копія
< (ВСТУПНА ТА РЕЗОЛЮТИВНА ЧАСТИНА) >
01 червня 2010 р. Справа № 2а-90/10/1870
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Соп'яненко О.В.
за участю секретаря судового засідання - Усенко І.М.
позивача ОСОБА_2,
представника позивача ОСОБА_3 < Текст >
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу за позовом приватного підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції в м. Суми про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень. ,-
Позивач звернувся до суду з позовом, який мотивує тим, що в червні 2009 року відповідачем проведено перевірку за результатами якої видано податкові повідомлення-рішення, якими визначено зобов'язання з податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб. Вважає, що податкові повідомленні-рішення видані відповідачем незаконно та безпідставно. Відповідачем безпідставно зараховано до складу валових доходів позивача суми ПДВ, що є порушенням вимог Інструкції “Про оподаткування доходів фізичних осіб від заняття підприємницькою діяльністю”. В 1 кварталі 2008 року не було перевищено межу доходу в 500 000 грн., яка дає право на застосування спрощеної системи оподаткування. Відповідачем же безпідставно нараховано податок. Позивач не відмовився від застосування спрощеної системи, тому доходи, отримані ним та з яких сплачено єдиний податок не включаються до оподатковуваного доходу. Відповідачем неправомірно нараховано податок з доходів фізичних осіб.
Позивач є платником податку на додану вартість. Для здійснення підприємницької діяльності ним було придбано товари у суб'єкта, який також є платником цього податку. Придбані товари були передані для зберігання, але відповідачем в ході перевірки не було прийнято до уваги ці договори та товар, що зберігався. Позивачем правомірно було віднесено до податкового кредиту суми ПДВ, сплачені в ціні поліетилену в сумі 40061 грн. 17 коп. Просить скасувати податкові повідомлення-рішення, якими відповідач визначив зобов'язання позивача по податку на додану вартість та податку з доходів фізичних осіб та застосував штрафні санкції.
В судовому засіданні позивач та представник позивача позов підтримав із зазначених підстав. Пояснив, що суми ПДВ не включаються до складу оподатковуваного доходу позивача, оскільки підлягають перерахуванню до бюджету. Відповідач безпідставно не взяв до уваги договори зберігання, що підтверджують наявність у позивача товарів.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про причини неявки суду не повідомив.
Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають. Судом встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, в 2008 році застосовував спрощену систему оподаткування та звітності. Зареєстрований як платник податку на додану вартість. В червні 2009 року відповідачем проведено планову перевірку позивача з питань повноти нарахування та сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) за період з 01.04.2006 року по 31.03.2009 року про що складено акт (а.с.8-20). За результатами перевірки відповідачем видано податкові повідомлення рішення від 08.07.2009 року № 0001531701/0/46245 яким визначено зобов'язання позивача по податку на додану вартість в сумі 61027 грн. 50 коп. з яких за основним платежем 40685 грн. та за штрафними (фінансовими ) санкціями 20342 грн. 50 коп. та № 0001521701/0/46244, яким визначено зобов'язання позивача по податку з доходів фізичних осіб в сумі 13422 грн. 45 коп. за основним платежем (а.с.21-22).
Відповідно до ст. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року (в редакції від 28.06.99) спрощена система оподаткування, обліку та звітності запроваджується для таких суб'єктів малого підприємництва: фізичних осіб, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і у трудових відносинах з якими, включаючи членів їх сімей, протягом року перебуває не більше 10 осіб та обсяг виручки яких від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за рік не перевищує 500 тис. гривень. Відповідно до ст. 5 цього Указу у разі порушення вимог, установлених статтею 1 цього Указу, платник єдиного податку повинен перейти на загальну систему оподаткування, обліку та звітності, починаючи з наступного звітного періоду (кварталу).
Відповідно до акту перевірки в ході її проведення було встановлено, що в першому кварталі 2008 року розмір виручки позивача перевищив 500 000 грн., в зв'язку з чим з 01.04.2009 року він мав перейти на загальну систему оподаткування, але не зробив цього. Суд не може погодитись з твердженням позивача про те, що відповідачем не вірно було встановлено розмір його виручки, до складу якої він не включає суми податку на додану вартість, які не є його доходом. На переконання суду, позивач безпідставно ототожнює поняття виручки та доходу. Відповідно до ст. 1 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” виручкою від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) вважається сума, фактично отримана суб'єктом підприємницької діяльності на розрахунковий рахунок або (та) в касу за здійснення операцій з продажу продукції (товарів, робіт, послуг). Позивач мав враховувати усі суми, отримані ним при реалізації товарів, в тому числі і суми податку. Починаючи з 2 кварталу 2008 року позивач мав перейти на загальну систему оподаткування. Витрати позивача були визначені відповідачем за поданими самим позивачем документами та визначено суму податку з доходів фізичних осіб про що видано податкове повідомлення-рішення. Такі дії суд вважає правомірними.
Відповідно до акту перевірки в ході її проведення встановлено, що позивачем в 2008 році придбавались товари: поліетилен, КП для поліетилену, модифікований пігмент, концентрат для ПЕ та електродвигун. Суми податку на додану вартість, що сплачені в ціні товарів віднесені позивачем до складу валових витрат. Документів, що свідчили б про реалізацію цих товарів, використання у виробництві чи про наявність їх в ході перевірки надано не було. Позивачем подано копії накладних від квітня-листопада 2008 року, що свідчать про придбання у ПП ОСОБА_4 гранул поліетиленових, пігменту (а.с.97-98). Подано також копію договору зберігання б/н від 31.03.2008 року з ПП ОСОБА_4 відповідно до якого останній зобов'язався прийняти на зберігання товари, що вказані в актах приймання-передачі (а.с.23-24). Відповідно до копій актів приймання-передачі позивачем передано на зберігання протягом квітня-червня 2008 року поліетилен, модифікований пігмент, КП для поліетилену, концентрат для ПЕ (а.с. 25-31). Позивачем подано товарний чек від 11.11.2009 року про оплату послуг зі зберігання товарів (а.с.99). На вимогу суду будь-які докази того, що зазначені товари отримані позивачем після зберігання або про зберігання їх у ПП ОСОБА_4 на момент розгляду справи, а також про реалізацію цих товарів або про використання у власному виробництві позивачем не надано. На переконання суду, сама лише наявність зазначеного договору зберігання не спростовує висновків відповідача про те, що придбані товари не були використані позивачем в господарській діяльності, оскільки відповідно до пояснень, наданих самим позивачем в ході перевірки 16.06.2009 року, на момент її проведення залишків товару він не мав, складських приміщень в своїй діяльності не використовував, оскільки товар одразу поставлявся покупцям (а.с.42).
Відповідно до ст. 7 п. 7.4 п.п. 7.4.1 Закону України “Про податок на додану вартість” податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів, але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Відповідно до п.п. 7.4.2 цієї статті у випадку придбання платником податку товарів, які призначаються для їх використання в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 та пунктом 11.44 статті 11 цього Закону, то суми податку, сплачені у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включаються до складу податкового кредиту такого платника.
Виходячи з викладеного, суд вважає правомірним висновок відповідача про те, що придбані позивачем товари не були використані ним у власній господарській діяльності, а віднесення позивачем податку на додану вартість, сплаченого в ціні таких товарів, до складу податкового кредиту є безпідставним. В зв'язку з цим відповідачем було визначено позивачу суму податкового зобов'язання податку на додану вартість та застосовано штрафні (фінансові) санкції у розмірі, передбаченому законом. Таке рішення суд вважає правомірним.
Керуючись ст. ст. 86, 94, 98, 158-163, 167, 186, 254 КАС України, ст. 7 закону України “Про податок на додану вартість”, ст.ст. 1, 5 Указу Президента України “Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва” від 3 липня 1998 року (в редакції від 28.06.99) суд, -
У задоволенні адміністративного позову приватного підприємця ОСОБА_2 до державної податкової інспекції в м. Суми про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень № 0001531701/0/46245 від 08 липня 2009 року, яким визначено зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 61027 грн. 50 коп. з яких за основним платежем 40685 грн. 00 коп. та за штрафними (фінансовими) санкціями 20342 грн. 50 коп., № 000152170/0/46244 від 08 липня 2009 року, яким визначено зобов'язання по податку з доходів фізичних осіб в сумі 13422 грн. 45 коп. за основним платежем -відмовити в зв'язку з їх необґрунтованістю.
< Текст > < Сумма стягнення (цифрами) > < Текст > .
Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Сумський окружний адміністративний суд шляхом подачі заяви про апеляційне оскарження постанови суду в десятиденний строк з дня складення постанови в повному обсязі та подання після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження. Якщо постанову було проголошено у відсутності особи, яка бере участь у справі, то строк подання заяви про апеляційне оскарження обчислюється з дня отримання нею копії постанови.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у встановлений строк, постанова набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя < Текст > О.В. Соп'яненко
< Список > < Дата >
З оригіналом згідно
Суддя О.В. Соп'яненко