Ухвала
09 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 754/4453/19
провадження № 61-11750ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та додаткову постанову цього суду від 03 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - П'ятнадцята київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину квартири та автомобіля, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і визнання права власності на 1/4 частину спадкового майна,
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просила: встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_3 однією сім'єю з 28 серпня 2007 року по 21 листопада 2008 року включно; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 вересня 2016 року, видане їй та ОСОБА_2 , про право на спадщину за законом по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31 березня 2008 року; визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 вересня 2016 року, видане їй та ОСОБА_2 , про право на спадщину за законом по 1/2 частині легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , який належав померлому ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 29 грудня 2011 року; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 ; в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 ; визнати за нею право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 ; визнати за нею право власності на 1/4 частину легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 ; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 .
Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2021 року позов задоволено. Встановлено факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю з 28 серпня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 включно. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 вересня 2016 року, видане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про право на спадщину за законом по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому на підставі договору купівлі-продажу квартири від 31 березня 2008 року за реєстрованим № 997 та реєстраційного посвідчення № НОМЕР_3 . Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 28 вересня 2016 року, видане ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про право на спадщину за законом по 1/2 частині легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , який належав померлому на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 від 29 грудня 2011 року. В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 . В порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/4 частину легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності на 1/4 частину легкового автомобіля марки «GELLI» моделі «СК 1.5», 2011 року випуску, шасі (кузов, рама) № НОМЕР_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 . Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року (повний текст якої складено 02 червня 2021 року) апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Сікача О. М. задоволено частково. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2021 року скасовано в частині задоволення позовних вимог про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 однією сім'єю з 28 серпня 2007 року по 21 листопада 2008 року без реєстрації шлюбу, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 вересня 2016 року, виданого ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , про право на спадщину за законом по 1/2 частині квартири АДРЕСА_1 та визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 і визнання за ОСОБА_2 права власності на 1/4 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 та постановлено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні вказаних позовних вимог. В іншій частині рішення місцевого суду залишено без змін. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 03 червня 2021 року рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2021 року скасовано в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 в порядку поділу спільного майна подружжя і ухвалено в цій частині нове судове рішення, яким відмовлено в задоволенні вказаної позовної вимоги.
07 липня 2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та додаткову постанову цього суду від 03 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просила скасувати оскаржувані судові рішення і залишити без змін рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2021 року.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та додаткової постанови цього суду від 03 червня 2021 року, касаційну скаргу залишено без руху та надано строк десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення недоліків, а саме - заявнику необхідно було подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга, і роз'яснено заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Згідно з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, за ідентифікатором поштового відділення 0306307193673, ОСОБА_1 отримала зазначену ухвалу 09 серпня 2021 року.
13 серпня 2021 року ОСОБА_1 подала засобами поштового зв'язку уточнену касаційну скаргу на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та додаткову постанову цього суду від 03 червня 2021 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і залишити без змін рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 січня 2021 року.
Касаційна скарга підлягає поверненню особі, яка її подала, з таких підстав.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов'язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц); пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Уточнена касаційна скарга ОСОБА_1 , як і первісна, не містить посилань на (підставу) підстави касаційного оскарження судових рішень, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 не виконала вимог ухвали Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху щодо подання уточненої касаційної скарги із зазначенням в ній передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Ухвалою Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху ОСОБА_1 було детально роз'яснено, в чому полягають недоліки її касаційної скарги, спосіб їх усунення, а також наслідки невиконання ухвали суду.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху та її повернення в разі неусунення недоліків), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Частинами п'ятою і шостою статті 393 ЦПК України передбачено, що питання про повернення касаційної скарги суд касаційної інстанції вирішує протягом двадцяти днів з дня надходження касаційної скарги або з дня закінчення строку на усунення недоліків. Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала.
Отримавши ухвалу Верховного Суду у складі судді Касаційного цивільного суду від 27 липня 2021 року про залишення касаційної скарги без руху, у відведений судом строк ОСОБА_1 не виконала вимог цієї ухвали, не подала до Верховного Суду уточненої касаційної скарги з наведеною (наведеними) в ній передбаченою (передбаченими) частиною другою статті 389 ЦПК України підставою (підставами), на якій (яких) подається касаційна скарга, з її (їх) обґрунтуванням, та не усунула недоліків касаційної скарги, що перешкоджає суду касаційної інстанції вирішити питання про відкриття касаційного провадження.
Тому касаційна скарга підлягає поверненню.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 жовтня 2020 року у справі № 127/18513/18 (провадження № 14-145цс20) вказала, що касаційний перегляд вважається екстраординарним з огляду на специфіку повноважень суду касаційної інстанції з точки зору обмеження виключно питаннями права та більшим ступенем формальності процедур. У ЦПК України визначено баланс між такими гарантіями права на справедливий судовий розгляд, як право на розгляд справи судом, встановленим законом (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), та принципом остаточності судових рішень res judicata, фактично закріплено перехід до моделі обмеженої касації, що реалізується за допомогою введення процесуальних фільтрів з метою підвищення ефективності касаційного провадження.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є «судом фактів».
Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини «с» статті 7 цих Рекомендацій скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).
Керуючись статтями 185, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 20 травня 2021 року та додаткову постанову цього суду від 03 червня 2021 року в справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - П'ятнадцята київська державна нотаріальна контора, про встановлення факту проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на 1/2 частину квартири та автомобіля, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом і визнання права власності на 1/4 частину спадкового майна вважати неподаною та повернути заявнику.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук