Житомирський апеляційний суд
Справа №296/1658/19 Головуючий у 1-й інст. Рожкова О. С.
Категорія 44 Доповідач Павицька Т. М.
25 серпня 2021 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючого Павицької Т. М.,
суддів Миніч Т.І., Трояновської Г.С.
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без виклику сторін в м. Житомирі цивільну справу №296/1658/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа на стороні позивача - Житлово -будівельний кооператив №1, про стягнення шкоди за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 липня 2021 року та на додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2021 року, ухвалені під головуванням судді Рожкової О.С. в м. Житомирі,
У лютому 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом у якому просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь 15 000,00 грн матеріальної шкоди та 9726,06 грн моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що в січні 2019 року в квартирі АДРЕСА_1 , що належить їй на праві власності, з вини відповідача, яка проживає поверхом вище у квартирі АДРЕСА_2 , сталося затоплення її квартири. Внаслідок затоплення були пошкоджені коридор та ванна кімната, зокрема, стіни та стеля. Після затоплення позивач звернулась до ЖБК №1, працівниками якого складено акт та вказано, що причиною затоплення квартири АДРЕСА_1 стало аварійне пошкодження внутрішньої мережі теплопостачання - металопластикова труба рушникосушки в квартирі АДРЕСА_2 . Крім того, позивач вказувала, що у зв'язку з відмовою відповідача відшкодувати завдану шкоду в добровільному порядку, вона змушена витрачати значну кількість часу на спілкування з юристами, експертами, збирати необхідні документи, витрачати додаткові кошти. Все це позбавляє позивача можливості приділити час відпочинку з сім'єю та вирішенню сімейних проблем. Психологічна напруженість, зумовлена таким перебігом подій, призвела до виникнення конфліктів в сім'ї, що завдає додаткових моральних страждань.
Рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05 липня 2021 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 12 984,00 грн та 1000,00 грн моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь державного бюджету судовий збір у розмірі 768,40 грн.
Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2021 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з проведенням судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 2262,00 грн. В задоволенні решти вимог відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішень суду першої інстанції, просить їх скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Зокрема зазначає, що складений акт працівниками ЖБК №1 є недопустимим доказом , оскільки ним не підтверджено факт залиття квартири 22.01.2019, саме з квартири відповідача. Крім того, відсутність підпису відповідача у акті, складеного працівниками третьої особи, свідчить про те, що комісія не оглядала квартиру відповідача. Зазначала, з проведеної по справі експертизи встановлено, що комунікації у квартирі відповідача в належному (справному ) стані. За наведених обставин, висновки суду першої інстанції гуртуються на припущеннях.
Правом подати відзив на апеляційну скаргу позивач не скористалася.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що на підставі договору купівлі- продажу від 01 квітня 2005 року ОСОБА_1 була власником квартири АДРЕСА_1 у період з 01 квітня 2015 по 04 грудня 2020 року.
Власником квартири АДРЕСА_2 ( яка знаходиться поверхом вище над квартирою позивача) є ОСОБА_2 , відповідач по справі.
Судом встановлено, що у січні 2019 року сталося залиття квартири АДРЕСА_1 .
Згідно акта від 22 січня 2019 року, який затверджений головою правління ЖБК-1 ОСОБА_3, причиною залиття коридору та ванної кімнати квартири АДРЕСА_1 , що знаходиться за вищевказаною адресою є аварійне пошкодження внутрішньої мережі теплопостачання - металопластикова труба полотенцесушителя в квартирі АДРЕСА_2 .
Відповідно до висновку експерта за результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 23.11.2020 № 212/11-2020 вартість відновлюваного ремонту квартири АДРЕСА_1 внаслідок залиття складає 12 984 грн, в тому числі ПДВ 2164 грн.
Оскільки відповідач в добровільному порядку завдані залиттям квартири позивачки збитки не відшкодувала, остання звернулася до суду із відповідним позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що наявні у матеріалах справи докази у своїй сукупності доводять причинний зв'язок між завданням позивачу шкоди, протиправністю діяння відповідача та вини останньої в її заподіянні.
Такий висновок суду першої інстанції є вірним виходячи з наступного.
За змістом положень частини третьої статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової і моральної шкоди.
У частинах першій, другій статті 22 ЦК України визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Таким чином, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Відповідно до ч.1ст.1166 ЦК України майнова шкода завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної особи або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини (ч.2 ст.1166 ЦК України).
У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи. Для наявності деліктної відповідальності необхідна наявність складу правопорушення: а) наявність шкоди, б) протиправна поведінка заподіювача шкоди, в) причинний зв'язок між шкодою та поведінкою заподіювача, г) вина.
Згідно з пунктом 2.3.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій, затверджених наказом Державного комітету з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76, у разі залиття, аварії квартир складається відповідний акт, який повинен встановлювати причини залиття, зокрема чи залиття спричинено унаслідок несправності внутрішньобудинкових мереж водопостачання та водовідведення та з'ясування питання чи не було це наслідком недбалості осіб, мешканців квартир або інші обставини, що могли спричинити залиття. Форма вказаного акта встановлена в додатку № 4 до Правил утримання жилих будинків та прибудинкових територій.
За результатами проведення комісійної судової будівельно-технічної експертизи від 23.11.2020 складено висновок № 212/11-2020 у якому зазначено, що в зв'язку із незадоволенням клопотання експертів в частині ненадання проектної документації на влаштування системи опалення будинку АДРЕСА_1 , встановити чи змінювалась схема та елементи внутрішніх мереж теплопостачання в досліджуваній квартирі АДРЕСА_2 , не вбачається за можливе.
Разом з тим, експерти звертають увагу, що підведення теплопостачання до рушникосушки в квартирі АДРЕСА_2 виконано із металопластикових труб, а трубопроводи системи центрального опалення - металеві.
Наявні пошкодження в квартирі АДРЕСА_1 ( жовто-коричневі плями, пошкодження ( відпадання, тріскання шпаклівки) та їх розташування характерні для пошкоджень, що виникли внаслідок проникнення рідини ( залиття ), з вище розташованих приміщень квартири АДРЕСА_2 , як і зазначено в акті від 22.01.2019.
Разом з тим, експерти не можуть спростувати чи підтвердити факт, що залиття кв. АДРЕСА_1 відбулося саме внаслідок пошкодження внутрішніх мереж теплопостачання кв. АДРЕСА_2 , а саме металопластикової труби рушникосушки, оскільки при обстежені відсутні сліди ремонту, пошкодження даної системи, а також відсутні сліди залиття. Суд першої інстанції виходив з того, що акт про залиття квартири позивача, який підтверджується також показами свідка ОСОБА_3 та висновок комісійної судової будівельно-технічної експертизи в своїй сукупності доводять причинний зв'язок між завданням шкоди та виною відповідача.
Будь-яких доказів на спростування зазначених у акті відомостей про події залиття, причини та обсяги пошкоджень відповідач суду не надала. З огляду на викладене її доводи про неналежність і недопустимість вказаного акта та не підтвердження нею вини у залитті належної позивачу квартири є помилковими.
За змістом частини другої статті 1166 ЦК України цивільне законодавство у деліктних зобов'язаннях передбачає презумпцію вини; якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. Тобто позивач має надати суду лише докази наявності шкоди, а докази спростування своєї вини має надати відповідач.
Судом першої інстанції встановлено факт завдання позивачу майнової шкоди, внаслідок залиття водою її квартири.
Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції правильно зауваживши, що у справах про відшкодування шкоди діє презумпція вини відповідачів, на останніх покладено обов'язок її спростування, дійшов обґрунтованого висновку, що акт про залиття квартири позивача, хоча і складений без участі відповідачів, не спростовує її вину.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.
Разом з тим, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що затоплення квартири позивача могло відбутися через стікання рідини зверху до низу ( до квартири позивача) по магістралям будинку, які знаходяться в закритих нішах, тобто, із -за несправних магістралей - труб, які знаходяться в закритих нішах, та які мали пориви (протікання) відповідачем не надано, хоча з урахуванням положень ст. 1166 ЦК України та ст. 12, 81 ЦПК України, це є її обов'язком.
Таким чином, встановивши під час розгляду справи, що шкода позивачу була спричинена залиттям квартири із вини відповідача, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову про відшкодування майнової шкоди, зазначивши відповідні мотиви.
Відповідно до ч.1ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Згідно з п.3 ч.2ст.23 ЦК України моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування (ч.4 ст.23 ЦК України).
Статтею 1167 ЦК України встановлено загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду, відповідно до частини першої якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пунктах 3, 9 постанови від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Задовольняючи частково позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди та стягуючи з відповідачки на користь позивачки моральну шкоду у розмірі 1 000 грн 00 коп., суд першої інстанції правильно керувався ст.ст.23,1167 ЦК України й виходив із того, що внаслідок залиття квартири позивачу заподіяно моральну шкоду, яка полягає у душевних стражданнях, яких вона зазнала у зв'язку із залиття належної їй квартири, та яка не може бути відшкодована шляхом лише констатації судом факту порушення. Визначений судом розмір заподіяної позивачу моральної шкоди відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 не є власником пошкодженого майна, а тому не має права на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки на момент затоплення квартири власником була саме ОСОБА_1 , що підтверджується копією договору купівлі- продажу від 01 квітня 2005 року. З позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 20 лютого 2019 року, а право власності на квартиру АДРЕСА_1 , ОСОБА_4 набув тільки 04 грудня 2020 року. Тому відчуження ОСОБА_1 квартири під час розгляду справи в суді на правильність судового рішення не впливає.
З огляду на зазначене, беручи до уваги всі встановлені судом першої інстанції факти на підставі досліджених та оцінених доказів, висновок суду про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , колегія суддів вважає правильним і належним чином обґрунтованим.
Додатковим рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 14.07.2021 стягнуто із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов'язані з проведенням судової будівельно-технічної експертизи в розмірі 2262,00 грн.
Пунктом 1,4 ч.3 ст.133 ЦПК України визначено, що до витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати: пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до пункту третього частини другої статті 141 ЦПК України, судові витрати пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до частини першої статті 246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.
Вбачається, що 17.02.2020 по справі за клопотанням позивача призначалася судова будівельно-технічна експертиза, витрати за проведення якої здійснено ОСОБА_1 на рахунок ТОВ «Центр будівельних та земельних експертиз» у розмірі 4000,00 грн.
Враховуючи, що рішенням Корольовського районного суду м. Житомира від 05.07.2021 позов ОСОБА_1 задоволено частково, суд дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування положень пункту третього частини другої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, за яким у разі часткового задоволення позову судові витрати пов'язані з розглядом справи покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, встановивши відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 05 липня 2021 року та додаткове рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 14 липня 2021 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку.
Головуючий
Судді