Ухвала
08 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 221/6875/19
провадження № 61-14833ск21
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Стрільчука В. А., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року в справі за позовом Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння,
У вересні 2019 року Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області звернулося до суду з указаним позовом, в якому, з урахуванням уточнених вимог, просило зобов'язати ОСОБА_1 повернути йому автомобіль марки ЗАЗ «Таврія», модель 110270, 2006 року випуску, синього кольору, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , який залишився після смерті ОСОБА_2 , в повному комплекті разом з двома комплектами ключів, сервісною книжкою та технічним паспортом.
Рішенням Волноваського районного суду Донецької області від 22 квітня 2021 року в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року (повний текст якої складено 26 липня 2021 року) апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області задоволено. Рішення Волноваського районного суду Донецької області від 22 квітня 2021 року скасовано і ухвалено нове рішення, яким позов задоволено. Зобов'язано ОСОБА_1 повернути Управлінню виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області автомобіль марки ЗАЗ «Таврія», модель 110270, 2006 року випуску, синього кольору реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 , який залишився після смерті його батька, в повному комплекті разом з двома комплектами ключів, сервісною книжкою та технічним паспортом. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Ухвалою Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року заяву ОСОБА_1 про виправлення описок задоволено. Виправлено описки в описовій та мотивувальній частинах постанови Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, правильно зазначено дату укладання договору відповідального зберігання автомобіля № ВБ/37- 16/НЮ та акта прийому-передачі автомобіля на відповідальне зберігання замість «28 листопада 2016 року» - «08 лютого 2016 року».
31 серпня 2021 року, тобто з пропуском встановленого законом строку на касаційне оскарження, ОСОБА_1 подав засобами поштового зв'язку касаційну скаргу на постанову Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, в якій просить скасувати оскаржуване судове рішення і залишити в силі рішення Волноваського районного суду Донецької області від 22 квітня 2021 року.
ОСОБА_1 заявив клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, посилаючись на те, що він отримав повний текст оскаржуваної постанови 31 липня 2021 року. 04 серпня 2021 року він звернувся до апеляційного суду із заявою про виправлення описок. Ухвалу Донецького апеляційного суду від 18 серпня 2021 року про виправлення описок він отримав 26 серпня 2021 року, що підтверджується поштовим конвертом Донецького апеляційного суду за ідентифікатором поштового відділення 5751510270848.
Клопотання підлягає задоволенню з таких підстав.
Відповідно до статті 390 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу.
Доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження постанови Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року, з огляду на незначний пропуск цього строку та дії заявника щодо виправлення описок в оскаржуваному судовому рішенні, дають підстави для висновку про необхідність задоволення клопотання і поновлення ОСОБА_1 строку на касаційне оскарження постанови Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року.
ОСОБА_1 також заявив клопотання про відстрочення йому сплати судового збору за подання касаційної скарги, посилаючись на те, що він є пенсіонером і пенсія, розмір якої з 26 серпня 2021 року становить 4 254,28 грн, є єдиним джерелом його доходу.
Клопотання не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з частиною першою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі.
Спеціальним законом, який визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору, є Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
ОСОБА_1 є відповідачем в цій справі.
Аналіз змісту статті 8 Закону України «Про судовий збір» дає підстави для висновку про те, що відповідачі у справі не є суб'єктами, на яких поширюється дія цієї правової норми, оскільки вона стосується лише позивачів.
Водночас відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Наведені ОСОБА_1 обставини не можуть бути підставою для відстрочення йому сплати судового збору, оскільки він не надав належних доказів на підтвердження того, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру його річного доходу, а його майновий стан на день звернення з касаційною скаргою перешкодив йому сплатити судовий збір у встановлених законодавством порядку і розмірі.
Надана заявником довідка про доходи № 0792 7470 3375 1787 за серпень 2021 року не є доказом його доходу за попередній календарний рік.
Підставою для відстрочення сплати судового збору може бути, наприклад, видана в установленому законом порядку довідка про доходи, про заробітну плату, пенсію (за попередній календарний рік), про склад сім'ї, про наявність на утриманні непрацездатних членів сім'ї, банківські документи про відсутність на рахунку коштів, довідка податкового органу про перелік розрахункових та інших рахунків тощо.
Наведення доводів, обґрунтування пов'язаних з цим обставин, які свідчать про неможливість або утруднення в здійсненні оплати судового збору, а також подання доказів на підтвердження того, що майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті судового збору у встановлених законодавством порядку, розмірі і строки, покладається на особу, яка подає скаргу.
Враховуючи встановлений законом обов'язок сплатити судовий збір та відсутність у ОСОБА_1 пільг щодо його сплати, можна зробити висновок про те, що належний баланс між інтересами держави у стягненні судового збору за розгляд справи та інтересами заявника стосовно можливості звернення до суду касаційної інстанції (за умови виконання вимог закону щодо оплати касаційної скарги судовим збором в повному обсязі) в цій справі дотримано.
Таким чином, ОСОБА_1 необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги до Верховного Суду.
Ставка судового збору, чинна на час подання касаційної скарги на рішення суду, встановлена підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» та визначена в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
Позовну заяву подано у вересні 2019 року ставка судового збору за подання до суду позовної заяви майнового характеру юридичною особою становила 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01 січня 2019 року - 1 921 грн) (підпункт 2 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір»).
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 176 ЦПК України ціна позову визначається: у позовах про визнання права власності на майно або його витребування - вартістю майна.
Касаційна скарга ОСОБА_1 та рішення судів попередніх інстанцій не містять відомостей про ціну позову (вартість спірного автомобіля ЗАЗ «Таврія»), тому неможливо встановити розмір судового збору, який підлягає сплаті за подання касаційної скарги.
Таким чином, заявнику необхідно подати до Верховного Суду інформацію про ціну позову (вартість спірного автомобіля ЗАЗ «Таврія») і надати докази на підтвердження цієї обставини.
Судовий збір за подання касаційної скарги повинен бути сплачений за ставкою 1,5 від відсотка ціни позову (вартості спірного автомобіля ЗАЗ «Таврія») х 200 %, але не менше 3 842 грн (1921 х 200 %).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду в розмірі не менше 3 842 грн має бути перерахований або внесений за реквізитами: ГУК у м. Києві/Печерс. р/н/22030102, код за ЄДРПОУ - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП), номер рахунку отримувача (стандарт IBAN) UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, найменування податку, збору, платежу - «Судовий збір (Верховний Суд, 055)».
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір». На підтвердження сплати судового збору необхідно надати Верховному Суду оригінал квитанції (платіжного доручення).
Крім того, касаційна скарга не може бути прийнята до розгляду та вирішення питання про відкриття касаційного провадження, оскільки в порушення пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України в касаційній скарзі не зазначено підстави (підстав), передбаченої (передбачених) статтею 389 ЦПК України, на якій (яких) подається касаційна скарга.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, третьої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо: 1) справу розглянуто і вирішено неповноважним складом суду; 2) в ухваленні судового рішення брав участь суддя, якому було заявлено відвід, і судом касаційної інстанції визнано підстави про відвід обґрунтованими, якщо касаційну скаргу обґрунтовано такою підставою; 3) судове рішення не підписано будь-яким із суддів або підписано не тими суддями, що зазначені в судовому рішенні; 4) судове рішення ухвалено суддями, які не входили до складу колегії, що розглянула справу; 5) справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою; 6) судове рішення ухвалено судом з порушенням правил інстанційної або територіальної юрисдикції; 8) суд прийняв рішення про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі. Підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.
Пунктом 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Системний аналіз наведених положень ЦПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, в касаційній скарзі має обов'язково наводитися обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у взаємозв'язку з посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу (підстави) для касаційного оскарження судового (судових) рішення (рішень).
Тобто, крім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити: пункт 1 - формулювання застосованого судом апеляційної інстанції висновку щодо застосування норми права, з яким не погоджується заявник, із зазначенням цієї норми права та змісту правовідносин, в яких ця норма права застосована, а також посилання на постанови Верховного Суду, в яких зроблено інший (який саме) висновок щодо застосування цієї ж норми права та в яких (подібних) правовідносинах, із зазначенням, в чому саме полягає невідповідність оскаржуваного судового рішення сформованій правозастосовчій практиці у подібних правовідносинах. При цьому суд звертає увагу заявника, що судовими рішеннями у подібних правовідносинах є такі рішення, в яких подібними є: предмети спору; підстави позову; зміст позовних вимог; встановлені судом обставини та однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 523/6003/14-ц, від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16, від 20 червня 2018 року у справі № 755/7957/16-ц, від 26 червня 2018року у справі № 2/1712/783/2011, від 26 червня 2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04 липня 2018 у справі № 522/2732/16-ц); пункт 2 - обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовним обґрунтуванням мотивів такого відступлення; пункт 3 - зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок її застосування з конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (такий правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19); пункт 4 - посилання на підстави, передбачені частинами першою, третьою статті 411 ЦПК України.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не містить наведених підстав касаційного оскарження судових рішень.
Частиною першою статті 400 ЦПК України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Виходячи з наведеного, заявнику необхідно подати до Верховного Суду уточнену касаційну скаргу, в якій вказати передбачену (передбачені) статтею 389 ЦПК України підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, а також навести належне обґрунтування цієї (цих) підстави (підстав) з урахуванням вищевикладених правових висновків Верховного Суду.
Відповідно до частини другої статті 393 ЦПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 392 цього Кодексу, застосовуються положення статті 185 цього Кодексу (залишення заяви без руху), про що суддею постановляється відповідна ухвала.
Отже, касаційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без руху з наданням можливості усунути вищевказані недоліки.
Керуючись статтями 136, 185, 389, 390, 392, 393 ЦПК України,
Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на касаційне оскарження задовольнити.
Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року.
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про відстрочення сплати судового збору.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Донецького апеляційного суду від 20 липня 2021 року залишити без руху та надати для усунення зазначених вище недоліків строк десять днів з дня вручення цієї ухвали.
У разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційна скарга вважатиметься неподаною і буде повернута заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя В. А. Стрільчук