01 червня 2010 р. № 11/103пд
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.,
розглянувши касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради, м. Луганськ,
на рішення господарського суду Луганської області від 22.07.2009
зі справи № 11/103пд
за позовом відділу реклами Луганської міської ради
до приватного підприємства "ВІВ і КО", м. Луганськ,
про стягнення 271 005,84 грн., розірвання договору і зобов'язання вчинити певні дії,
та зустрічним позовом приватного підприємства "ВІВ і КО" (далі - Підприємство)
до відділу реклами Луганської міської ради (далі -Відділ реклами)
про визнання додаткової угоди частково недійсною,
за участю представників сторін:
позивача -Кравцової І.С.,
відповідача - Реснянського О.В.,
Відділ реклами звернувся до господарського суду Луганської області з позовом про стягнення з Підприємства 271 005,84 грн. боргу за договором тимчасового користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, від 05.06.2006 № 310 (далі -Договір), про розірвання Договору та про зобов'язання відповідача демонтувати рекламні конструкції.
Підприємство подало зустрічний позов про визнання недійсними пунктів 1 і 5 додаткової угоди від 01.08.2006 № 001 до Договору.
Рішенням господарського суду Луганської області від 22.07.2009 (колегія суддів у складі: Москаленко М.О. -головуючий суддя, судді Мінська Т.М., Яресько Б.В.):
· первісний позов Відділу реклами задоволено частково: з Підприємства стягнуто 95 040,54 грн. заборгованості; щодо позовних вимог стосовно розірвання Договору провадження у справі припинено; в іншій частині позовних вимог відмовлено;
· зустрічний позов Підприємства задоволено повністю.
Прийняте місцевим судом рішення мотивовано тим, що пункти 1 і 5 додаткової угоди від 01.08.2006 № 001 до Договору (щодо збільшення розміру оплати та стосовно порядку здійснення розрахунків) не відповідають приписам чинного законодавства, що, у свою чергу, унеможливлює повне задоволення первісного позову, тоді як провадження у справі в частині позовних вимог Відділу реклами про дострокове розірвання Договору має бути припинено на підставі пункту 11 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України (далі -ГПК України) з огляду на відсутність предмету спору.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України Відділ реклами просить рішення місцевого господарського суду зі справи скасувати внаслідок його прийняття з неправильним застосуванням норм матеріального права та прийняти нове рішення.
Підприємство подало відзив (письмові пояснення) на касаційну скаргу, в якому зазначило про безпідставність її доводів та просило рішення місцевого суду зі справи залишити без змін, а скаргу -без задоволення.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Перевіривши повноту встановлення місцевим господарським судом обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про необхідність часткового задоволення касаційної скарги з урахуванням такого.
Судом першої інстанції у справі встановлено, що:
- 05.06.2006 Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради (Робочий орган) і Підприємством (користувач) укладено Договір, за умовами якого Робочий орган передає користувачу за актом приймання-передачі у тимчасове платне користування місця, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська, згідно з додатком № 1 до Договору;
- відповідно до пункту 2.1 Договору розмір плати за всі надані у користування місця визначається відповідно до Порядку, встановленому рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради, і складає 2 891,70 грн. (розрахунок згідно з додатком № 2 до Договору);
- згідно з пунктом 2.7 Договору усі розрахунки здійснюються відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 26.09.2002 № 215;
- пунктом 5.1 Договору встановлено строк його дії: з 05.06.2006 до 15.06.2009;
- рішенням виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 затверджено Порядок плати за тимчасове користування місцями розташування рекламних засобів, що перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська (далі -Порядок);
- 01.08.2006 Підприємством укладено додаткову угоду № 001, пунктом 1 якої змінено пункт 2.1 Договору шляхом викладення його в новій редакції, згідно з якою розмір плати за всі надані в користування місця визначається відповідно до Порядку та становить 8 568 грн. на місяць, а пунктом 5 цієї додаткової угоди змінено пункт 2.7 Договору та викладено його в новій редакції, згідно з якою усі розрахунки за Договором мають здійснюватися відповідно до рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147;
- 20.02.2007 Управлінням архітектури та містобудування Луганської міської ради і Відділом реклами укладено договір відступлення права вимоги (цесії), за умовами якого Відділ реклами набув право вимоги за усіма договорами тимчасового користування місцями розташування спеціальних конструкцій, які перебувають у комунальній власності територіальної громади міста Луганська;
- Відділом реклами відповідно до пункту 2.1 Договору (в редакції додаткової угоди від 01.08.2006 № 001) нараховано Підприємству за користування місцями в період з червня 2006 року по лютий 2009 року, плату в розмірі 271 005,84 грн.;
- постановою господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад, яка набрала законної сили, рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 12.07.2006 № 147 скасовано, а абзац другий пункту 31 рішення виконавчого комітету Луганської міської ради від 21.06.2004 № 205/29 визнано незаконним;
- з огляду на згадану постанову господарського суду Луганської області від 23.01.2007 зі справи № 16/637н-ад додаткова угода від 01.08.2006 № 001 до Договору в частині зміни ціни та порядку здійснення розрахунків (пункти 1 і 5 додаткової угоди) не відповідає приписам законодавства, які діяли на час її підписання;
- відповідно до умов Договору (без врахування оспорюваної додаткової угоди) заборгованість Підприємства складає 95 040,54 грн.;
- відповідно до пункту 5.1 Договору строк його дії сплив 15.06.2009;
- позивачем не конкретизовані вимоги щодо демонтування рекламних конструкцій.
