Іменем України
28 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 585/997/20
провадження № 22-з/818/313/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
розглянувши заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2021 року, -
Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спільного майна відмовлено.
На вказане рішення суду першої інстанції ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу.
Постановою Харківського апеляційного суду від 03 серпня 2021 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 19 березня 2021 року залишено без змін.
16 серпня 2021 року на адресу апеляційного суду ОСОБА_1 подано заяву про ухвалення додаткового рішення у справі, в якій просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані з судовим розглядом справи у суді апеляційної інстанції, у розмірі 5000 грн., враховуючи те, що дане питання не було вирішено в постанові апеляційного суду від 03 серпня 2021 року.
Обговоривши доводи заяви, судова колегія вважає, що заява про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу (ч. 3 ст. 246 ЦПК України).
Відповідно до статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо:
1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення;
2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати;
3) судом не вирішено питання про судові витрати;
4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено.
Стаття 133 ЦПК України визначає види судових витрат.
Так судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Зі змісту статті 58 ЦПК України вбачається, що сторона, третя особа, а також особа, якій за законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи, може брати участь у судовому процесі особисто (самопредставництво) та (або) через представника.
Відповідно до статті 60 ЦПК України представником у суді може бути адвокат або законний представник.
Згідно статті 15 ЦПК України представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
У відповідності до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність - це незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16.
Судом встановлено, що 05 червня 2021 року між ГО «Правова Група Допомога», в особі директора Некрасова О.В. та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги у даній справі по складанню відзиву на апеляційну скаргу (а.с.54-55 т.2).
На підтвердження понесених відповідачем витрат на правову допомогу надано акт приймання-передачі наданих послуг за договором №05/06 від 10 червня 2021 року; з якого вбачається, що вартість послуг за період, вказаний в п.1. цього акту, становить 5000 грн. (а.с.53 т.2).
Частина 3 ст. 141 ЦПК України встановлює, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, як зазначено в п. 95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015р., п. 88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004р., заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає позицію щодо юридичного терміну «фактично понесені» витрати на правову допомогу, згідно з якою в ситуації, коли заявник ще не сплатив адвокатський гонорар, але він має сплатити його згідно із договірними зобов'язаннями на користь особи, яка представляла заявника протягом провадження у Європейському суді з прав людини, має право висувати вимоги щодо сплати гонорару згідно з договором. Відповідно Суд вважає витрати за цим гонораром «фактично понесеними». З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Тогджу проти Туреччини», заява № 27601/95, п. 158, від 31 травня 2005 року; «Начова та інші проти Болгарії», заяви №№ 43577/98 і 43579/98, п. 175, ECHR 2005 VII; «Імакаєва проти Росії», заява № 7615/02, ECHR 2006 XIII; «Карабуля проти Румунії», заява № 45661/99, п. 180, від 13 липня 2010 року; «Бєлоусов проти України», заява № 4494/07, п. 116, від 07 листопада 2013 року.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на правову допомогу, оскільки вони є фактично понесеними.
Разом з тим колегія суддів вважає, що заява ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції.
Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Дослідивши матеріали справи та зміст поданих заявником документів, колегія суддів вважає неспівмірним наданий адвокатом обсяг послуг (надання юридичної консультації стосовно поділу спільного майна подружжя, аналіз судової практики стосовно поділу майна подружжя та складання відзиву) з їх вартістю (5000 грн.), складністю справи, затраченим часом на надання таких послуг. Підготовка до розгляду цієї справи у суді не вимагала значного обсягу юридичної і технічної роботи адвоката (його помічників), а тому заявлені витрати не відповідають критерію їх реальності, розумності їхнього розміру. Стягнення витрат у заявленому розмірі становить надмірний тягар для позивача, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Колегія суддів вважає, що витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5000 грн. є неспівмірними зі складністю справи, обсягом наданих послуг, тощо.
З урахуванням вимог розумності та справедливості, наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану з судовим розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 000 грн. В іншій частині заяви слід відмовити.
Керуючись ст. ст. 133, 137, 141, 270 ЦПК України, суд,-
Заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу, пов'язану з судовим розглядом справи у суді апеляційної інстанції, в розмірі 2 000 грн.
Додаткова постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення виготовлено 29.09.2021 року.