Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"02" вересня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/1590/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жигалкіна І.П.
при секретарі судового засідання Кісельовій С.М.
розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Тек", м. Харків
до Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс", смт. Бабаї, Харківська область
про та за зустрічним позовом до про стягнення 147 684,76 грн. Товариство з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс", смт. Бабаї, Харківська область Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Тек", м. Харків стягнення 137 581,47 грн.
за участю представників:
позивача (за первісним позовом) - Зеленського М.С. (свідоцтво Серія ХВ №002422 від 22.04.2020)
відповідача (за первісним позовом) - Кравець В.М. (свідоцтво №1237 від 19.10.2004)
27 квітня 2021р. до Господарського суду Харківської області звернувся Позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерно-Тек" з позовною заявою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (надалі - Відповідач) суму у розмірі 147984,76 грн. (де: 136 680,36 грн. - основний борг; 8684,19грн. - інфляційні витрати; 2 050,21 грн. - 3% річних), також стягнення суми судового збору та витрати на професійну правничу допомогу.
Ухвалою суду від 29.04.2021 р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/1590/21 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами.
31.05.2021р. на адресу суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" надійшла зустрічна позовна заява (вх. № 12553) про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Тек" суми збитків по Договору №11 від 28.07.2020 на транспортно-експедиційне обслуговування у розмірі 137 581,47 грн.
Зустрічний позов обґрунтовує тим, що TOB "Зерно-Тек" відповідно до укладеного договору зобов'язався за плату та за рахунок ТОВ "Украгроресурс" (замовника) надати останньому послуги з транспортно-експедиційного обслуговування, та відповідно до залізничних накладних є відправником вантажу.
Як зазначає ТОВ "Украгроресурс", під час надання послуг з організації перевезення, за залізничною накладною №44926418 за маршрутом ст. Балаклія Південна залізниця - станції призначення - Миколаїв вантажний Одеська залізниця, втрати понад норму природного убутку склали 21,532 тон.
Дослідивши матеріали справи та поданий зустрічний позов (вх. № 12553 від 31.05.2021р.) Товариства з обмеженою відповідальністю, суд дійшов до висновку про постановляння ухвали від 01.06.2021 про прийняття його до спільного розгляду з первісним позовом, перейти до розгляду справи №922/1590/21 за правилами загального позовного провадження та призначенням підготовчого засідання на "17" червня 2021 р. о 10:45.
Судом вирішено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 03 серпня 2021 року о 10:45 про що постановлено ухвалу від 15.07.2021.
Ухвалою суду від 03.08.2021 повідомлено про дату та час наступного судового засідання відбудеться 02.09.2021 - 10:45.
Представник Позивача (за первісним позовом) у судовому засіданні первісні позовні вимоги підтримує у повному обсязі та просить суд задовольнити їх. Щодо зустрічного позову заперечує та просить суд відмовити у повному обсязі.
Представник Відповідача (за первісним позовом) у судовому засіданні заперечує щодо вимог викладених у первісному позові, підтримує вимоги викладені в зустрічному позові та просить суд задовольнити їх у повному обсязі.
Суд приймає до уваги, що сторонам були створені належні умови для надання усіх необхідних доказів, надано достатньо часу для підготовки до судового розгляду справи.
В ході розгляду даної справи господарським судом Харківської області, у відповідності до п. 4 ч. 5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строків, встановлених ГПК України.
Враховуючи положення ст. ст. 13, 74 ГПК України, якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав, а тому вважає за можливе розглядати справу за наявними в ній матеріалами і документами.
Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як встановлено матеріалами справи та не спростовується учасниками, між ТОВ "Украгроресурс" в особі директора Яковенко Н.О. (Замовник) та ТОВ "Зерно-Тек" в особі директора Воротинцева Ю.Ю. (Експедитор) укладено Договір на транспортно-експедиційне обслуговування від 28.07.2020 №11 (надалі - Договір), згідно умов якого Експедитор зобов'язується за плату та за рахунок Замовника надати Замовнику послуги з транспортно-експедиційного обслуговування (далі - ТЕО), пов'язаного з навантаженням, сертифікацією, митним оформленням, організацією перевезення зернових, зернобобових, олійних культур і продуктів їх переробки (надалі по тексту "Вантаж"), залізничним транспортом при здійсненні перевезень всередині України та / або на експорт (імпорт), за реквізитами Замовника. Платою Експедитора є кошти, сплачені Замовником Експедитору за належне виконання Договору. У плату (винагороду) Експедитору не включаються витрати Експедитора на оплату послуг (робіт) інших осіб, залучених до виконання договору транспортного експедирування, на оплату зборів (обов'язкових платежів), що сплачуються при виконанні договору транспортного експедирування. (п.1.1. Договору).
Згідно п. 1.2. Договору, умови транспортно-експедиційного обслуговування оговорюються Сторонами в Заявках - транспортних інструкціях щодо заповнення залізничних накладних (додаток №1), і Додаткових угодах. Заявка - транспортна інструкція щодо заповнення залізничних накладних та Додаткова угода є невід'ємними частинами цього Договору. Допускається отримання Заявки транспортної - інструкції щодо заповнення залізничних накладних та Додаткової угоди по факсимільному зв'язку або електронною поштою (E-mail) з обов'язковим подальшим обміном оригіналами таких документів підписаними уповноваженими особами Замовника.
Також між сторонами Договору було укладено Додаткові угоди за №№1, 2, 3, 3-1, 4, 4-1, 6, 7, 9, 11 протягом періоду 30.07-08.10.2020 на загальну суму 3 116 534,72 грн., а також складено і підписано відповідні Заявки - транспортні інструкції за №№1-11.
Як зазначає Позивач за первісним позовом (Експедитор) та не заперечує Відповідач за первісним позовом (Замовник) були підписані акти надання послуг від 08.08.2020 №44, від 09.08.2020 №45, від 10.08.2020 №47, від 14.08.2020 №51, від 17.08.2020 №52, від 22.08.2020 №57, від 25.08.2020 №58, від 26.08.2020 №59, від 26.08.2020 №60, від 27.08.2020 №61, від 01.09.2020 №65, від 11.09.2020 №78, від 12.09.2020 №80, від 12.09.2020 №81, від 16.10.2020 №92 щодо надання Експедитором послуг на загальну суму 3.116.534,72грн. згідно умов Договору (п.п.2.1.1.-2.1.22, 4.8.)
Згідно п.п.2.2.3., 4.3. Договору Замовник зобов'язаний здійснити Експедитору оплату вартості наданих послуг на розрахунковий рахунок останнього в такій пропорції: 90% в якості передоплати згідно виставленого рахунку протягом 3 банківських днів, але у будь-якому випадку не пізніше ніж за 1 календарний день до дати початку перевезень, а 10% згідно виставленого рахунку в день отримання Замовником копій залізничних накладних на відвантажені вагони.
Матеріали справи містять копію Акту звірки за №497 взаємних розрахунків за період 01.01.2020 по 17.12.2020 за Договором, згідно якого вбачається, що за даними ТОВ "Зерно-Тек" та за даними ТОВ "Украгроресурс" на 17.12.2020 заборгованість на користь ТОВ "Зерно-Тек" 136 680,36 грн. Даний Акт скріплено печатками та підписами директора Яковенко Н.О. (Замовник) та директора Воротинцева Ю.Ю. (Експедитор).
Як зазначено у первісному позові розрахунки встановлені у вказаному Акті звірки Замовник не оспорив, заперечень не надав, письмових повідомлень за п.п.5.4., 6.1., 6.2. Договору від останнього на адресу Експедитора не надходило.
На думку Позивача за первісним позовом такі дії Замовника (Відповідача за первісним позовом) є протиправним ухиленням від виконання договірних зобов'язань щодо оплати за надані Експедитором послуги.
Оскільки Замовником не виконувались зобов'язання по Договору, Експедитор почав нараховувати штрафні санкції, де датою прострочення Замовником оплати послуг є 17.10.2020 (наступний календарний день з дати підписання останнього Акту надання послуг від 16.10.2020 №92 згідно Договору).
Позивач за первісним позовом вказує, що сума боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення складає 145 364,55 грн., розраховано за формулою: 136 680,36 грн. (основний борг) х101,3% х100,9% х101,3% х101,0% х101,7% (індекси інфляції за кожен місяць прострочення). Всього інфляційних втрат - 8 684,19 грн.
Одночасно, з огляду на те, що Замовником прострочено оплату за товар згідно умов Договору на 6 місяців, то всього його сума боргу перед Експедитором складає 147 684,76 грн., розраховано за формулою: 145 364,55 грн. (борг разом з інфляційними втратами) +2 050,21 грн. річних (136 680,36 грн х3%/12х6 (місяців).
Разом із цим, з метою досудового врегулювання спору, на юридичну та фактичну адреси Замовника 17.02.2021 за вихідним №4/02-2021 направлялась відповідна претензія від 11.02.2021 за №1 з доказами на підтвердження зазначених вище обставин (відправлення АТ "Укрпошта" №6118402532915 - за юридичною адресою не вручене, №6118402532893 - за фактичною адресою (61080, м. Харків, пр-т Гагаріна, 201, офіси 303 і 311) вручене ще 18.02.2021), однак жодних відповідей до Експедитора до теперішнього часу не надійшло.
Відповідач за первісним позовом до суду відзив не надав, проте у наданому зустрічному позові зазначив наступне.
30.07.2020 р. позивачем та відповідачем на підставі Заявки-Транспортної інструкції № 1 було підписано додаткову угоду № 1 до Договору, за якою ТОВ "Украгроресурс" доручив, а Експедитор прийняв на себе повноваження за рахунок Замовника організувати транспортно-експедиційне обслуговування перевезення по Укрзалізниці вантажу пшениці 3-го класу, що перевозиться в вагонах зерновозах власного парку філії "ЦТЛ" АТ "Укрзалізниця" з аукціону Prozorro Продажі.
Вартість послуг з перевезення 1 метричної тони пшениці 3-го класу зі ст. Балаклія Південної залізниці, з ТОВ "Добробут" до станції призначення - Миколаїв вантажний Одеська залізниця, одержувач вантажу - ТОВ "Грінтур - Екс" (код 0581) становить 527,04 грн. з ПДВ, в т.ч. ПДВ - 87,84, відповідно без податку на додану вартість - 439,20 грн.
Відвантаження пшениці здійснено Експедитором у п'ять вагонів, про що 08 серпня 2020 року, складено залізничну накладну № 44926418 (далі - залізнична накладна або відправлення), вагони № 95833281, № 95792032, № 95344669, №95292603, № 95668232 .
Відправником вантажу зазначено - TOB "ЗЕРНО-ТЕК". код ЄДРПОУ: 43213823, Харківська область, м. Харків, пр.-т. Льва Ландау, буд. 155-Б, офіс 303 (графа 1 залізничної накладної).
Одержувач: ТОВ " Грінтур - Екс " , код ЄДРПОУ: 25380435 (графа 4 залізничної накладної). Згідно графи 7 залізничної накладної: вантаж передається за договором 60420520. експортер ДП "Сантрейд", у власність ДП "Сантрейд", вагон слідує на ТОВ "Грінтур - ЕКС"
Позивач за зустрічним позовом зазначає, що 09 серпня 2020 р. Відповідачем за зустрічним позовом було надано на підписання та підписано акт надання послуг № 45, хоча інформації про прибуття вантажу Позивачу за зустрічним позовом не було відомо. Так, останній посилається на те що, враховуючи сталу практику, згідно якої відправлення за напрямом Балаклія - Миколаїв вантажний Одеської залізниці надходять за 1-2 доби, ним - Позивачем за зустрічним позовом (Відповідачем за первісним позовом) було підписано зазначений акт, хоча фактично послуга ще не була отримана.
З зустрічного позову було зазначено, що було з'ясовано пізніше - відправлення № 44926418 прибуло на станцію призначення (знайшлося) лише 15.08.2020 р. - 18.08.2020р., тобто після підписання акту виконаних робіт, при цьому знайшлося із значною втратою.
Згідно Реєстру вивантаження транспортних засобів партії товару за договором поставки № 60420520 від 20.07.2020 р. складеного 18.08.20 вагон № 95668232, що був завантажений на 69900 кг. прибув із вагою 46590 кг.
В підписаному 09.08.2020 р. акті надання послуг № 45 зазначено транспортно-експедиторські послуги по відвантаженню зерна зі ст. Балаклія призн. Миколаїв - Вантажний (експ) з організацій перевезення 347,7 той, а фактично надано послугу на 324,43 тони, а втрати перевищують норми природного убутку.
ТОВ "Украгроресурс" посилається на п. 3.9 укладеного Договору, де Експедитор несе матеріальну відповідальність за недовантаження Вантажу прибулого на станцію призначення зі справними запірно-пломбувальними пристроями і в непошкоджених вагонах у розмірі вартості (зазначеної в договорі купівлі-продажу або поставки, з вирахуванням діючої ставки на перевезення) відсутнього обсягу вантажу.
За залізничною накладною № 44926418 за маршрутом ст. Балаклія Південна залізниця - станції призначення - Миколаїв вантажний Одеська залізниця, втрати понад норму природного убутку склали 21,532 тон.
З урахуванням цін на пшеницю 3-го класу, згідно договору поставки №60420520 від 20.07.2020, на виконання якого здійснювалось перевезення, втрати складають: 137 581,47 грн.
Листом від 01.10.2020 р. на електронну пошту експедитор повідомив, що факт нестачі вантажу було зафіксовано у присутності представників вантажовідправника, вантажоодержувача, перевізника, експертів ТПП та поліції та просив надати завірені копію договору або іншого документа, що підтверджує факт існування стосунків між ТОВ "Грінтур- ЕКС" та ДП "Сантрейд".
Так, Позивач за зустрінутим позовом посилаючись на ст.130 Статуту залізниць України, де вказано, що право на пред'явлення претензій до перевізника має відправник вантажу.
Саме відправники є стороною у разі складання комерційних актів згідно "Правил складання актів (стаття 129 Статуту залізниць)", що затверджені наказом міністерства транспорту України від 28.05.2002 р. № 334.
А отже як зазначає Позивач за зустрічним позовом безпосередньо Відповідач за зустрічним позовом мав здійснити необхідні дії для стягнення суми нестачі з перевізника, оформити необхідні документи, оскільки відправником вантажу за залізничною накладною № 44926418 є ТОВ "ЗЕРНО-ТЕК".
Не погоджуюсь з даним твердження Позивача за зустрічним позовом, Відповідач за цим же позовом у наданому відзив на позов ТОВ "Украгроресурс" повідомив, що згідно п.3.9. Договору Експедитор несе матеріальну відповідальність за недовантаження вантажу прибулого на станцію призначення зі справними запірно-пломбувальними пристроями і в непошкоджених вагонах у розмірі вартості (зазначеної в договорі купівлі продажі або поставки, з вирахуванням діючої ставки на перевезення) відсутнього обсягу вантажу. У разі прибуття вагонів з недостачею понад норми природнього убутку, Замовник повинен протягом однієї години повідомити письмово Експедитора (що не зроблено). Експедитор вживає заходів щодо "недовантажу".
Так, 18.08.2020 під час зважування вагону-зерновоза №95668232, відправленого ТОВ "Зерно-Тек" на адресу ТОВ "Грінтур-Екс" згідно Договору, на території Миколаївського морського торгівельного порту виявлена недостача вантажу - пшениці 3 класу у кількості 23 310 кг.
Про вказане Експедитором одразу повідомлено Замовника та органи поліції, що не заперечується Позивачем за зустрічним позовом.
Під час огляду місця події (вагону-зерновозу) слідчо-оперативною групою Заводського ВП ГУНП в Миколаївський області встановлено та зафіксовано у відповідному протоколі, що дві пломби на запірних пристроях не відповідають номерам, вказаним у накладній №44926418 (виявлені пломби за №№Х150127 і К498558).
Згідно експертного висновку №85-ЦЗ/20 Харківської Торгово-Промислової Палати від 28.08.2020 вартість матеріального збитку 23 310 кг пшениці 3 класу урожаю 2020 року становить - 124 118,00 грн. без ПДВ. Недостача вантажу підтверджується Актом про недостачу по брутто від 18.08.2020, Актом загальної форми від 18.08.2020, Комерційним актом №415207/136 від 18.08.2020, а також Актом експертизи №120-0756 Регіональної Торгово-Промислової Палати Миколаївської області від 19.08.2020.
Положеннями Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" не передбачено відповідальності Експедитора протиправні дії інших осіб, яких не залучено ним до виконання договору транспортного експедирування.
Таким чином, Відповідачем за зустрічним позовом свої зобов'язання за Договором виконано у повному обсязі, вимоги ст.193 ГК України ним не порушено, його вина у нестачі товару відсутня, а ТОВ "Украгроресурс" обрано невірний спосіб захисту порушених прав, оскільки наявність недоїмки товару (його крадіжки третіми (невстановленими) особами) є предметом досудового розслідування слідчих органів поліції (кримінальне провадження №120200155030000453 за ч.1 ст.185 КК України, проведення досудового розслідування доручено дізнавачу сектору дізнання Заводського ВП ГУНП в Миколаївській області Білюк К.І.), а також повинно бути предметом спору між Позивачем за зустрічним позовом та Регіональною філією "Одеська залізниця" АТ "Укрзалізниця".
Посилання Позивача за зустрічним позовом на підписання Акту наданих послуг від 09.08.2020 №45 до фактичного отримання послуги є безпідставними, оскільки згідно ч.1 ст.92 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. З огляду на те, що ТОВ "Украгроресурс" здійснює свою діяльність доволі тривалий час, його представники безумовно розуміли наслідки підписання, як вказаного акту, так і Акту звірки за №497 за період 01.01.2020 по 17.12.2020 взаємних розрахунків, яким зафіксовано у Замовника (ТОВ "Украгроресурс") перед Експедитором (ТОВ "Зерно-Тек") заборгованість за Договором у розмірі 136680,36грн.
Так Відповідач за зустрічним позовом вказує, що Позивач за зустрічним позовом з будь-якими претензіями (письмовими або усними) щодо неналежного виконання умов Договору від ТОВ "Украгроресурс" до ТОВ "Зерно-Тек" до подання зустрічного позову не звертався, добровільно підписав усі акти наданих послуг (у тому числі від 09.08.2020 №45) згідно останнього, а також Акт звірки за №497 за період 01.01.2020 по 17.12.2020 взаємних розрахунків, у якому також визначено, наявної заборгованості у ТОВ "Украгроресурс" до ТОВ "Зерно-Тек" у розмірі 136680,36грн. (а.с. 56).
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права щодо правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи позовних вимог, суд виходить із наступного.
П. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту. Загальні положення про договір визначені статям 626-637 ЦК України, а порядок укладення, зміна і розірвання договору статями 638-647, 649, 651-654 ЦК України. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є обов'язковим для виконання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509, 510 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами статей 526-527 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Згідно із статтею 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною першою статті 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Зокрема, статями 525 - 526 ЦК України передбачається, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Стаття 929 ЦК України регулює договір транспортного експедирування.
Так, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 931 ЦК України встановлює плату за договором транспортного експедирування. Так, розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Згідно зі ст. 932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Стаття 316 ГК України також регулює договір транспортного експедирування. Зокрема, за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.
Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням.
Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
Стаття 909 ЦК України регулює договір перевезення вантажу. Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.
Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).
Стаття 306 ГК України також передбачає перевезення вантажів як вид господарської діяльності. Так, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.
Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.
Допоміжним видом діяльності, пов'язаним з перевезенням вантажу, є транспортна експедиція.
Загальні умови перевезення вантажів, а також особливі умови перевезення окремих видів вантажів (вибухових речовин, зброї, отруйних, легкозаймистих, радіоактивних та інших небезпечних речовин тощо) визначаються цим Кодексом і виданими відповідно до нього транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Стаття 307 ГК України регулює договір перевезення вантажу. Так, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства.
Враховуючи наведені норми права та матеріали справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини сторін ґрунтуються одночасно на договорі транспортного експедирування та договорі перевезення. При цьому сторонами узгоджено, що транспортні заявки, які по суті є договорами перевезення, є невід'ємною частиною договору транспортно-експедиційного обслуговування, розмір оплати за цими договорами не розрізняється, є єдиним за двома договорами та потверджується підписаними актами наданих послуг як плата за транспортно-експедиційні послуги так й актом звірки взаємних розрахунків.
Статтею 316 ГК України закріплено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути встановлений обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, укладати від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечувати відправку і одержання вантажу, а також виконання інших зобов'язань, пов'язаних із перевезенням. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо). Плата за договором транспортного експедирування здійснюється за цінами, що визначаються відповідно до глави 21 цього Кодексу.
Суд зазначає, що транспортно-експедиційне обслуговування за договором №11 від 28.07.2020 є послугами з організації перевезень, які не є тотожними з послугами з безпосереднього перевезення як за умовами складених договорів, так й з нормативного визначення цих видів договорів. Проте, сторонами узгоджені умови своїх взаємовідносин таким чином, що певні умови є загальними для обох договорів. Зокрема, це стосується умов оплати послуг Позивача за первісним позовом як виконавця послуг транспортного експедирування та перевезення.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не передбачено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та порядку, що встановлені договором.
В силу ч. 2 ст. 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Змішування сторонами договірних умов з транспортного експедирування (обслуговування) та перевезення не є порушенням чинного законодавства.
Отже, оскільки: матеріалами справи доводиться факт надання спірних послуг Відповідачу за первісним позовом, факт перевезення та отримання вантажоотримувачем (замовником) вантажу не заперечується Відповідачем за первісним позовом; сторонами складені документи, які є підставою для оплати, тож судом вбачаються правові підстави для стягнення спірної суми за первісним позовом як плати за надані Позивачем (Експедитором) послуги, тобто первісні позовні вимоги щодо визнання Відповідача за первісним позовом винним у невиконанні умов договору є обґрунтованими та доведеними.
В силу ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Статтею 549 ЦК України передбачено:
1. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
2. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
3. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням ТОВ "Украгроресурс" своїх зобов'язань за Договором на транспортно-експедиційне обслуговування від 28.07.2020 № 11, ТОВ "Зерно-Тек" нарахувало на суму основного боргу штрафні санкції у вигляді 8684,19грн. - інфляційні витрати; 2 050,21 грн. - 3% річних.
Враховуючи наведені норми чинного законодавства, а також встановлений судом факт неналежного виконання ТОВ "Украгроресурс" умов Договору на транспортно-експедиційне обслуговування від 28.07.2020 №11 в частині оплати за перевезення, суд визнає обґрунтованими позовні вимоги ТОВ "Зерно-Тек" про примусове стягнення з Відповідача за первісним позовом суму у розмірі 139300,57грн. (де: 136 680,36 грн. - основний борг; 2 050,21 грн. - 3% річних).
Відповідно до заявленої Позивачем - ТОВ "Зерно-Тек" суми до стягнення інфляційних витрат у розмірі 8684,19 грн, суд зазначає наступне.
Згідно ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки. Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (п. 2 ст. 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (п. З ст. 549 ЦК України).
Неустойка має подвійну правову природу. До настання строку виконання зобов'язання неустойка є способом його забезпечення, а у разі невиконання зобов'язання перетворюється на відповідальність, яка спрямована на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення зобов'язання боржником. Разом з тим пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання взятих на себе зобов'язань і після сплати штрафу, тобто порівняно зі штрафом є додатковим стимулюючим фактором. Після застосування такої відповідальності, як штраф, який має одноразовий характер, тобто вичерпується з настанням самого факту порушення зобов'язання, пеня продовжує забезпечувати та стимулювати виконання боржником свого зобов'язання.
Водночас формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів. За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови ВСУ від 6 червня 2012 р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011 р. у справі № 6-38цс11). Отже, проценти, передбачені ст. 625 ЦК України, не є штрафними санкціями (постанова ВСУ від 17 жовтня 2011 р. у справі 6-42цс1 1).
Як передбачено нормами Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" від 3 липня 1991 року № 1282-XII та Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 р. № 1078 "Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг; індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання; поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення (ст. 1). Індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях (ст. 3 Закону). Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка. Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону. Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті. Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін. У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання, а ціни в Україні встановлюються в національній валюті - гривні. Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні. Індекс інфляції застосовується для індексації грошових доходів населення, для розрахунку компенсації втрати частини грошових доходів, які виплачується у разі затримки їх виплати більше, ніж на один місяць, для переоцінки об'єктів основних засобів, для індексації збитків від крадіжок, недостачі, псування (втрати) матеріальних цінностей, індексації нормативної грошової оцінки землі, індексації величини орендної плати за землю і ще в деяких інших випадках.
Позивачем не надано до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях останнього. Також, не надано доказів того, що величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка та не надано доказів того, що Держстатом здійснено публікацію щодо цього не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, в офіційних періодичних виданнях
Вищий господарський суд України інформаційним листом 17.07.2012 № 01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права" визначив щодо частини другої статті 625 ЦК України у розгляді справ зі спорів, пов'язаних з визначенням суми боргу з урахуванням індексу інфляції.
Згідно з частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) [постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р].
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). При цьому чинне законодавство не пов'язує припинення грошового зобов'язання з наявністю судового рішення про стягнення боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми чи відкриттям виконавчого провадження з примусового виконання такого рішення (див. постанови Верховного Суду України від 04.07.2011 № 13/210/10 та від 12.09.2011 № 6/433-42/183 і постанову Вищого господарського суду України від 16.03.2011 № 11/109).
Виходячи з переліку зазначених норм та норм встановлених у статтях 73, 74, 76, 77 та 86 ГПК України, суд вважає за доцільне зазначити, що зазначена Позивачем за первісним позовом сума індексу інфляції у позові не має жодного обґрунтування та посилання, що прострочення грошового зобов'язання від Відповідача за первісним позовом, виступає способом захисту майнового права у вигляді відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та на підставі чого ТОВ "Зерно-Тек" (кредитором) повинно бути отримано компенсацію (плату) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами.
Тому суд не вбачає правових підстав в задоволенні в даному позові щодо стягнення з Відповідача ТОВ "Украгроресурс" індексу інфляції, як такої що спричинило ТОВ "Зерно-Тек" матеріальні втрати (збитки) саме від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів.
Щодо зустрічного позову ТОВ "Украгроресурс" до ТОВ "Зерно-Тек" про стягнення 137 581,47 грн. суд вважає за доцільне зазначити наступне.
Так за зустрічним позовом та у наданих поясненнях ТОВ "Украгроресурс" зазначає, що Експедитором - ТОВ «Зерно-Тек» вчинено неналежне виконання умов договору № 11 на транспортно-експедиційне обслуговування від 28.07.2020, де під час перевезення за маршрутом ст. Балаклія Південна залізниці - станція призначення - Миколаїв вантажний Одеська залізниця, за залізничною накладною №44926418, втрата понад норму природного убутку склали 21,532тон.
Згідно договору поставки №60420520 від 20.07.2020, на виконання якого здійснювалось перевезення, з урахуванням цін на пшеницю 3-го класу, втрати склали - 137 581,47 грн.
Позивач за зустрічним позовом наполягає на тому, що саме Експедитор несе відповідальність, посилаючись на наступне.
Так, п. 3.3. Договору, встановлено, що вантаж Замовника вважається доставленим без втрати, якщо різниця між масою, переданою до перевезення залізницею на станції відправлення та масою, визначеною на станції призначення, не перевищує норм природних втрат 0,5% (відповідно до «Правил перевезень і тарифів залізничного транспорту України», збірник № 4, розділ № 8, пункт 27). Загальна кількість нестачі (надлишку) вантажу визначається за результатами відправки всієї партії вантажу, заявленої до перевезення з однієї станції відправлення, розрахованої сумарно по кожному маршруту окремо.
Експедитор несе матеріальну відповідальність за недовантаження Вантажу прибулого на станцію призначення зі справними запірно-пломбувальними пристроями і в непошкоджених вагонах у розмірі вартості (зазначеної в договорі купівлі-продажу або поставки, з вирахуванням діючої ставки на перевезення) відсутнього обсягу вантажу, як передбачено п. 3.9. Договору.
Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків (ст. 611 ЦК України).
Відповідно до п.5.1. Договору № 11 на транспортно-експедиційне обслуговування від 28 липня 2020р. Експедитор не несе відповідальності за втрати, нестачі або пошкодження вантажу Замовника, які не передбачені Правилами Перевезення Вантажів. З моменту прийому вантажу від залізниці вантажоодержувачем відповідальність за його збереження несе вантажоодержувач.
Тобто, укладеним договором передбачено лише випадки, в яких відповідальність не наступає. В усіх інших випадках Експедитор несе відповідальність.
Також Позивач за зустрічним посилається на те, що законодавством передбачено відповідальність перевізника за втрату, нестачу, пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, відповідно таку ж відповідальність, на його думку, несе Експедитор перед Замовником.
Згідно з частинами 1-3 ст. 314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
На підставі вищевикладеного, виходячи з наявних матеріалів зустрічного позову, з урахуванням наданих пояснень заперечень, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом Верховенства права щодо правомірності та обґрунтованості заявлених в межах даної справи зустрічних позовних вимог, суд виходить із наступного.
При викладені своїх обставин, Позивач за зустрічним позовом, посилається на умови Договору та вважає, що Відповідачем порушено їх, де Експедитор несе матеріальну відповідальність за недовантаження Вантажу.
