01 червня 2010 р. № 14/302
Вищий господарський суд України у складі: суддя Бенедисюк І.М. -головуючий, судді Львов Б.Ю. і Харченко В.М.,
розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_2, м. Київ,
на рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2009
та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010
зі справи № 14/302
за позовом ОСОБА_2 (далі -ОСОБА_2)
до Антимонопольного комітету України (далі -АМК), м. Київ,
про визнання недійсним розпорядження,
за участю представників сторін:
позивача -ОСОБА_3,
відповідача -Ахтімірової М.Г.,
з оголошенням 18.05.2010 перерви в судовому засіданні до 01.06.2010,
ОСОБА_2 звернувся до господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним розпорядження державного уповноваженого АМК від 17.06.2009 № 09/130-р "Про початок розгляду справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції" (далі -Розпорядження).
Рішенням господарського суду міста Києва від 06.10.2009 (суддя Нарольський М.М.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 (колегія суддів у складі: Григорович О.М. -головуючий, судді Гольцова Л.А., Рябуха В.І.), у задоволенні позову відмовлено. Прийняті судові рішення мотивовано тим, що оскаржуване Розпорядження не порушує прав та охоронюваних законом інтересів позивача.
У касаційній скарзі до Вищого господарського суду України ОСОБА_2 просить судові рішення зі справи скасувати внаслідок їх прийняття з порушенням норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення про задоволення позову.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
У судовому процесі в господарських судах позивачами і відповідачами можуть бути підприємства та організації, зазначені в статті 1 ГПК України, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні та фізичні особи.
Відповідно до статті 2 ГПК України господарський суд порушує справи за позовними заявами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав і охоронюваних законом інтересів.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 12 ГПК України господарським судам підвідомчі справи за заявами органів Антимонопольного комітету України з питань, віднесених законодавчими актами до їх компетенції.
За приписами статті 60 Закону України від 11.01.2001 № 2210-ІІІ "Про захист економічної конкуренції" (далі -Закон № 2210) рішення органів Антимонопольного комітету України оскаржуються до господарського суду.
Відповідно до пункту 13 розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) Закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Частиною другою статті 4 КАС України передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Зазначені норми статті 12 ГПК України та статті 60 Закону № 2210 щодо підвідомчості спорів за участю органів Антимонопольного комітету України господарським судам якраз і є законодавчими приписами стосовно передбаченого статтями 2, 4 КАС України іншого порядку судового вирішення, а саме -вирішення спорів господарськими судами в порядку господарського судочинства.
Таку ж правову позицію викладено й у постанові Верховного Суду України від 13.10.2009 зі справи № 6/388 та в пункті 4 Інформаційного листа Верховного Суду України від 26.12.2005 № 3.2-2005, де також зазначено: "Закони України можуть передбачати вирішення певних категорій публічно-правових спорів в порядку іншого судочинства (наприклад, стаття 60 Закону України "Про захист економічної конкуренції" встановлює, що заявник, відповідач, третя особа мають право оскаржити рішення органів Антимонопольного комітету України до господарського суду у двомісячний строк з дня одержання рішення)".
Отже, спір у цій справі відноситься до підвідомчості господарських судів та підлягає вирішенню за правилами ГПК України.
Перевіривши повноту встановлення судами першої і апеляційної інстанцій обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши представників сторін, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Попередніми судовими інстанціями встановлено, що:
- АМК при перевірці дотримання вимог законодавства про захист економічної конкуренції на підставі інформації, викладеної у заяві про порушення законодавства про захист економічної конкуренції від 19.02.2009 № 8-01/31, зобов'язав ОСОБА_2 вимогою від 05.03.2009 № 24-26/10-1869 у двадцятиденний термін надати інформацію щодо придбання ним акцій закритого акціонерного товариства "Трудовий колектив Київського підприємства по виробництву бактерійних препаратів "Біофарма" у розмірі, що забезпечує перевищення 25 % голосів у вищому органі управління товариства;
- позивач отримав зазначену вимогу 10.03.2009;
- ОСОБА_2 листами від 25.03.2009 та від 30.04.2009 звернувся до АМК з проханням роз'яснити та уточнити порядок виконання цієї вимоги, а також просив продовжити строк надання витребуваної інформації;
- АМК листом від 17.04.2009 надав відповідь, якою роз'яснив позивачу порядок надання необхідної інформації;
- позивач у встановлений термін витребуваної інформації не надав;
- Розпорядженням постановлено розпочати розгляд справи за ознаками вчинення ОСОБА_2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції, передбаченого пунктом 13 статті 50 Закону № 2210, у вигляді неподання АМК інформації у встановлені строки.
Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності підстав для визнання Розпорядження недійсним.
Відповідно до статті 1 ГПК України підприємства та організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
У пункті 2 роз'яснення президії Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 № 02-5/35 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" зазначено: "Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації -позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову."
З установлених попередніми судовими інстанціями фактичних обставин не вбачається порушення прав та/або охоронюваних законом інтересів ОСОБА_2 у зв'язку з виданням АМК оспорюваного Розпорядження.
Саме по собі здійснення розгляду Антимонопольним комітетом України відповідної справи не порушує прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, і останнім не зазначено, в чому конкретно він вбачає таке порушення. Якщо за результатами розгляду справи не доведено вчинення порушення законодавства про захист економічної конкуренції, зазначений розгляд підлягає закриттю (стаття 49 Закону № 2210).
Всебічне, повне і об'єктивне з'ясування всіх обставин справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції згідно з пунктами 21, 23 Правил розгляду справ про порушення законодавства про захист економічної конкуренції (затверджені розпорядженням Антимонопольного комітету України від 19.04.1994 № 5 в редакції розпорядження від 29.06.1998 № 169-р) проводиться службовцями названого Комітету після початку розгляду відповідної справи.
Правові наслідки, передбачені статтями 43, 44, 47, 48 Закону № 2210, оформлюються окремими розпорядчими актами (постановою чи розпорядженням), і їх прийняття має виключно імовірний характер, тобто за результатами здійснення розслідування по справі в залежності від її обставин такі акти може бути й не прийнято.
За таких обставин попередні судові інстанції, встановивши факт видання Розпорядження без порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, обґрунтовано відмовили в задоволенні даного позову.
З огляду на наведене посилання скаржника на відсутність у нього статусу, який допускав би можливість вчинення ним порушення законодавства про захист економічної конкуренції, не може бути підставою для задоволення вимог касаційної скарги.
Інші доводи касаційної скарги також не можуть бути підставами для її задоволення, оскільки не спростовують викладеного та стосуються дослідження й оцінки фактичних обставин справи, тоді як відповідно до статті 1117 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права; касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Отже, рішення місцевого та постанова апеляційного господарських судів зі справи відповідають встановленим ними фактичним обставинам, прийняті з дотриманням норм матеріального та процесуального права і передбачені законом підстави для їх скасування відсутні.
Керуючись статтями 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
Рішення господарського суду міста Києва від 06.10.2009 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 25.01.2010 зі справи № 14/302 залишити без змін, а касаційну скаргу ОСОБА_2 -без задоволення.
Згідно з статтями 125, 129 Конституції України та рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010 постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.
Суддя І.Бенедисюк
Суддя Б.Львов
Суддя В.Харченко