Справа № 346/1296/21
Провадження № 22-ц/4808/1229/21
Головуючий у 1 інстанції Махно Н. В.
Суддя-доповідач Фединяк
09 вересня 2021 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі колегії суддів:
головуючого Фединяка В.Д. ( суддя-доповідач)
суддів: Бойчук І.В., Девляшевського В.А.
секретаря Капущак С.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні скаргу ОСОБА_1 на дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Матієшин Наталії Дмитрівни, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 на ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 30 червня 2021 року, постановлену в складі судді Махно Н. В. у м. Коломия
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся в суд з скаргою на дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Матієшин Наталії Дмитрівни.
Скарга мотивована тим, що на виконанні у вказаному відділі ДВС знаходиться виконавче провадження № 46583793, відкрите на підставі виконавчого листа № 2-950 виданого Коломийським міськрайонним судом Івано-Франківської області 12.02.2015 року, про стягнення з нього на користь ОСОБА_3 аліментів на утримання неповнолітніх дітей в розмірі 1/2 частини його доходів щомісячно, починаючи з 31.03.2008 року до досягнення дітьми повноліття. Постановою від 18.02.2015 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання вказаного виконавчого листа. ОСОБА_1 стверджує, що йому стало відомо, що станом на 15 березня 2021 р., державним виконавцем у рамках даного виконавчого провадження здійснено розрахунок його заборгованості зі сплати аліментів без вирахування податків та зборів (податок на доходи фізичних осіб - 18%, військовий збір 1,5%) із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника, та вирахувано заборгованість в сумі 349 286,74 грн станом на 01.02.2021 року. Такі дії державного виконавця вважає такими що, суперечать нормам Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої Міністерством юстиції від 02 квітня 2012 р. № 512/5. Просить визнати дії старшого державного виконавця Івано-Франківського міського відділу ДВС Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції Матієшин Наталії Дмитрівни, щодо здійснення розрахунку заборгованості без вирахування податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника неправомірними та зобов'язати здійснити перерахунок заборгованості з вирахуванням податків та зборів із показників середньомісячної номінальної заробітної плати штатного працівника.
Ухвалою Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Івано-Франківського міського відділу Державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Івано-Франківськ) Матієшин Наталії Дмитрівни відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду представник ОСОБА_1 ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій ставиться питання про скасування оскаржуваної ухвали вказуючи на те, що дана ухвала є незаконною та невмотивованою, постановленою з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки викладені у мотивувальній частині ухвали судом першої інстанції не відповідають обставинам справи. Зокрема, скаржник вважає, що вказаний розрахунок не відповідає вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, зокрема, при складанні зазначених документів не враховано, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.Просить ухвалити нове рішення, яким задоволити скаргу ОСОБА_1 в повному обсязі.
Відзив на апеляційну скаргу у встановлений апеляційним судом строк не надходив.
Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Сторони у встановленому законом порядку повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, проте в судове засідання не з'явились, що відповідно ч.2 ст.372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи у їх відсутності.
Розгляд справи за відсутності сторін та учасників справи, щодо яких наявні відомості повідомлення про явку в суд не є порушенням статті 129 Конституції України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод про доступ до правосуддя.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи та перевіривши відповідно до ст. 367 ЦПК України наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги з таких підстав.
Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Постановляючи ухвалу про відмову у задоволенні скарги представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що згідно п. 4 розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих з інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості. Врахування при визначенні показника середньої заробітної плати в розрахунку на одного штатного працівника з вирахування податку на доходи фізичних осіб (18%) та військового збору (1,5%) планом Державної служби статистики України не передбачено.
Висновок суду відповідає вимогам закону і матеріалам справи.
Відповідно до частини першої статті 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Коломийського міськрайонного суду стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 на утримання неповнолітніх дітей : ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 аліменти в розмірі Ѕ частини суми доходу відповідача щомісячно, починаючи з 31 березня 2008 року. .
Постановою державного виконаця відділу державної виконавчої служби Коломийського міськрайонного управління юстиції від 18 лютого 2015 року ВП №46583793 відкрито виконавче провадження на виконання рішення суду (а.с.4)
Згідно з розрахунком старшого державного виконаця ОСОБА_8 Івано-Франківського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства Юстиції (м. Івано-Франківськ) станом на 01 лютого 2021 року існує заборгованість зі сплати аліментів за період із березня 2008 року до січня 2021 року в розмірі 349 286, 74 грн (а. с. 5- 9)
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 не надав доказ працевлаштування у період з березня 2008 року до січня 2021 року.
Звернувшись до суду зі скаргою, ОСОБА_1 вважав дії державного виконавця з розрахунку заборгованості за аліментами, виходячи із середньої заробітної плати непрацюючого платника без вирахування податків та зборів неправомірними та подав заяву про здійснення перерахунку заборгованості за аліментам з урахуванням податків та обов'язкових зборів.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 760/4569/18-ц (провадження № 61-45100сво18), відступаючи від висновку, викладеного у постанові від 07 травня 2018 року у справі № 640/537/14-ц (провадження № 61-15685св18) зробив висновок про те, що стаття 81 СК України та частина третя статті 181 СК України вказують на необхідність визначення розміру аліментів від частки доходу платника, а не його заробітку. Звуження ж змісту норм закону за допомогою положень підзаконних нормативно-правових актів є неприпустимим. При цьому Перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, до поняття «заробіток» включає також і виплати, які заробітною платою не є, зокрема доходи від підприємницької діяльності, кооперативів тощо, що свідчить про більш широке тлумачення змісту поняття «заробіток», ніж виплати, які виплачуються в межах трудових правовідносин. Крім того, відповідно до пункту 13 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, утримання аліментів провадиться із суми заробітку (доходу), що належить особі, яка сплачує аліменти, після утримання з цього заробітку (доходу) податків. Вживання терміну «дохід» у дужках після поняття «заробіток» може розумітися як визнання цих понять синонімами в контексті приписів цього Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів.
Разом з тим наведений висновок щодо переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів, стосується випадків, коли особа працює та отримує реальний заробіток як дохід, з якого й розраховується розмір аліментів або заборгованості.
Проте у цій справі спір виник з приводу розрахунку заборгованості за аліментами платника аліментів, який у період виникнення заборгованості за період із березня 2008 року до січня 2021 року боржник ОСОБА_1 не працював та реальних доходів (реального заробітку) не отримував.
Згідно з частиною другою статті 195 СК України заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Тобто у частині другій статті 195 ЦПК України чітко визначено: заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.
Поняття «середня заробітна плата для даної місцевості» є макроекономічним показником, який як і інші макроекономічні показники, збирається та складається Державною службою статистики України і використовується, у тому числі, при проведенні грошово-кредитної політики та аналізу фінансової стабільності. Макроекономічні показники розраховуються за допомогою системи національних рахунків як комплексу взаємопов'язаних балансових таблиць, показники яких призначені для визначення розміру доходу, споживання, накопичення і величини капітальних витрат. Середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник обчислюється як середнє арифметичне значення заробітних плат певної групи працівників (наприклад, по підприємству, по галузі, по регіону). Розраховується виходячи із фонду оплати праці працівників (включаючи оплату праці сумісників), премій, винагород за підсумками роботи за рік та одноразових заохочень.
Сам розмір середньої заробітної плати як макроекономічний показник, який використовується, у тому числі, і в разі застосування частини другої статті 195 СК України, обраховується органами статистики України на підставі Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713.
Інструкція містить основні методологічні положення щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників.
Інструкція не застосовується для визначення складових фонду оплати праці як бази (об'єкта) для нарахування внесків до фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, тобто для обрахування суми обов'язкових податків та зборів у разі отримання особами реального заробітку (доходу).
Стаття 6 Податкового кодексу України (далі - ПК України) визначає, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.
Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж до відповідного бюджету або на єдиний рахунок, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.
Відповідно до статті 22 ПК України об'єктом оподаткування можуть бути майно, товари, дохід (прибуток) або його частина, обороти з реалізації товарів (робіт, послуг), операції з постачання товарів (робіт, послуг) та інші об'єкти, визначені податковим законодавством, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника податкового обов'язку.
Отже, за змістом ПК України, об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є реальне майно та реальні дії з отримання доходів, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.
Проте середня заробітна плата для даної місцевості, із якої розраховуються аліменти у разі виникнення заборгованості в особи, яка не працювала, не належить до доходу (прибутку) або його частини, з наявністю яких податкове законодавство пов'язує виникнення у платника реального податкового обов'язку. Тобто середня заробітна плата для даної місцевості як макроекономічний показник не є реальною і не може бути об'єктом оподаткування.
ОСОБА_9 на те, що при визначення показника середньої заробітної плати в розрахунку на одного штатного працівника слід вираховувати податки на доходи фізичних осіб (18 %) та військового збору (1,5 %), не може бути взято до уваги при вирішенні спору, оскільки ці відомості стосуються методологічних положень щодо визначення показників оплати праці у формах державних статистичних спостережень з метою одержання об'єктивної статистичної інформації про розміри та структуру заробітної плати найманих працівників, мета яких і є встановити показник середньої заробітної плати, у тому числі для випадків застосування частини другої статті 195 СК України, але не для встановлення реальної заробітної плати, із якої мають розраховуватись податки та збори.
Також варто звернути увагу на те, що за змістом пункту 4 розділу ХVI Інструкції з організації примусового виконання рішень розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих з інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості. Тобто довідка про інформацію про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості є самостійним документом, який береться до уваги при розрахунку заборгованості.
З огляду на наведене колегія суддів вважає, що розрахунок заборгованості боржника ОСОБА_1 зроблений на підставі середньої заробітної плати працівника для відповідної місцевості в порядку частини другої статті 196 СК України та судом першої інстанції вірно враховано, що заборгованість не підлягає перерахунку.
Суд апеляційної інстанції відхиляє доводи апеляційної скарги, що розрахунок заборгованості не відповідає вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішень, зокрема, що ри складанні зазначених документів не враховано, що розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, оскільки ОСОБА_1 не доведено, що він працював та мав реальний заробіток, тому державний виконавець правомірно здійснив розрахунок виходячи із середньої заробітної плати для відповідної місцевості на час виникнення заборгованості.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, тому задоволенню не підлягають.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", N 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За змістом статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскаржуване рішення відповідає вимогам закону, ґрунтується на засадах верховенства права, принципах справедливості, добросовісності та розумності, підстави для його скасування відсутні.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційний суд не змінює судове рішення та не ухвалює нове, то в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Коломийського міськрайонного суду від 30 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законої сили з дня її підписання і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення.
Повний текст складено 10 вересня 2021 року.
Судді: В.Д.Фединяк
І.В.Бойчук
В.А.Девляшевський