06 вересня 2021 рокум. ПолтаваСправа № 440/7339/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Донецькій області про визнання протиправною та скасування вимоги,-
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Донецькій області /далі - відповідач, ГУ ДПС у Донецькій області/ про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104283-43У від 15 лютого 2019 року /а.с.1-3/.
Позов обґрунтований тим, що підприємницьку діяльність позивач здійснював у період з 2001 року по 2003 рік. В 2003 році позивач звернувся до реєстраційної служби Торецької міської ради із заявою про припинення підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, проте з незалежних від позивача причин не було проведено реєстрацію припинення його підприємницької діяльності. 15 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області, правонаступником якого є ГУ ДПС у Донецькій області, винесено вимогу сплату боргу (недоїмки) №Ф-104283-43У, якою зобов'язано позивача сплатити борг з єдиного соціального внеску в сумі 18276,72 грн. Вказану вимогу позивач вважає протиправною, оскільки з 2003 року підприємницькою діяльністю не займався, дохід від неї не отримував, відповідну звітність не подавав, а також перебував у трудових відносинах, а тому не є платником єдиного внеску за спірний період.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 07 липня 2021 року визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду із цим позовом, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, а також призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, витребувано докази.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а. с. 38-42/ зазначив, що позивач з 2001 року перебував на обліку як фізична особа-підприємець в Торецькій ДПІ ГУ ДПС у Донецькій області, а з 12 березня 2020 року змінив місцезнаходження та перейшов на обслуговування до ГУ ДПС у Полтавській області. Оскільки державна реєстрація припинення підприємницької діяльності позивача проведена лише 19 березня 2020 року, то у період 2017 - 2018 роки позивачу як фізичній особі-підприємцю нараховано в автоматичному режимі до сплати єдиний соціальний внесок, що станом на 31 січня 2019 року становить 18276,72 грн та винесено вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15 лютого 2019 року №Ф-104283-43У, яка була пред'явлена до примусового виконання відповідно до чинного законодавства.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 зареєстрований фізичною особою-підприємцем з 27 серпня 2001 року та перебував на обліку як платник єдиного внеску з 03 вересня 2001 року, що підтверджується відповідними записами в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 6/.
Відповідно до записів №№1-5 в трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 12 серпня 2014 року /а.с. 9/ ОСОБА_1 працював у періоди з 12 серпня 2014 року по 01 грудня 2015 року та з 17 квітня 2019 року по 11 липня 2019 року в ТОВ «Одеське шляхо-будівельне управління». Відомості про працевлаштування ОСОБА_1 за 2017-2018 роки в його трудовій книжці відсутні.
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за період з І кварталу 2003 року по І квартал 2021 року ГУ ДПС у Полтавській області за вих. №790/16-31-52-28 від 07 червня 2021 року /а.с. 10-12/ ОСОБА_1 отримував заробітну плату в ТОВ «Одеське шляхо-будівельне управління» у період з ІІІ кварталу 2014 року по ІV квартал 2015 року та з ІІ кварталу 2019 року по ІІІ квартал 2019 року, а також у період з І кварталу 2003 року по ІV квартал 2019 року здійснював підприємницьку діяльність, зокрема у період з І кварталу 2017 року по ІV квартал 2018 року дохід від такої діяльності не отримував, що також підтверджується відомостями ГУ ДПС у Донецькій області за вих.№8915 від 29 липня 2021 року /а.с.47/.
15 лютого 2019 року Головним управлінням ДФС у Донецькій області сформована вимога про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104283-43У за платежем з єдиного внеску на суму 18276,72 грн /а.с. 15, 44/. Єдиний внесок визначено до сплати ОСОБА_1 за період з січня 2017 року по грудень 2018 року /а.с. 48-50/.
Вказана вимога направлена ГУ ДФС у Донецькій області 20 лютого 2019 року ОСОБА_1 рекомендованим поштовим відправленням №8511304719773 /а.с. 44-45/.
19 березня 2020 року ОСОБА_1 прийнято рішення про припинення реєстрації підприємницької діяльності та до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис 22580060004000483 від 19 березня 2020 року про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичною особою-підприємцем за його рішенням /а.с. 6/.
З вимогою про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104283-43У від 15 лютого 2019 року позивач не погодився та звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України (в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства) /далі - ПК України/, так і нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в частині умов та підстав справляння ЄСВ) /далі - Закон № 2464-VI (у відповідних редакціях Закону)/.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Платників єдиного внеску перелічено у статті 4 Закону № 2464-VI.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 4 Закону №2464-VI платниками єдиного внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування.
Законом України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" внесено зміни до Закону №2464-VI, що діють з 01 січня 2017 року, зокрема запроваджено обов'язковість визначення фізичними особами -підприємцями (крім тих, які обрали спрощену систему оподаткування) бази нарахування єдиного внеску у разі неотримання доходу (прибутку) у звітному році або окремому місяці звітного року.
Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону № 2464-VI.
Так, згідно з пунктами 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, діючій до 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному році або окремому місяці звітного року, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
У подальшому Законом України від 03 жовтня 2017 року №2148-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" внесені зміни до пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI, що діють з 01 січня 2018 року.
Так, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, діючій з 01 січня 2018 року) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5- 1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць. У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, такий платник зобов'язаний визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
Частиною п'ятою статті 8 Закону №2464-VI передбачено, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
За визначенням, наведеним у пункті 5 статті 1 Закону № 2464, мінімальний страховий внесок - сума єдиного внеску, що визначається розрахунково як добуток мінімального розміру заробітної плати на розмір внеску, встановлений законом на місяць, за який нараховується заробітна плата (дохід), та підлягає сплаті щомісяця.
Законом України від 21 грудня 2016 року №1801-VIII "Про Державний бюджет України на 2017 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2017 року становить 3200 грн.
Законом України від 07 грудня 2017 року №2246-VIII "Про Державний бюджет України на 2018 рік" установлено щомісячний розмір мінімальної заробітної плати з 01 січня 2018 року - 3723 грн.
Отже, мінімальний страховий внесок у 2017 році становив 704,00 грн (3200 грн х 22%), у 2018 році - 819,06 грн (3723 грн х 22%).
Таким чином, у разі якщо платником єдиного внеску не отримано дохід (прибуток) в окремому місяці звітного року (з 01 січня 2018 року - звітного кварталу), такий платник зобов'язаний визначити суму єдиного внеску за цей місяць на рівні розміру мінімального страхового внеску.
Пунктом першим частини другої статті 6 Закону №2464-VI встановлений обов'язок платника єдиного внеску своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок.
Відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції Закону, діючій до 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року, крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування, які сплачують єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок, а відповідно до абзацу третього частини восьмої статті 9 Закону № 2464-VI (в редакції закону, діючій з 01 січня 2018 року) платники єдиного внеску, зазначені у пунктах 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний квартал, до 20 числа місяця, що настає за кварталом, за який сплачується єдиний внесок.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 25 Закону № 2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Орган доходів і зборів у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, надсилає платникам єдиного внеску, які мають недоїмку, вимогу про її сплату. У разі незгоди з розрахунком суми недоїмки платник єдиного внеску узгоджує її з органом доходів і зборів шляхом оскарження вимоги про сплату єдиного внеску в адміністративному або судовому порядку.
Враховуючи, що позивач самостійно не обчислив та не сплатив суму єдиного внеску за І-ІV квартали 2017 року, І-ІV квартали 2018 року органом доходів і зборів визначено суму недоїмки з єдиного внеску на загальну суму 18276,72 грн (за І-ІV квартали 2017 року в сумі 8448,00 грн (704,00 грн х12 міс), за І-ІV квартали 2018 року в сумі 9828,72 грн (819,06 грн х 12 міс.) ) та сформовано вимогу про її сплату № Ф-104283-43У від 15 лютого 2019 року.
Позивач стверджує, що фактично припинив підприємницьку діяльність багато років тому назад, а відтак не зобов'язаний сплачувати ЄСВ.
Відхиляючи такий довід позивача, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону № 2464-VI у разі державної реєстрації припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця така фізична особа користується правами, виконує обов'язки та несе відповідальність, що передбачені для платника єдиного внеску, в частині діяльності, яка здійснювалася нею як фізичною особою - підприємцем.
З аналізу цієї норми та інших вищезазначених норм Закону № 2464-VI вбачається, що сплата ЄСВ залежить від наявності у особи статусу фізичної особи-підприємця, а не від факту здійснення ним підприємницької діяльності чи отримання прибутку від такої діяльності.
В силу положень пункту 4 частини першої статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" №755-IV від 15 травня 2003 року /в редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин/ державна реєстрація юридичних осіб, громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців (далі - державна реєстрація) - офіційне визнання шляхом засвідчення державою факту створення або припинення юридичної особи, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, засвідчення факту наявності відповідного статусу громадського об'єднання, професійної спілки, її організації або об'єднання, політичної партії, організації роботодавців, об'єднань організацій роботодавців та їхньої символіки, засвідчення факту набуття або позбавлення статусу підприємця фізичною особою, зміни відомостей, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, про юридичну особу та фізичну особу - підприємця, а також проведення інших реєстраційних дій, передбачених цим Законом.
Відповідно до пунктів 1, 2, 4, 7, 8 статті 4 вказаного Закону державна реєстрація базується, крім іншого, на таких основних принципах: обов'язковості державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі; публічності державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі та документів, що стали підставою для її проведення; державної реєстрації за заявницьким принципом; об'єктивності, достовірності та повноти відомостей у Єдиному державному реєстрі; внесення відомостей до Єдиного державного реєстру виключно на підставі та відповідно до цього Закону.
Згідно з частиною восьмою цієї статті фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Системний аналіз наведених норм Закону №755-IV свідчить про те, що статус суб'єкта підприємницької діяльності напряму пов'язаний з обставинами державної реєстрації такого статусу та наявністю відповідного запису в Реєстрі.
Посилання позивача на те, що він припинив свою підприємницьку діяльність, спростовується відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, до якого лише 19 березня 2020 року державним реєстратором внесено запис №22580060004000483 про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за його рішенням /а.с. 6/.
Таким чином, у період з 1 кварталу 2017 року по ІV квартал 2018 року (включно) позивач був зареєстрований фізичною особою - підприємцем та зобов'язаний був сплачувати єдиний внесок незалежно від того, чи отримано ним у вказаний період дохід (прибуток) від підприємницької діяльності, чи ні.
Відхиляючи довід позивача про його перебування в трудових відносинах у період 2017-2018 роки як необґрунтований та недоведений, суд зазначає, що доказів перебування позивача у трудових відносинах у період з 1 кварталу 2017 року по ІV квартал 2018 року (включно) та сплату за позивача єдиного соціального внеску його роботодавцем матеріали справи не містять.
Оскільки позивач не виконав свій обов'язок зі сплати єдиного внеску, покладений на нього пунктом 4 частини першої статті 4, пунктом 2 частини першої статті 7, частиною восьмою статті 9 Закону №2464, суд доходить висновку про правомірність формування відповідачем вимоги про сплату боргу (недоїмки) № Ф-104283-43У від 15 лютого 2019 року.
Враховуючи викладене, у задоволенні позову про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) ГУ ДФС в Донецькій області № Ф-104283-43У від 15 лютого 2019 року слід відмовити.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Відмовити у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Донецькій області (вул. Італійська, буд. 59, м. Маріуполь, Донецька область, 87515, ідентифікаційний код ВП 44070187) про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДФС у Донецькій області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-104283-43У від 15 лютого 2019 року.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк