Справа № 564/1893/21
Рядок статзвіту № 140
30 вересня 2021 року
Костопільський районний суд Рівненської області в складі
головуючого судді Грипіч Л. А.
з участю секретаря Вознюк Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Костопіль справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Київській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,
30 червня 2021 року о 08 годині 59 хвилин на 66 кілометрі автодороги М06 відносно ОСОБА_1 інспектором першої роти батальйону Управління патрульної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції Деренюком Борисом Миколайовичем винесено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4421120, відповідно до якої 30.06.2021 о 08:54 год на автодороги М06 ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем Renault Megane Scenic, державний номерний знак НОМЕР_1 , та рухався в населеному пункті с.Поташня, позначеному дорожнім знаком 5.45, зі швидкістю 106 км на годину (швидкість вимірювалась приладом TruCam LTI 20/20 сн ТМ001135), чим перевищив встановлену швидкість руху на 56 км, чим порушив вимоги п.12.4 ПДР України. Згідно постанови до ОСОБА_1 застосовано адміністративне стягнення у виді штрафу в сумі 1700 грн. за ч.4 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Не погоджуючись з винесеною постановою ОСОБА_1 звернувся до Костопільського районного суду Рівненської області із адміністративним позовом до Управління патрульної поліції в Київській області про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення.
Позов мотивовано тим, що після зупинки позивач пояснив інспектору поліції, що рухався поза межами дії знаку, який позначав населений пункт, а тому порушення не вчиняв, проте інспектор не звернув уваги на його пояснення та доводи, доказів перевищення швидкості в населеному пункті не надав і на місці виніс постанову у справі про адміністративне правопорушення. Із змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач, начебто в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «населений пункт», порушив швидкісний режим, визначений п.12.4 ПДР України більш ніж на 50 км/год, проте в оскаржуваній постанові відповідач покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під моїм керуванням - здійснення вимірювання швидкості руху приладом TruCam LTI 20/20 і будь-якого іншого доказу (крім запису у постанові про вимірювання швидкості приладом TruCam) до постанови не додано. Вказує, що запис про фіксацію швидкості приладом TruCam не містить інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці зазначеної автодороги. В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення. Вважає, що посилання в постанові на докази, щодо фактичної зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці відповідної автодороги є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п.12.4 ПДР України більш ніж на 50 км. За відсутності покликання в постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги, відсутні підстави стверджувати про доведення фату вчинення адміністративного правопорушення. Вважає, що відповідач в особі працівника патрульної поліції який розглянув справу не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення. Поліцейський також не взяв до уваги доводи позивача і виключно формально поставився до розгляду справи про адміністративне правопорушення та безпідставно виніс відносно останнього постанову у справі про адміністративне правопорушення. Вказує, що швидкість руху вимірювалась приладом TruCam LTI 20/20сн ТМ001135, який поліцейський тримав в руках, проте постанова не містить інформації стосовно доказу, яким підтверджувались обставини стосовно розміщення на вказаному відрізку дороги дорожнього знаку «5.70» лише за наявності якого можливе монтування/розміщення автоматичної фототехніки і відеотехніки щодо фіксації обставин порушення правил дорожнього руху в тому числі і швидкісного режиму. Вважає, що оскаржувана постанова прийнята з порушенням частини 2 ст.77 КАС України та п.3 ч.2 ст.2 КАС України, є необґрунтованою та такою, що прийнята без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), а тому підлягає до скасування.
