ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
28.07.2021Справа № 927/109/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Стеренчук М.О., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Гончарівськ Пасс Сервіс" вул. Танкістів, буд. 9-А, смт. Гончарівське, Чернігівський район, Чернігівська область, 15558
до Чернігівської обласної державної адміністрації вул. Шевченка, 7, м. Чернігів, 14000
про стягнення 921431,12 грн.
Представники сторін:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Ковальова О.В. - самопредставництво.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Гончарівськ Пасс Сервіс" 02.02.2021 року звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовними вимогами до Чернігівської обласної державної адміністрації про стягнення 921431,12 грн. компенсації за перевезення пільгових категорій пасажирів.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем норм чинного законодавства України щодо здійснення компенсаційних виплат за пільговий проїзд окремих категорій громадян, перевезення яких здійснювалось позивачем на підставі Договору №191-05-17/270 від 23.06.2017 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, внаслідок чого у відповідача за період 2018 - 2020 роки утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 08.02.2021 року у справі № 927/109/21 на підставі ч. 5 ст. 30, п. 1 ч. 1 ст. 31 Господарського процесуального кодексу України дану позовну заяву передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.03.2021 року справу № 927/109/21 передано на розгляд судді Селівону А.М.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.03.2021 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 927/109/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 21.04.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року в задоволенні заяви відповідача про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції відмовлено.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 27.05.2021 року.
У судовому засіданні 27.05.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 927/109/21 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 08.07.2021 року.
В судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.07.2021 року судом протокольно оголошено перерву на стадії вступного слова на 28.07.2021 року.
Так, судом доведено до відома, що до початку судового засідання 21.04.2019 року від позивача через канцелярію суду 19.04.2021 року надійшла заява № 15/04 від 15.04.2021 року про долучення додаткових доказів щодо обставин вирішення питання про укладення додаткової угоди та докази понесених витрат на правову допомогу, разом з доказами направлення на адресу відповідача; 19.04.2021 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву № 05-07/3014 від 15.04.2021 року разом з доказами направлення на адресу позивача, в якому відповідач заперечує проти позовних вимог, посилаючись на те, що спірний Договір не містить обов'язку відповідача щодо відшкодування перевізнику вартості перевезення пільгових категорій населення, жодного замовлення за спірний період між сторонами укладено не було. Відповідач вказує, що у нього відсутні бюджетні зобов'язання щодо здійснення компенсаційних виплат за пільгові перевезення, а також бюджетні асигнування на здійснення компенсаційних виплат за здійснення пільгових перевезень громадян. Також відповідачем заявлено клопотання про застосування строку позовної давності до вимог позивача про стягнення компенсації за пільгові превезення за період за січень 2018 року. Подані документи долучено судом до матеріалів справи.
У судовому засіданні 21.04.2021 року уповноваженим представником позивача подано для долучення до матеріалів справи відповідь на відзив на позовну заяву № 20/04 від 19.04.2021 року разом з доказами направлення на адресу відповідача, в якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зазначає, що відповідач не вжив заходів для вирішення питання компенсації виплат за пільгові перевезення.
Також до початку судового засідання 27.05.2021 року від відповідача надійшли пояснення № 05-07/3203 від 21.04.2021 щодо пояснень позивача про укладення додаткової угоди разом з доказами направлення на адресу позивача; 29.04.2021 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив № 05-07/331 від 26.04.2021 року разом з доказами направлення на адресу позивача, в яких відповідач зазначає, зокрема, про відсутність у Чернігівської ОДА повноважень на укладення додаткової угоди щодо компенсації пільгових перевезень, оскільки м. Чернігів включено до складу Чернігівського району Чернігівської області; 27.05.2021 року від позивача засобами електронного зв'язку надійшла заява б/н від 27.05.2021 року про здійснення розгляду справи 27.05.2021 року за відсутності його представника та призначення розгляду справи по суті. Подані заяви та клопотання долучено судом до матеріалів справи.
Будь - яких інших заяв та клопотань процесуального характеру, окрім наявних в матеріалах справи, від сторін на час розгляду справи по суті в судовому засіданні 28.07.2021 року до суду не надходило.
