Є.у.н.с. 512/521/21
Провадження № 2/512/250/21
"21" вересня 2021 р. смт. Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Шаповал Н.Г.,
відповідача - ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу в порядку спрощеного провадження за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням, -
Позивачка ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про визнання його таким, що втратив право користування житловим приміщенням в житловому будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .
В обґрунтування позову зазначалось, що позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.02.2021 № серії НМР № 379207 належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У вказаному будинку зареєстрований відповідач - ОСОБА_1 .
З відповідачем позивачка перебувала у шлюбі, проте починаючи з квітня 2004 сторони не підтримують подружніх стосунків та проживають окремо. Крім того, 07.08.2008 шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано.
ОСОБА_1 не проживає в житловому будинку вже понад п'ятнадцять років, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не приймає, особистих речей в будинку не має і взагалі, будинком не користується. Реєстрація відповідача в будинку позивачки чинить їй перешкоди у здійсненні продажу будинку та здійснює перешкоди у реалізації права користування і розпорядженням майном та обмежує в праві на отримання житлової субсидії.
Позивачка в судове засідання 07.09.2021 не з'явилася, проте 19.08.2021 надала до канцелярії суду заяву в якій підтримала позовні вимоги, просила справу розглянути без її участі (а.с. 26).
В судове засідання 07.09.2021 відповідач ОСОБА_1 не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином та своєчасно (а.с.28).
У зв'язку з першою неявкою відповідача в судове засідання розгляд справи було відкладено та чергове судове засідання призначено на 21.09.2021.
Позивачка в судове засідання 21.09.2021 не з'явилася, проте 15.09.2021 надала до канцелярії суду заяву в якій підтримала позовні вимоги, просила справу розглянути без її участі (а.с. 32).
21.09.2021 відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог не заперечував, зазначив що він дійсно не проживав більше одного року в житловому будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , проте також вказав, що приймав участь у його будівництві.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
У відповідності до положень статей 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування у цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Суд встановив, що позивачці на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 16.02.2021 № серії НМР № 379207 належить житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
У вказаному будинку зареєстрований відповідач - ОСОБА_1 .
З відповідачем позивачка перебувала у шлюбі, проте починаючи з квітня 2004 сторони не підтримують подружніх стосунків та проживають окремо. Крім того, 07.08.2008 шлюб між позивачкою та відповідачем було розірвано.
ОСОБА_1 не проживає в житловому будинку вже поніж п'ятнадцять років, не сплачує комунальні платежі, в утриманні житла участі не приймає, особистих речей в будинку не має і взагалі, будинком не користується. Реєстрація відповідача в будинку позивачки чинить їй перешкоди у здійсненні продажу будинку та здійснює перешкоди у реалізації права користування і розпорядженням майном та обмежує в праві на отримання житлової субсидії.
Відповідно до акту, складеного старостою села Осички Савранської селищної ради, № 1616 від 19.07.2021, ОСОБА_1 зареєстрований проте не проживає в будинку за адресою: АДРЕСА_1 починаючи протягом 15 років (а.с.11).
З довідки про склад сім'ї або зареєстрованих у житловому приміщенні осіб №1637 від 22.07.2021 вбачається, що в житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1 зареєстрованими є ОСОБА_2 , ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (колишній чоловік) та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 (син) (а.с.12).
У відповідності до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом серії НМР № 379207 виданого 16.02.2021 позивачка ОСОБА_4 є власником спадкового майна після смерті своєї баби ОСОБА_5 зокрема: житлового будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .
Вказаний житловий будинок належить позивачці ОСОБА_2 відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 244552949 від 16.02.2021 (а.с.14).
Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_1 виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Савранського районного управління юстиції 12.04.2016 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано 07.05.2008 (а.с.15).
Стаття 41 Конституції України проголошує право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю.
При цьому, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом; ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності; право приватної власності є непорушним.
Дана норма кореспондується з положеннями частини 1 статті 321 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), якою визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Принцип непорушності права приватної власності проголошено і в низці міжнародних документів, зокрема: статті 17 Загальної декларації прав людини, прийнятої і проголошеної резолюцією 217 A (III) Генеральної Асамблеї ООН від 10 грудня 1948 року; статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Принцип непорушності права приватної власності означає право особи на безперешкодне користування своїм майном та закріплює право власника володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном, на власний розсуд вчиняти щодо свого майна будь-які угоди, відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
При вирішенні даного спору суд враховує, що одним із проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Ця позиція суду ґрунтується, в тому числі, на правовому висновку Конституційного Суду України, викладеному у рішенні від 02.11.2004 року № 15-рп/2004 у справі №1-33/2004.
За приписами частини 1 статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до частини 1 статті 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а статтею 150 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей і мають право розпоряджатися цією власністю на свій розсуд: продавати, дарувати, заповідати, здавати в оренду, обмінювати, закладати, укладати інші не заборонені законом угоди.
Згідно з частиною 1 статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Частиною 4 статті 334 ЦК України передбачено, що права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.
Зміст зазначеної правової норми свідчить про те, що право власності позивачки на придбаний будинок, яке включає право вільно володіти, користуватися та розпоряджатися майном на власний розсуд, виникло після реєстрації цього права у встановленому законом порядку.
За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права.
Гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням його володіння майном.
Частиною 2 статті 64 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що до членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Відповідно до частини 2 статті 405 ЦК України член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 379 ЦК України визначено, що житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше жиле приміщення, призначені та придатні для постійного або тимчасового проживання в них.
Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у постанові № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» надав роз'яснення, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК України, позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивач у справі ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_1 був зареєстрований вищевказаному домоволодінні за вищевказаною як член сім'ї позивачки. Проте 15 років тому добровільно залишив житло і на даний час у ньому не проживає без поважних причин.
07.05.2008 шлюб між сторонами було розірвано.
Право власності на вищезазначений житловий будинок позивачка ОСОБА_2 зареєструвала 16.02.2021 в порядку спадкування за заповітом після смерті своєї баби.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 57 Сімейного Кодексу України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування
Отже, вищезазначений будинок є особистою приватною власністю ОСОБА_2 , оскільки право власності на нього остання набула в порядку спадкування.
На час розгляду справи відповідач ОСОБА_1 не являється членом сім'ї позивачки, як власника будинку, у зареєстрованому шлюбі сторони не перебувають, вони не пов'язані спільним побутом.
Крім того, судом установлено, що відповідач ОСОБА_1 тривалий час не несе жодних витрат по утриманню спірного будинку, комунальні послуги не сплачує, доказів того, що він намагався вирішити питання про вселення до спірного житла, суду не надано, що свідчить про те, що помешканням відповідач не цікавиться.
З огляду на те, що у матеріалах справи немає даних щодо укладання цивільно-правових угод між позивачкою та відповідачем, які б надавали останньому право на користування житловим приміщенням у будинку, суд дійшов висновку про те, що відсутні правові підстави для реєстрації у даному домоволодінні місця проживання відповідача та, відповідно, і користування ним.
Посилання позивачки щодо відсутності особистих речей відповідача в будинку та відсутності перешкод для користування будинком не спростовуються матеріалами справи та не заперечувалось відповідачем.
Факт того, що відповідач не проживав в житловому будинку більше одного року, підтверджено відповідачем в судовому засідання особисто.
Припинення права користування житловим приміщенням колишнього члена сім'ї власника житлового будинку може бути підтверджено у судовому порядку, якщо це право пов'язане із захистом права власності відповідно до статті 391 ЦК України, за змістом якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 жовтня 2020 року у справі № 447/455/17 (провадження № 14-64цс20).
Враховуючи вищевикладене, суд переконаний, що є достатні правові підстави для виправданого, тобто законного втручання у гарантоване статтею 8 Конвенції право кожного на повагу до свого житла, та вважає необхідним заявлені позовні вимоги задовольнити, визнати відповідача ОСОБА_1 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , оскільки судом достовірно встановлено, що відповідач не є членом сім'ї власника та не користується житлом за місцем реєстрації понад один рік без поважних причин.
Відповідно до статті 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» судове рішення, яке набрало законної сили, про позбавлення права користування житловим приміщенням є підставою для зняття особи з реєстрації.
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у позовній заяві позивачка не ставить вимоги про стягнення судового збору з відповідача.
Відтак, ухвалюючи рішення, суд не вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивача витрат по сплаті судового збору, сплачених позивачем при зверненні до суду з цим позовом.
Враховуючи наведене та керуючись статтею 41 Конституції України, статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, статтями 317, 319, 321, 334, 379, 391, 405 ЦК України, статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 141, 223, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користуватися житловим приміщенням - задовольнити.
Визнати ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) таким, що втратив право користування житлом у будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
Судові витрати у справі залишити за позивачкою ОСОБА_2 .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи через Савранський районний суд Одеської області до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повне рішення складене та підписане головуючим суддею 21.09.2021.
Суддя: О.Ю. Брюховецький