Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"30" серпня 2021 р.м. ХарківСправа № 922/2477/21
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Пономаренко Т.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Костопільський фанерний завод" (35000, Рівненська обл., Костопільський р-н, місто Костопіль, вул. Бурова, буд. 9; код ЄДРПОУ: 35797190)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКЕПІТАЛ" (61166, Харківська обл., місто Харків, вул. Бакуліна, буд. 11; код ЄДРПОУ: 38160618)
про стягнення коштів
без виклику учасників справи
22.06.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Костопільський фанерний завод" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКЕПІТАЛ", в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКЕПІТАЛ" грошові кошти у сумі 28 540,32 грн., з яких: 19 200,00 грн. попередньої оплати за непоставлений товар, 1 156,21 грн. пені, 7 680,00 грн. неустойки, 385,75 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 118,36 грн., а також стягнути з відповідача сплачений судовий збір у розмірі 2 270,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки в частині своєчасної поставки товару.
Ухвалою господарського суду Харківської області 25.06.2021 прийнято позовну заяву (вх.№2477/21 від 22.06.2021) Товариства з обмеженою відповідальністю "Костопільський фанерний завод" до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2477/21. Визначено, розгляд справи №922/2477/21 здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами. Відповідачу встановлено строк 15 днів з дня вручення цієї ухвали для подання відзиву на позов (ст.251 ГПК України), строк 15 днів з дня отримання цієї ухвали для подання клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження (ч.4 ст.250 ГПК України) та строк 5 днів на подання до суду заперечень на відповідь позивача на відзив з дня його отримання, оформлених відповідно до ст.167 ГПК України. Позивачу встановлено строк 5 днів на подання до суду відповіді на відзив з дня його отримання (ст. 251 ГПК України). Роз'яснено сторонам, що у випадку неподання відповідачем відзиву та/або клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження, а також не подання позивачем відповіді на відзив у строки встановлені цією ухвалою розгляд справи буде відбуватися за наявними матеріалами після спливу строку встановленого для подання відповідачем клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження та в межах строків встановлених статтею 248 ГПК України.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАРКЕПІТАЛ" своїм правом, наданим відповідно до ст. 251 ГПК України, не скористалось, відзив на позов не надало. Так, ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 25.06.2021 було направлено на адресу відповідача - 61166, Харківська обл., місто Харків, вул. Бакуліна, буд. 11, яка збігається із адресою, зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як адреса місцезнаходження юридичної особи (а.с.36 т.1).
Проте зазначену кореспонденцію повернуто на адресу суду 07.07.2021 без доказів вручення з відміткою пошти "адресат відсутній" та зазначенням дати "06.07.2021".
Судом було повторно направлено на адресу відповідача ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 25.06.2021, проте зазначену кореспонденцію 26.08.2021 повернуто на адресу суду без доказів вручення з відміткою пошти "адресат відсутній" та зазначенням дати "25.08.2021".
Суд зазначає, що згідно із ч.1 ст.10 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань”, якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного держаного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.
Відповідно до ч.6 ст.242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Разом з цим, 18.08.2021 секретарем судового засідання було оформлено телефонограму на номер телефону зазначений позивачем в позовній заяві, як засіб зв'язку із відповідачем. Як вбачається із зазначеної телефонограми, номер телефону вказаний в позовній заяві належить іншій особі.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
При цьому суд зазначає, що відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Як вбачається з матеріалів справи, провадження у даній справі відкрито 25.06.2021, таким чином строк розгляду справи закінчується 24.08.2021, однак, суд вважає, що в розумінні ст.6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, розумний строк розгляду справи - це такий строк, який гарантує всім учасникам справи права на судовий захист.
Враховуючи, що судом 13.08.2021 було повторно направлено на адресу відповідача ухвалу суду про відкриття провадження у справі від 25.06.2021, оскільки останнім зазначену ухвалу попередньо не було отримано через відсутність відповідача за вказаною адресою, суд вважає, що в даному випадку процесуального строку, визначеного статтею 248 ГПК України, недостатньо для повного та всебічного розгляду справи, оскільки повідомлення про доставлення копії зазначеної ухвали на адресу відповідача до суду станом на 24.08.2021 повернуто не було.
Так, процесуальні документи у цій справі направлялись всім учасникам судового процесу, що підтверджуються штампом канцелярії на зворотній стороні відповідного документу.
Таким чином, всім учасникам справи надано можливість для висловлення своєї правової позиції по суті позовних вимог, а також судом надано сторонам достатньо часу для звернення із заявами по суті справи та з іншими заявами з процесуальних питань.
Крім того, процесуальні документи щодо розгляду даної справи офіційно оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua) та знаходяться у вільному доступі.
Проте, станом на 30.08.2021 від відповідача будь-яких заяв чи пояснень по суті спору не надходило.
Приймаючи до уваги належне повідомлення відповідача про розгляд даної справи, а також враховуючи наявність у матеріалах справи достатньої кількості документів для розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про її розгляд за наявними матеріалами.
Згідно з ч.4 ст.240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
12.03.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Костопільський фанерний завод" (покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ХАРКЕПІТАЛ" (постачальник) було укладено договір поставки №КФЗ-012 (надалі - Договір) (а.с.16-20 т.1).
Вищезазначений Договір засвідчено підписами уповноважених представників сторін та скріплено печатками підприємств.
Відповідно до п.1.1. Договору, постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупцю, а покупець прийняти та оплатити товар, найменування, асортимент, ціна та кількість яких вказані у належним чином оформлених та підписаних видаткових накладних, специфікаціях та / або рахунках на оплату.
Поставка товару здійснюється постачальником окремими партіями (п.1.2.Договору).
Сторони вважають партією товару таку кількість товару, яка передається у власність покупця, згідно окремої видаткової накладної та/або окремо укладеної специфікації до даного Договору (п.1.3.Договору).
Поставка товару здійснюється партіями на підставі замовлень товару. Замовлення передається покупцем постачальнику усно або шляхом заповнення та надіслання бланку замовлення (електронною поштою, факсом тощо) (п.2.1.Договору).
Поставка замовлення товару здійснюється в межах наявного на момент поставки асортименту і кількості товару у постачальника. Протягом одного робочого дня з моменту відправлення покупцем постачальнику замовлення постачальник повинен підтвердити отримання такого замовлення та прийняти замовлення до виконання. Підтвердження прийняття замовлення до виконання є виставлення постачальником рахунку (п.2.2.Договору).
Відповідно до п.2.3. Договору, поставка кожної окремої партії товару здійснюється на підставі погоджених сторонами згідно п. 2.2. цього Договору замовлень та/або окремих специфікацій до Договору, видаткових накладних, письмово оформлених та скріплених підписами уповноважених осіб сторін і печатками.
Термін поставки партії товару становить 5 календарних днів з моменту отримання постачальником попередньої оплати від покупця, або у інші терміни, що погоджуються сторонами додатково у специфікаціях до Договору чи рахунках на оплату (п.2.4.Договору).
Згідно з п.2.5 Договору, поставка товару, якщо інше не обумовлено домовленістю сторін, здійснюється на умовах FCA - склад перевізника (Нова пошта), за рахунок покупця.
Постачальник передає товар покупцю разом із видатковою накладною та/або товарно-транспорною накладною; рахунком; документом, що підтверджує якість товару (п.2.6.Договору).
Ціна на товар вказується у рахунках на оплату, видаткових накладних та/або специфікаціях, які є невід'ємною частиною цього Договору, у відповідності до виставлених постачальником рахунків-фактур (п.5.1.Договору).
Згідно з п.5.6 Договору, оплата товару, якщо інше не обумовлено домовленістю сторін здійснюється на умовах попередньої оплати партії товару у розмірі 50% її вартості та оплати 50% вартості на протязі 5 календарних днів з дня отримання товару згідно з умовами цього Договору.
Пунктом 6.1. Договору визначено, що у випадку порушення умов Договору винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України.
Згідно п.6.3 Договору, у разі порушення строків поставок товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості непоставленого або своєчасно поставленого товару, за кожен день затримки поставки товару.
У випадку затримки поставки продукції/партії товару більше ніж на 30 календарних днів проти строків, зазначених в договорі, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 20% від вартості несвоєчасно поставленої або недопоставленої продукції (п.6.4.Договору).
Специфікацією №1 до договору поставки Сторонами погоджено наступні умови: товар - редуктор повороту У3515 (пер. 121), сума з ПДВ - 38 400,00 грн., умови поставки - FCA - склад Постачальника (Нова пошта), строк поставки: 5 робочих днів з дня попередньої оплати, умови оплати: 50% попередня оплата, 50% на протязі 5 днів Після поставки (а.с.21 т.1).
Вищезазначену специфікацію засвідчено підписами уповноважених представників сторін та скріплено печатками підприємств.
12.03.2021 відповідач виставив позивачу рахунок на оплату №0058 на загальну суму 38 400,00 грн. (а.с.22 т.1).
26.03.2021 позивачем на підставі виставленого рахунку відповідно до умов Договору було здійснено попередню оплату у розмірі 50%, а саме на суму 19 200,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №35767 від 26.03.2021 та банківською випискою по рахунку позивача (а.с.23-24 т.1).
26.04.2021 позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№01-134 про повернення передоплати у розмірі 19 200,00 грн. (а.с.25 т.1), проте вона була повернута установою поштового зв'язку за закінченням строку зберігання поштового відправлення (а.с.27 т.1).
Як стверджує позивач, відповідач повинен був поставити товар протягом 5 робочих днів після здійснення передоплати, тобто у строк до 02.04.2021 включно. Однак, у порушення умов Договору, відповідач не здійснив постачання товару у вказаний строк, що й стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Доказів поставки товару матеріали справи не містять.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підстави виникнення цивільних прав та обов'язків виникають з договорів та інші правочинів.
Пунктом 3 частини 1 статті 174 Господарського кодексу України вcтановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Статтями 6, 627 ЦК України визначено, що сторони є вільними в укладені договору, в виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
В статті 638 ЦК України зазначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтями 509 ЦК України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Приписами частини 1 статті 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.
Стаття 599 ЦК України передбачає, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частиною 1 статті 172 ЦК України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 2 статті 172 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 691 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Пунктом 1 статті 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 662 ЦК України визначено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 статті 663 ЦК України передбачено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
В статті 665 ЦК України зазначено, що у разі відмови продавця передати проданий товар покупець має право відмовитися від договору купівлі-продажу.
Відповідно до положень ст.693 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи, позивачем 26.03.2021 було здійснено 50% попередню оплату товару за Договором поставки №КФЗ-012 від 12.03.2021.
При цьому, у відповідності до Специфікації до Договору, відповідач повинен був здійснити поставку товару у строк до 02.04.2021 включно.
Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати (ч.2 ст.693 ЦК України).
На суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця (ч.3 ст.693 ЦК України).
В частині 1 статті 530 ЦК України зазначено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
В частині 1 статті 612 ЦК України зазначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частиною 1 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до висновку Верховного Суду України від 28 листопада 2011 року по справі №3-127гс11, умовою застосування частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця. Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі позову.
Предметом позову у даній справі є саме стягнення попередньої оплати на підставі частини 2 статті 693 ЦК України, оскільки, за твердженням позивача, відповідачем не було поставлено оплачений товар.
Відповідач своїми процесуальними правами не скористався та не надав доказів на підтвердження виконання ним своїх зобов'язань за Договором поставки №КФЗ-012 від 12.03.2021.
Відповідно до висновку Верховного Суду в постанові від 13 травня 2019 року по справі №910/15009/17, оскільки позивач сплатив суму попередньої оплати, а відповідач не передав товар, господарські суди попередніх інстанцій правильно застосували ч.2 ст.693 ЦК України та дійшли обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позову і повернення позивачу попередньої оплати.
Відповідно до вимог частини 1 статті 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно частини 1 статті 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до статті 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту статті 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи наведені правові норми та зважаючи на встановлені судом обставини справи, беручи до уваги одержання відповідачем попередньої оплати вартості товару, який підлягав поставці позивачу на загальну суму 19 200,00 грн., оскільки відповідачем свого обов'язку за Договором поставки №КФЗ-012 від 12.03.2021 щодо передачі позивачу товару на вказану суму не виконано, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача суми попередньої оплати у розмірі 19 200,00 грн.
Разом з тим, позивач просить стягнути з відповідача суму 3% річних у розмірі 118,36 грн. та інфляційних втрат у розмірі 385,75 грн.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" №14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Верховний Суд України у постанові від 12 квітня 2017 року по справі №3-1462гс16 підкреслив, що платежі встановлені ст.625 ЦК України є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Також Верховний Суд України відмітив, що ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст. 625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
Отже, Верховний Суд України розв'язуючи спір застосовує принцип права щодо пріоритету спеціальної норми над загальною.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 9 листопада 2016 року у справі № 3-1195гс16.
14 січня 2020 року Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду в рамках справи №924/532/19 досліджував питання щодо особливостей нарахування інфляційних втрат і 3% річних, де визначив, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця. Для визначення індексу інфляції за будь-який період необхідно помісячні індекси, які складають відповідний період, перемножити між собою з урахуванням відповідних оплат.
З огляду на вимоги статей 79, 86 Господарського процесуального кодексу України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).
Аналогічні правові висновки викладені також в постановах Верховного Суду від 27.05.2019 по справі № 910/20107/17, від 21.05.2019 по справі № 916/2889/13, від 16.04.2019 по справам № 922/744/18 та № 905/1315/18, від 05.03.2019 по справі № 910/1389/18, від 14.02.2019 по справі № 922/1019/18, від 22.01.2019 по справі № 905/305/18, від 21.05.2018 по справі № 904/10198/15, від 02.03.2018 по справі № 927/467/17.
Згідно зі статтею 625 Цивільного кодексу України стягнення 3% річних та інфляційних витрат можливе до моменту фактичного виконання зобов'язання.
При цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення.
Так, дослідивши матеріали справи, врахувавши встановлений сторонами у Договорі поставки та Специфікації до нього строк на поставку відповідачем товару, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних нарахувань, суд встановив, що дані розрахунки є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Також, позивачем заявлено вимогу про стягнення 1 156,21 грн. пені у відповідності до п.6.3. Договору.
Правові наслідки порушення грошового зобов'язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 ЦК України.
Частиною 2 статті 193 ГК України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).
Щодо пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України, якою передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Даним приписом передбачено період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.
Разом з тим, умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Відповідно до п.4.3. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 №10 даний шестимісячний строк не є позовною давністю, а визначає максимальний період часу, за який може бути нараховано штрафні санкції (якщо інший такий період не встановлено законом або договором).
В силу приписів статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При цьому, п.6.3. Договору сторонами погоджено зобов'язання відповідача, відповідно до якого у разі порушення строків поставок товару постачальник сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, від вартості непоставленого або своєчасно поставленого товару, за кожен день затримки поставки товару.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи, незважаючи на вимогу позивача про повернення грошових коштів відповідачем у розмірі 50% передплати (не поставленого товару), відповідні кошти не повернуто.
Таким чином, відповідачем порушено умови Договору передбачені пунктом 6.3.
Тому, відповідно до предмета та підстав поданого позову, враховуючи встановлені судом обставини справи щодо моменту виникнення та обсягу зобов'язання відповідача, перевіривши надані позивачем до позовної заяви розрахунки пені, суд встановив, що вони є арифметично вірними, а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Разом з цим, позивачем заявлено вимогу про стягнення 7 680,00 грн. неустойки у відповідності до п.6.4. Договору.
Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частина 1 статті 217 Господарського кодексу України визначає, що господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки.
Частина 2 зазначеної статті визначає такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Кваліфікуючими ознаками штрафу є:
а) можливість встановлення за майже будь-яке порушення зобов'язання: невиконання або неналежне виконання (порушення умов про кількість, якість товарів, робіт (послуг), виконання зобов'язання неналежним способом тощо).
б) обчислення у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
З огляду на зазначене, заявлена позивачем до стягнення неустойка за своєю правовою природою є штрафом за неналежне виконання відповідачем господарського зобов'язання.
Застосування штрафних санкцій, спрямовано перш за все на покарання за допущене правопорушення.
Згідно зі частиною 4 статті 231 Господарського кодексу України, у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Крім того, невиконання або неналежне виконання боржником свого грошового зобов'язання не може бути залишене без реагування та застосування до нього міри відповідальності, оскільки б це суперечило загальним засадам цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 Цивільного кодексу України).
Сторони, керуючись принципом свободи договору, визначили на свій розсуд, що у випадку затримки поставки продукції/партії товару більше ніж на 30 календарних днів проти строків, зазначених в Договорі, постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 20% від вартості несвоєчасно поставленої або недопоставленої продукції (п.6.4.Договору).
Верховний Суд у постанову по справі №917/194/18 від 02.04.2019 вказав, що одночасне стягнення зі сторони, яка порушила господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить ст.61 Конституції, оскільки вони є формами неустойки та видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Наведена правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 09.02.2018 у справі №911/2813/17, від 22.03.2018 у справі №911/1351/17, від 25.05.2018 у справі №922/1720/17.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок неустойки (штрафу) судом встановлено, що позивач у відповідності до пункту 6.4. Договору розрахував суму штрафу арифметично вірно, а тому суд задовольняє позов у цій частині.
Суд зазначає, що присудження до стягнення штрафу у вказаному розмірі, з урахуванням обставин справи, відповідає вимогам чинного законодавства, є адекватною мірою відповідальності за порушення відповідачем своїх зобов'язань за Договором, оскільки така відповідальність погоджена сторонами пунктами 6.4 Договору.
Частинами 1, 2, 3 статті 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Враховуючи те, що суд задовольнив позов повністю, у відповідності ст.129 Господарського процесуального кодексу України, витрати щодо сплати судового збору підлягають стягненню з відповідача у повному обсязі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 4, 20, 73, 74, 86, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Костопільський фанерний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКЕПІТАЛ" про стягнення коштів - задовольнити.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРКЕПІТАЛ" (61166, Харківська обл., місто Харків, вул. Бакуліна, буд. 11; код ЄДРПОУ: 38160618) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Костопільський фанерний завод" (35000, Рівненська обл., Костопільський р-н, місто Костопіль, вул. Бурова, буд. 9; код ЄДРПОУ: 35797190) 19 200 (дев'ятнадцять тисяч двісті) грн. 00 коп. попередньої оплати за непоставлений товар, 1 156 (одна тисяча сто п'ятдесят шість) грн. 21 коп. пені, 7 680 (сім тисяч шістсот вісімдесят) грн. 00 коп. неустойки, 385 (триста вісімдесят п'ять) грн. 75 коп. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 118 (сто вісімнадцять) грн. 36 коп., а також судовий збір у розмірі 2 270 (дві тисячі двісті сімдесят) грн. 00 коп.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення відповідно до ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням п.п. 17.5 п.17 Перехідних положень Кодексу.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено "30" серпня 2021 р.
Суддя Т.О. Пономаренко