28 вересня 2021 року
м. Харків
справа № 953/12772/21
провадження №22-ц/818/5212/21
Харківський апеляційний суд у складі:
Головуючого: Маміної О.В.,
суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,
за участю секретаря: Сізонової О.О.
учасники справи:
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: Держава Україна в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат;
відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги та моральної шкоди,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2
на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року у складі судді Колесник С.А., -
У липні 2021 року ОСОБА_1 , в особі представника - ОСОБА_2 звернувся до Київського районного суду м.Харкова з позовом до Держави України в особі Обласного центру по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, в якому просить стягнути з відповідача на користь позивача суму недоплаченої частини разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 та 2021 роки - 15 660 грн; стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 474 937,66 грн.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в Управлінні праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради та отримує разову грошову допомогу, передбачену Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», яку здійснено у 2020-2021 роках. Позивач отримав щорічну разову грошову допомогу в 2020 році, як особа з інвалідністю внаслідок війни 3 групи - 3160 грн., в 2021 році як учасник бойових дій - 1491 грн. Зазначає, що розмір виплаченої позивачу зазначеної грошової допомоги суперечить ч. 5 ст. 12 та ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», згідно якого грошова допомога особам з інвалідністю внаслідок війни - 3 групи повинна виплачуватись у розмірі семи мінімальних пенсій за віком, учасникам бойових дій - у розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Таким чином, позивач вважає, що йому протиправно не була виплачена частина разової грошової допомоги.
Ухвалою Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року у відкритті провадження у цій справі відмовлено. Роз'яснено позивачу, що він не позбавлений права із цими вимогами звернутися з позовною заявою за правилами Кодексу адміністративного судочинства до Харківського окружного адміністративного суду.
В апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_2., посилаючись на неповне з'ясування обставинсправи, які мають суттєве значення для правильного її вирішення, порушення судом норм процесуального права, порушення прав позивача, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 07 липня 2021 року та направити справу до суду першої інстанції для подальшого розгляду.
Вказує, що про належність конкретного публічно-правового спору до юрисдикції адміністративного суду, її відмежування від інших видів судової юрисдикції можна судити за сукупної наявності зовнішніх ознак публічно-правових відносин, з яких виник такий спір.
Зазначає, що у даній справі позивач не оскаржує рішення, дії чи бездіяльність Держави України в особі суб'єкта владних повноважень, а тому суд помилково відмовив у відкритті провадження у цивільній справі.
Відзиву на апеляційну скаргу не надано.
Перевіряючи законність і обґрунтованість повернення позовної заяви позивачу як не поданої, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, які з'явилися у судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах заявлених позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала відповідає вимогам закону, з огляду на таке.
Відмовляючи у відкритті провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що спір, який виник у справі між позивачем та Обласним центром по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат, як органом виконавчої влади, який у спірних правовідносинах безпосередньо реалізує надані законодавством владні управлінські функції, щодо зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020-2021 роки, є публічно-правовим та підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства. Одночасно позивачем заявлено вимогу про стягнення з Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 моральної шкоди в розмірі 474 937,66 гривень. Вимога представника позивача про стягнення моральної шкоди заявлена в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір, а тому у відповідності до ч.5 ст.21 КАС України, також повинна розглядатися адміністративним судом. Суд першої інстанції, ураховуючи суть та суб'єктний склад спірних правовідносин, дійшов висновку про належність вказаний спору до юрисдикції адміністративного суду.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.
Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Цивільний процесуальний кодекс України (далі - ЦПК України) передбачає, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина перша статті 19).
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення, як правило, майнового приватного права чи інтересу.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а, по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа. Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін, зазвичай, є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
Пункт 2 частини першої статті 4 КАС України визначає публічно-правовий спір, зокрема, як спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суб'єктом владних повноважень є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).
Отже, до справ адміністративної юрисдикції віднесені публічно-правові спори, ознакою яких є не лише спеціальний суб'єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Ці функції суб'єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.
Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб'єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб'єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб'єкта.
З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта (суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі № 914/2006/17 (пункт 5.7), від 4 вересня 2018 року у справі № 823/2042/16 (пункти 28-30), від 18 вересня 2018 року у справі № 823/218/17 (пункти 24-25), від 12 березня 2019 року у справі № 911/3594/17 (пункти 4.8-4.10), від 2 квітня 2019 року у справі № 137/1842/16-а, від 18 грудня 2019 року у справі № 826/2323/17 (пункти 18-19), від 18 грудня 2019 року у справі № 263/6022/16-ц (пункти 21-23), від 19 лютого 2020 року у справі № 520/5442/18 (пункти 18-20), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункти 16-17), від 1 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17(пункти 19-21)).
Для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Колегією суддів встановлено, що позивач просить стягнути недоплачену частину разової грошової допомоги, яка була протиправно не виплачена відповідачем, оскільки не погоджується з виплатою разової грошової допомоги у тому розмірі, який був нарахований Управлінням праці та соціального захисту населення адміністрації Шевченківського району Харківської міської ради. Просить стягнути з відповідача суму, що відповідає розміру означеної допомоги, передбаченому ч. 5 ст. 12 та ч. 5 ст. 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що таку вимогу необхідно розглядати за правилами адміністративного судочинства,.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України.
В 2020 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснювало Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховували їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання). Для осіб з інвалідністю внаслідок війни 3 групи - 3160 грн. (підпункт 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 19 лютого 2020 року № 112 «Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань»).
В 2021 році виплату до 5 травня разової грошової допомоги, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань», здійснювало Міністерство соціальної політики шляхом перерахування коштів на зазначені цілі структурним підрозділам з питань соціального захисту населення обласних, Київської міської державних адміністрацій, які через відділення зв'язку або через установи банків перераховували їх на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання). Для учасників бойових дій - 3160 грн. (постанова Кабінету Міністрів України від 08 квітня 2021 року № 325 «Деякі питання виплати разової грошової допомоги, передбаченої Законами України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" і "Про жертви нацистських переслідувань»).
Позивач просить стягнути недоплачену частину грошової допомоги, при цьому в апеляційній скарзі зазначає про те, що не просить вирішити публічно-правових спір, а тому, на думку позивача, суд має вирішити справу за правилами цивільного судочинства.
Колегія суддів вважає, що формальна відсутність у позовній заяві вимоги про визнання неправомірним рішення про виплату разової грошової допомоги за 2020-2021 роки не впливає на визначення юрисдикції суду. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що розгляд вимоги про стягнення недоплаченої частини разової грошової допомоги, відповідно до статті 19 КАС України належить до юрисдикції адміністративного суду.
Оскільки вимога позивача ґрунтується на його незгоді з протиправним рішенням суб'єкта владних повноважень щодо виплати разової грошової допомоги, таку вимогу відповідно до статті 19 КАС України слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Позивач просить стягнути з Держави Україна на його користь суму 474937, 66 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої, на його думку, протиправними діями відповідача, через які він не отримав разову грошову допомогу у визначеному у законодавстві розмірі.
Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України). Проте таку вимогу справді не завжди можна розглядати за правилами цивільного судочинства. Так, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства (частина п'ята статті 21 КАС України).
За змістом позовної заяви ОСОБА_1 не стверджує, що моральну шкоду йому завдали протиправні дії суб'єкта владних повноважень щодо невиплати частини разової грошової допомоги, тобто позивача протиправно позбавили частини його власності у розмірі 15660 гривен. Отже, наявні підстави стверджувати, що вимогу про відшкодування моральної шкоди, завданої невиплатою частини разової грошової допомоги за 2020-2021 роки, треба розглядати за правилами адміністративного судочинства, оскільки колегія суддів вирішила що вимогу про стягнення невиплаченої частини вказаної допомоги слід розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Висновки колегії суддів узгоджуються з правовим висновком Великої палати Верховного Суду у постанові від 28 квітня 2020 року по справі № 607/15692/19 (провадження № 14-39 цс 20).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що доводи, наведені в апеляційній скарзі не дають підстав для встановлення порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 та ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, оскільки оскаржене відповідачем судове рішення у формі ухвали про відмову у відкритті провадження у цивільній справі постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст.375, 381, 382-384, 389,390 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 07 липня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.В. Маміна
Судді: Н.П. Пилипчук
О.Ю. Тичкова
Повне судове рішення складено 29 вересня 2021 року.