09 вересня 2021 року м. Чернівці
Справа № 2-4012/07
Провадження №22-ц/822/888/21
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Литвинюк І.М.
суддів: Лисак І.Н., Перепелюк І.Б.,
секретар - Скрипка С.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , на ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2007 року, головуючий у І-й інстанції - Мамчин П.І.,
У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та для забезпечення позову просив накласти арешт на рахунки та майно відповідача.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2007 року вжито заходи забезпечення позову, накладено арешт та заборонено у будь-який спосіб відчужувати будь-яке рухоме та нерухоме майно, що належить на праві власності ОСОБА_2 , зокрема: автомобілі «Daewoo Lanos», д.н.з. НОМЕР_1 ; «Subaru Outback», д.н.з. НОМЕР_2 ; квартиру АДРЕСА_1 ; квартиру АДРЕСА_2 ; нежитлове приміщення по АДРЕСА_3 ; майно приватного підприємства «Апі-Ланд», розташоване по АДРЕСА_4 , а також інше майно.
Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_5 подала апеляційну скаргу, в якій просить ухвалу суду скасувати в чистині накладання арешту та заборони у будь-який спосіб відчужувати майно, зокрема квартиру, що знаходиться за адресою АДРЕСА_5 .
Зазначає, що станом на момент постановлення оскаржуваної ухвали суду квартира за адресою: АДРЕСА_5 вибула з приватної власності ОСОБА_2 та перейшла у власність її покійного чоловіка відповідно до договору купівлі-продажу від 17 березня 2000 року.
На апеляційну скаргу відзив не надходив.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення апелянта, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази в їх сукупності, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги, дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних мотивів та передбачених законом підстав.
Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону судове рішення не відповідає, виходячи з наступного.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод «Право на ефективний засіб юридичного захисту» встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Одним із механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів до забезпечення позову.
У пункті 43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Шмалько проти України» зазначено, що право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а отже й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Частинами першою, другою статті 149 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Суд, обираючи вид забезпечення позову, у кожному випадку повинен обирати такий спосіб, який у найбільший мірі спрямований на забезпечення предмета спору.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 150 ЦПК України позов може забезпечуватися, зокрема, шляхом накладення арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.
Частиною третьою статті 150 ЦПК України встановлено, що заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 152 ЦПК України заява про забезпечення позову подається: одночасно з пред'явленням позову - до суду, до якого подається позовна заява, за правилами підсудності, встановленими цим Кодексом; після відкриття провадження у справі - до суду, у провадженні якого перебуває справа.
Згідно з роз'ясненнями п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд при розгляді заяви про забезпечення позову має пересвідчитись, що між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання можливого рішення про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог та відповідність виду забезпечення позову позовним вимогам. При цьому слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Пунктом 6 зазначеної постанови передбачено, що, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
З матеріалів справи вбачається, що між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено договір позики грошових коштів і в подальшому позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості та просив в рахунок забезпечення позову накласти арешт на рахунки та майно відповідача, подавши до суду як доказ довідку-список про належне ОСОБА_2 майно без жодного підтвердження належності переліченого майна відповідачу.
Як вбачається з доданих до апеляційної скарги документів, 17 березня 2000 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначений договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Чернівецького нотаріального округу Ткачук В.О. за реєстровим номером 1000. 24 квітня 2000 року Чернівецьким ОБТІ зареєстровано право власності за ОСОБА_7 , за реєстровим №6637 та записано в реєстрову книгу №83 стор. №307 (а.с. 189-193).
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 657/1211/19, постанова Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 554/2088/20).
Тобто станом на дату постановлення судом першої інстанції ухвали про накладення арешту, а саме на квартиру АДРЕСА_1 , вказаний об'єкт нерухомості не перебував у власності ОСОБА_2 .
З вищенаведеного вбачається, що на момент вирішення заяви про забезпечення позову вирішувались права та охоронювані законом інтереси особи, яка не є учасником цього судового процесу, що є недопустимим.
Згідно з п. 3 і п. 4 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись статтями 268, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд
Апеляційну ОСОБА_3 , в інтересах якої діє ОСОБА_4 , задовольнити.
Ухвалу Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 грудня 2007 року в частині накладення арешту на квартиру АДРЕСА_1 та заборони у будь-який спосіб відчужувати це нерухоме майно скасувати, у задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в цій частині відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Повна текст постанови складений 10 вересня 2021 року.
Головуючий І.М. Литвинюк
Судді: І.Н. Лисак
І.Б. Перепелюк