Справа № 420/10197/21
14 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ст. 262 ч.5 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасування постанов,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті за №287047 від 24.05.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 у розмірі 34000 грн.;
- визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки Державної служби України з безпеки на транспорті за №287048 від 24.05.2021 року про застосування адміністративно-господарського штрафу відносно ОСОБА_1 у розмірі 1700 грн.
В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначила, що Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки було необґрунтовано покладено на неї відповідальність за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм при перевезенні вантажу, оскільки вона є не перевізником вантажу, а є лише власником транспортного засобу, а тому не може бути суб'єктом відповідальності, передбаченої абз.15 ч. 1 ст. 60 "Про автомобільний транспорт".
Також позивач зазначає, що її не було повідомлено про дату та час розгляду справи про застосування щодо неї адміністративно-господарських санкцій, що, на думку ОСОБА_1 , свідчить про порушення відповідачем положень Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті та позбавило її права надати відповідні пояснення та докази по суті спірних правовідносин.
Ухвалою суду від 22.06.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Залучено в якості співвідповідача у справі Державну службу України з безпеки на транспорті. Відповідачам запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
12.08.2021 року від представника Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки до суду надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач проти задоволення позовних вимог заяву ОСОБА_1 заперечує та зазначає, що оскаржувані постанови є законними та обґрунтованими, оскільки позивачем 10.04.2021 року на транспортному засобі марки MAN М2000 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) здійснювалось перевезення вантажу з перевищенням нормативних вагових параметрів. Крім того водієм, в порушення статті 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», не було надано перевіряючим особам товарно-транспортної накладної на товар, що перевозився.
Державною службою України з безпеки на транспорті, у визначений КАС України п'ятнадцятиденний строк відзиву на адміністративний позов надано не було.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.
Так, суд вказує на те, що суддя Білостоцький О.В. з 09.08.2021 року перебував у відпустці, в зв'язку з чим рішення у справі постановлено в перший робочий день після виходу судді на роботу.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу автомобіль марки MAN М2000 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ) належить на праві власності ОСОБА_1 .
10.04.2021 року працівниками Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки на автомобільній дорозі М-14 Одеса-Мелітополь-Новоазовськ (203 км + 500 м) було здійснено перевірку транспортного засобу марки MAN М2000 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), якими керував водій ОСОБА_2 .
За результатами перевірки було встановлено, що вищезазначений транспортний засіб здійснював пересування в порушення вимог ст. 60 частини 1 абзацу 16 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу, а також порушення вимог ст. 60 частини 1 абзацу 3 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», зокрема неоформлена товарно-транспортна накладна на товар чи інший документ, визначений законом, про що було складено акт перевірки №258530 від 10.04.2021 року.
Крім вищезазначеного акту, за результатами проведеного габаритно-вагового контролю посадовими особами Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки було також складено:
- довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю від 10.04.2021 року із зазначенням наступних параметрів транспортного засобу: вісь 1 - 7,25 т, вісь 2 - 13,5 т, повна маса транспортного засобу - 20,75 тонни;
- акт про перевищення транспортним засобом нормативно-вагових параметрів №035368 від 10.04.2021 року;
- розрахунок плати за проїзд великовагових та (або) великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування до акту від 10.04.2021 року №035368, відповідно до якого пройдена відстань транспортного засобу склала - 200 км, навантаження на одиничну вісь 13,5 - перевищено на 2,5 т (що складає 22,73% від нормативу), плата за проїзд за перевищення нормативних параметрів - 0,42 євро/км , що у загальній сумі становить 252,00 євро.
На підставі акту перевірки №258530 від 10.04.2021 року Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки були винесені постанови про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарських штрафів, а саме:
- №287047 від 24.05.2021 року на суму 34 000, 00 грн. - за порушення абзацу 16 частини 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевищення встановлених законодавства габаритно-вагових норм понад 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу;
- №287048 від 24.05.2021 року на суму 1 700,00 грн. - за порушення абзацу 3 частини 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», зокрема, не оформлено товарно-транспортну накладну на товар чи інший документ, визначений законом.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача та вважаючи його протиправним, ОСОБА_1 звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Дослідивши адміністративний позов, відзив на адміністративний позов, надані до нього письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані Законом України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 року №3353-XII (далі - Закон №3353-XII), Законом України «Про автомобільні дороги» від 08.09.2005 року №2862-IV (далі - Закон № 2862-IV), Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 року №2344-III (далі - Закон №2344-III), Єдиними правилами ремонту і утримання автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, правил користування ними та охорони, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1994 року №198 (далі - Постанова №198), Правилами проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 року №30 (далі - Правила №30), Порядком здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 року; Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України №1567 від 08.11.2006 року (далі Порядок №1567), Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - Правила №1306).
Відповідно до пункту 1 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №103 від 11.02.2015 року (далі - Положення №103) Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті.
Пунктом 3 постанови Кабінету Міністрів України №592 від 26.06.2015 року «Деякі питання забезпечення діяльності Державної служби з безпеки на транспорті» утворені територіальні органи Державної служби з безпеки на транспорті як структурні підрозділи апарату Служби за переліком згідно з додатком 3, зокрема Управління Укртрансбезпеки у Одеській області.
Судом встановлено, що у відповідності до абз.1 п.8 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, Укртрансбезпека здійснює свої повноваження безпосередньо через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Водночас Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки, як територіальний орган Державної службу України з безпеки на транспорті, було створено без статусу юридичної особи.
Відповідно до пп. 1 п. 4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є: реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування, міському електричному, залізничному транспорті.
Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю (підпункти 15, 27 пункту 5 Положення).
Відтак, саме на Укртрансбезпеку покладені повноваження щодо реалізації державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування.
Частиною 11 статті 6 Закону №2344 передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 29 Закону №3353-XII з метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається в порядку встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, за плату, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до вимог ст. 33 Закону №2862-IV рух транспортних засобів, навантаження на вісь, загальна маса або габарити яких перевищують норми, встановлені державними стандартами та нормативно-правовими актами, дозволяється за погодженнями з відповідними органами у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 року №30 затверджено Правила проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами (надалі - Правила №30), які встановлюють єдині вимоги до проїзду великогабаритних та великовагових транспортних засобів з вантажем або без нього автомобільними дорогами, вулицями та залізничними переїздами.
Пунктом 3 Правил №30 визначено, що транспортний засіб чи автопоїзд з вантажем або без вантажу вважається великоваговим, якщо максимальна маса або осьова маса перевищує хоча б один з параметрів, зазначених у пункті 22.5 Правил дорожнього руху.
Відповідно до пункту 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306, за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6 м, за висотою від поверхні дороги - 4 м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Національною поліцією маршрутах - 4,35 м), за довжиною - 22 м (для маршрутних транспортних засобів - 25 м), фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2 м.
Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні, затверджено постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 року “Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування” (далі - Порядок № 879).
Відповідно до пункту 3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Згідно з підпунктом 4 пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
У розумінні Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 №1306. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки (підпункт 3 пункту 2 Порядку № 879).
За змістом пункту 6 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль, крім документального, здійснюється виключно в пунктах габаритно-вагового контролю посадовими особами та/або працівниками відповідних органів.
Відповідно до п. 20 Порядку №879 за результатами точного та/або документального габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних.
Згідно з п. 21 Порядку №879, у разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України.
Пунктом 26 Порядку №879 передбачено, що кошти, стягнені за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів, спрямовуються в установленому порядку до державного бюджету.
Пунктом 28 Порядку №879 передбачено, що плата за проїзд автомобільними дорогами загального користування великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу вноситься перевізником за затвердженими ставками, виходячи з вагових та/або габаритних параметрів транспортного засобу, протяжності маршруту, кількості перевезень.
Відповідно до ч. 4 ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше семи відсотків.
Вищезазначені положення узгоджуються з вимогами п.16 Постанови №198, відповідно до якої перевезення небезпечних, великогабаритних і великовагових вантажів автомобільним транспортом по дорожніх об'єктах допускається за окремим дозволом в порядку і за плату, що визначені окремими актами законодавства.
Видача (відмова у видачі, переоформлення, видача дубліката, анулювання) дозволу здійснюється відповідно до Закону України "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" через центри надання адміністративних послуг.
Дозвіл оформлюється уповноваженим підрозділом Національної поліції на підставі погоджувальних документів з власниками вулично-дорожньої мережі, залізничних переїздів, мостового господарства, служб міського електротранспорту, електромереж, електрифікації, електрозв'язку, в яких визначаються умови і режим проїзду зазначених транспортних засобів.
Пунктом 7 Правил №30 передбачено, що дозвіл видається на одноразовий проїзд великогабаритного та великовагового транспортного засобу. У разі здійснення постійних проїздів по одному маршруту тим самим транспортним засобом дозвіл може видаватися на кілька проїздів, але не більше ніж на три місяці.
Проаналізувавши наведені вище норми законодавства, вбачається, що правила перевезення неподільного та подільного вантажів у випадку перевищення вагових або габаритних параметрів є різними:
- перевезення неподільного вантажу допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі;
- перевезення подільного вантажу не допускається взагалі.
Як вбачається з матеріалів справи, зокрема з акту про перевищення транспортним засобом нормативно-вагових параметрів №035368 від 10.04.2021 року, транспортним засобом перевозився товар (продукти харчування), який за своїм характером є подільним, тобто може при завантаженні бути поділений на окремі частки без втрати або пошкодженні його властивостей, а тому перевезення такого вантажу з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, відповідно до п. 22.5 Правил дорожнього руху заборонено.
Головна мета такої заборони - збереження автомобільних доріг та попередження їх передчасного руйнування. Унаслідок цього й встановлено заборону з перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм без будь-яких винятків.
Отже, чинним законодавством встановлена імперативна заборона на перевезення подільних вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм, що виключає можливість отримання перевізником відповідного дозволу.
Резюмуючи викладене, суд зазначає, що заборона руху транспортних засобів з перевищенням вагових параметрів при перевезенні подільного вантажу унеможливлює отримання перевізником дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів.
За таких умов, оскільки видача дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, які перевозять подільні вантажі з перевищенням габаритно-вагових параметрів, не передбачена, то на особу не може бути накладений штраф відповідно до абзацу 16частини 1 статті 60 Закону № 2344-IIІ за відсутність такого дозволу.
У такому випадку до перевізника має бути застосована відповідальність у вигляді нарахування посадовою особою Укртрансбезпеки плати за проїзд, відповідно до п. 31-1 Порядку №879.
Аналогічна правова позиція була висловлена П'ятим апеляційним адміністративними судом у постанові від 10 березня 2021 року по справі №540/2189/20, від 15 березня 2021 по справі №420/8682/20.
За таких умов суд доходить висновку, що у відповідача були відсутні підстави для накладання на позивача адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000,00 грн. згідно постанови №287047 від 24.05.2021 року, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині позову підлягають задоволенню.
Водночас суд критично ставиться до посилання позивача, на те що вона не є автомобільним перевізником, а тому не повинна нести відповідальність, зокрема, але не виключно на підстави постанови №287048 від 24.05.2021 року з огляду на наступне.
Відповідно до абзацу 3 частини 1 статі 60 ЗУ "Про автомобільний транспорт" за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону, - штраф у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Згідно статті 48 ЗУ "Про автомобільний транспорт" автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Абзацом 2 частини другої статті 49 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що водій транспортного засобу зобов'язаний мати при собі та передавати для перевірки уповноваженим на те посадовим особам документи, передбачені законодавством, для здійснення зазначених перевезень.
Відповідно до абзацу 1 пункту 11.1 глави 11 Правил № 363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Товарно-транспортна накладна може оформлюватись суб'єктом господарювання без дотримання форми, наведеної в додатку 7 до цих Правил, за умови наявності в ній інформації про назву документа, дату і місце його складання, найменування (прізвище, ім'я, по батькові) перевізника та/або експедитора, замовника, вантажовідправника, вантажоодержувача, найменування та кількість вантажу, його основні характеристики та ознаки, які надають можливість однозначно ідентифікувати цей вантаж, автомобіль (марка, модель, тип, реєстраційний номер), причіп/напівпричіп (марка, модель, тип, реєстраційний номер), пункти навантаження та розвантаження із зазначенням повної адреси, посади, прізвища та підписів відповідальних осіб вантажовідправника, вантажоодержувача, водія та/або експедитора (абзац другий пункту 11.1 глави 11 Правил № 363).
При цьому статтею 1 Закону № 2344-III визначено, що автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовують на законних підставах (ст.33 Закону України "Про автомобільний транспорт").
Згідно п.п. 1.10, 2.1, 2.2 затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 Правил дорожнього руху, власник транспортного засобу - це фізична або юридична особа, яка володіє майновими правами на транспортний засіб, що підтверджується відповідними документами.
Таким чином, системний аналіз вищезазначених правових норм свідчить про те, що законодавець не ототожнює поняття «власника транспортного засобу» та «автомобільного перевізника». При цьому адміністративна відповідальність за порушення абзацу 3 частини 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме надання послуг з перевезень вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтею 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», покладається саме на перевізника, а не на власника транспортних засобів за умови, якщо він не використовує транспортний засіб, а лише володіє майновим правом на нього, у відповідності до ст.1 Правил дорожнього руху України.
Суд зауважує, що позивачем не було надано до суду жодних документів, які б підтверджували факт передачі ОСОБА_1 іншій фізичній особі або юридичній особі транспортного засобу марки MAN М2000 (реєстраційний номер НОМЕР_1 ), що належить їй на праві власності.
Також суд зазначає, що згідно з абзацом четвертим пункту 16 Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року №1388 (далі - Порядок №1388), за бажанням власника транспортного засобу - фізичної особи надати право керування таким засобом іншій фізичній особі чи за бажанням фізичної або юридичної особи, якій власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортними засобами, сервісний центр МВС видає за зверненням такого власника тимчасовий реєстраційний талон на строк, зазначений у його заяві, або документах, які підтверджують право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Відповідно до абзацу четвертого пункту 16 Порядку №1388 тимчасовий реєстраційний талон видається сервісним центром МВС за бажанням користувача чи розпорядника транспортним засобом та за зверненням власника, що передав транспортний засіб у користування і/або розпорядження фізичній або юридичній особі на строк, зазначений у його заяві або документах, які підтверджують право користування і/або розпорядження транспортним засобом.
Згідно з пунктом 6.3 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року №379 (зареєстрований у Міністерстві юстиції України 27 січня 2011 року за №123/18861, далі - Інструкція №379), якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою (додатки 1 і 2), поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції №379 та пункту 16 Порядку №1388 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу і не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж пряма вимога щодо наявності у водія тимчасового реєстраційного талону міститься у статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Аналогічний висновок сформульовано у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 грудня 2018 року у справі №804/8740/16.
Тому, з огляду на наведене правове регулювання та в аспекті спірних правовідносин, суд вважає, що позивачем жодним чином не доведено, що вона не була автомобільним перевізником під час перевезення вантажу 10.04.2021 року.
Щодо посилання позивача що її не було повідомлено про дату та час розгляду справи про застосування щодо неї адміністративно-господарських санкцій, що, на думку ОСОБА_1 свідчить про порушення відповідачем положень Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті та позбавило його права надати відповідні пояснення та докази по суті спірних правовідносин, суд зазначає наступне.
Також відповідно до пункт 25 Порядку №1567 справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до пункту 26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Згідно з пунктом 27 Порядку №1567 у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Копія постанови видається не пізніше ніж протягом трьох днів після її винесення уповноваженій особі суб'єкта господарювання під розписку чи надсилається рекомендованим листом із повідомленням (пункт 29 Порядку №1567).
Так судом встановлено, що відповідачем 12.05.2021 року направлялось на адресу позивача повідомлення про розгляд справи про порушення, яке було отримано ОСОБА_1 19.05.2021 року, що підтверджується роздруківкою з сайту Укрпошти.
З огляду на зазначене суд доходить висновку, що Південне міжрегіональне управління Укртрансбезпеки мало всі законодавчі підстави для розгляду справи без участі позивача.
Посилання ОСОБА_1 у позові на дату 01.06.2021 року, суд до уваги не приймає, оскільки зазначена дата є датою отримання позивачем оскаржуваних постанов, а не повідомлення про розгляд справи про порушення.
Більш того, суд враховує, що ОСОБА_1 під час розгляду адміністративної справи судом не надала жодного доказу, який би міг мати вплив при розгляді Південним міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки справи про порушення та винесення спірних постанов.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Позивачем за подання позовної заяви було сплачено судовий збір у розмірі 908,00 грн., що підтверджується квитанцією про сплату судового збору від 10.06.2021року.
Враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого нею судового збору у розмірі 864,41 грн. з Державної служби з безпеки на транспорті за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень пропорційно до розміру задоволених вимог.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 77, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки (65059, м. Одеса, вул. Люстдорфська дорога, буд.7), Державної служби України з безпеки на транспорті (01135, м. Київ, пр.Перемоги, 14) про визнання протиправними та скасування постанов - задовольнити частково.
Визнати протиправною та скасувати постанову Південного міжрегіонального управління Укртрансбезпеки №287047 від 24.05.2021 року про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу у розмірі 34000 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Державної служби України з безпеки на транспорті (код ЄДРПОУ 39816845) на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 864,41 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп. 15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький