12 травня 2010 р. № 5/155
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючого судді:Губенко Н.М.,
суддів:Барицької Т.Л.,
Мирошниченка С.В.,
розглянувши
касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі"
на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2010
та на рішеннягосподарського суду Львівської області від 01.10.2009
у справі№ 5/155
за позовомВідкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк", м.Київ
до1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі";
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Інвест";
провизнання недійсним договору оренди, зобов'язання звільнити приміщення та заборону укладати договори оренди
в судовому засіданні взяли участь представники:
- позивача Клаптюк В.А. (дов. №2181 від 22.06.2009);
- відповідача 1 повідомлений, але не з'явився;
- відповідача 2 повідомлений, але не з'явився;
Рішенням господарського суду Львівської області від 01.10.2009 (суддя Петрик І.Й.), залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 (судді: Бонк Т.Б., Бойко С.М., Марко Р.І.), частково задоволені позовні вимоги Відкритого акціонерного товариства "ВТБ Банк" (надалі позивач) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі" (надалі відповідач 1) та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Брок-Інвест" (надалі відповідач 2); за рішенням визнано недійсним договір оренди об'єкта нерухомості №2-Л-343 від 15.12.2007, укладений між відповідачами 1 та 2, зобов'язано відповідача 2 звільнити приміщення пл. 10,80 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 335; в решті позовних вимог відмовлено.
Відповідач 1, не погоджуючись із прийнятими у даній справі судовими рішеннями, звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 215 ЦК України, приписи Закону України "Про іпотеку".
Позивач надав відзив на касаційну скаргу відповідача 1, в якому заперечує проти доводів касаційної скарги, просить оскаржувані судові акти залишити без змін.
Сторони у справі належним чином повідомлялися про час та місце розгляду даної справи згідно з вимогами Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови Вищого господарського суду України від 10.12.2002 № 75, проте відповідачі 1 та 2 не скористалися своїм правом бути присутнім у судовому засіданні 12.05.2010.
Колегія суддів, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваної постанови, вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Предметом даного спору є вимоги позивача про: - визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості №2-Л-343 від 15.12.2007, укладеного між відповідачами 1 та 2; - зобов'язання відповідача 2 звільнити приміщення пл. 10,80 кв.м. згідно з планом-схемою, що знаходиться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 335; - заборону відповідачу 1 укладати договори оренди приміщень у будівлі адміністративного корпусу будинку загальною площею 3 647,4 кв.м., будівлі складу загальною площею 20 599,9 кв.м., будівлі насосної і ТП загальною площею 118,6 кв.м. та залізничну колію загальною довжиною 800 метрів, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 335 до закінчення строку дії іпотечного договору від 10.03.2006 (надалі спірне майно/приміщення).
Підстави позову обґрунтовані тим, що: 09.03.2006 між АКБ "Мрія", правонаступником якого є позивач, та відповідачем 1 був укладений кредитний договір №11/01/06, в забезпечення виконання зобов'язань за яким між тими ж сторонами був укладений іпотечний договір, за яким відповідач 1 передав в іпотеку: будівлю адміністративного корпусу будинку загальною площею 3 647,4 кв.м., будівлю складу загальною площею 20 599,9 кв.м., будівлю насосної і ТП загальною площею 118,6 кв.м. та залізничну колію загальною довжиною 800 метрів, що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Шевченка, 335 (надалі спірне майно). Пунктом 4.1.4. іпотечного договору відповідач 1 (іпотекодавець) зобов'язався не обтяжувати предмет іпотеки зобов'язаннями з боку третіх осіб, зокрема, не передавати його в оренду, найм, тощо без отримання попередньої згоди на це від позивача (іпотекодержателя). Однак, відповідач 1 всупереч наведеній умові договору 15.12.2007 передав в оренду відповідачу 2 частину спірного майна площею 10,80 кв.м. на підставі договору оренди №2-Л-343 від 15.12.2007, не отримавши на це попередньої згоди позивача, що є порушенням ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та умов договору, а тому, такий договір має бути визнаний недійсним в силу ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку".
Господарський суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, частково задовольняючи позовні вимоги, та, зокрема, визнаючи недійсним договір оренди, керувався ст.ст. 203, 215 ЦК України, ст.ст. 9, 12 Закону України "Про іпотеку" та виходив із того, що відповідно до ст. 12 вказаного Закону правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Зобов'язуючи звільнити спірне приміщення, суд виходив із того, що оскільки договір оренди спірного майна є недійсним, то у відповідача 2 відсутні правові підстави перебувати в ньому.
Відмовляючи у задоволенні вимоги про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди спірного майна, суди виходили із того, що судовому захисту підлягають порушені або оспорювані права особи; в даному випадку, позивачем не доведено порушення або оспорювання його прав як іпотекодержателя спірного майна.
Вищий господарський суд України частково погоджується із прийнятими у даній справі судовими рішеннями з огляду на таке.
Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою -третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, виходячи із наведеного, за ступенем недійсності всі правочини поділяються на абсолютно недійсні з моменту їх вчинення (нікчемні) та відносно недійсні, які можуть бути визнані судом недійсними за певних умов (оспорювані). Нікчемним є той правочин, недійсність якого прямо передбачена законом.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про іпотеку" правочин щодо відчуження іпотекодавцем переданого в іпотеку майна або його передачі в наступну іпотеку, спільну діяльність, лізинг, оренду чи користування без згоди іпотекодержателя є недійсним.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається з матеріалів справи, договір оренди частини спірного майна від 15.12.2007, укладений між відповідачами 1 та 2, був вчинений без попередньої згоди на те позивача як іпотекодержателя цього майна за іпотечним договором від 10.03.2006, що в силу як наведених норм та умов договору іпотеки (п. 4.1.4.) свідчить про недійсність (нікчемність) такого правочину в силу закону, а тому, визнання такого договору недійсним в судовому порядку не вимагається.
Однак, суди попередніх інстанцій, встановивши як вказані обставини справи (щодо укладення договору оренди без згоди іпотекодержателя), так і правильно пославшись на наведені вище норми законодавства, не зробили відповідного висновку, який фактично є очевидним, про те, що визнання договору оренди недійсним, при тому, що такий договір є недійсним (нікчемним) в силу закону, не вимагається, та не відмовили у задоволенні такої вимоги.
Відповідно до ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Отже, оскільки укладений між відповідачами 1 та 2 договір оренди є недійсним, тобто таким, що не створює жодних юридичних наслідків, то, відповідно, у відповідача 2 відсутні правові підстави для перебування у спірному приміщенні, а тому, суди попередніх інстанцій правомірно прийшли до висновку про обґрунтованість та правомірність вимоги позивача про зобов'язання відповідача 2 звільнити спірне приміщення.
Крім того, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів попередніх інстанцій в частині відмови у задоволенні вимоги про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди приміщень спірного майна до закінчення строку дії іпотечного договору, укладеного між позивачем та відповідачем 1, з огляду на таке.
Відповідно до абз. 4 ч. 3 ст. 9 Закону України "Про іпотеку" іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.
Статтею 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з ч. 1 ст. 1 ГПК підприємства, установи, організації, інші юридичні особи, громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Отже, суди попередніх інстанцій обґрунтовано дійшли до висновку, що судовому захисту підлягає лише порушене на момент звернення право, а не те, яке може бути порушено в майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні. За таких обставин, подання позову про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди спірного майна є передчасним; до того ж, позивач, як іпотекодержатель спірного майна, в силу вищевказаних норм Закону України "Про іпотеку" сам надає згоду на передачу відповідачем 1 (іпотекодавцем) предмета іпотеки в оренду.
Виходячи із вищевикладеного, суд касаційної інстанції вважає правомірними висновки судів попередніх інстанцій, зроблених в частині позовних вимог про зобов'язання відповідача 2 звільнити спірне приміщення та про заборону відповідачу 1 укладати договори оренди спірного майна, і, відповідно, застосування судами норм матеріального та процесуального права; однак, не може погодитися із висновками судів в частині задоволення вимоги про визнання договору оренди недійсним, оскільки, як вказувалося вище, вказаний договір є недійсним/нікчемним/ в силу закону, і визнання його недійсним у судовому порядку, в даному випадку, не вимагається.
Колегія суддів не погоджується із доводами касаційної скарги про те, що на момент укладення договору іпотеки спірного майна, останнє вже було передано в оренду і позивачу було про це відомо, оскільки, по-перше, це спростовується датами укладення іпотечного договору (10.03.2006) та договору оренди (15.12.2007); по-друге, як правомірно зазначив суд апеляційної інстанції, у п. 2.1. іпотечного договору передбачено, що на момент підписання вказаного договору предмет іпотеки знаходиться у власності відповідача 1, нікому іншому не проданий, не подарований, не відчужений, тощо.
З огляду на викладене колегія суддів Вищого господарського суду України приходить до висновку, що оскаржувані судові рішення підлягають частковому скасуванню, а саме: в частині визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості №2-Л-343 від 15.12.2007.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст. 125, 129 Конституції України, Рішенням Конституційного Суду України від 11.03.2010 № 8-рп/2010, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Софі" задовольнити частково.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 12.01.2010 та рішення господарського суду Львівської області від 01.10.2009 у справі №5/155 скасувати частково -в частині визнання недійсним договору оренди об'єкта нерухомості №2-Л-343 від 15.12.2007 та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні цієї частини позовних вимог.
В іншій частині рішення та постанову залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Н.М. Губенко
Судді: Т.Л. Барицька
С.В. Мирошниченко