23 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 520/12296/2020
адміністративне провадження № К/9901/10524/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Калашнікової О.В.,
суддів: Білак М.В., Мельник-Томенко Ж.М.,
розглянувши в письмовому провадженні у касаційній інстанції адміністративну справу №520/12296/2020
за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправними дій та стягнення компенсації,
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року (прийняту у складі головуючого судді Бабаєва А.І.) та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року (прийняту в складі: головуючого судді головуючого судді -Присяжнюк О.В., суддів: Спаскіна О.А., П'янової Я.В.)
I. Суть спору
1. 15 вересня 2020 року ОСОБА_1 (надалі - ОСОБА_1 , позивач ) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Харківській області (надалі - ГУМВС України в Харківській області, відповідач), в якому просив суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки;
- стягнути з Головного управління Національної поліції у Харківській на користь позивача грошову компенсацію за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки у розмірі 46638 грн., 90 коп. (сорок шість тисяч шістсот тридцять вісім гривень, 90 коп.). на картку Приват Банку № НОМЕР_1 р/р ОСОБА_1 IBAN НОМЕР_2 , рахунок отримувача НОМЕР_3 МФО банка 305299, Приват Банк, Реєстраційний номер облікової картки платника податків ( ОСОБА_1 ) НОМЕР_4 .
ІІ. ОБСТАВИНИ СПРАВИ
2. Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивача згідно наказу ГУМВС України в Харківській області №658 о/с від 06 листопада 2015 року було звільнено з ГУМВС України в Харківській області.
3. При цьому, з 07 листопада 2015 року позивач проходив службу у ГУНП в Харківській області на посаді начальника відділу спеціальної поліції.
4. Наказом ГУНП в Харківській області від 29 грудня 2017 року № 731 о/с позивача було звільнено з поліції з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за період з 01 січня 2017 року до 29 грудня 2017 року у кількості 12 діб.
5. 18 серпня 2020 року позивач звернувся до Головного управління Національної поліції в Харківській області із заявою, в якій просив нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористанні у 2011 році, 2014-2016 роках 90 дні відпусток у розмірі 46638, 90 (сорок шість тисяч шістсот тридцять вісім) гривень 90 коп. на картку Приват Банку № НОМЕР_1 р/р ОСОБА_1 IBAN НОМЕР_2 , рахунок отримувача НОМЕР_3 МФО банка 305299, Приват Банк, Реєстраційний номер облікової картки платника податків ( ОСОБА_1 ) НОМЕР_4 .
6. Листом Головного управління Національної поліції в Харківській області №0-347/119/05/29-2020 від 02 вересня 2020 року повідомлено позивача, що наказом ГУНП в Харківській області від 29 грудня 2017 року № 734 о/с його було звільнено з поліції з виплатою компенсації за невикористану частину щорічної чергової оплачуваної відпустки за період з 01 січня 2017 року до 29 грудня 2017 року у кількості 12 діб у сумі 5073,84 грн. (з урахуванням 1,5% військового збору). Вказано, що відповідно до частини 10 статті 93 Закону України «Про Національну поліцію», за невикористану у році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Зазначено, що з урахуванням вимог абз.8 п.8 розділу III наказу МВС України від 06 квітня 2016 року № 260 (зареєстрований в Мінюсті 29 квітня 2016 року за № 669/28794) кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Також, вказано, що компенсацію за невикористану частину щорічної відпустки позивач отримав при звільненні з поліції. Повідомлено, що ГУНП в Харківській області не є правонаступником ГУМВС в Харківській області та не може приймати рішення щодо невикористаних чергових відпусток під час проходження позивачем служби в міліції.
7. Вважаючи протиправними дії Головного управління Національної поліції у Харківській області щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки, позивач звернувся до суду.
III. ОЦІНКА СУДІВ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЇ
8. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року, у задоволенні позову відмовлено.
9. Приймаючи означені судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що отримання грошової компенсації гарантується особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, виключно за відпустку, яку ними не використано в році звільнення, а відтак, підстав для виплати компенсації за час несення служби протягом 2011 року та 2014-2016 роках немає, оскільки позивачу виплачена компенсація за частину невикористаної відпустки у рік звільнення.
IV. ДОВОДИ КАСАЦІЙНОЇ СКАРГИ ТА ВІДЗИВУ (ЗАПЕРЕЧЕНЬ)
10. Позивач уважаючи, що рішення судів попередніх інстанцій ухвалене з неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, подав касаційну скаргу.
11. Ухвалою Верховного Суду від 14 квітня 2021 року відкрито провадження за вищевказаною касаційною скаргою. Підставою відкриття касаційного провадження стало посилання скаржника на пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України та обґрунтування скаржника застосування судами попередніх інстанцій норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах викладеного у постанові Верховного Суду від19 січня 2021 року у справі 160/10875/19.
12. Скаржник в касаційній скарзі просить скасувати рішення Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.
13. 11 травня 2021 року на адресу суду касаційної інстанції від Головного управління Національної поліції в Харківській області надійшов відзив на касаційну скаргу позивача. Відповідач зазначає, що вимоги щодо компенсації за 2011, 2014-2015 року є безпідставними оскільки позивач проходив службу у органах МВС України. Також Головним управлінням Національної поліції в Харківській області вказано, що законодавством не передбачено виплата компенсації за роки, які передували року звільнення. Таким чином, відповідач вважає, що суди попередніх інстанцій вірно вирішили справу із дотриманням усіх вимог чинного законодавства.
V. ДЖЕРЕЛА ПРАВА
14. Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
15. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Цією ж статтею передбачено, що право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
16. Статтею 45 Конституції України установлено, що кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.
17. Відповідно до частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
18. Аналогічні положення містяться у частині першій статті 24 Закону України «Про відпустки» від 15 листопада 1996 року №504/96-ВР.
19. Частиною першої статті 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року №565-XII (далі - Закон №565-XII, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року) визначено, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України.
20. Станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року) порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначало Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, що затверджене постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29 липня 1991 року № 114 (далі - Положення № 114).
21. Згідно із пунктом 49 Положення №114 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надаються відпустки: а) чергові; б) короткострокові; в) через хворобу; г) канікулярні; д) у зв'язку із закінченням навчальних закладів системи Міністерства внутрішніх справ; є) додаткові та соціальні (по вагітності, родах і догляду за дитиною), творчі, у зв'язку з навчанням.
22. Приписами пунктів 51, 52 Положення №114 передбачено, що тривалість відпустки осіб рядового і начальницького складу визначається залежно від вислуги років (у календарному обчисленні), обчисленої в порядку, передбаченому для призначення пенсій працівникам органів внутрішніх справ, і передбачається тим, які мають вислугу: менше 10 років - 30 діб щорічно; від 10 до 15 років - 35 діб щорічно; від 15 до 20 років - 40 діб щорічно; від 20 років і більше - 45 діб щорічно. За рішенням Міністра внутрішніх справ у виняткових випадках можуть надаватися чергові відпустки тривалістю 45 діб особам рядового і начальницького складу, які потребують подовженого відпочинку у зв'язку з особливо складними умовами служби.
Чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу.
23. Відповідно до пункту 55 Положення №114 відкликання осіб рядового і начальницького складу із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено прямим начальником (від начальників головних управлінь, управлінь МВС в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, на транспорті та науково-дослідних установ, ректорів вищих навчальних закладів МВС, прирівняних до них і вище).
При відкликанні з чергової відпустки невикористана її частина надається, як правило, в поточному році. Якщо невикористана частина відпустки становить 10 діб і більше, особам рядового і начальницького складу видаються проїзні документи для проїзду до місця проведення відпустки, але не далі пункту, з якого вони були відкликані, і назад, а також надається додатковий час на дорогу понад відпустку.
За бажанням осіб рядового і начальницького складу, невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
24. Відповідно до пункту 56 Положення № 114 особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.
Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.
25. У випадках надання працівникам щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або виплати їм компенсації за невикористані відпустки застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року).
26. Відповідно до пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
27. Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 31 грудня 2007 року №499 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Інструкція №499, у редакції, чинній станом на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ (06 листопада 2015 року), а також установлено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
28. Пунктом 1.6. Інструкція №499 передбачено, що грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ виплачується за місцем служби і виключно в межах асигнувань, затверджених кошторисом доходів і видатків органу, підрозділу, закладу чи установи МВС на грошове забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.
29. Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі - Закон №580-VIII, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
29. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
30. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII).
31. Згідно з частиною першою статті 92 Закону №580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом.
32. Частинами першою, другою, третьою і четвертою статті 93 Закону №580-VIII передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.
33. Відповідно до частин дев'ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється керівником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого у визначеному законом чи іншим нормативно-правовим актом порядку. Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. При звільненні поліцейського проводиться відрахування з грошового забезпечення надмірно нарахованої частини чергової відпустки за час невідпрацьованої частини календарного року. За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону. Відкликання поліцейського із чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання із чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
34. Частиною першою та другою статті 94 Закону №580-VIII обумовлено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
35. Положення Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок № 260, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, які здійснюють підготовку поліцейських (далі - ВНЗ МВС із специфічними умовами навчання).
36. Згідно з пунктом 3 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
37. Абзацом сьомим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.
38. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення (абзац восьмий пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260).
VI. ОЦІНКА ВЕРХОВНОГО СУДУ
39. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
40. Переглянувши оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд зазначає таке.
41. Спірним питанням у цій справі є правомірність дій відповідача щодо невиплати позивачу (поліцейському) грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року його звільнення зі служби в НП України.
42. Право працюючої особи на відпочинок у формі відпустки закріплено Конституцією України. Особу не може бути позбавлено такого права. Види відпусток, які можуть надаватися поліцейським, визначені у статті 92 Закону №580-VIII. Її аналіз дозволяє зробити висновок, що поліцейським можуть бути надані такі відпустки: щорічні чергові оплачувані відпустки, додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.
43. Правило про надання відпустки до кінця календарного року не є виключним, про що свідчать положення частин восьмої, одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII, а саме: до яких поліцейським, які захворіли під час чергової відпустки, після одужання відпустка продовжується на кількість невикористаних днів. Відкликання поліцейського з чергової відпустки, як правило, забороняється. У разі крайньої необхідності відкликання з чергової відпустки може бути дозволено керівнику територіального органу поліції. За бажанням поліцейського невикористана частина відпустки може бути приєднана до чергової відпустки на наступний рік.
44. Аналізуючи наведені норми законодавства, Суд дійшов висновку, що законом не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.
45. Таким чином, у наступному календарному році, в тому числі і за умови, що він є роком звільнення, поліцейський має гарантоване право на чергову відпустку за поточний календарний рік та на відпустки (основні і додаткові), що не були використані в попередніх роках, що виражається в праві на отримання грошової компенсації за весь час невикористаної оплачуваної відпустки, незалежно від часу набуття права на таку відпустку, оскільки відпустки за попередні роки також є невикористаними в році звільнення та не можуть бути залишені без розрахунку з поліцейським, адже це суперечить суті та гарантіям як трудового, так і спеціального законодавства в частині реалізації права на відпочинок.
46. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.
47. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.
48. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.
49. Отже, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.
50. Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19.
51. З огляду на наведе, помилковим є висновок судів попередніх інстанцій про відмову у задоволенні позовних вимог у частині визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації за невикористану щорічну відпустку у 2011 році та 2014-2016 роках.
52. Колегія суддів наголошує, що наведений у цій постанові підхід до правозастосування при вирішенні правовідносин щодо виплати поліцейським грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року звільнення зі служби у НП України, зокрема враховуючи висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданій постанові від 19 січня 2021 року у справі №160/10875/19, повинен застосовуватися також і до правовідносин щодо виплати працівникам органів внутрішніх справ грошової компенсації за невикористані дні відпусток за роки, що передували року їхнього звільнення.
53. При цьому, з огляду на неврегулювання приписами Закону №565-XII та Положення №114 питання компенсації невикористаної частини відпустки працівникам органам внутрішніх справ за роки, що передували року звільнення, застосуванню підлягають приписи КЗпП України, Закону №504/96-ВР та Порядку №100.
54. Так, Порядком №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Порядок же виплати грошового забезпечення працівникам органів внутрішніх справ визначено Інструкцією №499.
55. Відповідач у відзиві на касаційну скаргу зазначив, що вимоги щодо компенсації за 2011, 2014-2015 року є безпідставними оскільки позивач проходив службу у органах МВС України.
56. Позивач звернувся до суду з вимогою стягнути з Головного управління Національної поліції у Харківській на користь позивача грошову компенсацію за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках 90 днів відпустки у розмірі 46638 грн, 90 коп.
57. У цій частині позовних вимог вирішальним є визначення особи, яка має відповідати за такими вимогами та залучення цієї особи до участі у справі, або, в окремих випадках, її правонаступника.
58. Як слідує зі змісту оскаржуваних рішень та підтверджується матеріалами справи, позивач від 06 листопада 2015 року було звільнено з ГУМВС України в Харківській області. При цьому, з 07 листопада 2015 року позивач проходив службу у ГУНП в Харківській області на посаді начальника відділу спеціальної поліції тобто, не працював у органах Національної поліції України. Однак суди попередніх інстанцій не надали оцінку доводам відповідача про відсутність у нього зобов'язань щодо здійснення будь-яких виплат позивачу за цей період та поклали відповідальність за здійснення компенсації невикористаної позивачем відпустки за час проходження служби у ГУМВС України в Харківській області на ГУНП в Харківській області.
59. Колегія суддів звертає увагу, що згідно з частиною 3 статті 48 КАС України якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до ухвалення рішення у справі за згодою позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. Суд має право за клопотанням позивача до ухвалення рішення у справі залучити до участі у ній співвідповідача.
60. Заміна відповідача допускається до ухвалення рішення судом першої інстанції (частина сьома статті 48 КАС України).
70. З аналізу статті 48 КАС України слідує, що заміна первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем належить до повноважень суду першої інстанції.
71. Належним є відповідач, який є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не повинна і не може відповідати за пред'явленим позовом. У разі якщо за змістом норми матеріального права, яка підлягає застосуванню за вимогою позивача, учасником спірних відносин та зобов'язаною особою є інша, ніж особа, до якої пред'явлено позов, підстави для задоволення позову відсутні. У такому випадку суд з метою забезпечення захисту порушеного (оспорюваного, невизнаного) права особи повинен замінити неналежного відповідача належним або залучити до участі у справі співвідповідача, однак на це потрібна згода позивача.
72. Аналогічний правовий висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 04 лютого 2021 року у справі №160/5393/19.
72. За правилами статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
73. Відповідно до пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, які не були залучені до участі у справі.
74. Отже, судом першої інстанції було допущено порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, а суд апеляційної інстанції не усунув цих порушень, що в силу вимог пункту першого частини другої статті 353 КАС України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи для продовження розгляду або на новий розгляд.
75. Відповідно до частини четвертої статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
76. У цій справі порушення норм процесуального права вперше допущено судом першої інстанції. Суд апеляційної інстанції за наслідком судового розгляду вказані порушення не виправив. Водночас, враховуючи, що приписи частини сьомої статті 48 КАС України допускають заміну відповідача тільки до ухвалення рішення судом першої інстанції, направлення цієї справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції не є ефективним способом усунення порушень вимог процесуального права.
77. Враховуючи приписи пункту четвертого частини третьої статті 353 КАС України, Верховний Суд дійшов висновку про скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій у частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Харківській області про визнання протиправною відмови щодо невиплати при звільненні грошової компенсації за невикористанні у 2011 році та 2014-2016 роках відпустки та стягнення на користь позивача з відповідача суми компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпустки у 2011 році та 2014-2016 роках із направленням справи на новий судовий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
78. Під час нового розгляду справи необхідно врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішенню спору по суті, зокрема, визначити особу відповідальну за виплату позивачу компенсації за невикористані дні відпусток у 2011 році та 2014-2016 роках, а також здійснити розрахунок розміру такої компенсації із застосуванням розрахункових величин та механізму її нарахування саме на дату звільнення позивача зі служби в органах внутрішніх справ у відповідності до положень Постанови №100.
79. З огляду на результат касаційного розгляду Верховний Суд не вирішує питання про розподіл судових витрат.
Керуючись статтями 3, 341, 345, 349, 350, 353, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
2. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 16 листопада 2020 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 01 березня 2021 року у справі №520/12296/2020 - скасувати, а справу направити на новий розгляд до Харківського окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
СуддіО.В. Калашнікова М.В. Білак Ж.М. Мельник-Томенко