В судове засідання з розгляду справи по суті 08.07.2021 року з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача.
В судове засідання з розгляду справи по суті 28.07.2021 року з'явився уповноважений представник відповідача, уповноважений представник позивача не з'явився.
Про дату, час і місце судового засідання з розгляду справи по суті позивач повідомлений належним чином, що підтверджується наявною в матеріалах справи розпискою про оголошення перерви б/н від 08.07.2021 року.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
За приписами ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно з ч. 3 статті 202 ГПК України суд розглядає справу за відсутності учасника справи або його представника, якщо їх було належним чином повідомлено про судове засідання, у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки позивач не скористався наданими йому процесуальними правами, зокрема, представник ТОВ «Гончарівськ Пасс Сервіс» не прибув в судове засідання з розгляду справи по суті 28.07.2021 року, за відсутності клопотань про відкладення судового засідання, суд здійснював розгляд справи 28.07.2021 року виключно за наявними матеріалами за відсутності представника позивача.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 08.07.2021 року уповноважений представник позивача надав усні пояснення та відповіді на запитання суду, позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.
У судових засіданнях з розгляду справи по суті 08.07.2021 року та 28.07.2021 року представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив відмовити в задоволенні позову повністю.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 28.07.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноважених представників сторін, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відносини з перевезення пасажирів регулюються спеціальним щодо даного виду правовідносин законом України «Про автомобільний транспорт», згідно статті 1 якого визначено, що міжміський автобусний маршрут - автобусний маршрут, який з'єднує населені пункти і протяжність якого перевищує 50 км.
Відповідно до ст. 7 вказаного Закону забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на приміських і міжміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі території Автономної Республіки Крим чи області (внутрішньообласні маршрути), - на Раду міністрів Автономної Республіки Крим або обласні державні адміністрації.
Визначення автомобільного перевізника на автобусному маршруті загального користування здійснюється виключно на конкурсних засадах (ст. 43 Закону України «Про автомобільний транспорт»).
Згідно ст. 44 зазначеного Закону організація проведення конкурсу та визначення умов перевезень покладаються на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування.
Як встановлено судом за матеріалами справи, відповідно до рішення Конкурсного комітету з підготовки та проведення конкурсу на автобусних маршрутах загального користування, які не виходять за межі області (внутрішньообласні маршрути), обласної державної адміністрації, оформленого протоколом № 270 від 25 травня 2017 року та введеного в дію розпорядженням голови обласної державної адміністрації від 09 червня 2017 року № 266 «Про введення в дію рішень конкурсного комітету», 23 червня 2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гончарівськ Пасс Сервіс» (позивач у справі, перевізник за договором) та Чернігівською обласною державною адміністрацією (відповідач у справі, організатор за договором) укладено Договір № 191-05-17/270 на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування (далі - Договір), предметом якого є організація перевезень пасажирів на автобусному(их) маршруті(ах) загального користування, рейсі(ах) Гончарівське - Чернігів (рейси 965к/966к, 967к/9б8к, 969к/970к, 1023к/1024к, 1025к/1026к, 1027к/1028к, 1029к/1030к. 1031к/1032к, 2443к/2444к, 2419к/2420к).
Розділами ІІ-VI Договору сторони узгодили обов'язки та права сторін, їх відповідальність, інші умови, термін дії договору тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно з пунктом 6.1 Договору термін дії договору встановлюється з 02 серпня 2017 року до 01 серпня 2022 року.
Вказаний договір підписаний представниками організатора та перевізника та скріплений печатками сторін.
Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором перевезення, який підпадає під правове регулювання норм глави 64 Цивільного кодексу України.
Згідно ст. 908 Цивільного кодексу України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно ч.1 ст. 910 Цивільного кодексу України за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а в разі здавання багажу - також доставити багаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання багажу, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд, а у разі здавання багажу - також за його провезення.
У відповідності до ст. 915 Цивільного Кодексу України перевезення, що здійснюється юридичною особою, є перевезенням транспортом загального користування, якщо із закону, інших нормативно - правових актів або ліцензії, виданої цій організації, випливає, що вона має здійснювати перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти за зверненням будь-якої особи. Договір перевезення транспортом загального користування є публічним договором.