Проте, суд критично ставиться до твердження Позивача за зустрічним позовом та вважає не повне викладення відсутність з боку Замовника звернення уваги на порушення ним умов Договору.
Так, у Договорі п. 2.2.10 встановлено, що Замовник зобов'язаний підписати Акт виконаних робіт. У разі незгоди Замовника з Актом, він зобов'язаний протягом 5 (п'яти) робочих днів з дня його отримання направити / надати Експедитору лист із зазначенням мотивованих причин відмови від підписання. У разі невручення даного листа в зазначений термін, послуги вважаються наданими Експедитором якісно і в повному обсязі, а Акт виконаних робіт вважається акцептованим.
Також, Позивач за зустрічним позов не зазначив, що згідно п. 3.9. Договору, також зазначені саме обов'язки Замовника у разі наявних недостач понад норми природного убутку, а саме: «Обсяг відсутнього Вантажу визначається на підставі комерційного акта, акта загальної форми або акта ТПП країни вантажоодержувача, складеного в пункті вивантаження одразу при розвантаженні. У разі прибуття вагонів з недостачею понад норми природного убутку, Замовник повинен на протязі однієї години повідомити письмово Експедитора. Експедитор вживає заходів щодо «недовантажу». При виставленні Вантажоодержувачем штрафних санкцій за користування вагонами в очікуванні вирішення питання щодо недостач понад норми природного убутку, оплату відшкодовує Експедитор (тільки при підтвердженні такої недостачі актом ТПП або актом загальної форми, комерційним актом), згідно рахунку Замовника.».
Враховуючи, що після встановлення обставин та наявної інформації у Замовника щодо втрату понад норму природного убутку у розмір 21,532тон під час перевезення за маршрутом ст. Балаклія Південна залізниці - станція призначення - Миколаїв вантажний Одеська залізниця, за залізничною накладною №44926418, він (Замовник) нехтуючи умовами Договору № 11 на транспортно-експедиційне обслуговування від 28 липня 2020р. не звернувся до Експедитора з жодним запереченням щодо підписаного акту №45 від 09.08.2020, не звернулись до Експедитора з повідомленням у письмовому вигляді щодо врегулювання даного питання, чи звернення до Експедитора для надання пояснень.
Крім того, ТОВ "Украгроресурс" не надав до суду жодного доказу в підтвердження наявних у нього до Експедитора заперечень, претензій (письмовими або усними) щодо неналежного виконання умов Договору.
Проте в матеріалах справи наявний Акт звірки за №497 за період 01.01.2020 по 17.12.2020 взаємних розрахунків, згідно з яким ТОВ "Украгроресурс" погодився щодо наявного боргу перед ТОВ "Зерно-Тек" у розмірі 136680,36грн. (а.с. 56), який не оспорюється жодною із сторін. Згідно наявної інформації даний акт підписаний станом на 17.12.2020, тобто через чотири місяці після встановлення обставин щодо нестачі.
Згідно зі ст. 6 Статуту залізниць України, який затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 475, накладна - основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.
Як встановлено судом на підставі наявних у матеріалах справи доказів, Товариство з обмеженою відповідальністю "Зерно-Тек" відповідно до Технічних умов завантажило у вагони засобів партії товару за договором поставки № 60420520 від 20.07.2020 р. вагон № 95668232 на 69900 кг.
Отже з підстав викладеного вбачається, що між Експедитором та перевізником виникли правовідносини за договором перевезення.
За приписами ч. 5 ст. 307 Господарського кодексу України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Відповідальність перевізника за збереження вантажу виникає з моменту прийняття вантажу до перевезення (ч. 2 ст. 308 Господарського кодексу України).
Частиною 1 статті 12 Закону України "Про залізничний транспорт" визначено, що підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з правилами іншому підприємству (ч. 1 ст. 110 Статуту залізниць України).
Як вбачається з матеріалів справи, під час слідування вагонів, залізницею було проведено перевірку маси вантажу під час якої виявлено, що маса вантажу у вагонах не відповідає фактичній масі вказаній у накладних, про що перевізником складено відповідні комерційні акти, які підписані уповноваженими особами згідно з п. 10 Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002р. за №567/6855. (а.с. 149-150).
Так, Відповідач за зустрічним позовом у своєму відзиві зазначив, що 18.08.2020 під час зважування вагону-зерновоза №95668232, відправленого ТОВ «Зерно-Тек» на адресу ТОВ «Грінтур-Екс» згідно Договору, на території Миколаївського морського торгівельного порту виявлена недостача вантажу - пшениці 3 класу у кількості 23 310 кг.
Про вказане Експедитором одразу повідомлено Замовника та органи поліції, що не заперечується Позивачем за зустрічним позовом.
Під час огляду місця події (вагону-зерновозу) слідчо-оперативною групою Заводського ВП ГУНП в Миколаївський області встановлено та зафіксовано у відповідному протоколі, що дві пломби на запірних пристроях не відповідають номерам, вказаним у накладній №44926418 (виявлені пломби за №№Х150127 і К498558).
Згідно експертного висновку №85-ЦЗ/20 Харківської Торгово-Промислової Палати від 28.08.2020 вартість матеріального збитку 23 310 кг пшениці 3 класу урожаю 2020 року становить - 124 118,00 грн. без ПДВ. Недостача вантажу підтверджується Актом про недостачу по брутто від 18.08.2020, Актом загальної форми від 18.08.2020, Комерційним актом №415207/136 від 18.08.2020, а також Актом експертизи №120-0756 Регіональної Торгово-Промислової Палати Миколаївської області від 19.08.2020.
Таким чином суд доходить до висновку, що під час перевезення за маршрутом ст. Балаклія Південна залізниці - станція призначення - Миколаїв вантажний Одеська залізниця, було завантажено насипом у вагон-зерновоза №95668232, де маса вантажу складає 69900 та опломбовано (ЗПП): К499510, К499518, К499515, К499513, К499516, К499506, К499511 (а.с. 130-131), що відправлено ТОВ «Зерно-Тек» на адресу ТОВ «Грінтур-Екс» згідно Договору, а отже Експедитором здійснено всі належні дії у відповідності до умов договору № 11 на транспортно-експедиційне обслуговування від 28.07.2020 щодо надання Замовнику (ТОВ "Украгроресурс") послуг. А стосовно зважування вагону-зерновоза №95668232, на території Миколаївського морського торгівельного порту, де виявлена недостача вантажу - пшениці 3 класу у кількості 23 310 кг. та зафіксовано слідчо-оперативною групою Заводського ВП ГУНП в Миколаївський області встановлено та зазначено у відповідному протоколі, що дві пломби на запірних пристроях не відповідають номерам, вказаним у накладній №44926418 (виявлені пломби за №№Х150127 і К498558), суд не може погодитись з твердженням Позивача за зустрічним позовом, а отже не вважає, що такий позов може бути задоволено.
На думку суду, Позивач за зустріним позовом обрав не вірний спосіб захисту, що підтверджується не тільки наданими доказами та поясненнями Відповідача за зустрічним позовом та й самого Позивача за цим позовом.
Враховуючи викладене суд вважає за доцільне послатись на нормативно правову базу.
Згідно ст.924 ЦК України перевізник за збереження вантажу, багажу, пошти з моменту прийняття їх до перевезення та до видачі одержувачеві, якщо не доведе, що втрата, нестача, псування або пошкодження вантажу, багажу, пошти сталися внаслідок обставин, яким перевізник не міг запобігти та усунення яких від нього не залежало.
За положеннями ст.314 ГК України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини.
Згідно ч.1 ст.12 Закону України «Про залізничний транспорт» підприємства залізничного транспорту загального користування забезпечують збереження вантажів, багажу та вантажобагажу на шляху слідування та на залізничних станціях згідно з чинним законодавством України.
Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст.22 даного Закону перевізники зобов'язані забезпечувати: своєчасне якісне перевезення пасажирів, вантажів, багажу, вантажобагажу та пошти; розвиток інфраструктури залізничного транспорту загального користування, транспортних послуг; схоронність вантажів, що перевозяться; охорону навколишнього природного середовища від шкідливого впливу залізничного транспорту загального користування. Відшкодування збитків користувачам послуг залізничного транспорту загального користування у разі порушення договірних зобов'язань здійснюється в порядку, що встановлюється Статутом залізниць України і контролюється центральним органом виконавчої влади в галузі транспорту.
У ч. 1 ст.23 зазначеного Закону закріплено, що перевізники також несуть відповідальність за зберігання вантажу, багажу, вантажобагажу з моменту його прийняття і до видачі одержувачу, а також за дотримання терміну їх доставки в межах, визначених Статутом залізниць України.
Так, за положеннями п.22 Статуту залізниць України, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457, за договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.
Відповідно до п. 110 вказаного Статуту залізниця несе відповідальність за збереження вантажу від часу його прийняття для перевезення і до моменту видачі одержувачу або передачі згідно з Правилами іншому підприємству.
Згідно п. 113 даного Статуту за незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезення вантажу, багажу, вантажобагажу залізниці несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин.
За п. 127 Статуту залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, які складають станції залізниць. Комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення обставин невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу натурою з даними, зазначеними у транспортних документах.
За незбереження (втрату, нестачу, псування і пошкодження) прийнятого до перевезень вантажу, багажу, вантажобагажу перевізники несуть відповідальність у розмірі фактично заподіяної шкоди, якщо не доведуть, що втрата, нестача, псування, пошкодження виникли з не залежних від них причин (ч. 2 ст. 23 Закону України "Про залізничний транспорт" та ст. 113 Статуту).
Частиною 3 статті 314 Господарського кодексу України передбачено, що за шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, у разі втрати або нестачі вантажу перевізник відповідає в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає.
Залізниця відшкодовує фактичні збитки, що виникли з її вини під час перевезення вантажу, а саме за втрату чи недостачу - у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу чи його недостачі (ст. 114 Статуту залізниць України).
За приписами ст.22 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування збитків, які їй було завдано в результаті порушення її цивільного права. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
Відповідно до ч. 2 ст. 224 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Факт нестачі за спірним перевезенням підтверджений комерційними актами, які за своєю формою та змістом відповідають вимогам Статуту залізниць України та Правил складення актів, затверджених наказом Міністерства транспорту України №334 від 28.05.2002, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за №567/6855, а тому визнаються судом належними та допустимими доказами у відповідності до вимог ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України. При цьому будь-які зауваження щодо форми, порядку складання, змісту вказаних комерційних актів та посадових осіб, які їх підписали, а також факти їх опротестування з боку сторін в матеріалах справи відсутні.
Частиною 1 статті 127 Статуту залізниць України встановлено, що залізниця несе матеріальну відповідальність за втрату, недостачу, псування або пошкодження прийнятого до перевезення багажу, вантажобагажу, а також за прострочення його доставки, якщо не доведе, що втрата, недостача, псування, пошкодження, прострочення відбулися не з її вини.
Тоді як, в даному випадку, Позивачем за зустрічним позовом не доведено суду належними та допустимими доказами, що недостача вантажу у спірних вагонах сталась з вини Відповідача за зустрічним позовом, суд не вбачає за доцільне задовольнити даний позов.
Відтак, згідно з наявним в матеріалах справи доказів, вбачається, що не Експедитор та не Замовник, а залізниця повинна відшкодувати збитки, завдані незбереженням вантажу під час його перевезення.
Статтями 130, 133 Статуту залізниць України передбачено, що одержувач вантажу має право на пред'явлення до залізниці претензій та позовів у разі недостачі, псування або пошкодження вантажу за умови пред'явлення накладної, комерційного акту і документа, що засвідчує кількість і вартість відправленого вантажу. Передача іншим організаціям або громадянам права на пред'явлення претензій та позовів не допускається, за винятком випадків передачі такого права вантажовідправником вантажоодержувачу або вантажоодержувачем вантажовідправнику, а також вантажовідправником або вантажоодержувачем вищій організації або уповноваженій особі, яка виступає від їх імені.
Так, пунктом 2 Правил заявлення та розгляду претензій (статті 130 - 137 Статуту), затверджених наказом Міністерства транспорту України від 28 травня 2002 р. № 334, встановлено, що згідно з статтею 133 Статуту передача права на пред'явлення претензій та позовів відправником одержувачу або одержувачем відправнику, а також відправником або одержувачем вищій організації засвідчується переуступним написом на відповідному документі (накладній, квитанції про приймання вантажу до перевезення, багажній квитанції) такого змісту: "Право на пред'явлення претензії та позову передано (найменування організації)". Переуступний напис засвідчується підписами керівника і головного (старшого) бухгалтера та печаткою підприємства.
Судові рішення мають ґрунтуватися на Конституції України, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Суд безпосередньо застосовує Конституцію України, якщо зі змісту норм Конституції не випливає необхідності додаткової регламентації її положень законом або якщо закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.
Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.
Зокрема, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" (далі - ЄСПЛ) та пункті 23 рішення ЄСПЛ "Гурепка проти України № 2" наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Суд вважає за можливе у виниклих правовідносинах за суттю спору застосувати принцип справедливості визначений на законодавчому рівні у межах ч. 1 ст. 2 ГПК України.
На єдність права і справедливості неодноразово вказував і Конституційний Суд України. Зокрема, у рішенні від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 зазначено: "із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі". "Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права" (Рішення КСУ від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004).
Окрім того, принцип справедливості поглинається напевно найбільшим за своєю "питомою вагою" принципом верховенства права, який також чітко зафіксований у новітніх кодексах. Лише додержання вимог справедливості під час здійснення судочинства дозволяє характеризувати його як правосуддя. Цю думку можна, зокрема, простежити і в рішенні Конституційного Суду України від 30 січня 2003 р. № 3-рп/2003: "правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах".
Суд наполягає на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України) замість закону (praeter legem) і всупереч закону (adversus legem). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок "помилок" законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Суд вважає за необхідне звернути увагу на Постанову Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року по справі №521/17654/15-ц. Верховний Суд яскраво демонструє, що принцип справедливості кореспондує з принципом добросовісності.
Також, суд звертає увагу на Постанову Великої Палати Верховного Суду по справі №607/4316/17-ц від 25.03.2019. У вказаній Постанові суд застосував недискримінаційний підхід та принцип неупередженості (Рішення Конституційного Суду України в рішенні від 2 листопада 2004 р. № 15-рп/2004у), який також підлягає застосуванню судом у справі, що розглядається.
Свого часу, Верховний Суд застосував західну доктрину "Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав)", у вирішенні договірного спору, який тлумаченні умов договору (Постанови ВС по справам № №753/11000/14-ц, № 910/16011/17).
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склались.
Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" та частини четвертої статті 11 ГПК України чинної редакції суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Хаджинастасіу проти Греції" національні суди повинні зазначати з достатньою ясністю підстави, на яких ґрунтується їхнє рішення, що, серед іншого, дає стороні можливість ефективно скористатися наявним у неї правом на апеляцію. У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Кузнецов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що ще одним завданням вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції. Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України"), з якої випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Так, зокрема, відповідно до п. 58 Рішення ЄСПЛ по справі "Серявін та інші проти України" (Заява N 4909/04) від 10 лютого 2010 року визначено, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), N 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року), більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (параграф 32 рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії").
Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення у справі "Роуз Торія проти Іспанії", параграфи 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною (рішення у справі "Хірвісаарі проти Фінляндії", параграф 32).
Зазначені тези знаходять своє підтвердження і у Постанові Верховного суду від 28 березня 2017 року по справі №800/527/16.
У пункті 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету міністрів ради Європи щодо якості судових рішень зазначено, що обов'язок судів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обгрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна із сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматись принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд вважає обсяг вмотивування судового рішення є достатнім для його прийняття.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який, серед іншого, передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25 липня 2002 року; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22 листопада 2007 року).
Суд, також нагадує, що концепція "майна" в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) має автономне значення, тобто не обмежується власністю на матеріальні речі та не залежить від формальної класифікації у внутрішньому праві: певні інші права та інтереси, що становлять активи, також можуть вважатися "правом власності", а відтак і "майном".
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно з ч. 8 ст. 129 ГПК України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи зокрема відносяться витрати понесені учасником справи на отримання професійної правничої допомоги.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, повязану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
П. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язуєтьмя оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Згідно ч. 3 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 126 ГПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Виходячи з аналізу вказаних статей, суд дійшов висновку про те, що для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу суд повинен виходити з критеріїв складності справи, кваліфікації і досвіду адвоката, фінансового стану клієнта, а також виходити з принципів розумності з врахуванням витраченого адвокатом часу за для надання такої допомоги.
Відповідно до ч. 1 ст. 126 ГПК України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 ст. 126 ГПК України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно п. 2 ч. 2 ст. 126 ГПК України, розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Первісний позов задовольнити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" (юридична адреса: 62403, Харківська область, смт. Бабаї, вул. Островського, 50; фактична адреса: 61080, м. Харків, пр. Гагаріна, 201, оф.303 та 31; код ЄДРПОУ 32227053) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Тек" (61060, пр. Льва Ландау, 155-Б,, офіс 303, код ЄДРПОУ 43213823) суму у розмірі 139300,57 грн. (де: 136 680,36 грн. - основний борг; 2 050,21 грн. - 3% річних), а також суму судового збору у розмірі 2 141,13 грн.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення по первісному позову грошової суми у розмірі 8684,19 грн інфляційних втрат - відмовити.
В задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Украгроресурс" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно-Тек" про стягнення 137 581,47 грн. - відмовити.
Повне рішення складено "13" вересня 2021 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга відповідно до ст. 256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Харківської області з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України.
Учасники справи можуть одержати інформацію по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/
Суддя І.П. Жигалкін