Є.у.н.с. 512/129/21
Провадження № 2/512/156/21
"21" вересня 2021 р. смт. Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Шаповал Н.Г.,
позивачки - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідачів - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю, -
09.03.2021 ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , в якому просила визнати за нею в порядку набувальної давності право власності на житловий будинок, що позначений у технічному паспорті цього будинку, виготовленому станом на 25.09.2020, літерою "А" та господарські будівлі: сараю під літерою "Б", сараю з погрібом під літерою "В", вбиральні під літерою "Г", сарай під літерою "Д" і споруди, позначені номерами № 1, № 1, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов обґрунтовано тим, що зазначений будинок позивачка придбала у ОСОБА_6 у жовтні 2003 року, після чого впродовж 18 років з моменту продажу будинку позивачкою не було здійснено переоформлення будинку на своє ім'я. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_6 померла, після чого прийшла її донька ОСОБА_4 та повідомила, що буде виселяти позивачку з будинку після оформлення документів на нього в порядку спадкування. У зв'язку із добросовісним, безперервним володінням житловим будинком більше 18 років позивачка вважає, що у неї виникло право власності на зазначений вище житловий будинок за набувальною давністю у порядку статті 344 ЦК України.
Позивачка та її представник в судовому засіданні на позовних вимогах наполягали у повному обсязі, просили їх задовольнити.
Представник відповідачів заперечував проти задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Вислухавши пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Відповідно до свідоцтва на право особистої власності на жилий будинок від 26.02.1984 виконкому Савранської селищної ради народних депутатів Одеської області посвідчується, що будинок, який розташовується за адресою: АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6 на праві особистої власності (а.с.14).
Згідно з актом про підтвердження проживання комісія встановила, що у житловому будинку, який розташовується за адресою: АДРЕСА_1 проживає ОСОБА_1 з 25.10.2004 по теперішній час.
Відповідно відповіді ТОВ "Савранське районне бюро технічної інвентаризації" від 25.03.2021 № 78 станом на 01.01.2013 право власності на житловий будинок, який розташовується за адресою: АДРЕСА_1 зареєстроване за ОСОБА_6 (а.с. 82).
Зазначений будинок позивачка придбала у ОСОБА_6 у жовтні 2003 року, після чого впродовж 18 років з моменту продажу будинку позивачкою не було здійснено переоформлення будинку на своє ім'я.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 (а.с. 13, зворотна сторона).
Позивачкою за час проживання у будинку здійснювався ремонт, на що витрачались кредитні кошти (а.с. 24-28).
Відповідно до матеріалів спадкової справи, зокрема, заяв про прийняття спадщини, після смерті ОСОБА_6 спадщину прийняли її діти - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 (а.с. 39, 46).
Згідно з довідками Савранської селищної ради Одеської області ОСОБА_5 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 83, 84).
Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 зазначили, що вищевказаний будинок позивачка придбала у ОСОБА_6 , зробила в ньому ремонт. Будь-яких свідчень щодо письмової форми договору купівлі-продажу будинку чи його нотаріального посвідчення свідками зазначено не було.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
За змістом статті 227 ЦК УРСР (чинного на час укладання договору купівлі-продажу) договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин.
Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).
Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів.
Згідно зі статтею 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов'язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими частиною другою статті 48 цього Кодексу.
Якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.
Згідно з положеннями частин 1 та 4 статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Правовий інститут набувальної давності опосередковує один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередній власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналізуючи поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України, слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов'язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.
Отже йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Для нерухомого майна тривалість володіння складає десять років.
Набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, необхідним є встановлення, зокрема, добросовісності та безтитульності володіння. Наявність у володільця певного юридичного титулу унеможливлює застосування набувальної давності. При цьому безтитульність визначена як фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Отже, безтитульним є володіння чужим майном без будь-якої правової підстави. Натомість володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності.
Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18), а також у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18), від 27 червня 2019 року у справі № 175/2338/16-ц (провадження № 61-2017св18).
Отже, позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження підстав, передбачених статтею 344 ЦК України, необхідних для набуття спірного житлового будинку у власність за набувальною давністю.
Суд зазначає, що спірний житловий будинок неможливо визнати безтитульним, оскільки підставою для переходу права власності на нерухоме майно є договір купівлі-продажу, який, водночас, був укладений з порушенням вимог статті 227 ЦК УРСР (чинного на час укладання договору купівлі-продажу).
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ЦПК України, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки стаття 81 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (статті 43, 49 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (стаття 43 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням всебічного дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю між собою, виходячи з того, що наявність між сторонами договірних відносин щодо речі виключає можливість захисту права власника в порядку набувальної давності, а чинне цивільне законодавство передбачає такий спосіб захисту права, як звернення до суду з позовом про визнання угоди дійсною, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання за позивачем права власності в порядку набувальної давності, а тому відмовляє в задоволенні позову.
На підставі викладеного, керуючись статтями 15, 16, статтями 4, 10, 12, 13, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 89, частиною 3 статті 258, статтями 259, 263, 264, 265 ЦПК України, -
У задоволенні цивільного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на нерухоме майно за набувальною давністю - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи через Савранський районний суд Одеської області до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Повний текст рішення складений і підписаний головуючим суддею 21 вересня 2021 року.
Суддя: О.Ю. Брюховецький