Відповідно до пунктів 2.13, 2.14 Договору перевізник зобов'язаний здійснювати збір виручки відповідно до встановлених тарифів, використовуючи проїзні квитки затвердженої форми. Виконувати пільгові перевезення пасажирів згідно з діючими положеннями законодавчих актів України.
Згідно п. 2.15 Договору перевізник зобов'язаний виконувати затверджений замовником розклад руху автобусів з регулярністю не нижче 96 відсотків на приміських, 97 відсотків - міжміській маршрутах та вести облік виконаних рейсів.
В свою чергу умовами п.п. 2.1-2.4 Договору до обов'язків організатора віднесено затвердження паспорту маршруту (в разі необхідності) та розкладу руху; розгляд звернень, пропозицій, зауважень перевізника щодо організації перевезень пасажирів та виконання умов договору; контроль за виконанням перевізником умов договору; організація проведення контролю за дотриманням перевізником законодавчих та нормативно-правових актів, що діють у сфері пасажирських автоперевезень.
Відповідно до п. 5.4 Договору компенсація виплат перевізнику внаслідок перевезення пасажирів пільгових категорій та регулювання тарифі здійснюється у розмірі та відповідно до механізму, визначеному діючими нормативно - правовими актами в межах бюджетних призначень.
Поряд із цим як свідчать матеріали справи, позивач здійснює перевезення пасажирів відповідно до умов Договору про надання послуг автостанціями ПАТ «ЧОПАС 17499» перевізникові № 38 від 17.06.2018 року, укладеним між позивачем як перевізником та Публічним акціонерним товариством «Чернігівське обласне підприємство автобусних стацій 17499» (підприємство за договором), за умовами п. 1.1 якого підприємство за дорученням перевізника, за винагороду, надає йому на території своїх автостанцій комплекс обов'язкових послуг, пов'язаних організацією і здійсненням процесу прийняття та відправлення пасажирів автобусами перевізника, продажем проїзних квитків, диспетчерським управлінням, організацією прибуття і відправлення автобусів, інформуванням водіїв щодо умов дорожнього руху, а також інші послуги відповідно до вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» і Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту", затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 18 лютого 1997 року №176.
Згідно п. 1.2 вказаного Договору підприємство надає перевізникові послуги з обслуговувань перевезень пасажирів автобусами за маршрутами відповідно укладених договорів із організатором перевезень та затверджених розкладів руху (додаток №1).
Так, відповідно до наведених умов Договору ТОВ «Гончарівськ Пасс Сервіс» та ПАТ «Чернігівське ОПАС 17499» було погоджено розклад руху автобусів на період з 24.09.2019 року до 01.08.2022 року Гончарівське - Чернігів (рейси 965к/966к, 967к/9б8к, 969к/970к, 1023к/1024к, 1025к/1026к, 1027к/1028к, 1029к/1030к. 1031к/1032к, 2443к/2444к, 2419к/2420к), та затверджено Чернігівською обласною державною адміністрацією 23.09.2019 року.
Окрім цього позивачем та ПАТ «ЧОПАС 17499» було затверджено тарифи на проїзд пасажирів і перевезення багажу в автобусах приміського маршруту «Чернігів-Гончарівське», які вводились в дію з 27.09.2019 року.
Відповідно до п.п. 2.1.4 - 2.1.6 зазначеного Договору підприємство зобов'язується здійснювати для перевізника попередній та поточний продаж квитків на проїзд та перевезення багажу; здійснювати диспетчерське управління та організацію прибуття-відправлення автобусів перевізника в рейс згідно затвердженого розкладу у відповідності з технологічним процесом роботи автостанцій; перераховувати одержані кошти від продажу квитків за проїзд на автобусі та за перевезення багажу перевізникові не пізніше семи робочих днів з дня відправлення відповідного рейсу, остаточний розрахунок не пізніше 15 числа місяця наступного за звітним, за вирахуванням коштів за обов'язкові послуги підприємства.
Як зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, згідно з наданою ПАТ «ЧОПАС 17499» інформацією на рейси маршруту Чернігів - Гончарівськ, що обслуговувались ТОВ «Гончарівськ Пасс Сервіс» на протязі 2018 року продано 8719 квитків пільговим категорія пасажирів на суму 212619,03 грн., за 2019 рік - 13401 квиток на суму 519784,94 грн., за 2020 рік - 4392 квитків на суму 189027,15 грн., всього на суму 921 431,12 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями листів ПАТ «ЧОПАС 17499» № 625 від 17.12.2019 року, № 14 від 13.01.2020 року та № 12 від 14.01.2021 року.
Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Частиною 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно ч.1, 2 ст. 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог цього Кодексу, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Як встановлено судом, посилаючись на наявність права на компенсацію пільгових перевезень пасажирів за період 2017-2020 роки згідно ч. 2 ст. 29 Закону України «Про автомобільний транспорт», а також ст. 31, 37 Закону України «Про автомобільний транспорт» щодо встановлення в договорі про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування виду, розмірів та механізму компенсації витрат перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів, позивач звернувся до відповідача з претензією № 14 від 23.04.2020 року щодо перерахування на його рахунок коштів компенсації за перевезення пільгових категорій громадян на автобусних маршрутах загального користування рейсами Гончарівськ - Чернігів - Гончарівськ за 2017 - 2019 роки в сумі 909 060,00 грн., факт надсилання якої на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чека від 23.04.2020 року, опису вкладення від 23.04.2020 року та накладної № 1400605475526 від 23.04.2020 року.
У відповідь на претензію Чернігівська обласна державна адміністрація листом № 01-01-18/29446 від 06.05.2020 року, копія якого наявна в матеріалах справи, повідомила позивача про відсутність обов'язку з компенсації автомобільному перевізнику витрат на перевезення пільгової категорії населення, оскільки умовами укладеного між сторонами Договору не передбачено такого обов'язку Чернігівської обласної державної адміністрації, а також не визначено розміру компенсації витрат, механізму відшкодування чи обсягів пільгових перевезень, а також не було укладеного жодного замовлення щодо здійснення пільгових перевезень на вказаному автобусному маршруті.
Також Департаментом соціального захисту населення Чернігівської облдержадміністрації листом № 01-24/3835 за результатами розгляду претензії № 15 від 23.04.2020 року повідомлено позивача, що Департамент не є стороною укладеного між ТОВ «Гончарівськ Пасс Сервіс» та Чернігівською ОДА Договору № 191-05-17/70 від 23.06.2017 року про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, а отже не несе відповідальності за зобов'язаннями за таким договором.
Таким чином, як зазначено позивачем в позовній заяві, з урахуванням викладених обставин, вважаючи, що на підставі частини 2 статті 29 Закону України "Про автомобільний транспорт" у Товариства з обмеженою відповідальністю «Гончарівськ Пасс Сервіс» виникло право на компенсацію витрат автобусного перевізника за перевезення пільгових категорій громадян, а також посилаючись на п. 5.4 Договору № 191-05-17/270 на перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 23.06.2017 року, оскільки відповідачем не було виконано свої зобов'язання з компенсації за перевезення пільгових категорій громадян в сумі 921 431,12 грн. за рахунок бюджетних коштів, в результаті чого у останнього станом на час звернення до суду утворилась заборгованість перед позивачем у зазначеному розмірі, останній звернувся з даним позовом до суду та просив стягнути відповідну компенсацію з відповідача за рахунок асигнувань Державного бюджету.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору №191-05-17/270 від 23.06.2017 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
Враховуючи, що обставини даного спору виникли з договору, згідно якого здійснювалось перевезення пільгових категорій громадян автобусами загального користування, суд зазначає, що на спірні правовідносини сторін поширюються положення Закону України «Про автомобільний транспорт», Закону України «Про державний бюджет України», Бюджетний кодекс України та інші нормативно-правові акти, прийняті на їх виконання», які з урахуванням предмету спору, є спеціальними нормативними актами.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт", який згідно зі статтею 3 останнього регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про автомобільний транспорт" послуга з перевезення пасажирів чи вантажів - перевезення пасажирів чи вантажів транспортними засобами на договірних умовах із замовником послуги за плату; регулярні пасажирські перевезення - перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування за умовами, визначеними паспортом маршруту, затвердженим в установленому порядку органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування або уповноваженими органами Договірних Сторін у разі міжнародних перевезень.
