справа № 369/16694/20 головуючий у суді І інстанції Янченко А.В.
провадження № 22-ц/824/10484/2021 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Фінагеєв В.О.
Іменем України
03 вересня 2021 року м. Київ
Київський апеляційний суд
у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Фінагеєва В.О. (суддя-доповідач), Кашперської Т.Ц., Яворського М.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою представником ОСОБА_2 , на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної казначейської служби у місті Києві, Головного управління Національної поліції у місті Києві про стягнення майнової та моральної шкоди, -
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом та просила стягнути на її користь з держави Україна в рахунок відшкодування майнової шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю посадової особи Головного управління Національної поліції в місті Києві, 18 999 грн. шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Головне управління Державної казначейської служби у м. Києві та 10 000 грн. в рахунок відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями та бездіяльністю посадової особи Головного управління Національної поліції в місті Києві.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Головним управлінням Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020100000000072 за фактом вчинення невстановленими особами на території міста Києва кримінальних правопорушень, пов'язаних з примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, зокрема, виплати заявниками неіснуючих боргів або сплати завищених відсотків по кредиту із погрозою застосування насильства. 24 вересня 2020 року в рамках зазначеного кримінального провадження Головним управлінням Національної поліції у місті Києві проведено обшук за місцем роботи позивача в офісі ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі»: м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 36Д та за результатами обшуку службовими особами було вилучено майно позивача, що належить їй на праві власності, а саме ноутбук марки Asus sin PV500CAX00060, що постійно використовується позивачем, як у повсякденному житті, так і під час виконання трудових обов'язків, тобто, є знаряддям професійної та трудової діяльності. 25 вересня 2020 року до Шевченківського районного суду міста Києва звернувся прокурор відділу Київської міської прокуратури Беба Є.Г. з клопотанням про арешт майна, вилученого 24 вересня 2020 року в ході обшуку. 05 жовтня 2020 року справу призначено до розгляду в судовому засіданні слідчим суддею Трубніковим А.В. 05 жовтня 2020 року клопотання прокурора не було розглянуто по суті та засідання було перенесено на іншу дату. Представником ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» на адресу суду було направлено скаргу на бездіяльність старшого слідчого СВ ГУНП в місті Києві, яка полягає у неповерненні майна (в тому числі, й майна позивача), вилученого під час проведення обшуку 24 вересня 2020 року в офісному приміщенні за адресою: м. Київ, вул. Є. Коновальця, 36 Д. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі № 761/30924/20 від 02 листопада 2020 року скаргу задоволено та зобов'язано уповноважену особу, в провадженні якої знаходяться матеріали кримінального провадження №12020100000000072 від 05 лютого 2020 року, повернути ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» все вилучене 24 вересня 2020 року в ході проведення обшуку майно (в тому числі, належне позивачу). Однак, на день звернення з даною позовною заявою ухвала слідчого судді Шевченківського районного суду міста Києва відповідачем не виконана.
Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду першої інстанції через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що судом не тільки не правильно встановлені обставини справи та помилково оцінено доводи позивача щодо протиправності дій Головного управління Національної поліції в місті Києві, які мають значення для справи, а й взагалі не надано жодної оцінки наступним рішенням суду (наявні в матеріалах справи), які безпосередньо підтверджують факт протиправності дій Головного управління Національної поліції в місті Києві. Очевидною є наявність причинного зв'язку між неправомірними діями та бездіяльністю органу досудового розслідування і заподіянням позивачу майнової шкоди, у зв'язку з неможливістю нею використовувати та розпоряджатися власним майном - комп'ютерною технікою, як основним знаряддям здійснення професійної діяльності. З урахуванням заяви самої ОСОБА_1 , протоколу обшуку, довідки ТОВ «ФК «Гелексі» підтверджується власність позивача на ноутбук. До подання позовної заяви вилучене у ОСОБА_1 майно залишалося незаконно утриманим органом досудового розслідування. Моральна шкода завдана самим фактом незаконного вилучення необхідного для нормального існування сучасної людини майна та тривалим незаконним його утриманням.
У відзиві на апеляційну скаргу Головне управління Державної казначейської служби у місті Києві вказує на те, що рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Судом не встановлено факту вчинення посадовими особами Головного управління Національної поліції у місті Києві таких дій, які б давали правові підстави для задоволення позову. Позивачем не доведено причинно-правовий зв'язок між діями відповідачів та шкодою, на яку посилається позивач. Факт наявності ухвали суду від 02 листопада 2020 року у справі № 761/30924/20 не свідчить про незаконність обшуку та вилучення речей і предметів. Дії суб'єкта владних повноважень протиправними визнані не були. Суд правомірно поставив під сумнів належність ноутбука саме позивачу. Розписка про отримання ноутбука не може вважатися доказом права власності. Позивачем також не надано доказів заподіяння їй моральної шкоди за вказаних у позовній заяві обставин. Позивач не надала документального підтвердження суми витрат на правову допомогу та фактично не обґрунтувала суму таких витрат.
У відзиві на позовну заяву Головне управління Національної поліції у місті Києві зазначає, що на даний час тривають слідчі дії по кримінальному провадженню, остаточне рішення по якому не прийнято. Позивачем не доведено такого елементу складу правопорушення як неправомірність поведінки органів досудового розслідування під час здійснення досудового розслідування кримінального провадження. Речі, вилучені під час обшуку, повернуті позивачу під розписку.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи вищезазначене, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судом встановлено, що Головним управлінням Національної поліції у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020100000000072 за фактом вчинення невстановленими особами на території міста Києва кримінальних правопорушень, пов'язаних з примушуванням до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов'язань, зокрема, виплати заявниками неіснуючих боргів або сплати завищених відсотків по кредиту із погрозою застосування насильства.
24 вересня 2020 року в рамках зазначеного кримінального провадження Головним управлінням Національної поліції в місті Києві було проведено обшук в офісі ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» за адресою: м. Київ, вул. Є. Коновальця, 36Д.
За результатами обшуку службовими особами Головного управління Національної поліції в місті Києві було вилучено ноутбук марки Asus sin PV500CAX00060 (а.с.9).
25 вересня 2020 року до Шевченківського районного суду міста Києва звернувся прокурор відділу Київської міської прокуратури Беба Є.Г. з клопотанням про арешт майна, вилученого 24 вересня 2020 року в ході обшуку, яке надійшло до суду 28 вересня 2020 року, після чого 05 жовтня 2020 року призначено до розгляду в судовому засіданні, справа № 761/30645/20 - слідчим суддею Шевченківського районного суду міста Києва Трубніковим А.В.
05 жовтня 2020 року клопотання прокурора не було розглянуто по суті та засідання було перенесено на іншу дату.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва у справі №761/30924/20 від 02 листопада 2020 року задоволено скаргу ТОВ «ФК Гелексі» на бездіяльність старшого слідчого СВ ГУНП в місті Києві та зобов'язано уповноважену особу, в провадженні якої знаходяться матеріали кримінального провадження № 12020100000000072 від 05 лютого 2020 року, повернути ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» все вилучене 24 вересня 2020 року в ході проведення обшуку майно (а.с.16).
26 березня 2021 року адвокат Осьмуха О.С., який діяв як в інтересах ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі», так і в інтересах ОСОБА_1 отримав від органу досудового розслідування ноутбук Asus sin PV500C, про що свідчить наявна в матеріалах справи фотокопія розписки (а.с.129, 132).
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги є необґрунтованими.
Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені частиною першою статті 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органами державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 ЦК України).
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов'язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов'язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов'язковими для доказування у спорах про стягнення збитків.
Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.
Подібний висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
За загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Одним із самих найважливіших питань, які підлягають встановленню судом при вирішенні зазначеної категорії справ, є доведеність особою заподіяння їй моральної шкоди, внаслідок протиправних дій, оскільки не будь-які неправомірні дії і не будь-які моральні страждання, як-то тимчасові хвилювання, образи, чи незручності, можуть бути підтвердженням такої шкоди.
Дії (бездіяльність) Головного управління Національної поліції у місті Києві, з якими позивач пов'язує заподіяння їй моральної шкоди, є предметом доказування та, відповідно, встановлення у цій справі, оскільки відсутність такого елементу делікту свідчить про відсутність інших складових цієї правової конструкції та відсутність самого заподіяння шкоди як юридичного факту, внаслідок якого виникають цивільні права та обов'язки.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 вказує на те, що внаслідок неправомірних дій та бездіяльності Головного управління Національної поліції в місті Києві під час здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні №12020100000000072 їй завдано матеріальну та моральну шкоду. Під час обшуку за місцем роботи позивача в офісі ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі»: м. Київ, вул. Є. Коновальця, буд. 36Д службовими особами відповідача було вилучено належний позивачу на праві власності ноутбук марки Asus sin PV500CAX00060.
З матеріалів справи вбачається, що обшук було проведено у ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі». Разом з тим, вказуючи на те, що обшук було проведено за робочим місцем позивача, ОСОБА_1 не надано доказів того, що вона перебувала у трудових відносинах з зазначеною юридичною особою. Позивач також не надала доказів, що підтверджують її право власності на ноутбук. Заява ОСОБА_1 , протокол обшуку та довідка ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі», на які посилається позивач, безумовно не свідчать про те, що ноутбук належить саме позивачу. У довідці від 20 січня 2021 року, на яку посилається позивач, зазначено лише те, що частина вилученої техніки, до числа якої увійшов також ноутбук Asus sin PV500CAX00060, ніколи не була на балансі підприємства та належить працівникам. Кому саме належить зазначений ноутбук у довідці не зазначено.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач серед іншого посилається на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року у справі №761/30924/20, якою зобов'язано уповноважену особу, в провадженні якої знаходяться матеріали кримінального провадження № 12020100000000072 від 05 лютого 2020 року, повернути ТОВ «Фінансова компанія «Гелексі» все вилучене 24 вересня 2020 року в ході проведення обшуку майно.
Так, в даній ухвалі зазначено, що «в ході проведеного обшуку за згаданою адресою було вилучено зазначене майно, яке належить на праві власності ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ». У переліку вилученого майна було зазначено ноутбук марки Asus sin PV500CAX00060.
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 02 листопада 2020 року у справі №761/30924/20 не встановлено неправомірність дій Головного управління Національної поліції в місті Києві під час здійснення кримінального провадження. В ухвалі суду лише зазначено, що «слідчий в судове засідання не з'явився, отже не довів, що зазначене майно входить до переліку майна, щодо якого прямо надано дозвіл на відшукання і вилучення в ухвалі слідчого судді про дозвіл на проведення обшуку».
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з вимогами ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Однією із засад кримінального провадження є забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності, гарантоване статтею 24 КПК України, згідно з якою кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 статті 303 КПК України на досудовому провадженні можуть бути оскаржені рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора, у тому числі бездіяльність слідчого, прокурора, яка полягає у неповерненні тимчасово вилученого майна згідно з вимогами статті 169 цього Кодексу.
Згідно із ч. 2 ст. 307 КПК України ухвала слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування може бути про: 1) скасування рішення слідчого чи прокурора; 2) зобов'язання припинити дію; 3) зобов'язання вчинити певну дію; 4) відмову у задоволенні скарги.
Таким чином, в ухвалі слідчого судді за результатами розгляду скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора під час досудового розслідування забезпечується така засада кримінального судочинства, як реалізація особою права на оскарження їх процесуальних рішень, дій чи бездіяльності до суду.
Суд, здійснюючи нагляд за дотриманням верховенства права та законності у процесуальній діяльності слідчого та прокурора, забезпечує дотримання основних прав та інтересів особи та реалізує відповідний судовий контроль за їх діяльністю, що має на меті усунути недоліки у ній.
Втім, наявність певних недоліків у процесуальній діяльності зазначених посадових осіб саме по собі не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої.
Метою подання ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» скарги було оспорювання бездіяльності слідчого Головного управління Національної поліції в місті Києві, що полягала у неповерненні майна. ОСОБА_1 до суду зі скаргою на дії чи бездіяльність слідчого Головного управління Національної поліції в місті Києві не зверталася.
Зазначене не є безумовним доказом неправомірної бездіяльності у розумінні статті 1174 ЦК України.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження наявності причинно-наслідкового зв'язку між діями відповідача Головного управління Національної поліції в місті Києві та шкодою, на яку посилається позивач.
Сам факт зобов'язання судом уповноваженої особи Головного управління Національної поліції в місті Києві повернути ТОВ «Фінансова компанія «ГЕЛЕКСІ» майно, вилучене в ході проведення обшуку, не свідчить про протиправність дій Головного управління Національної поліції в місті Києві та завдання матеріальної та моральної шкоди ОСОБА_1 .
Цей висновок узгоджується з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі «Перна проти Італії» та від 09 лютого 2007 року у справі «Білуха проти України», де встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі.
Незгода позивача з прийнятими посадовими особами відповідача рішеннями, які, крім того, не були оскаржені нею в передбаченому КПК України порядку, не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування їй як матеріальної, так і моральної шкоди.
Оскільки у цій справі відсутні всі три умови для притягнення Головного управління Національної поліції в місті Києві до цивільно-правової відповідальності, зокрема, відшкодування матеріальної та моральної шкоди, вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими.
Враховуючи зазначене, висновки суду першої інстанції відповідають фактичним обставинам справи, судом повно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану представником ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 29 квітня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених частиною 3 статті 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Судді Фінагеєв В.О.
Кашперська Т.Ц.
Яворський М.А.