«22» вересня 2021 року
м. Харків
справа № 623/1056/21
провадження № 22ц/818/4475/21
Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач),
суддів - Хорошевського О.М., Яцини В.Б.,
учасники справи:
позивач - Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж,
відповідачка - ОСОБА_1
розглянув в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж на рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 травня 2021 року в складі судді Бєссонової Т.Д.
У березні 2021 року Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги.
Позовна заява мотивована тим, що підприємство надає послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання у житловому фонді територіальної громади м. Ізюм Харківської області.
Вказав, що на ОСОБА_1 відкритий абонентський рахунок № НОМЕР_1 .
Посилався на те, що послуги з централізованого опалення споживач отримує, але не сплачує їх вартість. Про суму та факт існування заборгованості споживач повідомлявся шляхом направлення квитанцій про оплату послуг з зазначенням суми боргу.
Зазначив, що станом на лютий 2021 року за відповідачкою наявна заборгованість в розмірі 30 873,22 грн за період з березня 2010 року по лютий 2021 року.
Вказав, що ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 02 грудня 2020 року підприємству відмовлено у видачі судового наказу.
Просив стягнути з ОСОБА_1 на користь Ізюмського комунального підприємства теплових мереж заборгованість за надані послуги з централізованого опалення в розмірі 30 873,22 грн та судовий збір в розмірі 2270,00 грн.
Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 травня 2021 року в задоволенні позову Ізюмському комунальному підприємству теплових мереж - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, судові витрати зі сплати судового збору покласти на відповідача.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, ухвалюючи судове рішення, неповно з'ясував обставини у справі, не звернув уваги на те, що споживачка зареєстрована в квартирі АДРЕСА_1 , тому висновок суду щодо того, що оскільки споживачка не є власником квартири, вона не повинна сплачувати за послуги є хибним. Також, зазначив, що відповідачкою не надано до суду доказів невідповідності якості наданих позивачем послуг.
Відзивів на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від учасників справи не надходило.
Частинами 1, 3 статті 369 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж необхідно залишити без задоволення, рішення суду - залишити без змін.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач не довів, що відповідачка була та є споживачкою спірної квартири.
Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що рішенням 48 сесії 6 скликання Ізюмської міської ради від 31 травня 2013 року № 1864 «Про визнання виконавців житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання у житловому фонді територіальної громади м. Ізюм Харківської області», зокрема, визначено виробником та виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж (а.с.8).
Рішенням Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області № 0858 від 13 грудня 2017 року встановлено тарифи на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб населення (а.с.7).
Особовий рахунок № НОМЕР_1 відкрито на ім'я ОСОБА_1 (а.с.4).
У відповідності до затверджених тарифів позивач щомісячно виставляв відповідачці рахунки на оплату фактично спожитої теплової енергії, однак вона не виконувала належним чином свої обов'язки з своєчасного внесення в повному обсязі плати за отримані комунальні послуги, в результаті чого утворилася заборгованість, яка за період з березня 2010 року по лютий 2021 року становить 30 873,22 грн (а.с.4).
Ухвалою судді Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 02 грудня 2020 року у справі № 623/4051/20 Ізюмському комунальному підприємству теплових мереж відмовлено у видачі судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за надані послуги з централізованого опалення (а.с.9).
Як вбачається з матеріалів справи Ізюмське комунальне підприємство теплових мереж просив стягнути заборгованість за послуги, які надавалися за адресою: АДРЕСА_1 .
При цьому, як вбачається з інформації щодо підтвердження факту реєстрації місця проживання, наданої Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 861 від 30 березня 2021 року, ОСОБА_1 згідно обліку значиться зареєстрованою з 07 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_2 (а.с.12). Доказів того, що вона була зареєстрована в цій квартирі або є власницею цієї квартири матеріали справи не містять.
Згідно зі статтею 322 ЦК України власник зобов'язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.
Законом України «Про житлово-комунальні послуги», чинним на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 1875-ІV), визначено основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки.
Підпунктом 6 пункту 1 частини 1 статті 1 Закону № 1875-ІV передбачено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Відповідно до частини першої статті 13 Закону № 1875-ІV залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).
Хоча у частині першій статті 19 Закону № 1875-ІV й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Проте, відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.
Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.
Наведеними положеннями закону передбачено, що споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 20 Закону № 1875-ІV споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору.
Згідно з пунктом 3 частини другої статті 21 Закону № 1875-ІV виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Враховуючи наведене, обов'язок з укладання договору про надання житлово-комунальних послуг покладено законодавцем як на споживача, так і на виконавця.
Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 30 жовтня 2013 року в справі № 6-59цс13, від 20 квітня 2016 року в справі № 6-2951цс15 та у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року в справі № 750/12850/16-ц і від 06 листопада 2019 року в справі № 642/2858/16.
Згідно зі статтями 526, 527, 530 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог закону.
Статтями 610 та 623 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.
Відповідно до статті 19 Закону України «Про теплопостачання» споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Під час розгляду справи про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги визначальним є встановлення факту надання обслуговуючою організацією (позивачем) житлово-комунальних послуг особам, які є їх споживачами (відповідачу), та правильність нарахування заборгованості за житлово-комунальні послуги.
Згідно положень статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем проживання особи є житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає; документом, до якого вносяться відомості про місце проживання, є, зокрема, паспорт громадянина України.
Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Згідно частини 6 статті 29 ЦК України фізична особа може мати кілька місць проживання.
Матеріали справи свідчать про те, що Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж не надано належних, достовірних та допустимих доказів на підтвердження того, що ОСОБА_1 має кілька місць проживання, окрім свого зареєстрованого місця проживання за адресою: АДРЕСА_2 , та фактично проживає за адресою надання позивачем послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання за адресою: АДРЕСА_1 , зокрема, мешкала за цією адресою у період, за який виникла заборгованість.
Також, Ізюмським комунальним підприємством теплових мереж не надано доказів того, що ОСОБА_1 є власницею житла за вказаною адресою.
З інформації щодо підтвердження факту реєстрації місця проживання, наданої Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Ізюмської міської ради № 861 від 30 березня 2021 року, вбачається, що ОСОБА_1 згідно обліку значиться зареєстрованою з 07 червня 2016 року за адресою: АДРЕСА_2 .
Отже, враховуючи те, що належних та допустимих доказів того, що ОСОБА_1 проживала за адресою: АДРЕСА_1 в період виникнення заборгованості з березня 2010 року по лютий 2021 року, отримувала надані позивачем послуги та є власницею вказаної квартири, матеріали справи не містять, тому вона не зобов'язана вносити плату за надані послуги з централізованого опалення та гарячого водопостачання за наведеною адресою.
Особовий рахунок № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 відкритий на ім'я ОСОБА_1 . Проте, доказів того, що вона була та є споживачем житлово-комунальних послуг та фактично користувалася цими послугами, матеріали справи не містять. Доказування не може грунтуватися на припущеннях.
Виходячи з наведеного, колегія суддів погоджується з обґрунтованим висновком суду першої інстанції щодо необґрунтованості позовних вимог та як наслідок відмови у задоволенні позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зводяться до переліку норм матеріального права та бездоказове посилання на те, що споживачка зареєстрована в спірній квартирі, які є безпідставними, оскільки не підтверджуються матеріалами справи. До апеляційної скарги таких доказів також не надано.
Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.
Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат немає.
Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381 - 384, 389 ЦПК України
Апеляційну скаргу Ізюмського комунального підприємства теплових мереж - залишити без задоволення.
Рішення Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 21 травня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий І.В. Бурлака
Судді О.М. Хорошевський
В.Б. Яцина
Повний текст постанови складено 22 вересня 2021 року.