03 вересня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/6712/21
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Слободянюк Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки),-
ОСОБА_1 /далі - позивач, ОСОБА_1 / засобами поштового зв'язку звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою (з урахуванням уточненої позовної заяви від 29 червня 2021 року) до Головного управління ДПС у Полтавській області про визнання протиправною та скасування вимоги Головного управління ДПС у Полтавській області про сплату боргу (недоїмки) №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року /а.с.45-53/.
Позов обґрунтований тим, що позивач перебуває на податковому обліку як фізична особа-підприємець та з 13 липня 2018 року перебуває у трудових відносинах з ТОВ "ПРОК-2005" і єдиний внесок за нього сплачує його роботодавець, що виключає обов'язок позивача зі сплати єдиного внеску ще і як фізичною особою-підприємцем.
Відповідач позов не визнав та у відзиві на позовну заяву /а.с. 66/ зазначив, що позивач перебуває на обліку в податковому органі як фізична особа-підприємець з 2005 року та з 26 травня 2005 року зареєстрований платником єдиного соціального внеску, а тому є платником єдиного внеску відповідно до статті 4 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" та має непогашену заборгованість по сплаті єдиного внеску.
У відповіді на відзив /а.с.101-107/ позивач вказав на безпідставність доводів відповідача, посилаючись, зокрема, на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 29 травня 2020 року у справі № 440/980/20, що набрало законної сили 17 вересня 2020 року, яким визнано протиправною та скасовано вимогу №Ф-887-20 від 20.11.2018 у частині сплати боргу (недоїмки) в сумі 2136,68 грн; визнано протиправною та скасовано вимогу №Ф-887-20 від 20.05.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 5508,36 грн.; визнано протиправною та скасовано вимогу №Ф-887-20 від 20.02.2019 про сплату боргу (недоїмки) в сумі 2457,18 грн, та на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2020 року у справі № 440/4239/20, що набрало законної сили 26 січня 2021 року, яким визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 15.11.2019 №Ф-887-20 у розмірі 5508 грн 36 коп.
Правом на подання заперечень відповідач не скористався.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи відповідно до пункту 6 частини шостої статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі приписів частини четвертої статті 229 КАС України.
Дослідивши письмові докази, суд встановив такі обставини та відповідні до них правовідносини
ОСОБА_1 з 26 травня 2005 року зареєстрований фізичною особою-підприємцем та перебуває на обліку як платник єдиного внеску в Лохвицькій ОДПІ з 26 травня 2005 року, що підтверджується відповідними записами в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань /а.с. 18, 117/.
Згідно з відомостями з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків за 4 квартал 2016 року по 3 квартал 2020 року /а.с. 91/ ОСОБА_1 отримував заробітну плату в ТОВ "ПРОК-2005" у період з ІІІ кварталу 2018 року по ІІІ квартал 2020 року.
Відповідно до записів в трудовій книжці серії НОМЕР_1 /а.с.92-93/ та довідки ТОВ "ПРОК-2005" №1 від 11 березня 2021 року /а.с. 22/ ОСОБА_1 з 13 липня 2018 року по 12 березня 2021 року працював в ТОВ "ПРОК-2005" на посаді ветеринарний лікар.
12 березня 2021 року Головним управлінням ДПС у Полтавській області сформована вимога про сплату (боргу) недоїмки №Ф-887-20У за платежем з єдиного внеску на суму 26781,10 грн /а.с. 15/.
Згідно з розрахунком суми єдиного внеску, наведеним відповідачем у відзиві на позовну заяву, та з інтегрованою карткою з єдиного внеску позивача єдиний внесок в сумі 26781,10 грн нарахований позивачу за період з ІІІ кварталу 2018 року по 12 березня 2021 року.
З вимогою про сплату (боргу) недоїмки №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року позивач не погодився та звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини одночасно урегульовані як нормами Податкового кодексу України (в частині відносин, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядку їх адміністрування, платників податків та зборів, їх прав та обов'язків, компетенції контролюючих органів, повноважень і обов'язків їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальності за порушення податкового законодавства) /далі - ПК України/, так і нормами Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08 липня 2010 року №2464-VI (в частині умов та підстав справляння ЄСВ) /далі - Закон № 2464-VI (у відповідних редакціях Закону)/.
Так, відповідно до підпункту 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності.
За визначенням, наведеним у пункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України ,"працівник" - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону.
Таким чином, у контексті наведених норм фізична особа може бути одночасно і в якості самозайнятої особи, і в якості найманого працівника. При цьому до самозайнятих осіб законодавцем віднесено осіб, котрі провадять незалежну професійну діяльність, та фізичних осіб-підприємців.
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 1 Закону №2464-VI єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до статті 2 Закону № 2464-VI дія цього Закону поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Платників єдиного внеску перелічено у статті 4 Закону № 2464-VI.
Так, згідно з абзацом другим пункту 1 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Пунктами 4 та 5 частини першої статті 4 Закону № 2464-VI до платників єдиного внеску віднесено також фізичних осіб - підприємців, в тому числі тих, які обрали спрощену систему оподаткування, та осіб, які провадять незалежну професійну діяльність (а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності).
Особливості нарахування ЄСВ в залежності від категорії його платників закріплено у статті 7 Закону № 2464-VI.
Так, відповідно до абзацу першого пункту 1 та пункту 2 частини першої статті 7 Закону №2464-VI (в редакції, чинній з 01.01.2017) єдиний внесок нараховується:
- для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами;
- для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування), 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за місяць, у якому отримано дохід (прибуток). У разі якщо таким платником не отримано дохід (прибуток) у звітному періоді або окремому місяці звітного періоду, такий платник має право самостійно визначити базу нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску;
- для платників, зазначених у пункті 4 частини першої статті 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Отже, системний аналіз наведених норм свідчить про те, що платниками єдиного соціального внеску є фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, незалежно від фактичного отримання доходу від такої діяльності. Тобто з метою забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, законодавцем встановлено, що фізична особа-підприємець зобов'язана самостійно визначити базу нарахування єдиного внеску, але розмір єдиного внеску при цьому не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць.
Таким чином, задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законом встановлено обов'язок сплати фізичними особами-підприємцями мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
Оскільки відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи у трудових відносинах та провадженні нею підприємницької діяльності не було врегульовано Законом №2464-VI до 01 січня 2021 року, суд в силу приписів частини п'ятої статті 242 КАС України вважає за необхідне керуватися правовими висновками Верховного Суду, сформульованими у постановах від 27 листопада 2019 року у справі № 160/3114/19, від 04 грудня 2019 року у справі № 440/2149/19, від 27 лютого 2020 року у справі № 0440/5632/18 та від 01 квітня 2020 року у справі №140/2475/19.
Так, Верховний Суд дійшов висновків, що самозайнята особа зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. Якщо особа є найманим працівником, то така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем. Інше тлумачення норм Закону №2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску самозайнятими особами та які одночасно перебувають у трудових відносинах в межах цієї діяльності, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску. Факт перебування особи на обліку в органах податкової служби як самозайнятої особи не впливає на викладені висновки суду, оскільки взяття на облік самозайнятих осіб здійснюється органом доходів і зборів незалежно від наявності обов'язку щодо сплати того чи іншого податку або збору.
З 01 січня 2021 року набрала чинності норма частини шостої статті 4 Закону №2464-VI, відповідно до якої особи, зазначені у пунктах 4 і 5 частини першої цієї статті, які мають основне місце роботи, звільняються від сплати за себе єдиного внеску за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі не менше мінімального страхового внеску. Такі особи можуть бути платниками єдиного внеску за умови самостійного визначення за місяці звітного періоду, за які роботодавцем було сплачено страховий внесок за таких осіб у розмірі менше мінімального страхового внеску, бази нарахування, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
Як встановлено судом та не спростовано відповідачем, у період з 13 липня 2018 року по 12 березня 2021 року позивач був найманим працівником в Товаристві з обмеженою відповідальністю "ПРОК-2005” та за вказаний період обов'язок сплати за позивача єдиного соціального внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування покладений на його роботодавця відповідно до чинного законодавства та його роботодавець повинен сплачувати за позивача єдиний внесок у розмірах, визначених законодавством.
Те, що позивач є застрахованою особою в розумінні Закону №2464-VI і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога, повинен нараховувати та сплачувати його роботодавець, виключає обов'язок позивача зі сплати у цей період єдиного внеску ще й як самозайнятою особою.
За викладених обставин, правових висновків та нормативного регулювання суд визнає висновок відповідача з приводу наявності підстав для донарахування позивачу ЄСВ неправомірним, а відтак вимога ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року підлягає скасуванню як протиправна.
У прохальній частині позовної заяви позивачем заявлено клопотання про стягнення на його користь судових витрат зі сплати судового збору та на оплату правничої допомоги, яка надана адвокатом Савченко Тетяною Іванівною на підставі ордеру серії АН № 1037900 від 15 червня 2021 року /а.с. 11/.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
Частинами першою та третьою статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, до яких, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 134 вказаного Кодексу за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною першою статті 138 вказаного Кодексу передбачено, що розмір витрат, пов'язаних з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів та вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою справи до розгляду, встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.
Згідно з частинами першою та дев'ятою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа..
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що розмір суми витрат на правничу допомогу адвоката визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу та вартості виконаних робіт.
На підтвердження понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн позивачем надано до суду копії: договору про надання правової допомоги та представництва від 12 березня 2021 року, укладеного між адвокатом Савченко Тетяною Іванівною та позивачем (клієнт) /а.с. 23/; акту про прийняття-передачу наданих послуг від 15 червня 2021 року /а.с.24/; опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених витрат за договором №б/н від 12 березня 2021 року відповідно до акту прийняття-передачі наданих послуг від 15 червня 2021 року /а.с.25/, квитанції №б/н 1 від 15 червня 2021 року /а.с.26/.
Суд враховує, що зі змісту вказаних документів не вбачається надання позивачу адвокатом Савченко Тетяною Іванівною правничої допомоги саме у справі №440/6712/21 та виключно щодо оскарження вимоги ГУ ДПС у Полтавській області №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року, а тому наразі відсутні підстави вважати, що позивачу надані та ним прийняті будь-які юридичні послуги у цій справі. Так само зі змісту копії квитанції №б/н 1 від 15 червня 2021 року неможливо встановити, що позивачем сплачений адвокату Савченко Тетяні Іванівні гонорар у сумі 4000,00 грн саме за представництво інтересів позивача у цій справі №440/6712/21.
З огляду на викладене, позивачем не доведено фактичне понесення витрат на правничу допомогу адвоката в сумі 4000,00 грн у цій справі, у зв'язку з чим сума судових витрат на правничу допомогу розподілу між сторонами не підлягає.
За подання позову до суду позивач поніс витрати у вигляді сплати судового збору в сумі 908,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ "ЮНЕКС БАНК" №1899 від 16 червня 2021 року /а.с. 9/, та за подання заяви про забезпечення позову - у сумі 681,00 грн, що підтверджується квитанцією АТ "ЮНЕКС БАНК" №1905 від 16 червня 2021 року /а.с. 36/.
Таким чином, стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 1589,00 грн (908,00 грн + 681,00 грн).
Керуючись статтями 6-9, 72-77, 211, 241-246, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Полтавській області (вул. Європейська, буд. 4, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код ВП 44057192) про визнання протиправною та скасування вимоги про сплату боргу (недоїмки) задовольнити.
Визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Полтавській області №Ф-887-20У від 12 березня 2021 року.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Полтавській області на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у загальній сумі 1589,00 грн (одна тисяча п'ятсот вісімдесят дев'ять гривень нуль копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги у порядку, встановленому статтею 297 з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Н.І. Слободянюк