Причиною виникнення даного спору є намагання Відділу реклами в примусовому порядку стягнути борг з Підприємства, розірвати Договір та демонтувати рекламні конструкції, тоді як Підприємство за зустрічним позовом вимагало визнання частково недійсною додаткової угоди до Договору від 01.08.2006 № 001.
У прийнятті рішення зі справи місцевий суд виходив з того, що розмір плати за користування місцями розташування спеціальних конструкцій визначено безпосередньо Договором, оскільки названа додаткова угода від 01.08.2006 № 001 у цій частині не відповідає приписам чинного законодавства та має бути визнана недійсною.
Водночас за приписами частини першої статті 631 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України) строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Відповідно до частини другої статті 604 ЦК України зобов'язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов'язання новим зобов'язанням між тими ж сторонами (новація).
Підписання 01.08.2006 додаткової угоди № 001 (пункти 1 і 5) є новацією стосовно відповідних умов Договору щодо розміру плати (2 891,70 грн.) та порядку розрахунків, а тому з настанням цієї події припиняється дія зобов'язань, зазначених у пунктах 2.1 і 2.7 Договору.
У свою чергу, чинним законодавством не передбачено можливості автоматичного відновлення попередніх зобов'язань, які припинили дію відповідно до наведених положень статті 604 ЦК України, зокрема, у разі визнання недійсною нової угоди.
Отже, для прийняття правильного рішення з даного судового спору місцевому суду належало дослідити питання можливості існування Договору без його пунктів 2.1 та 2.7 (інакше Договір може бути визнано недійсним лише повністю). Цього ним зроблено не було.
Водночас частиною третьою статті 207 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання, визнаного судом недійсним повністю або в частині, припиняється повністю або в частині з дня набрання рішенням суду законної сили як таке, що вважається недійсним з моменту його виникнення. У разі якщо за змістом зобов'язання воно може бути припинено лише на майбутнє, таке зобов'язання визнається недійсним і припиняється на майбутнє.
Зі з'ясованого судом першої інстанції змісту Договору випливає те, що відповідні положення цього Договору можуть визнаватися недійсними і припинятися лише на майбутнє, оскільки фактичне користування місцями для розміщення спеціальних (рекламних) конструкцій на підставі Договору унеможливлює проведення двосторонньої реституції після визнання його недійсним, позаяк використання майна (місць для розміщення спеціальних конструкцій) - "річ" безповоротна, і відновити сторони у первісному становищі практично неможливо.
Таку правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.01.2004 зі справи № 7/85/4/68-81 та в підпункті 3.2 пункту 3 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 № 02-5/111 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із визнанням угод недійсними".
З огляду на наведене суду першої інстанції належало вирішити питання обґрунтованості позовних вимог Відділу реклами про стягнення з відповідача 271 005,84 грн. боргу, для чого місцевий суд мав дослідити фактичні обставини, пов'язані з визначенням позивачем суми боргу (період нарахування, розмір боргу, факт прострочення оплати тощо). Цього ним також здійснено не було.
Таким чином, суд першої інстанції припустився неправильного застосування приписів частини першої статті 47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та частини першої статті 43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що відповідно до частини першої статті 11110 ГПК України є підставою для скасування прийнятого ним судового рішення зі справи.
З огляду на наведене справа має бути передана на новий розгляд до суду першої інстанції, під час якого необхідно встановити обставини, зазначені в цій постанові, дати їм та доводам сторін належну правову оцінку і вирішити спір відповідно до вимог закону.
Керуючись статтями 1117, 1119-11112 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу відділу реклами Луганської міської ради задовольнити частково.
2. Рішення господарського суду Луганської області від 22.07.2009 зі справи № 11/103пд скасувати.
Справу передати на новий розгляд до господарського суду Луганської області.
Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов
Суддя В.Харченко