16 серпня 2021 року Справа № 915/63/21
м.Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Адаховської В.С.,
при секретарі судового засідання Матвєєвої В.В.,
за участю представників учасників справи:
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому підготовчому засіданні матеріали справи
за позовом: Миколаївської обласної ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, код ЄДРПОУ 25696652, е-mail: oblrada@mksat.net)
до відповідача: Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" (54017, Миколаївська обл. Новоодеський р-н, с. Баловне, вул. Київське шосе, 9, код ЄДРПОУ 01130650)
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Новоодеський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (56602, Миколаївська обл., м.Нова Одеса, вул. Центральна, 179, ідентифікаційний код 34992415, е-mail: info@no.mk.dvs.gov.ua)
про: визнання права власності на об'єкт нерухомого майна
18.01.2021р. Миколаївська обласна рада звернулась до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 48-09/05-21 від 18.01.2021 (вх. № 717/21) до Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв", в якій просить суд визнати право власності на об'єкт: "Комплекс, база відпочинку "Авіатор", загальною площею 471,00 кв.м., який знаходиться за адресою Миколаївська область, Миколаївський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, буд. 12, за територіальними громадами сіл, селищ, міст Миколаївської області. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач протиправно зареєстрував за собою право власності на спірне нерухоме майно бази відпочинку, оскільки усе майно комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" закріплене за ним на праві господарського відання та належить до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області, інтереси яких представляє Миколаївська обласна рада.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.01.2021, справі присвоєно єдиний унікальний № 915/63/21 та визначено головуючим у справі суддю Ржепецького В.О.
Згідно розпорядження керівника апарату Господарського суду Миколаївської області №5 від 26.01.2021 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №915/63/21 в зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Ржепецького В.О.
Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2021, справу призначено до розгляду головуючому судді Адаховській В.С.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.01.2021 вказану позовну заяву залишено без руху. Встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом 10 днів з дня вручення даної ухвали.
27.01.2021, на виконання вимог ухвали суду від 26.01.2021, на адресу господарського суду від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. № 1276/21), до якої додано уточнену позовну заяву № 48-09/05-21 від 27.01.2021 (вх. № 1277/21).
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.01.2021 у даній справі позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 25.02.2021 об 11:00; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Новоодеський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса); встановлено для учасників справи процесуальні строки для подання заяв по суті справи.
Відповідач у наданому до суду 10.02.2021 відзиві на позовну заяву № 06/02 від 08.02.2021 (вх. № 2025/21) визнає позовні вимоги у повному обсязі (а.с.135-137).
Судом враховується, що згідно з ч. 1 ст. 191 ГПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
З огляду на відповідність положенням ст. ст. 14, 46, 191 ГПК України, подана відповідачем заява про визнання позову прийнята судом.
17.02.2021 від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву № 100/2-2892 від 15.02.2021 (вх. № 2485/21), в якому Новоодеський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) просить відмовити в задоволенні позову. До відзиву додано заяву про залучення до участі у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ).
25.02.2021 підготовче засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді у справі, про що учасників справи було повідомлено відповідним листом-повідомленням.
Ухвалою суду від 05.03.2021 підготовче засідання у справі призначено на 29.03.2021 о 14:00.
17.03.2021 від ОСОБА_2 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), ОСОБА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_3 ), ОСОБА_4 (ідентифікаційний номер НОМЕР_4 ), ОСОБА_5 (ідентифікаційний номер НОМЕР_5 ) надійшли до суду заяви б/н від 15.03.2021 (вх. № 3984/21, вх. № 3985/21, вх. № 3986/21, вх. № 3987/21) про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору.
19.03.2021 від ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) надійшла до суду заява б/н від 15.03.2021 (вх. № 4116/21) про вступ у справу в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору.
29.03.2021 підготовче засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді у справі, про що учасникам справи було направлено відповідне повідомлення.
Ухвалою суду від 30.04.2021 підготовче засідання у справі призначено на 19.05.2021 о 14:30.
14.05.2021 від позивача до суду надійшло клопотання б/н від 14.05.2021 (вх. №7272/21) про приєднання до матеріалів справи копії рішення Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2021 у справі № 915/1524/20.
19.05.2021 підготовче засідання не відбулося у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді у справі, про що учасників справи було повідомлено відповідним листом-повідомленням.
Ухвалою суду від 08.07.2021 підготовче засідання у справі призначено на 15.07.2021 о 15:00.
15.07.2021 від позивача до суду надійшли заперечення проти заяв третіх осіб про вступ у справу б/н від 15.07.2021 (вх. № 10895/21).
У судовому засіданні 15.07.2021 суд розглянув заяву про залучення до участі у справі третьої особи та заяви фізичних осіб про вступ у справу в якості третіх осіб, господарський суд: відмовив у задоволенні заяви Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про залучення до участі у справі третьої особи без самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ); відмовив ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_1 в задоволенні заяв про вступ у справу в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору; закрив підготовче провадження у справі № 915/63/21; призначив справу до судового розгляду по суті на 16 серпня 2021 року о 15:00.
У судове засідання 16.08.2021 представники учасників справи не з'явились.
Судом враховано, що явка учасників справи обов'язковою не визнавалась.
У судовому засіданні судом у відповідності до приписів ст. ст. 233, 240 Господарського процесуального кодексу України було підписано вступну та резолютивну частини рішення без проголошення.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши усі подані у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до статей 1,5,10,60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" Миколаївська обласна рада представляє інтереси територіальних громад, сіл, селищ та міст Миколаївської області.
Приписами частини 2 статті 60 вказаного Закону врегульовано, що підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом.
Згідно з довідкою Миколаївського обласного управління земельних ресурсів від 06.02.2002 № 50/714-6/600 ДП "Міжнародний аеропорт "Миколаїв" видано державний акт №54 від 27 липня 1995 року на право постійного користування земельною ділянкою площею 3,0 га під розміщення бази відпочинку "Авіатор", яка знаходиться на території Коблівської сільської ради Березанського району (а.с.41-42).
Згідно з інвентаризаційним описом основних засобів станом на 31.12.2001 № 1 та інвентаризаційним описом товарів, матеріалів і тари станом на 31.12.2001 № 16 проведено зняття фактичних залишків товарів бази відпочинку "Авіатор" (а.с.35-40).
23 січня 2002 року був складений протокол засідання інвентаризаційної комісії держпідприємства "Міжнародний аеропорт "Миколаїв" (а.с.32-34), з якого вбачається, що комісією складені інвентаризаційні описи, зокрема, по основним виробничих фондів, до яких включено в тому числі майно бази відпочинку "Авіатор".
Цілісний майновий комплекс ДП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" передано з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області державне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" за актом приймання-передачі від 05.03.2002 (а.с.26-31).
Розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації №132-р від 13.03.2002 був затверджений акт приймання-передачі державного підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (а.с.25).
Відповідно до норм ч.6 ст.3 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акта приймання-передачі.
За таких обставин, з 05 березня 2002 року державне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" стало об'єктом спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області - комунальної власності.
Відповідно до п.1.1 Статуту комунального підприємства "Міжнародний аеропорт "Миколаїв", затвердженого рішенням обласної ради від 29.03.2013 №17, підприємство є комунальним унітарним комерційним підприємством, заснованим на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області, інтереси яких у межах повноважень, визначених законодавством України, представляє Миколаївська обласна рада.
На підставі п.5.1 вказаного Статуту, майно Підприємства є спільною власністю територіальних громад сул, селищ, міст Миколаївської області і закріплюється за ним на праві господарського відання.
Миколаївська обласна рада звернулась до господарського суду з даним позовом, в якому просить визнати за територіальними громадами сіл, селищ, міст Миколаївської області право власності на об'єкт комплекс База відпочинку "Авіатор" загальною площею 471,0 кв.м, який знаходиться за адресою Миколаївська обл., Миколаївський район с.Рибаківка, квартал шостий буд 12.
Позовні вимоги мотивовані тим, що Миколаївській обласній раді стало відомо про реалізацію на електронних торгах ДП "Сетам" вказаного об'єкту - бази відпочинку "Авіатор", як майна комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" в межах зведеного виконавчого провадження №60015054.
Вказані торги мали відбутись 16.12.2020, однак Миколаївська обласна рада звернулась до Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Миколаївській області із заявою про ознайомлення з матеріалами зведеного виконавчого провадження та за результатом розгляду вказаної заяви постановою вказаного органу ДВС від 09.12.2020 було відкладено проведення виконавчих дій по зведеному виконавчому провадженні №60015054, копію постанови направлено до ДП "СЕТАМ" для зупинення електронних торгів по лоту №453026 з реалізації вказаного комплексу бази відпочинку "Авіатор".
З наданої позивачем Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 18.01.2021 №241747783 (а.с.106-108) вбачається, що за комунальним підприємством зареєстровано право власності на базу відпочинку "Авіатор", розташовану за адресою Миколаївська область, Березанський район, с.Рибаківка, Квартал Шостий, будинок 12 на підставі свідоцтва про право власності б/н від 04.09.2008р., виданого виконавчим комітетом Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області.
Позивач, не погодившись із таким визнанням права власності, звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовом про визнання протиправним та нечинним рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50, на підставі якого зареєстровано право власності на об'єкт Комплекс база відпочинку Авіатор за Комунальним підприємством Міжнародний аеропорт Миколаїв, скасування Свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008, яким засвідчено право власності на об'єкт: Комплекс база відпочинку Авіатор за Комунальним підприємством Міжнародний аеропорт Миколаїв.
За результатами розгляду даного позову, рішенням Господарського суду Миколаївської області від 02.03.2021 у справі №915/1524/20 було задоволено позовні вимоги Миколаївської обласної ради, визнано протиправним та скасовано рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50, на підставі якого зареєстровано право власності на об'єкт: Комплекс, база відпочинку Авіатор за Комунальним підприємством Міжнародний аеропорт Миколаїв та скасовано Свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 04.09.2008, яким засвідчено право власності на об'єкт: Комплекс, база відпочинку Авіатор, адреса об'єкту: Миколаївська область, Березанський район, с. Рибаківка, Квартал Шостий, буд. 12 за Комунальним підприємством Міжнародний аеропорт Миколаїв.
Вказане судове рішення набрало законної сили 26.03.2021, та копію даного рішення з відповідною відміткою надано позивачем до суду для залучення до матеріалів даної справи (а.с.189-203).
В ході розгляду справи №915/1524/20 господарським судом було встановлено наступне:
"Як витікає зі Статуту (станом на 2008) (а.с.170-179) Комунальне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" є комунальним унітарним підприємством, заснованим на спільній власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (п.1.1.), майно підприємства є спільною власністю територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області і закріплюється за ним на праві господарського відання (п.4.1.).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглядаючи справу №923/321/18, в постанові від 30 червня 2020 року, з урахуванням змісту положень статей 2, 172, 327 ЦК України, статей 78, 136, 137, 145, 147 ГК України і статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", дійшов висновку, що чинне законодавство не передбачає жодних інших правових режимів належності майна комунальному підприємству, ніж право господарського відання або право оперативного управління, чим спростовується безпідставне твердження скаржника про можливість набуття ним як комунальним підприємством права власності на майно, придбане, створене чи відремонтоване за рахунок власних коштів (прибутку) Підприємства.
При цьому чинне законодавство не допускає можливості трансформації зазначених речових прав комунального підприємства як титульного володільця у його право приватної власності незалежно від того, чи було закріплено комунальне майно власником (уповноваженим ним органом) за таким підприємством, чи було набуто останнім за рахунок власних коштів (прибутку), одержаних від господарської діяльності. Винятком є можливість зміни правового режиму майна суб'єкта господарювання, заснованого на комунальній власності, шляхом приватизації майна комунального підприємства відповідно до закону.
У пунктах 3, 4 Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року №7-рп/2009 зазначено, що: гарантоване державою місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи і передбачає правову, організаційну та матеріально-фінансову самостійність, яка має певні конституційно-правові межі, встановлені, зокрема, приписами статей 19, 140, 143, 144, 146 Основного Закону України.
З аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що ці органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та приймаючи рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; в Основному Законі України передбачено форми та засоби реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування і вказано, що органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території (частина перша статті 144).
На основі цього положення Конституції України в Законі визначено, що у формі рішень рада приймає нормативні та інші акти (частина перша статті 59). Проаналізувавши функції і повноваження органів місцевого самоврядування, врегульовані Конституцією України та іншими законами України, Конституційний Суд України дійшов висновку, що органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти.
До нормативних належать акти, які встановлюють, змінюють чи припиняють норми права, мають локальний характер, розраховані на широке коло осіб та застосовуються неодноразово, а ненормативні акти передбачають конкретні приписи, звернені до окремого суб'єкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію.
Аналогічної правової позиції дотримується і Верховний Суд, зокрема, в постанові Великої Палати від 26 червня 2018 року у справі № 914/582/17.
Відповідно до частини першої статті 393 ЦК України, правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.
Аналіз положень указаних норм законодавства свідчить про те, що особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачено нормою матеріального права.
Таким чином, обставини неправомірності оскаржуваного рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50 про визнання права власності на базу відпочинку "Авіатор", яка розташована за адресою: с. Рибаківка, Квартал №6, буд. 12, Березанського району Миколаївської області за комунальним підприємством "Міжнародний аеропорт Миколаїв", зазначені в позовній заяві знайшли своє підтвердження при розгляді цієї справи за наявними матеріалами.".
Норми статті 1291 Конституції України визначають, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
З урахуванням того, що у справі №915/1524/20 було встановлено невідповідність рішення виконавчого комітету Рибаківської сільської ради Березанського району Миколаївської області від 19.08.2008 №50 про визнання права власності на базу відпочинку "Авіатор" за комунальним підприємством "Міжнародний аеропорт Миколаїв" положенням чинного законодавства (ч.4 ст. 5 ГПК України, ст. 249 ГК України, ст.ст.1166, 1167 ЦК України) та незаконність визнання та реєстрації права власності на спірну базу відпочинку за КП "Міжнародний аеропорт Миколаїв", вказані обставини не доказуються під час розгляду даної справи судом, з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Преюдиційність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиційно встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Правила про преюдицію спрямовані не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив в законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії (постанови Верховного Суду від 03.08.2021 у справі № 904/2425/20, від 27.07.2021 по справі № 910/6161/20, від 27.07.2021 по справі № 910/4436/19, від 29.06.2021 по справі № 910/11287/16, від 18.06.2021 по справі № 910/16898/19 та ін.).
Відповідно до ст. 2 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", об'єктами передачі згідно з цим Законом є:
цілісні майнові комплекси підприємств, установ, організацій (далі - цілісні майнові комплекси підприємств), їх структурних підрозділів;
нерухоме майно (будівлі, споруди, у тому числі приміщення (після виділення їх в окрему облікову одиницю (інвентарний об'єкт) на підставі розподільного балансу), об'єкти незавершеного будівництва);
інше окреме індивідуально визначене майно підприємств;
акції (частки, паї), що належать державі або суб'єктам права комунальної власності у майні господарських товариств;
об'єкти житлового фонду (у тому числі гуртожитки як об'єкти нерухомого майна, житлові комплекси та/або їх частини) та інші об'єкти соціальної інфраструктури (навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори), які перебувають у повному господарському віданні чи оперативному управлінні державних підприємств, установ, організацій (далі - підприємств) або не увійшли до статутного капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), у тому числі не завершені будівництвом.
Статтею 4 цього Закону визначено, що передача об'єктів з державної у комунальну власність здійснюється за рішенням:
Кабінету Міністрів України - щодо об'єктів, визначених у абзацах другому - п'ятому частини першої статті 2 цього Закону (крім нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів);
органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядних організацій - щодо об'єктів, визначених в абзаці шостому частини першої статті 2 цього Закону, та нерухомого майна, призначеного виключно для розміщення дошкільних навчальних закладів.
Передача об'єктів з державної у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах здійснюється за наявності згоди відповідних сільських, селищних, міських, районних у містах рад, якщо інше не передбачено законом, а у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст - за наявності згоди районних або обласних рад, якщо інше не передбачено законом.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про передачу цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації з державної у комунальну власність" від 8 січня 2002 р. N 3-р, вирішено прийняти пропозицію Мінтрансу, погоджену з Міністерством економіки та з питань європейської інтеграції, Мінфіном, Фондом державного майна, Держкомстатом та відповідними органами місцевого самоврядування, про передачу цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації з державної власності у власність територіальних громад згідно з додатком.
Згідно з п. 1 Додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України від 8 січня 2002 р. N 3-р, до Переліку цілісних майнових комплексів аеропортів цивільної авіації, що передаються з державної у комунальну власність віднесено майновий комплекс Міжнародного аеропорту "Миколаїв" (м. Миколаїв), та передано останній у спільну власність територіальних громад Миколаївської області.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності", з державної у комунальну власність передаються безоплатно такі об'єкти:
житлові будинки та гуртожитки, зокрема військових містечок, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил України (разом з вбудованими та прибудованими нежитловими приміщеннями), у тому числі ті, будівництво яких не завершено;
об'єкти соціальної інфраструктури державного спеціалізованого підприємства "Чорнобильська АЕС", розташовані на території міста Славутича, та інші об'єкти (будівлі, споруди, приміщення, у тому числі об'єкти незавершеного будівництва), які необхідні для реалізації інвестиційних проектів у межах спеціальної економічної зони "Славутич" з метою створення додаткових робочих місць.
Також передаються безоплатно за умови взяття органами місцевого самоврядування зобов'язання використовувати за цільовим призначенням і не відчужувати в приватну власність такі об'єкти:
навчальні заклади, заклади культури (крім кінотеатрів), фізичної культури та спорту, охорони здоров'я (крім санаторіїв, профілакторіїв, будинків відпочинку та аптек), соціального забезпечення, дитячі оздоровчі табори, у тому числі ті, будівництво яких не завершено;
нерухоме майно для розміщення органів місцевого самоврядування (у разі відсутності власних приміщень), розвитку мережі закладів, зазначених в абзаці п'ятому цієї частини;
цілісні майнові комплекси підприємств теплопостачання, теплоелектроцентралі, котельні з тепловими мережами, які виробляють теплову енергію для споживачів послуг житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та організацій;
об'єкти інженерної інфраструктури водопровідно-каналізаційного та газового господарства (включаючи мережі, споруди, устаткування), пов'язані з постачанням споживачам води, газу, відведенням і очищенням стічних вод, а також об'єкти благоустрою населених пунктів;
військові містечка (майнові комплекси), інше нерухоме та окреме індивідуально визначене (рухоме) військове майно (крім усіх видів озброєння, бойової техніки та боєприпасів), яке вивільняється в процесі реформування Збройних Сил України і не планується до використання у Збройних Силах України та не включено до відповідного переліку військового майна, яке підлягає відчуженню (крім житлових будинків та гуртожитків, безоплатна передача яких здійснюється відповідно до абзацу другого частини першої цієї статті);
цілісні майнові комплекси підприємств та об'єкти міського і приміського транспорту, дорожнього господарства, спеціалізовані підприємства з установлення та експлуатації технічних засобів організації дорожнього руху разом з майном, яке вони обслуговують, а також акції (частки, паї) господарських товариств, утворених на базі їх майна (у разі, якщо щодо них не було прийнято рішення про закріплення їх у державній власності);
аеропорти цивільної та колишні аеропорти військової авіації, які не мають можливості самостійно забезпечувати свою сертифікаційну придатність, за поданням центрального органу виконавчої влади в галузі транспорту і Міністерства оборони України;
водогосподарські та гідротехнічні споруди, інженерна інфраструктура меліоративних систем та її окремі об'єкти (крім інженерної інфраструктури загальнодержавних меліоративних систем та її окремих об'єктів);
захисні споруди цивільного захисту, у тому числі ті, що перебувають у складі об'єктів незавершеного будівництва;
окреме індивідуально визначене майно підприємств (крім нерухомого майна) для використання органами місцевого самоврядування та закладами, зазначеними в абзаці п'ятому цієї частини.
Безоплатно можуть передаватися також інші об'єкти права державної власності, визначені частиною першою статті 2 цього Закону, якщо такі об'єкти не менш як два рази пропонувалися до приватизації конкурентними способами, але не були продані.
Передача об'єктів права державної та комунальної власності шляхом обміну цими об'єктами здійснюється у визначеному цим Законом порядку, якщо інше не передбачено законодавством України.
У разі передачі об'єктів права державної та комунальної власності шляхом обміну цими об'єктами до узгоджених та оформлених відповідно до статей 4 і 5 цього Закону пропозицій додаються звіти або акти про оцінку майна, затверджені органом, уповноваженим управляти державним майном, і відповідним органом місцевого самоврядування.
У разі коли об'єктами передачі є цілісні майнові комплекси підприємств, нерухоме майно (у тому числі об'єкти незавершеного будівництва), акції (частки, паї) у майні господарських товариств, їх вартість визначається шляхом проведення незалежної оцінки майна. Вартість іншого окремого індивідуально визначеного майна підприємств визначається на підставі даних бухгалтерського обліку за умови її відповідності справедливій ринковій ціні.
Передача цілісних майнових комплексів підприємств провадиться разом з усіма їх активами і пасивами, лімітами, фондами, планами фінансово-господарської діяльності тощо, а об'єктів незавершеного будівництва - також з проектно-кошторисною документацією.
Об'єкти соціальної інфраструктури передаються разом з майном підприємств, що обслуговували ці об'єкти, у тому числі основними фондами, ремонтно-будівельними базами, майстернями, транспортними засобами, прибиральною технікою, в частині, що визначається комісією з питань передачі об'єктів, яка здійснює передачу.
Разом з житловим фондом передаються вбудовані і прибудовані приміщення, зовнішні мережі електро-, тепло-, газо-, водопостачання та водовідведення, а також будівлі, призначені для обслуговування цього фонду (бойлерні, котельні, каналізаційні та водопровідні споруди, обладнання тощо).
Передача оформляється актом приймання-передачі, який підписується головою і членами комісії. Форма акту приймання-передачі затверджується Кабінетом Міністрів України.
Право власності на об'єкт передачі виникає з дати підписання акту приймання-передачі, а у випадках, передбачених законом, - з дня державної реєстрації такого права.
Як зазначено вище, інвентаризаційним описом основних засобів станом на 31.12.2001 № 1 та інвентаризаційним описом товарів, матеріалів і тари станом на 31.12.2001 № 16 проведено зняття фактичних остатків товарів бази відпочинку "Авіатор" (а.с.40-45).
Відповідно до протоколу засідання інвентаризаційної комісії державного підприємства "Міжнародний аеропорт "Миколаїв" від 23.01.2002, майно: комплекс, база відпочинку "Авіатор", віднесено до основних виробничих фондів підприємства (а.с.37-39).
Цілісний майновий комплекс ДП "Міжнародний аеропорт Миколаїв" передано з державної власності у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області державне підприємство "Міжнародний аеропорт Миколаїв" за актом приймання-передачі від 05.03.2002 (а.с.31-36).
Розпорядженням голови Миколаївської обласної державної адміністрації №132-р від 13.03.2002 затверджено акт приймання-передачі державного підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" у спільну власність територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області (а.с.28).
Згідно зі статтею 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи (далі - особи). Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Статтею 172 ЦК України передбачено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статей 317 і 319 ЦК України саме власнику належить право розпоряджатися своїм майном за власною волею.
Згідно з ст.143 Конституції майном, що є в комунальній власності, управляють територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування.
За змістом статті 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
Згідно з частиною 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.
Отже, суб'єктами права комунальної власності є територіальні громади та утворені ними органи місцевого самоврядування (ст. 327 ЦК України).
Відповідно до пунктів 20, 32 статті 43 Закону України від 21 травня 1997 року №280/97-ВР "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях районної, обласної ради вирішуються такі питання: вирішення в установленому законом порядку питань щодо управління об'єктами спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, що перебувають в управлінні районних і обласних рад; надання згоди на передачу об'єктів з державної власності у спільну власність територіальної громади сіл, селищ, міст та прийняття рішення про передачу об'єктів права спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст, що перебувають в управлінні районних, обласних рад, у державну власність, а також щодо придбання об'єктів державної власності.
Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків також встановлені у статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Відповідно до частини першої цієї статті цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Водночас відповідно до частини другої статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" підставою набуття права комунальної власності є: передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб'єктами права власності, а також майнових прав; створення майна органами місцевого самоврядування в порядку, установленому законом; придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, установленому законом.
Правом власності згідно з вимогами частини першої статті 316 ЦК України є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Частиною першою статті 317 ЦК України унормовано, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Таким чином, право розпорядження майном є виключним правом власника.
Згідно зі статтею 327 ЦК України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.
В абзаці 15 статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до частин 5 і 8 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду. Право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Частинами 1-3 статті 78 ГК України передбачено, що комунальне унітарне підприємство утворюється компетентним органом місцевого самоврядування в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини комунальної власності і входить до сфери його управління. Орган, до сфери управління якого входить комунальне унітарне підприємство, є представником власника - відповідної територіальної громади і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Майно комунального унітарного підприємства перебуває у комунальній власності і закріплюється за таким підприємством на праві господарського відання (комунальне комерційне підприємство) або на праві оперативного управління (комунальне некомерційне підприємство).
Згідно з частинами 1- 3 статті 145 та частиною 4 статті 147 ГК України майновий стан суб'єкта господарювання визначається сукупністю належних йому майнових прав та майнових зобов'язань, що відображається у бухгалтерському обліку його господарської діяльності відповідно до вимог закону. Зміна правового режиму майна суб'єкта господарювання здійснюється за рішенням власника (власників) майна у спосіб, передбачений цим Кодексом та прийнятими відповідно до нього іншими законами, крім випадків, якщо така зміна забороняється законом. Правовий режим майна суб'єкта господарювання, заснованого на державній (комунальній) власності, може бути змінений шляхом приватизації майна державного (комунального) підприємства відповідно до закону. Право власності та інші майнові права суб'єкта господарювання захищаються у спосіб, зазначений у статті 20 цього Кодексу.
Відповідно до частин 1, 2, 4 статті 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Щодо захисту права господарського відання застосовуються положення закону, встановлені для захисту права власності. Суб'єкт підприємництва, який здійснює господарську діяльність на основі права господарського відання, має право на захист своїх майнових прав також від власника.
Згідно з частиною 1 статті 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Право власності та господарського відання не є тотожними.
Зокрема, ч. 4 ст. 55, 133 ГК України розрізняє ці повноваження. Суб'єкти господарювання реалізують свою господарську компетенцію на основі права власності, права господарського відання, права оперативного управління відповідно до визначення цієї компетенції у цьому Кодексі та інших законах.
Враховуючи викладене, судом встановлено та матеріалами справи підтверджено належність спірного майна - комплексу бази відпочинку "Авіатор" до комунальної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Миколаївської області.
В матеріалах справи наявні пояснення третьої особи без самостійних позовних вимог - Новоодеського районного відділу державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса), в яких третьою особою викладені заперечення щодо позовних вимог та заявлено про застосування строків позовної давності до даних правовідносин, і, як наслідок, відмови у позові.
Відповідно до приписів ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутись до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з нормами ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
У справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи (ч.1 ст. 41 ГПК України).
Сторонами у судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу (ч.1 ст. 45 ГПК України).
Новоодеський районний відділ державної виконавчої служби Південного міжрегіонального управління юстиції (м.Одеса) не являється стороною у даній справі, тому не має процесуальних повноважень на подання відповідної заяви за ч.3 ст.267 Цивільного кодексу України.
При цьому, при розгляді судом спору враховується також викладена відповідачем у відзиві (вх.№ 2025/21) позиція щодо визнання позовних вимог та відсутність заперечень щодо їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи вищевикладені обставини справи та положення законодавства, визнання позову відповідачем, суд доходить висновку, що позов заявлено обґрунтовано, тому позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Решта доводів та заперечень судом до уваги не береться, оскільки не спростовує наведених вище висновків.
Витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача з урахуванням положень ст. ст. 129, 130 ГПК України.
Керуючись ст. ст. 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позовні вимоги задовольнити.
2. Визнати право власності на об'єкт: "Комплекс, база відпочинку "Авіатор", загальною площею 471,0 кв.м, який знаходиться за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Рибаківка, Квартал шостий, буд. 12, за територіальними громадами сіл, селищ, міст Миколаївської області.
3. Стягнути з Комунального підприємства "Міжнародний аеропорт Миколаїв" (54017, Миколаївська обл. Новоодеський р-н, с. Баловне, вул. Київське шосе, 9, код ЄДРПОУ 01130650) на користь Миколаївської обласної ради (54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 22, код ЄДРПОУ 25696652) 8250,0 грн. судового збору.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в порядку та у строки, визначені статтями 253, 254, 256-259 з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст рішення суду складено та підписано 13.09.2021 (після тимчасової непрацездатності судді).
Суддя В.С. Адаховська