01 червня 2010 р. № 05-5-2/402-35/233-2/227
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.,
розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна група "Малліс", м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2009
зі справи № 05-5-2/402-35/233-2/227
за позовом комунального підприємства "Міський інформаційний центр" (далі - Підприємство), м. Харків,
до товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна група "Малліс" (далі -Товариство)
про стягнення коштів,
Підприємство звернулося до господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням подальших змін та уточнень позовних вимог) про зобов'язання Товариства повернути позивачеві за актом приймання-передачі місце для розміщення спеціальних конструкцій за адресою: місто Харків, Червоношкільна набережна, 26 та про стягнення з відповідача 7 776 грн. основного боргу, 964 грн. пені, 1 900,27 грн. витрат з демонтажу спеціальної конструкції і 17 700 грн. штрафу за прострочення повернення згаданого місця, а всього 28 340,27 грн.
Справа неодноразово розглядалася господарськими судами.
Рішенням господарського суду міста Києва від 20.10.2009 (суддя Домнічева І.О.) позов задоволено. Прийняте місцевим судом рішення мотивовано невиконанням відповідачем договірних зобов'язань.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Товариство просить рішення місцевого господарського суду зі справи скасувати внаслідок його прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а справу направити на новий розгляд.
Підприємство подало відзив на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення місцевого суду зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Представники учасників у судове засідання не з'явилися.
Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Місцевим господарським судом у справі встановлено, що:
- 01.06.2006 сторонами укладено договір № 8228 про надання в користування місць, які перебувають у комунальній власності, для розташування спеціальних конструкцій (далі -Договір), за умовами якого позивач на період з 01.06.2006 по 30.06.2007 надав відповідачеві в експлуатацію місце, що знаходиться у комунальній власності, для розміщення спеціальної (для розміщення реклами) конструкції за адресою: місто Харків, Червоношкільна набережна, 26;
- відповідно до підпункту 3.4.6 пункту 3.4 Договору Товариство зобов'язано здійснювати платежі за користування місцями в порядку, передбаченому розділом 4 Договору;
- пунктом 4.1 Договору встановлено, що розмір плати за користування місцем, яке надано відповідачеві в користування за цим Договором становить 1 555,20 грн. (з ПДВ);
- згідно з пунктом 4.5 Договору плата за користування місцем вноситься авансом до 25 числа, що передує місяцю, за який здійснюється оплата;
- пунктом 4.8 Договору передбачено, що в разі зміни порядку визначення розміру плати за користування місцями (додаток № 3 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 № 977), сторони зобов'язані з моменту внесення таких змін здійснити перерахунок суми, передбаченої пунктом 4.1 Договору;
- згідно з додатком № 1 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 06.12.2006 № 1060 змінено порядок визначення розміру плати за користування місцями, які перебувають у комунальній власності та надаються розповсюджувачам зовнішньої реклами для розташування спеціальних конструкцій, затверджений рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 № 977, а тому розмір щомісячної плати за Договором має становити 1 944 грн. (з ПДВ);
- Товариство погодилося зі зміною ціни за користування місцем, що підтверджується банківською випискою про сплату в січні 2007 року 1 944 грн.;
- борг відповідача за лютий -квітень 2007 року складає 7 776 грн.;
- згідно з пунктом 6.1 Договору за несплату, несвоєчасну або неповну сплату платежів, передбачених розділом 4 Договору, Товариство сплачує Підприємству пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого (або не повністю сплаченого) платежу за кожний день прострочення;
- Підприємством за несвоєчасне виконання Товариством обов'язку з оплати користування місцем з лютого по травень 2007 року нараховано 964 грн. пені за період з 26.01.2007 по 25.12.2007;
- відповідно до підпункту "а" підпункту 3.1.1 пункту 3.1 Договору Підприємство має право здійснювати роботи з демонтажу спеціальних конструкцій у випадках несплати, несвоєчасної або неповної сплати платежів, передбачених розділом 4 Договору;
- підпунктом 3.2.7 пункту 3.2 Договору встановлено, що Підприємство зобов'язується письмово повідомити Товариство (не менше як за 5 робочих днів) про проведення демонтажу його спеціальної конструкції у випадках, передбачених підпунктом 3.1.1 пункту 3.1 розділу 3 Договору;
- 28.03.2007 відповідачеві направлено повідомлення № 3391 з вимогою погасити заборгованість за спірним Договором та попередженням щодо необхідності демонтажу Товариством спеціальної конструкції, яке отримано 29.03.2007 уповноваженим представником відповідача Гладковою Тетяною Михайлівною;
- 17.04.2007 позивачем відповідно до пунктів 2.4, 2.5, 2.8, 2.10, 2.11 Порядку демонтажу, обліку та зберігання спеціальних конструкцій, встановлених на місцях, які перебувають у комунальній власності (додаток № 5 до рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 20.10.2004 № 977 "Про порядок розміщення зовнішньої реклами у місті Харкові") та на підставі наказу від 10.04.2007 самостійно здійснено демонтаж спеціальної конструкції відповідача за адресою: м. Харків, Червоношкільна набережна, 26; вартість робіт з демонтажу становить 1 900,27 грн.; здійснення демонтажу та вартість відповідних робіт підтверджуються актом від 17.04.2007 та рахунком-фактурою від 18.04.2007;
- направлення відповідачеві 18.04.2007 другого примірника акта проведення демонтажу спеціальної конструкції від 17.04.2007 разом з рахунком-фактурою від 18.04.2007 підтверджується записом у книзі реєстрації вихідної кореспонденції Підприємства;
- 17.05.2007 позивач повідомив відповідача листом № 3818 про припинення дії Договору, наявну заборгованість та необхідність повернення за актом приймання-передачі одержаного в користування місця;
- Товариство відповідно до пункту 5.1 Договору протягом 3-х днів після припинення дії Договору на будь-яких підставах, передбачених пунктами 8.1, 8.3 Договору, зобов'язано звільнити надані в користування місця і передати їх Підприємству. Повернення місць, наданих в користування, здійснюється Товариством на підставі актів приймання-передачі;
- згідно з пунктом 5.2 Договору місця вважаються фактично повернутими Підприємству з моменту підписання актів прийому-передачі;
- Підприємством відповідно до пунктів 6.2 та 6.6 Договору нараховано Товариству 17 700 грн. штрафу за прострочення повернення наданого в користування місця.
Причиною даного спору є питання щодо наявності правових підстав для стягнення в примусовому порядку основного боргу, пені, витрат на демонтаж спеціальної конструкції, штрафу за прострочення повернення місця та зобов'язання відповідача повернути згадане місце за актом приймання-передачі.
Відповідно до частини другої статті 11 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з статтею 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Частинами першою та другою статті 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання; штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до частини шостої статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
У прийнятті рішення зі справи суд першої інстанції виходив з того, що позивач належним чином повідомив відповідача про необхідність демонтажу спеціальної конструкції та про припинення дії Договору через уповноваженого представника Товариства Гладкову Т.М., а також направив Товариству другий примірник акта про здійснення демонтажу спеціальної конструкції разом з рахунком-фактурою.
Водночас наявні в матеріалах справи копії доручення на ім'я Гладкової Т.М. від 01.09.2006 та витягу з книги реєстрації вихідної кореспонденції Підприємства тощо надійшли до місцевого суду лише 28.10.2009 (згідно з відміткою канцелярії суду) як додатки до листа позивача від 21.10.2009 (т. 3, а.с. 41-45, 50-53, 55, 63).
З огляду на дату надходження до суду зазначені документи не могли бути предметом судового дослідження, а тому й відповідні посилання на них у рішенні суду зі справи є неправомірними (статті 32, 43, 84 ГПК України).
За приписами частини першої статті 11112 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Водночас місцевий господарський суд вказівки, що містяться в постанові Вищого господарського суду України від 16.06.2009 зі справи в повному обсязі не виконав:
- не дослідив у судовому засіданні (з наданням необхідної оцінки доводам сторін) наявності у Гладкової Т.М. повноважень на отримання кореспонденції Товариства;
- не з'ясував чи було фактично повідомлено Товариство про демонтаж рекламних конструкцій;
- не перевірив період виникнення боргу у Товариства перед Підприємством та не з'ясував його розмір (чи має місце борг за період з лютого по травень 2007 року в сумі 7 776 грн. або за період з лютого по квітень 2007 року в сумі 5 832 грн., або інше);
- не перевірив правильність нарахування пені, виходячи з приписів статті 232 Господарського кодексу України (щодо періоду нарахування та її розміру);
- не з'ясував фактичні обставини використання Товариством та/або Підприємством згаданого місця для розміщення спеціальної конструкції після 17.04.2007 та не спростував доводи Товариства щодо самостійного повернення позивачем цього місця у власне розпорядження шляхом демонтажу конструкції відповідача 17.04.2007.
Отже, місцевий господарський суд припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування судового рішення зі справи.
Касаційна ж інстанція відповідно до частини другої статті 1117 ГПК України не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119 -11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рекламна група "Малліс" задовольнити.
2. Рішення господарського суду міста Києва від 20.10.2009 зі справи № 05-5-2/402-35/233-2/227 скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов
Суддя В.Харченко