02 вересня 2021 року
м. Київ
справа № 420/12410/20
адміністративне провадження № К/9901/29422/21
Верховний Суд у складі судді Касаційного адміністративного суду Шевцової Н.В., перевірив касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/12410/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправним та скасування наказу,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа - Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №16-к від 16 жовтня 2020 року про звільнення позивача;
- поновити позивача на посаді начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у м. Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса);
- стягнути з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 19 жовтня 2020 року по день фактичного поновлення на посаді;
- зобов'язати відповідача провести перерахунок та виплату компенсації за невикористану відпустку за період з 26 листопада 2018 року по 26 листопада 2019 року та за період з 27 листопада 2019 року по 16 вересня 2020 року, а також за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби за період 2019 року та 2020 року.
17 лютого 2021 року рішенням Одеського окружного адміністративного суду, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано наказ Головного територіального управління юстиції в Одеській області №16-к від 16.10.2020 про звільнення ОСОБА_1 з посади начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби міста Одеса Головного територіального управління юстиції в Одеській області.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Другого Київського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) з 19.10.2020.
Стягнуто з Головного територіального управління юстиції в Одеській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 19.10.2020 по 17.02.2021 в сумі 35270,75 грн.
Зобов'язано Головне територіальне управління юстиції в Одеській області провести перерахунок та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористану відпустку за період з 26.11.2018 по 26.11.2019 та за період з 27.11.2019 по 16.09.2020, а також за невикористану додаткову відпустку за стаж державної служби за період 2019 року та 2020 рік.
В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено.
Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середнього заробітку, що підлягає виплаті за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в сумі 8714,14 грн.
На вказані рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду Головним територіальним управлінням юстиції в Одеській області подано касаційну скаргу, яку зареєстровано у Верховному Суді 09 серпня 2021 року.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження, Верховний Суд вважає зазначити наступне.
Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі -КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
У касаційній скарзі Головного територіального управління юстиції в Одеській області зазначено, що вона подана на підставі пунктів 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Відповідно до пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Покликаючись на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги зазначає, що судами першої та апеляційної інстанції застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 14 вересня 2016 року в справі № 6-419цс16.
Проте, в касаційній скарзі відповідачем не наведено, які саме норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду, та не доводить, що правовідносини у цій справі та у справі № № 6-419цс16 є подібними.
Крім того, дослідивши вказане скаржником рішення Верховного Суду, слід зазначити, що скаржник посилається на постанову у цивільній справі. Разом з тим, правовідносини у даній справі та справі, на яку посилається скаржник, не є подібними.
Суд зазначає, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Так, обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, та оцінка судами їх сукупності не можна визнати як подібність правовідносин.
Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі, де подібними (тотожними, аналогічними) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Таким чином, для встановлення подібності справ і відносин слід враховувати сукупність таких критеріїв, як подібність фактичних обставин, суб'єктний склад, об'єкт і предмет правового регулювання, а також умови застосування правових норм.
Також в касаційній скарзі відповідачем також зазначено, що вона подана на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, згідно з яким підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Суд зазначає, що подаючи касаційну скаргу на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України, заявник касаційної скарги процитував лише вказаний пункт, не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, та не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися, а також яким чином вказана норма права впливає на вирішення справи по суті позовних вимог.
Суд вважає, що підстави касаційного оскарження викладаються в касаційній скарзі з вказівкою (наведенням) конкретних висновків суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку. Скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було неправильно застосовано, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Подана касаційна скарга відповідача містить цитування нормативно-правових актів, виклад обставини справи, посилання на постанови Верховного Суду, незгоду з рішеннями суду апеляційної інстанції з підстав неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Інші доводи та аргументи заявника зводяться до тлумачення норм матеріального права, переоцінки доказів та неповного з'ясування обставин справи судами першої та апеляційної інстанцій, що виключає можливість його перегляду з цих підстав судом касаційної інстанції, повноваження якого визначені статтею 341 КАС України.
Верховний Суд звертає увагу на те, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального права.
Таким чином, межі касаційного перегляду судових рішень обмежено підставами, на яких подається касаційна скарга, викладеними скаржником, та зазначеними в ухвалі суду підставами для відкриття касаційного провадження.
Пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України встановлено, що касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем, зокрема якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Враховуючи приписи пункту 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, та не викладення відповідачем підстав для касаційного оскарження судових рішень у даній справі, визначених пунктами 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме відповідач не навів, які саме норми права (пункт, частина, стаття) застосовано судом без врахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладених у зазначеній постанові Верховного Суду, а також покликаючись на постанову Верховного Суду не обґрунтував, що ця постанова ухвалена у справах за подібними відносинами із цією справою; крім того не вказав, яку саме норму права (пункт, частину, статтю) закону або іншого нормативно-правового акта суд апеляційної інстанції неправильно застосував, щодо питання застосування якої відсутній висновок Верховного Суду, однак не обґрунтував у чому саме полягає помилка суду при застосуванні відповідної норми права, та, як на думку заявника, відповідна норма повинна застосовуватися, тому касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Через відсутність складу колегії суддів, які визначені протоколом автоматизованого розподілу судових справ між суддями для розгляду цієї касаційної скарги, у зв'язку з відсутністю судді Шевцової Н.В. на робочому місці за листком тимчасової непрацездатності з 30.08.2021, розгляд цієї скарги відбувся після виходу її виходу на роботу.
Керуючись статтею 248, пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного територіального управління юстиції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 17 лютого 2021 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 22 червня 2021 року у справі №420/12410/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції в Одеській області, третя особа Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про визнання протиправним та скасування наказу - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Н.В. Шевцова