку із чим вказане порушення законодавства на даний час залишається не усунутим.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання частин третьої - п'ятої статті 53 ГПК України і частин третьої, четвертої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор звернувся до Міністерства оборони України з листом №16/5836вих.20 від 23.10.2020, в якому повідомив про наявність порушених інтересів держави, захист яких має здійснюватися останнім, про намір прокуратури звернутись з даним позовом до суду та просив надати інформацію щодо вжиття претензійно - позовних заходів Міністерством оборони України щодо стягнення суми банківської гарантії від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v.
При цьому неналежне здійснення захисту інтересів держави Міністерством оборони України полягає у невжитті заходів щодо стягнення за банківською гарантією у судовому порядку, про що було повідомлено прокуратуру листом №298/5/1802 від 17.12.2020, копія якого наявна в матеріалах справи.
Окрім цього в матеріалах справи наявний лист прокурора № 16/5767 вих.20 від 15.10.2020 на адресу Міністерства оборони України щодо надання інформації про вжиття заходів щодо стягнення сум гарантій, у відповідь на який останнє листом № 298/5/1118 від 19.10.2020 повідомило прокурора про порушення договірних зобов'язань постачальниками та настання гарантійних випадків за низкою договорів, забезпечених банківськими гарантіями, в тому числі за Договором № 286/2/18/18 від 14.05.2018 з ТОВ Євро Класс , та значну завантаженість Департаменту юридичного забезпечення Міністерства оборони України.
Наразі, надаючи прокурору відповідь на його звернення, Міністерство оборони України свою позицію щодо порушення інтересів держави жодним чином не висловило, не заявило про наміри самостійно звернутися з позовом та/або провести перевірку щодо виявлених прокуратурою фактів, обмежившись зазначенням про факти порушень законодавства за договорами.
Будь-яких доказів вчинення Міністерством оборони України дій щодо здійснення ним захисту інтересів держави, зокрема, щодо проведення відповідної претензійної роботи та/або звернення до суду з позовними вимогами До матеріалів справи не надано.
Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що прокурор дійшов правомірного висновку про бездіяльність Міністерства оборони України щодо захисту інтересів держави та наявність підстав для представництва прокурором інтересів держави у формі звернення до суду з відповідним позовом.
Як зазначалось колегією суддів вище, обставини виконання Міністерством оборони України та Товариством з обмеженою відповідальністю Євро Класс умов Договору № 286/2/18/18 про поставку для державних потреб матеріально - технічних засобів продовольчої служби (за кошти Державного бюджету України) від 14.05.2018, встановлені Господарським судом міста Києва під час розгляду справи № 910/7725/19 за позовом Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" про стягнення 338 369,52 грн. за неналежне виконанням останнім взятих на себе зобов'язань за спірним Договором, рішенням від 13.08.2019, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020, позовні вимоги Міністерства оборони України задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Класс" на користь Міністерства оборони України 227 926,32 грн. пені, 110 443,20 грн. штрафу та 5075,54 грн. витрат зі сплати судового збору.
Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Тобто факти, установлені у прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиціальний характер. Преюдиціальність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили, в одній справі, для суду при розгляді інших справ. Подібний за змістом правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 26.11.2019 по справі №922/643/19.
Верховний Суд у своїх постановах від 10.10.2019 у справі № 910/2164/18, від 08.07.2019 у справі № 908/156/18 зазначив, що преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Подібні за змістом висновки містяться у постановах Верховного Суду від 26.11.2019 у справі №902/201/19, від 15.10.2019 у справі №908/1090/18.
У постанові від 18.05.2020 по справі № 522/13192/15-ц Верховний Суд дійшов висновку, що преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності. Тобто, преюдиціальні факти слід відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин.
Таким чином, фактичні обставини виконання умов Договору як такі, що в силу імперативних вимог статті 75 Господарського процесуального кодексу України мають преюдиціальне значення для даної справи, встановлені рішенням Господарського суду міста Києва від 13.08.2019 у справі №910/7725/19, яке залишене без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 06.02.2020 та набрало законної сили, зокрема, несвоєчасного (неналежного) виконання постачальником - ТОВ Євро Класс умов укладеного з Міністерством оборони України Договору в частині термінів поставки товару (Лінії самообслуговування на 1000 чол.), тобто не підлягають повторному доказуванню та мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.
Відтак, на підставі здійсненої оцінки наявних у матеріалах справи доказів судом встановлено, що оскільки ТОВ "Євро Класс" було порушено зобов'язання за Договором поставки № 286/2/18/18 від 14.05.2018 року, виконання якого забезпечувалось спірною Гарантією відповідача, Міністерством оборони України набуто право отримання коштів від ПАТ "Айбокс Банк" як гаранта в розмірі суми банківської Гарантії від 11.05.2018 року №2309-0518/EKL3v.
Частиною 1 статті 563 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.
Згідно із ч. 2 ст. 563 Цивільного кодексу України вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Зобов'язання за банківською гарантією виконується лише на письмову вимогу управненої сторони (ч. 2 ст. 200 ГК України).
Як встановлено судом, умовами Гарантії передбачено, що Банк повинен виплатити Бенефіціару суму гарантії за умови одночасного виконання бенефіціаром усіх умов гарантії, а саме: отримання Банком письмової вимоги, яка повинна бути підписана уповноваженими особами, у вимозі має зазначатися номер і дата договору, сума належна до сплати, а також зазначено, в чому саме полягає невиконання або неналежне виконання принципалом умов Договору.
Відповідно до п. 2 Глави 4 розділу II Положення одержана вимога/повідомлення бенефіціара або банку бенефіціара є достатньою умовою для банку-гаранта (резидента) сплатити кошти бенефіціару за гарантією, якщо вимога/повідомлення та документи, обумовлені в гарантії, відповідатимуть умовам, які містяться в наданій гарантії, а також отримані банком-гарантом (резидентом) протягом строку дії гарантії і способом, зазначеним у гарантії.
Гарантія за своєю природою є самостійною угодою, незалежною від основного контракту або тендера, на яких вона ґрунтується, тому гарант ніяким чином не пов'язаний таким контрактом або тендером, незважаючи на те, що посилання на них міститься в тексті гарантії. Обов'язок гаранта - сплатити грошову суму, зазначену в гарантії, при представленні письмової вимоги платити і інших документів, зазначених у гарантії, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам, описаним в гарантії (ст. 2 зазначених правил).
За матеріалами справи судом встановлено, що 28.12.2018 бенефіціар - Міністерство оборони України повідомив банк про порушення принципалом (Товариством з обмеженою відповідальністю "Євро Класс") зобов'язань за Договором поставки № 286/2/18/18 від 14.05.2018 в частині терміну постачання, а саме: станом на 20.06.2018 року визначений обсяг товару повністю не поставлено, та звернувся до банку з вимогою № 286/6/7062 за підписом директора Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України Гулєвича В., яка згідно з вхідною відміткою (№ 165-01) отримана відповідачем 15.01.2019, у якій просив виплатити належну йому гарантію у сумі 177 498,00 грн. Копія зазначеної вимоги, до якої додавались копії Гарантії від 11.05.2018 року № 2309-0518/EKL3v, довіреностей Міністерства оборони України на ім'я Гулєвича В. № 220/336/д від 24.04.2018 та № 220/499/д від 23.11.2018, наявна в матеріалах справи.
Факт отримання вказаної вимоги відповідачем не заперечувався та визнаний в поданому відзиві.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що Міністерство оборони України звернулось до відповідача з вимогою №286/7/7062 від 26.12.2018 в межах строку дії спірної Гарантії, який визначено по 01.02.2019 включно.
Відповідно до ч. 2 ст. 564 ЦК України гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.
Як зазначено в Гарантії, будь - які вимоги або повідомлення щодо цієї Гарантії мають бути надіслані банку в письмовій формі та в такий час, що б банк мав можливість отримати їх не пізніше тієї дати, після якої Гарантія втрачає чинність.
Окрім цього згідно п. 36 Положення банк - гарант (резидент), отримавши від бенефіціара або банку бенефіціара, або іншого банку вимогу, перевіряє достовірність цієї вимоги, а також те, що вона становить належне представлення.
За результатами розгляду вказаної вимоги позивача Приватне акціонерне товариство «Айбокс Банк» листом № 245/12-б/б-01 від 22.01.2019 відмовило бенефіціарові - Міністерству оборони України у її задоволенні, оскільки вимогу позивача було підписано не уповноваженою на те особою, а саме долучені копії довіреностей представника Міністерства оборони України Гулєвича В.В. засвідчені не належним чином, з порушенням Національного стандарту України ДСТУ 4163-2003 Державна уніфікована система документації. Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлювання документів , до вимоги не долучено документів, що підтверджують обставини настання гарантійного випадку, а також принципалом надано банку підтвердження своєчасності здійснення поставки та виконання вимог Договору повністю.