Статтею 7 Закону України "Про автомобільний транспорт" передбачено, що забезпечення організації пасажирських перевезень на міжміських і приміських автобусних маршрутах загального користування, що виходять за межі території області (міжобласні маршрути), - на центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.
Згідно статті 29 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено, що автомобільним перевізником та автомобільним самозайнятим перевізником, які здійснюють перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкти господарювання, які відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надають послуги за договором перевезення пасажирів транспортним засобом, що використовується ними на законних підставах.
Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані надати перевізникам, які здійснюють пільгові перевезення пасажирів та перевезення пасажирів за регульованими тарифами, компенсацію відповідно до закону.
Статтею 31 Закону України "Про автомобільний транспорт" визначено, що відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування міських, приміських та міжміських, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються договором про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування, які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника, зобов'язання органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо облаштування маршруту, підтримки проїзної частини автомобільної дороги та під'їзних шляхів у належному стані (тільки для міських автобусних маршрутів), розмір компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових пасажирів та регулювання тарифів, механізм їх виплати. У договір можуть бути включені інші питання за згодою сторін.
Відповідно до частини 3 статті 35 Закону України "Про автомобільний транспорт" перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.
При цьому як визначено частиною 2 статті 11 Закону України «Про автомобільний транспорт», що соціально значущими послугами автомобільного транспорту є послуги з перевезення пасажирів автобусними маршрутами загального користування за визначеними уповноваженими органами тарифами та на пільгових умовах відповідно до законодавства.
Статтею 37 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що пільгові перевезення пасажирів, які відповідно до законодавства користуються такими правами, забезпечують автомобільні перевізники, які здійснюють перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування.
Автомобільному перевізнику, який здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування, забороняється відмовлятися від пільгового перевезення, крім випадків, передбачених законом.
Безпідставна відмова від пільгового перевезення тягне за собою відповідальність згідно із законом.
Види та обсяги пільгових перевезень установлюються замовленням, у якому визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, які здійснюють перевезення пасажирів на маршрутах загального користування, збитків від цих перевезень.
Договір про організацію перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування міському, приміському та міжміському, які не виходять за межі території області (внутрішньообласні маршрути), укладається між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування та автомобільним перевізником і вважається укладеним з моменту його підписання сторонами (частина 1 статті 42 Закону України "Про автомобільний транспорт").
В свою чергу суд зазначає, що цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. Одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору, який закріплений статтями 3 та 627 Цивільного кодексу України. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.
Сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд (ст. 6 Цивільного кодексу України).
Згідно ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Наразі, як встановлено судом та сторонами не заперечувалось, між останніми було укладено Договір №191-05-17/270 про організацію перевезень пасажирів на автобусному маршруті загального користування від 23.06.2017 року, який є підставою виникнення цивільних прав і обов'язків його сторін - Чернігівської обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю «Гончарівськ Пасс Сервіс».
Проте, як встановлено судом, вказаним Договором не передбачено обов'язку Чернігівської обласної державної адміністрації компенсувати автомобільному перевізнику витрати на провезення пільгової категорії населення, розміру компенсації витрат та механізму такого відшкодування, не визначено обсягів пільгових перевезень.
В свою чергу загальне зазначення в п. 5.4 такого Договору про здійснення компенсації витрат перевізнику внаслідок перевезення пасажирів пільгових категорій у розмірі та відповідно до механізму, визначеному діючими нормативно - правовими актами не може бути розцінене судом як встановлення таких розміру і механізму компенсації.
При цьому доказів укладення між позивачем та відповідачем протягом дії спірного Договору замовлень пільгових перевезень на автобусному маршруті загального користування сполученням Гончарівське - Чернігів (рейси 965к/966к, 967к/9б8к, 969к/970к, 1023к/1024к, 1025к/1026к, 1027к/1028к, 1029к/1030к. 1031к/1032к, 2443к/2444к, 2419к/2420к), якими, в тому числі, визначається порядок компенсації автомобільним перевізникам, збитків від цих перевезень, матеріали справи не містять та сторонами суду не надано.
Окремо суд звертає увагу, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 240 від 25.03.2015 року «Про внесення змін у додаток до постанови Кабінету Міністрів України від 25 грудня 1996 року № 1548 «Про встановлення повноважень органів виконавчої влади та виконавчих органів міських рад щодо регулювання цін (тарифів)», з повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських державних адміністрацій виключено повноваження щодо регулювання (встановлення) тарифів на перевезення пасажирів і багажу автобусами, які працюють у звичайному режимі руху, в приміському та міжміському внутрішньообласному сполученні.
Щодо посилання позивача в якості додаткового обґрунтування своїх позовних вимог на факт звернення до Чернігівської обласної державної адміністрації листом № 16/11 від 16.11.2020 року та листом № 27/01 від 27.01.2021 року з пропозицією про укладення додаткової угоди до Договору про встановлення порядку компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та механізм їх виплати, у відповідь на які відповідач листом № 04-09/480 від 02.03.2021 року повідомив позивача про відсутність видатків на вказані цілі в обласному бюджеті, суд зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України обласна державна адміністрація як орган державної влади зобов'язана діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до постанови Верховної Ради України від 17.07.2020 року № 807-ХІ «Про утворення та ліквідацію районів», яка набрала законної сили 19.07.2020 року, місто Чернігів включено до складу Чернігівського району Чернігівської області.
Відповідно до ст. 7 Закону України «Про автомобільний транспорт» забезпечення організації пасажирських перевезень покладається на приміських автобусних маршрутах загального користування, що не виходять за межі району, - на районні державні адміністрації.
Згідно п. 4 Порядку проведення конкурсу з перевезення пасажирів на автобусному маршруті загального користування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року № 1081 організатором перевезень на автобусному маршруті загального користування є районна держадміністрація - на автобусному маршруті, що не виходить за межі території району (внутрішньорайонний маршрут).
Тобто на даний час повноваження організатора перевезень на автобусних маршрутах загального користування в межах Чернігівського району належать Чернігівській районній державній адміністрації.
Окремо суд наголошує, виходячи зі змісту надісланих на адресу Чернігівської ОДА пропозиції про укладення додаткової угоди до Договору та змісту самої додаткової угоди, що факт наявності у позивача намірів щодо внесення змін до укладеного між сторонами Договору в частині встановлення порядку компенсації витрат автомобільного перевізника внаслідок перевезення пільгових категорій пасажирів та механізму їх виплати опосередковано свідчить про усвідомлення товариством обставин відсутності узгодженого сторонами порядку, обсягу та механізму компенсації Чернігівською ОДА як організатором перевезень витрат на пільгові перевезення пасажирів.
З урахуванням вищевикладеного та виходячи із фактичних обставин справи, враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 19.03.18. у справі № 903/300/18, оскільки спірний укладений між сторонами Договір містить виключно загальні посилання на компенсацію витрат внаслідок перевезення пільгових категорій громадян згідно чинного законодавства, за відсутності визначених розміру компенсації витрат автомобільного перевізника за перевезення та механізму компенсації на виконання статті 31 Закону України "Про автомобільний транспорт", за висновками суду правові підстави для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача такої компенсації в сумі 921 431,12 грн. відсутні.
Щодо викладеного у відзиві на позовну заяву клопотання відповідача про застосування строків позовної давності до позовних вимог ТОВ «Гончарівськ Пасс Сервіс» в частині компенсації за січень 2018 року та відмову в їх задоволенні у зв'язку зі спливом позовної давності згідно ст. 267 ЦК України суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу(ст. 256 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Згідно статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (п. 1), за зобов'язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.(п. 5).
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" (далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
З огляду на зазначене, зважаючи на вищевикладені висновки суду щодо наявності самостійних підстав для відмови в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Гончарівськ Пасс Сервіс , підстави для застосування строку позовної давності до вимог за період січень 2018 року та розгляду відповідного клопотання відповідача відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
Поряд із цим суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позову в повному обсязі.
Згідно ч. 2 ст.123 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються судом на позивача.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. В задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 08 вересня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон