Провадження № 22-ц/803/6007/21 Справа № 185/6923/19 Суддя у 1-й інстанції - Бондаренко В. М. Суддя у 2-й інстанції - Деркач Н. М.
08 вересня 2021 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Деркач Н.М.
суддів - Пищиди М.М., Ткаченко І.Ю.,
при секретарі - Усик А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2021 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Управління освіти Чернівецької міської ради про визнання неправомірною бездіяльності, визнання засідання профкому таким, що не має юридичного значення, -
У липні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління освіти Чернівецької міської ради про визнання неправомірною бездіяльності, визнання засідання профкому таким, що не має юридичного значення.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що з 25 листопада 2014 року він перебував з відповідачем - управлінням освіти Чернівецької міської ради у трудових відносинах, працював на підставі трудового договору на посаді провідного фахівця з питань правового забезпечення групи централізованого господарського обслуговування на 0,75 ставки, а 25 жовтня 2017 року управлінням освіти видано наказ № 1167-к про його звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку зі скороченням штатної чисельності. Вказував на те, що 04.08.2017 року начальник управління освіти звернувся з поданням до голови профкому за отриманням дозволу про розірвання трудового договору. 28.08.2017 року дозвіл на звільнення профкомом був наданий, але рішення приймалось не виборним органом профспілкової організації - профкомом, як того вимагає законодавство, а всією профспілковою організацією. Також, управління освіти прострочило граничний місячний термін, встановлений ч. 8 ст. 43 КЗпП України, для розірвання трудового договору після отримання від профкому відповідного рішення. Зазначені порушення стали підставою для звернення позивача 31.10.2017 року до Управління з питань держпраці у Чернівецькій області щодо дотримання управлінням освіти трудового законодавства. Управлінням держпраці у Чернівецькій області складено акт перевірки додержання трудового законодавства Управлінням освіти Чернівецької міської ради № 24-02-31/417 від 30.11.2017 року з висновком про те, що розірвання трудового договору із ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України, якою передбачено, що дане звільнення може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Адміністрацією управління освіти Чернівецької міської ради 01.09.2017 року була отримана згода на звільнення ОСОБА_1 згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, проте зазначена згода відповідно до п. 8 ст. 43 втратила чинність 01.10.2017 року. Також, Управлінням держпраці у Чернівецькій області складено припис № 24-02-31/417-233 від 30.11.2017 року, щодо дотримання Управлінням освіти Чернівецької міської ради у разі розірвання трудових договорів з працівниками з підстав, передбачених п. 1, 2-5 ст. 40, п. 1,2 ст. 41 КЗпП України, вимог ст. 43 КЗпП України. Позивач вважає, що згода профкому управління освіти від 28.08.2017 року не має юридичного значення. У подальшому, враховуючи вищезачені результати перевірки, управління освіти Чернівецької міської ради 25.05.2019 року повторно звертається до голови профспілки про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 . Згідно виписки з протоколу № 1 засідання профспілкової організації управління освіти Чернівецької міської ради від 04 червня 2019 року була надана згода на звільнення позивача у зв'язку із скороченням штату. Тоді, як позивача на засідання профкому не запрошували, чим порушено було процедуру надання згоди на звільнення, яке вже відбулося. Зазначена обставина дає підстави, на думку позивача, вважати згоду профспілки управління освіти Чернівецької міської ради від 04.06.2019 року, такою, що не має юридичного значення, у зв'язку з чим просив суд визнати неправомірною бездіяльність відповідача, що становить собою не запрошення на засідання 04.06.2019 року профспілкового комітету профспілкової організації ОСОБА_1 та визнати такою, що є недійсною (не маючої юридичного значення) згоду профспілкового комітету профспілкової організації управління освіти Чернівецької міської ради на звільнення його з посади.
Заочним рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до управління освіти Чернівецької міської ради про визнання неправомірною бездіяльності, визнання засідання профкому таким, що не має юридичного значення, відмовлено у повному обсязі.
Не погодившись з таким рішенням суду ОСОБА_1 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому її розгляду, а тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Відзиви на апеляційну скаргу від інших учасників справи до суду не надходили.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду - без змін, виходячи з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що з 25 листопада 2014 року позивач ОСОБА_1 перебував з відповідачем - управлінням освіти Чернівецької міської ради у трудових відносинах, де працював на підставі трудового договору на посаді провідного фахівця з питань правового забезпечення групи централізованого господарського обслуговування на 0,75 ставки, а 25 жовтня 2017 року був звільнений з роботи відповідно до наказу № 1167-к на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України, у зв'язку із скороченням штатної чисельності.
Не погодившись зі звільненням, позивач 31.10.2017 року звернувся до Управління держпраці у Чернівецькій області щодо дотримання управлінням освіти трудового законодавства. Управлінням держпраці у Чернівецькій області складено акт перевірки додержання трудового законодавства Управлінням освіти Чернівецької міської ради № 24-02-31/417 від 30.11.2017 року з висновком про те, що розірвання трудового договору із ОСОБА_1 проведено з порушенням вимог ст. 43 КЗпП України, якою передбачено, що дане звільнення може бути проведено лише за попередньою згодою первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Адміністрацією управління освіти Чернівецької міської ради 01.09.2017 року була отримана згода на звільнення ОСОБА_1 згідно п. 1 ст. 40 КЗпП України, проте зазначена згода відповідно до п. 8 ст. 43 втратила чинність 01.10.2017 року.
Крім того, управлінням держпраці у Чернівецькій області складено припис № 24-02-31/417-233 від 30.11.2017 року щодо дотримання Управлінням освіти Чернівецької міської ради у разі розірвання трудових договорів з працівниками з підстав, передбачених п. 1, 2-5 ст. 40, п. 1,2 ст. 41 КЗпП України, вимог ст. 43 КЗпП України.
З матеріалів справи вбачається, що враховуючи вищезазначені результати перевірки, а також той факт, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Чернівці знаходилась цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до управління освіти Чернівецької міської ради про поновлення на посаді, управління освіти 25.05.2019 року повторно звертається з поданням до голови профспілки про надання згоди на звільнення ОСОБА_1 .
Згідно виписки з протоколу № 1 засідання профспілкової організації управління освіти Чернівецької міської ради від 04 червня 2019 року була надана згода на звільнення позивача у зв'язку із скороченням штату.
Як встановлено, спір щодо звільнення ОСОБА_1 25 жовтня 2017 року з посади провідного фахівця з питань правового забезпечення групи централізованого господарського обслуговування управління освіти Чернівецької міської ради за пунктом 1 статті 40 КЗпП України був предметом розгляду у судових інстанціях.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2019 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до управління освіти Чернівецької міської ради, начальника управління освіти Чернівецької міської ради Мартинюка С.В. про визнання наказів незаконними та їх скасування, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу відмовлено повністю.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції виходив з того, що підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників. Врахувавши, що на підприємстві відповідача дійсно відбулися зміни в організації виробництва і праці зі скорочення в штатному розписі посади, яку обіймав позивач, суд першої інстанції дійшов висновку, що звільнення позивача відбулось з дотриманням вимог трудового законодавства, у тому числі й положень статті 49-2 КЗпП України.
Постановою Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2019 року залишено без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції, зазначивши, що при звільненні у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці, пов'язаними із скороченням чисельності та штату працівників, не було порушено його прав, оскільки відповідач дотримався процедури такого вивільнення, передбаченої вимогами частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 та статті 43 КЗпП України.
Постановою Верховного Суду від 15 грудня 2020 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 11 жовтня 2019 року та постанову Чернівецького апеляційного суду від 19 грудня 2019 року залишено без змін. Верховний Суд наголосив, що при звільненні ОСОБА_1 не було порушено його прав, відповідач дотримався процедури вивільнення, передбаченої вимогами статті 43 КЗпП України.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що процедура надання попередньої згоди виборного органу первинної профспілкової організації, в порядку ст. 43 КЗпП України, на розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу, не може розглядатися окремо від вирішення судом законності вивільнення працівника, що свідчить про те, що позивачем не вірно вибраний спосіб захисту своїх цивільних прав та інтересів, в порядку ст. 16 ЦК України.
Суд апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції. Крім того, надання повторної згоди профспілкової організації управління освіти Чернівецької міської ради від 04 червня 2019 року не несе будь-яких правових наслідків та не впливає на трудові права позивача, оскільки його звільнення з посади у 2017 році на підставі попередньої згоди профспілкової організації, визнано судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій в іншій справі законним, а тому у даному позові ОСОБА_1 не вірно обрав спосіб захисту своїх цивільних прав.
Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки такі доводи є безпідставними, не спростовують обґрунтованих висновків суду щодо відсутності підстав для задоволення позову та зводяться до викладення обставин справи із наданням особистих коментарів, особистим тлумаченням норм матеріального права, що має за мету задоволення апеляційної скарги, а не спростування висновків суду першої інстанції.
Посилання апеляційної скарги на те, що надання згоди на звільнення працівника за його відсутності на засіданні профспілкового органу є незаконним та має бути визнано недійсним, є безпідставними, оскільки процедурні порушення засідання профспілкового органу при вирішенні питання про надання згоди на звільнення працівника з ініціативи власника мають значення лише за умови, що такі порушення призвели до незаконності самого рішення профспілкового органу.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно з ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Інші доводи, приведені в апеляційній скарзі зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції, яким у досить повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені і їм дана належна оцінка. Порушень норм матеріального та процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування чи зміни рішення - не встановлено, а тому апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду відповідає вимогам ст. 263, 264 ЦПК України, і його слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Заочне рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 11 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Судді: Н.М. Деркач
М.М. Пищида
І.Ю. Ткаченко