Також відповідачем після закінчення строку дії Гарантії, встановленого до 01.02.2019 включно, додатково до відповіді № 245/12-б/б-01 від 22.01.2019 на вимогу позивача, на адресу Міністерства оборони України було направлено лист № 650/12-б/б від 06.02.2019, копія якого наявна в матеріалах справи, в якому гарант навів додаткові підстави для відмови в задоволенні вимоги бенефіціара № 286/6/7062 від 26.12.2018, посилаючись, зокрема, на виконання принципалом - ТОВ Євро Класс умов Договору поставки в повному обсязі, визначення умовами останнього самостійних видів неустойки у вигляді штрафу та пені, а також зазначаючи про наявність підстав для виплати гарантії виключно у випадку наявності сукупності різних видів порушень зобов'язань принципалом (щодо якості, кількості, строків), в той час як вимога позивача обґрунтована виключно порушенням принципалом терміну постачання товару. Додатково банк зазначив, що згідно зазначеного в Гарантії оголошення № UA-2018-04-04-002032-а вимога бенефіціара стосується виконання Договору № 286/2/18/19 від 15.05.2018, укладеного за іншою процедурою закупівель
Таким чином, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано скаржником у своїй апеляційній скарзі, свої зобов'язання щодо своєчасного виконання зобов'язань в частині виплати гаранту грошової суми Гарантії в розмірі 117 498,00 грн. у зв'язку з порушенням принципалом своїх зобов'язань за Договором поставки, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Гарантії відповідач не виконав, в результаті чого у останнього утворилась заборгованість у вказаній сумі, з вимогами про стягнення якої в судовому порядку прокурор звернувся з даним позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсною Гарантії від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v та/або її окремих положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо умов спірної Гарантії на час її видачі банком з боку сторін відсутні.
Щодо тверджень скаржника з посиланням, зокрема, на те, що за наявності рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/7725/19 про стягнення з ТОВ Євро Класс на користь Міністерства оборони України неустойки (пені та штрафу) за порушення умов Договору № 286/2/18/18 від 14.05.2018 в частині строку поставки товару, задоволення позову у даній справі призведе до подвійної відповідальності постачальника за одне й те ж саме правопорушення, колегія суддів зазначає, що в розумінні приписів ст. 560 ЦК України гарантія за своєю правовою природою є самостійним правочином, який не залежить від зобов'язань, встановлених основним договором, на якому вона заснована, тому Гарант жодним чином не пов'язаний таким договором незважаючи на те, що посилання на них міститься у тексті Гарантії.
Так, неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. При цьому зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними.
В той же час сплата коштів кредитору гарантом та сплата штрафних санкцій боржником за договором не належать до одного виду відповідальності.
Крім того, у пункті 11.4 Договору поставки зазначено, що підставою для повернення забезпечення виконання Договору є виконання постачальником всіх умов Договору у повному обсязі стосовно асортименту, якості, кількості та строків і виключно за цінами згідно положень цього Договору.
Таким чином, можливість стягнення з відповідача неустойки за порушення строків поставки товару за Договором поставки не ставиться в залежність від реалізації позивачем свого права на звернення стягнення за банківською гарантією, якою забезпечувалось виконання такого Договору. Крім того, положення договору не містять застережень про пріоритетність у застосуванні або можливість взаємного зарахування цих способів забезпечення виконання зобов'язань.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21.12.2018 у справі № 908/7/18.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів відхиляє твердження скаржника про те, що стягнення суми за банківською гарантією за наявності рішення суду у справі 910/15898/18 є подвійним стягненням.
Разом з тим у зв'язку із заявленням відповідачем про застосування наслідків пропуску строку спеціальної позовної давності в один рік, передбаченої приписами п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) колегія суддів зазначає, що закінчення строку дії гарантії не є підставою для визнання її такою, що не підлягає виконанню, оскільки Міністерство оборони України звернулося у визначений строк з вимогою до ПАТ Айбокс Банк про сплату грошової суми відповідно до виданої гарантії та отримало відмову в її задоволенні, а отже, має право на звернення до суду з позовом у межах строку позовної давності.
Проте, як зазначалось колегією суддів вище, неустойка і банківська гарантія є різними способами захисту прав та законних інтересів суб'єктів господарювання, різними засобами забезпечення виконання господарських зобов'язань. Зазначені способи мають різну правову природу і не є взаємовиключними. При цьому сплата коштів кредитору гарантом і сплата штрафних санкцій боржником не належать до одного виду відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 910/12334/18.
Загальна позовна давність встановлюється тривалість у три роки (стаття 257 ЦК України).
До вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік (пункт 1 частини 2 статті 258 ЦК України).
Відтак, з урахуванням вищевикладених висновків, приймаючи до уваги предмет та підстави даного позову, оскільки даний спір розглядається в частині стягнення суми банківської гарантії на користь бенефіціара та не стосується вимог щодо стягнення неустойки (штрафу, пені), судом першої інстанції обґрунтовано зазначено про відсутність підстав для застосування до вимоги прокурора про стягнення банківської гарантії спеціальної позовної давності в один рік та задоволення відповідної заяви відповідача.
Твердження скаржника щодо ненадання обґрунтованого розрахунку гарантійного платежу в розмірі 177 498,00 грн., суми, яка підлягає стягненню, та її невідповідності умовам Банківської гарантії від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v, з посиланням на відсутність в банківській гарантії фіксованої суми гарантійних платежів, що підлягають виплаті бенефіціару у разі порушення принципалом своїх зобов'язань за забезпеченим договором, а отже безпідставності вимог Міністерства оборони України про виплату максимального розміру гарантії, колегія суддів відхиляє, з огляду на те, що за приписами статті 566 ЦК України обов'язок гаранта перед кредитором обмежується сплатою суми, на яку видано гарантію. У разі порушення гарантом свого обов'язку його відповідальність перед кредитором не обмежується сумою, на яку видано гарантію, якщо інше не встановлено у гарантії.
За змістом Банківської гарантії від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v вбачається, що відповідач як гарант безвідклично та безумовно зобов'язується виплатити позивачу-бенефіціару суму, що не перевищує 177 498,00 грн., тобто будь-яку суму в межах загальної суми у випадку невиконання третьою особою взятих на себе зобов'язань за договором закупівлі.
Колегія суддів зауважує, що надана ПАТ «Айбокс Банк» банківська гарантія на суму 177 498,00 грн. є визначеною як в самій Банківській гарантії від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v, так і умовами п.11.3 укладеного між бенефіціаром та принципалом Договору, згідно якого постачальник забезпечив виконання своїх зобов'язань за Договором у розмірі 5% ціни Договору, отже за відсутності умов щодо зміни визначеної суми в укладеній між сторонами Гарантії і Договорі та права бенефіціара самостійного визначення розміру вимоги до банку - гаранта в межах максимальної суми банківської гарантії, підстави для здійснення розрахунку суми гарантії та надання такого розрахунку відповідачеві відсутні.
Окрім цього суд зазначає з урахуванням Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, що вимога бенефіціара - це лист або повідомлення з вимогою до банку-гаранта/банку- контргаранта сплатити кошти за гарантією/контргарантією. Вимога за гарантією складається бенефіціаром і подається у довільній формі, якщо інше не визначено умовами гарантії (у якій має зазначатися, у чому полягає порушення принципалом базових відносин, забезпечених гарантією), або надсилається у формі повідомлення банку-гаранту.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 563 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання забезпеченого гарантією, гарант зобов'язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії. Вимога кредитора до гаранта про сплату грошової суми відповідно до виданої ним гарантії пред'являється у письмовій формі. До вимоги додаються документи, вказані в гарантії. У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов'язання, забезпеченого гарантією.
Так, як встановлено колегією суддів, умовами спірної Банківської гарантії передбачено, що відповідач повинен виплатити бенефіціару - суму коштів за порушення (невиконання чи неналежне виконання) принципалом зобов'язань згідно умов Договору перед бенефіціаром, за умови виконання останніх усіх умов гарантії, саме надіслання вимоги з посиланням на цю гарантію, за підписами уповноважених осіб, із зазначенням номеру і дата договору, суми належної до сплати, а також зазначенням, в чому саме полягає невиконання чи неналежне виконання принципалом умов Договору.
Тобто з умов Гарантії та норм права слідує, що обов'язок гаранта сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії настає за умови порушення боржником зобов'язання, забезпеченого гарантією, та направлення кредитором гаранту письмової вимоги. За відсутності однієї із вказаних умов відповідальність гаранта не настає.
Проте обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, закон не містить, натомість вказує, що до вимоги додаються документи, вказані в гарантії, тобто законодавець залишив на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
Наведене узгоджується з приписами Положення про порядок здійснення банками операцій за гарантіями в національній та іноземних валютах, згідно п. 1 гл. 2 р. III якого у разі настання гарантійного випадку і для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, бенефіціар може подати безпосередньо до банку-гаранта або до банку-резидента (залежно від того, як це визначено умовами гарантії) вимогу для отримання відшкодування, забезпеченого гарантією, а також усі документи, передбачені умовами гарантії (якщо таке подання в ній передбачено).
Відповідно до п. 2 р. І Положення безумовна гарантія - гарантія, за якою банк-гаранту разі порушення принципалом свого зобов'язання, забезпеченого гарантією, сплачує кошти бенефіціару за першою його вимогою без подання будь-яких інших документів або виконання будь-яких інших умов.
Отже, вказане положення також не визначає обов'язкового переліку документів, які мають бути додані до вимоги по гарантії, залишаючи на вирішення особи, яка складає гарантію, визначення у тексті гарантії переліку документів, які повинні бути додані до вимоги за гарантією.
Судом встановлено, що вимога Міністерства оборони України №286/7/7062 від 26.12.2018 містила посилання на спірну Гарантію, із зазначенням номера та дати договору, суми, належної до сплати з посиланням на неналежне виконання умов Договору ТОВ «Євро Класс» та була підписана одноособово директором Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України полковником Гулєвичем В.В., повноваження якого було підтверджено копіями довіреностей Міністерства оборони України № 220/336/д від 24.04.2018 та № 220/499/д від 23.11.2018.
Положенням про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 26.11.2014 № 671 (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 19.10.2016 № 730) визначено право Міністра оборони України видавати довіреності.
Відповідно до ст. 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє.
За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що директор Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України був уповноважений підписувати вимогу від імені Міністерства оборони України, оскільки діяв на підставі довіреності, виданої Міністром оборони України.
Тобто, враховуючи встановлені колегією суддів обставини, суд апеляційної інстанції зазначає, що вимога бенефіціара від 26.12.2018 № 286/6/7062 відповідала як викладеним у Банківській гарантії умовам, так і загальним вимогам нормативних актів, що регулюють правовідносини щодо здійснення гарантій банків як специфічного засобу забезпечення виконання господарських зобов'язань.
Колегія суддів зазначає, що право на стягнення забезпечення виконання зобов'язання настає з моменту порушення принципалом такого зобов'язання (в даному випадку порушення умов Договору в частині недотримання термінів поставки продукції), факт якого встановлено рішенням суду від 13.08.2019 у справі № 910/7725/19, яке набрало законної сили, тобто гарантійний випадок за наданою відповідачем гарантією є таким, що настав, відповідно, у відповідача виник обов'язок сплатити позивачу грошову суму в розмірі 177 498,00 грн. відповідно до умов виданої ним Банківської гарантії від 11.05.2018 № 2309-0518/EKL3v.
Проте, як встановлено вище колегією суддів, відповідач в порушення умов Гарантії не здійснив виплату 177 498,00 грн. гарантійної суми у визначені законодавством та Гарантією строки, а отже є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Враховуючи вищевикладене, виходячи з того, що розмір заборгованості відповідача як гаранта з виплати Міністерству оборони України як бенефіціару гарантійної сумі згідно Банківської гарантії від 11.05.2018 №2309-0518/EKL3v відповідає фактичним обставинам, відповідачем доказів погашення заборгованості не надано, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку, що позовні вимоги прокурора про стягнення з відповідача 177 498,00 грн. гарантії підлягають задоволенню в повному обсязі.
Доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст. 277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.
Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі “Серявін та інші проти України” зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
У справі “Трофимчук проти України” Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.
За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.
Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З огляду на викладене, а також враховуючи те, що доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" на рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.
У зв'язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 276, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Айбокс Банк" - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 12.08.2021 у справі №910/20726/20 - залишити без змін.
Матеріали справи №910/20726/20 повернути до господарського суду першої інстанції.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя В.В. Куксов
Судді К.В. Тарасенко
І.А. Іоннікова