Відповідачем подано відзив на позов у якому зазначив, що твердження позивача не відповідають дійсності, позовні вимоги є безпідставними та необґрунтованими, а позовна заява не підлягає задоволенню. Вказує, що позивача було притягнуто до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.4 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1700 гривень за перевищення швидкості руху в населеному пункті, позначеному дорожнім знаком «5.45». В обґрунтування правомірності винесення оскаржуваної постанови вказує, що поліцейський правомірно зупинив позивача, оскільки останній перевищив встановлену швидкість руху в населеному пункті, що зафіксовано приладом TruCam LTI 20/20 сн ТМ001135 і що позивач рухався на ділянці автодороги М-07, 66 км, яка проходить через село Поташня Бородянського району Київської області, про що було зазначено в оскаржуваній постанові. Зазначає, що до відзиву додається відеозапис з відзнятою ділянкою дороги, починаючи з 65 км автошляху М-07, аж до початку межі забудови населеного пункту села Поташні, що позначена дорожнім знаком 5.45 та цієї ж ділянки дороги у зворотньому напрямку, на якому видно, що дорожні знаки розташовано відповідно до вимог пункту 10.1.1 ДСТУ 4100-2014 «Знаки дорожні. Загальні технічні умови. Правила застосування», а саме так, щоб їх добре бачили учасники дорожнього руху, як у світлий, так і в темний час доби, була забезпечена зручність експлуатації і обслуговування, а також було неможливе їх ненавмисне пошкодження. При цьому вони не затулені від учасників дорожнього руху будь-якими перешкодами. Також вказує, що доводи позивача щодо руху поза межами населеного пункту спростовуються інформацією Служби автомобільних доріг у Київській області стосовно встановлених дорожніх знаків на вищезазначеній ділянці дороги, яку відповідач також додає до відзиву. Щодо використання лазерного вимірювача швидкості TruCam в ручному режимі зазначає, що вказаний прилад здійснює вимірювання процесу порушення швидкісного режиму, що дозволяє ідентифікувати транспортний засіб, номерний знак та особу водія. Прилад автоматично визначає координати кожного вимірювання швидкості, розрізняє режими обмеження швидкості, встановлені для |вантажних, легкових транспортних засобів, а також мотоциклів. У приладу, згідно експертного висновку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України від 27.09.2018 №04/02/03-3008, з терміном до 27.09.2021, правильно реалізовано криптографічний алгоритм шифрування АЕ8 відповідно до ДСТУ І80/ІЕС 18033-312015, із довжиною ключа 256 біт. Також встановлено, що лазерний вимірювач швидкості TruCam забезпечує конфіденційність, цілісність та автентичність зареєстрованих даних, а тому достовірність інформації про порушення правил дорожнього руху може бути перевірена в будь-який момент після її фіксації приладом. у тому числі під час її пред'явлення в якості речового доказу в адміністративному судовому процесі. Вважає, що впровадження додаткових заходів для забезпечення достовірності інформації про порушення правил дорожнього руху та проведення їх експертиз не є обов'язковим. Щодо посилання позивача на те, що вимірювач швидкості TruCam не був змонтований на узбіччі, а знаходився в руках інспектора, то згідно керівництва по експлуатації та свідоцтва про повірку вимірювач TruCam можна використовувати у ручному режимі, а це свідчить що вказаний вимірювач відноситься до ручних вимірювачів швидкості транспортних засобів, тобто конструктивно створений для утримування в руках під час вимірювань. Крім основного, ручного режиму роботи, вимірювач TruCam також може бути встановлений на триногу для проведення вимірювань швидкості руху транспортних засобів в автоматичному режимі. Також вказує, що факт порушення, крім показів приладу TruCam, підтверджує відеозапис з нагрудного відеореєстратора інспектора АА 00881, на який було здійснено запис розгляду справи. За наведених обставин вважає, що оскаржувана постанова винесена законно та скасуванню не підлягає. Просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
В судове засідання позивач не з'явився, у позові просив проводити розгляд справи без його участі, позовні вимоги підтримує у повному обсязі, а також подав до суду заяву про розгляд справи у його відсутності.
Відповідач не забезпечив явку повноважного представника в судове засідання, про дату і час судового засідання повідомлявся вчасно та належним чином, у поданому відзиві просить проводити розгляд справи за його відсутності.
Відповідно до ч.1 ст.205 Кодексу адміністративного судочинства України, неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до ч.4 ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи на підставі наявний у ній доказів, без участі учасників справи та без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Повно, всебічно та об'єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступне.
Відповідно до постанови від 30 червня 2021 року про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4421120, 30 червня 2021 о 08:54 год на автодорозі М06 ОСОБА_1 керував транспортним засобом - автомобілем Renault Megane Scenic, державний номерний знак НОМЕР_1 , та рухався в населеному пункті с.Поташня, позначеному дорожнім знаком 5.45, зі швидкістю 106 км на годину, внаслідок чого перевищив встановлену швидкість руху на 56 км, чим порушив вимоги п.12.4 ПДР України.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, суд враховує наступне.
Відповідно до п.12.4 Правил дорожнього руху України, У населених пунктах рух транспортних засобів дозволяється із швидкістю не більше 50 км/год.
Відповідно до ч.4 ст.122 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративна відповідальність настає за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на п'ятдесят кілометрів на годину.
Відповідно до пунктів 4-10 Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07 листопада 2015 року за №1395 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 10 листопада 2015 року №1408/27853, особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, користується правами, визначеними у статті 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Поліцейський під час підготовки до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує такі питання: 1) чи належить до її компетенції розгляд цієї справи; 2) чи правильно складено протокол (якщо складання протоколу передбачено Кодексу України про адміністративні правопорушення) та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення; 3) чи повідомлено належним чином осіб, які беруть участь у розгляді справи, про час і місце її розгляду (якщо справа не розглядається на місці); 4) чи витребувано необхідні додаткові матеріали, які потрібні для вирішення справи; 5) чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката. Справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. Розгляд справ про адміністративне правопорушення у закритому режимі проводиться із додержанням усіх правил провадження. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення у закритому режимі можуть бути присутні лише особи, які беруть участь у провадженні в цій справі. Провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за обставин, визначених у статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Справа про адміністративне правопорушення розглядається в присутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності. За відсутності цієї особи справа розглядається лише у випадках, коли є дані про своєчасне її сповіщення про місце і час розгляду справи і якщо від неї не надійшло клопотання про відкладення розгляду справи (стаття 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення). Якщо при складанні протоколу (якщо складення протоколу передбачається Кодексу України про адміністративні правопорушення) особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, не була належним чином повідомлена про місце і час розгляду справи, їй за місцем проживання (перебування), роботи надсилається повідомлення про запрошення до підрозділу поліції (додаток 4) на розгляд справи. Розгляд справи розпочинається з представлення поліцейського, який розглядає цю справу. Поліцейський, що розглядає справу, оголошує, яка справа підлягає розгляду, хто притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснює особам, які беруть участь у розгляді справи, їх права і обов'язки. Після цього оголошується протокол про адміністративне правопорушення (якщо складення протоколу передбачається Кодексу України про адміністративні правопорушення), заслуховуються особи, які беруть участь у розгляді справи, досліджуються докази і вирішуються клопотання. Під час розгляду справи потерпілого може бути опитано як свідка. Поліцейський оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до ст.245 Кодексу України про адміністративні правопорушення, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Пунктом 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», передбачено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статтями 283 і 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
Разом з тим, із наданого відповідачем відеозапису вбачається, що після зупинки позивача інспектор пояснює останньому суть порушення, роз'яснює останньому передбачене ст.63 Конституції України право не свідчити проти себе та проти свої близьких, та передбачені ст.268 Кодексу України про адміністративні правопорушення права знайомитись з матеріалами справи та заявляти клопотання та, не дочекавшись висловлення позивачем будь-яких клопотань та пояснень, повідомляє останньому, що за десять хвили повернеться із постановою, після чого, за якийсь час, повертається з винесеною постановою та пропонує позивачу у ній розписатись.
Тобто, інспектор, в порушення вимог ст.245, 268 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої Наказом МВС України від 07 листопада 2015 року за №1395, виніс оскаржувану постанову без участі позивача, який на момент розгляду справи лишався у своєму автомобілі.
Більше того, на підтвердження обставин вчинення адміністративного правопорушення відповідачем надано фотокартку та відеозапис із лазерного приладу TruCam LTI 20/20 № ТМ001135 30.06.2021, відеозаписом з портативного відеореєстратора.
При цьому суд враховує, відповідно до ст.280 Кодексу України про адміністративні правопорушення орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
За приписами частини 1 статті 8 Закону України «Про Національну поліцію» поліція діє виключно на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст.283 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено загальні вимоги до постанови про накладення адміністративного стягнення, яка має містити інформацію щодо особи правопорушника та обставин скоєння нею правопорушення.
Частиною 3 ст.283 Кодексу України про адміністративні правопорушення встановлюють, що постанова у справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених ч. 2 цієї статті, має містити також відомості, зокрема відомості про технічний засіб, яким здійснено фото- або відеозапис.
Згідно з ч. 2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст.9 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст.7 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Стаття 280 Кодексу України про адміністративні правопорушення закріплює обов'язок посадової особи при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до статті 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності, можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
В розумінні статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до частини першої статті 73 КАС України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування.
Відповідно до ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Докази суду надають учасники справи. Суд може пропонувати сторонам надати докази та збирати докази з власної ініціативи, крім випадків, визначених цим Кодексом. Суд не може витребовувати докази у позивача в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, окрім доказів на підтвердження обставин, за яких, на думку позивача, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно, обов'язок доказування в адміністративному судочинстві визначений статтею 77 Кодексу адміністративного судочинства України розподіляється таким чином, що позивач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує позовні вимоги, тобто підставу позову, а відповідач повинен довести обставини, якими він обґрунтовує заперечення проти позову
Аналогічною є правова позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 14.03.2018 року у справі № 760/2846/17, адміністративне провадження №К/9901/1018/17.
З наведених норм слідує, що при прийнятті суб'єктом владних повноважень відповідного рішення таке рішення повинно містити інформацію про докази, які підтверджують викладені в ньому факти. У випадку ж відсутності покликань на певні докази, що підтверджують факт викладеного порушення суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення.
Із змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач в зоні дії дорожнього знаку 5.45 «населений пункт» порушив швидкісний режим, визначений п. 12.4 ПДР України більш ніж на 50 км/год. При цьому, в оскаржуваній постанові відповідач покликався лише на єдиний доказ, який підтверджує обставини щодо перевищення швидкості руху транспортним засобом під керуванням позивача в зоні дії дорожнього знаку «населений пункт» це здійснення вимірювання швидкості руху приладом LTI 20/20.
Дослідивши долучені відповідачем фотознімки та відеозапис здійснений приладом LTI 20/20, судом встановлено, що вказані фотознімки та відеофіксація не містять інформації щодо місця знаходження дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці з метражем зазначеної автодороги.
В оскаржуваній постанові також відсутні покликання на докази місцезнаходження дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та зони його дії в кілометровій відмітці вказаної автодороги, що могло б дати змогу встановити фактичні обставини щодо вчинення правопорушення.
Таким чином, посилання відповідачем в оскаржуваній постанові на докази, щодо фактичної зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги є ключовим для вирішення питання щодо порушення швидкісного режиму руху транспортних засобів, визначеного п. 12.4 ПДР України більш ніж на 50 км.
При цьому суд не приймає до уваги надані відповідачем відомості щодо встановлення знаку дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» та «5.46» «кінець населеного пункту» отримані у службі автомобільних доріг у Київській області, оскільки оскаржувана постанова не містить конкретного місця фіксації швидкості.
Зокрема у постанові вказано лише 66 км автодороги М07 без зазначення метрової відстані до та після вказаного знаку і місця фіксації швидкості, що у свою чергу унеможливлює встановлення усіх обставин вказаної справи, а саме руху позивача у межах дії дорожнього знаку «5.45» чи поза межами його дії, а відтак встановлення наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення.
За відсутності покликання відповідача в оскаржуваній постанові на зазначені докази щодо зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в точній кілометровій відмітці вказаної автодороги, суд приходить до висновку, що зібраними доказами не підтверджуються обставини стосовно руху транспортного засобу під керуванням позивача саме в зоні дії дорожнього знаку населений пункт з перевищенням швидкості понад 50 км.
Відтак, відповідач в особі працівника патрульної поліції який розглянув справу не виконав вимоги щодо посилання у постанові про накладення стягнення на докази які в повній мірі підтверджують факт скоєння адміністративного правопорушення позивачем.
Стосовно наданої відповідачем відеофіксації з нагрудних камер стосовно порядку розгляду справи про порушення правил дорожнього руху, то суд вказаній відеофіксації не надає правової оцінки, як доказу, оскільки проведена відеофіксація не підтверджують обставин щодо зони дії дорожнього знаку «5.45» «населений пункт» в кілометровій відмітці вказаної автодороги.
Суд також враховує, що відповідно до ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачено, що поліція для забезпечення публічної безпеки і порядку може закріплювати на форменому одязі, службових транспортних засобах, монтувати/розміщувати по зовнішньому периметру доріг і будівель автоматичну фото- і відеотехніку, а також використовувати інформацію, отриману із автоматичної фото- і відеотехніки, що знаходиться в чужому володінні, з метою забезпечення дотримання правил дорожнього руху.
Дослідивши наданий відповідачем до матеріалів справи відеозапис судом встановлено, що на рухомий автомобіль Renault Megane Scenic, державний номерний знак НОМЕР_1 наведено ціль та протягом приблизно 2 секунд здійснювався замір швидкості. В цей момент видно значне тремтіння приладу TruCam, що може свідчити про проведення моменту фіксації швидкості автомобіля TruCam LTI20\20 з руки (рук). Таке тремтіння приладу TruCam, може дати більшу похибку, а ніж передбачено свідоцтвом про повірку, що ставить під сумнів зафіксовану швидкість руху автомобіля, яким керував позивач.
Крім того, відповідачем у відзиві фактично вказано, що фіксація швидкості проводилась в ручному режимі і не надано жодних доказів щодо способу закріплення приладу TruCam стаціонарно.
Разом з тим, положення ст.40 Закону України «Про Національну поліцію» передбачають, що при проведенні фіксації швидкості певного транспортного засобу автоматична фото- і відеотехніку повинна бути розміщена в порядку визначеному вказаною нормою Закону (стаціонарно вмонтованим способом) і ручне розміщення засобів автоматичної фото- і відеотехніки для вимірювання та фіксації швидкості суперечить приписам ст.40 вказаного Закону.
Законодавчо не визначено іншого способу та порядку використання лазерних вимірювачів TruCam працівниками патрульної поліції ніж розміщення виключно в порядку ст.40 Закону України «Про Національну поліцію».
Відтак, наведені обставини свідчать про порушення прав позивача, у тому числі і права бути присутнім під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, і відповідно про порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясуванням всіх обставин справи та перевірки їх належними і допустимими доказами.
Відповідно до ст.62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачиться на її користь.
Інші доводи учасників справи на висновки суду не впливають.
Відповідно до ч.3 ст.286 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Враховуючи встановлені судом порушення під час розгляду відповідачем справи про адміністративне правопорушення, суд дійшов переконливого висновку, що винесена 30 червня 2021 року інспектором першої роти батальйону Управління патрульної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції Деренюком Борисом Миколайовичем відносно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4421120 підлягає до скасування, а відтак позов ОСОБА_1 є обґрунтованим та підлягає до задоволення.
Відповідно до ч.1 ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем при зверненні до суду з позовом сплачено 454 грн. судового збору, а тому, враховуючи задоволення позову, суд дійшов висновку, що з відповідача Управління патрульної поліції в Київській області на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 454 грн.
На підставі наведеного та керуючись ст. ст.123, 139, 241-246, 250, 251, 255, 286 КАС України, , суд
Позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції в Київській області скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати винесену 30 червня 2021 року інспектором першої роти батальйону Управління патрульної поліції в Київській області старшим лейтенантом поліції Деренюком Борисом Миколайовичем відносно ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕАН №4421120.
Провадження у справі закрити.
Стягнути з Управління патрульної поліції в Київській області (вул.Академіка Туполєва 19, м. Київ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) 454 /чотириста п'ятдесят чотири/ гривні витрат по сплаті судового збору.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Костопільський районний суд Рівненської області протягом десяти днів з дня проголошення рішення.
СуддяЛ. А. Грипіч