Справа № 2-62/10
23 квітня 2010 року Суворовський районний суд м.Одеси у складі:
головуючої судді - Середи І.В.
при секретарі - Чорній А.О.,
за участю:
позивача -ОСОБА_1,
представника позивача - ОСОБА_2,
відповідача -ОСОБА_3,
представника ДВЖПП-Цукрової Н.М.,
відповідачки -ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду №9 в м.Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_3 та Державного виробничого житлово-побутового підприємства про визнання ордеру недійсним та про приєднання жилого приміщення, а також зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ОСОБА_7, третя особа Державне виробниче житлово-побутове підприємство, про вселення зобовязання не перешкоджати в користування кімнатою, виселення та стягнення моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 та ДВЖБП про визнання недійсним ордеру, виданого ОСОБА_3 на кімнату НОМЕР_1 у сімейному гуртожитку по АДРЕСА_1 в м.Одесі, посилаючись на те, що адміністрація ДВЖБП порушила вимоги житлового законодавства, оскільки видала ордер на зайняте ним приміщення, на підставі строкового договору між ОСОБА_3 та адміністрацією ДВЖБП, строк дії якого закінчився 31 грудня 2003 року, та просив відповідача ДВЖБП приєднати до житлової кімнати НОМЕР_2, наданої йому для проживання, кімнату НОМЕР_1 і вважати їх єдиним жилим приміщенням, так як вона є суміжною з кімнатою НОМЕР_2 та без самостійного виходу до коридору загального користування.
У свою чергу ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 та ДВЖБП про усунення перешкод у користуванні приміщенням шляхом вселення у кімнату НОМЕР_1 по АДРЕСА_1 в м.Одесі, зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати йому у користуванні даною кімнатою та проведення відновлювального ремонту кімнати, а також зобов'язати ДВЖБП укласти з ним договір найму жилого приміщення на новий строк, посилаючись на те, що дана кімната була видана йому для проживання на підставі ордеру, але вселити туди він не має можливості, так як відповідач ОСОБА_1 самовільно зайняв дану кімнату та зробив переобладнання входу зі своєї сусідньої кімнати, при цьому закривши вхід з коридору загального користування. У ході розгляду справи ОСОБА_3 уточнив свої вимоги, звернувшись з вимогами і до ОСОБА_5 і ОСОБА_7, які мешкають у кімнаті НОМЕР_1, і просив суд виселити даних осіб з наданої йому для проживання кімнати, зобов'язати ОСОБА_1 не перешкоджати у користуванні житловою площею та приведення її у первісний стан, а також просив стягнути з нього моральну шкоду у розмірі 10000 грн.
Позивач свої позовні вимоги підтримав у повному обсязі та заперечував проти позовних вимог відповідача.
Відповідач (позивач по зустрічному позову) ОСОБА_3 заперечував проти первісних позовних вимог та підтримав свої вимоги у повному обсязі, крім того пояснив суду, що після виділення йому кімнати відразу зареєструвався, разом з комендантом гуртожитку намагався вселитися, але кімната була зайнята відповідачами, його не впускали, оскільки він змушений знімати в оренду житло разом з неповнолітнім сином, чим йому було завдано моральної шкоди.
Представник ДВЖБП заперечувала проти позовних вимог ОСОБА_1 та просила суд задовольнити вимоги ОСОБА_3 оскільки саме йому була виділена вільна кімната НОМЕР_1, а не позивачу, вони згодні з ним підтримувати відносини, було також укладено договір для сплати всіх комунальних послуг. Також додала, що кімнати в гуртожитку не суміжні, такими їх робили великі сім'ї, які залишили вже житло. Крім того, вважає, що ОСОБА_1 пропущено строк на визнання його недійсним.
Відповідачка по зустрічному позову ОСОБА_5, яка є і законним представником відповідача ОСОБА_7, не визнала позовні вимоги ОСОБА_3 посилаючись на те, що її батько має право займати спірну кімнату, а вона проживає разом з ним, оскільки він потребує сторонньої допомоги.
Третя особа за зустрічним позовом - орган опіки та піклування у засідання не з'явилися, були повідомлені належним чином, надали суду заяву про розгляд справи у відсутності їх представника з урахуванням інтересів дитини (а.с.168).
Заслухавши пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено наступні факти і відповідні їм правовідносини.
13 квітня 1994 року на підставі спільного рішення адміністрації, профспілки та комітету комсомолу заводу ОСОБА_1 був виданий ордер на право зайняття житлової площі у гуртожитку по АДРЕСА_1 в м.Одесі, на кімнату НОМЕР_2 розміром 16,8 кв.м..
15 лютого 1999 року ОСОБА_3 адміністрацією ДВЖБП був виданий ордер на житлову площу у цьому ж гуртожитку на кімнату НОМЕР_1 площею 13 кв.м.(а.с.35). 12 березня 1999 він був зареєстрований на даній житловій площі (а.с.34,36-зворот).
Проте вселитися у кімнату ОСОБА_3 не може, так як ОСОБА_1 разом зі своєю донькою ОСОБА_5 та онуком ОСОБА_7 зайняли її і не звільняють добровільно.
Посилання позивача ОСОБА_1 на те, що приміщення кімнати НОМЕР_1 відноситься до кімнати НОМЕР_2 є безпідставним і спростовується як поясненнями представника ДВЖБП, яка підтвердила, що дозволялося переобладнання входу в кімнати для великих сімей, так і представленим поверховим планом з якого видно, що входи в кімнати є окремими, з загального коридору (а.с.87).
Оскільки переобладнання входу в кімнату НОМЕР_1 здійснював не ОСОБА_1,що також було встановлено і Суворовським районним судом м.Одеси, рішення від 28.02.2000 року (а.с.6-8), то і вимога ОСОБА_3 про зобов'язання в проведенні відновлювального ремонту є безпідставною.
Відповідно до ч.2 ст.128 та ст.129 ЖК України та відповідно до пунктів 9,10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 3 червня 1986 року №208, жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації чи органу кооперативної або іншої громадської організації та відповідного профспілкового комітету і на його підставі громадянинові видається спеціальний ордер, який є єдиною підставою для вселення на надану жилу площу.
Відповідно до ч.3 ст.116 ЖК України, осіб, які самоправно зайняли жиле приміщення, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Згідно з вимогами п.44 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР 3.06.1986 р. №208, громадян, які самоправно зайняли жилу площу в гуртожитку, виселяють без надання їм іншого жилого приміщення.
Як зазначено в ст.49 Конституції України ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
Таким чином, в ході розгляду справи судом встановлено відсутність підстав позивача ОСОБА_1 для проживання в кімнаті НОМЕР_1 і зайнято її було самоправно, тому вимоги ОСОБА_3 про виселення позивача, доньки та онука, а його вселення та не перешкоджання в користуванні кімнатою є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст.59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним у судовому порядку у випадках подання громадянами не відповідаючих дійсності відомостей про потребу в поліпшенні житлових умов, порушення прав інших громадян або організацій на зазначене в ордері жиле приміщення, неправомірних дій службових осіб при вирішенні питання про надання жилого приміщення, а також в інших випадках порушення порядку і умов надання жилих приміщень.
Вимогу про визнання ордера недійсним може бути заявлено протягом трьох років з дня його видачі.
Отже враховуючи зазначену вище норму суд вважає, що підстав для визнання ордеру недійсним, виданого ОСОБА_3 на зайняття кімнати НОМЕР_1, немає, оскільки ОСОБА_1 пропустив строк для заявлення такої вимоги, про наявність якого йому стало відомо ще в 2002 році, що підтверджується рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 21 лютого 2002 року (а.с.33).
Крім того, і в теперішній час ДВЖБП, який є власником гуртожитку, не заперечує проти проживання ОСОБА_3 в квартирі НОМЕР_1, в підтвердження чого представник в засіданні повідомив суд про укладення окремого договору для сплати комунальних послуг ОСОБА_3.
З врахуванням викладеного суд вважає, що відсутні підстави для задоволення вимоги ОСОБА_3 про зобов'язання ДВЖБП укласти з ним договір найму жилого приміщення на новий строк, оскільки відсутній спір.
Не підлягає задоволенню також і вимога ОСОБА_3 про стягнення моральної шкоди оскільки дана вимога не ґрунтується на законі.
Відповідно до вимог ст.88 ЦПК України з ОСОБА_1 необхідно стягнути на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 7,50 грн..
Керуючись ст.ст.10,11,59,60,64,212-215 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити задовольнити частково.
Виселити ОСОБА_1, ОСОБА_5 та ОСОБА_7 з кімнати НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1
Вселити ОСОБА_3 в кімнату НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1
Зобовязати ОСОБА_1 не перешкоджати ОСОБА_3 в користуванні кімнатою НОМЕР_1 в будинку АДРЕСА_1
В іншій частині вимог ОСОБА_3 відмовити.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволенні вимог до ОСОБА_3 та Державного виробничого житлово-побутового підприємства про визнання ордеру недійсним та про приєднання жилого приміщення.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір - 8,50 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи - 7,50 грн..
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Одеської області через Суворовський районний суд м. Одеси шляхом подання в 10-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги або шляхом подання в десятиденний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом двадцяти днів апеляційної скарги, або в порядку передбаченому ч.4 ст.295 ЦПК України.
Суддя: