Апеляційний суд Запорізької області
Справа № 22 - 2237 / 2010 р. Головуючий у 1 інстанції: Гнатик Г.Е.
Суддя-доповідач: Осоцький І.І.
Іменем України
«15» червня 2010 року. м. Запоріжжя.
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:
Головуючого: Осоцького І.І.,
Суддів: Мануйлова Ю.С.,
Давискиби Н.Ф.
При секретарі: Бурима В.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «09» березня 2010 року в справі за позовом ОСОБА_3 до Акціонерного комерційного банку соціального розвитку «Укрсоцбанк» в особі Запорізького відділення Донецької обласної філії АКБ «Укрсоцбанк» про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, -
У травні 2009 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до відповідача про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди.
В позові зазначав, що він працював у Дніпровському відділенні Запорізької обласної філії АКБ соціального розвитку «Укрсоцбанк» на посаді начальника Дніпровського відділення.
10.04.2009 року у відділенні було проведено ревізію майнових цінностей, за результатами якої було встановлено факт нестачі грошових коштів у касі відділення.
16.04.2009 року його було відстрочено від займаної посади, а 24.04.2009 року за наказам № 118-п звільнено за втрату довіри по п. 2 ст. 41 КЗпП України за створену нестачу грошових коштів з вини касира відділення.
Вважає, що підстав для його звільнення не було, тому просив суд поновити його на роботі, стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за час вимушеного прогулу, моральну шкоду в сумі 10000 грн.
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від «09» березня 2010 року позовні вимоги ОСОБА_3 залишено без задоволення.
ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
2
Відповідно до п.2 ч.1 ст.309 ЦПК України підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими.
Відмовляючи у задоволені позову ОСОБА_3 суд вважав, що останнього було обґрунтовано звільнено за втрату довіри по п.2 ст.41 КЗпП України і виходив з доведеності того, що останній як працівник, який безпосередньо обслуговує грошові цінності здійснив дії, що дають підстави для втрати до нього довіри.
З таким висновком суду погодитися неможливо.
На час свого звільнення ОСОБА_3 працював на посаді начальника Дніпровського відділення Запорізької обласної філії АКБ СР „Укрсоцбанк” / а.с.16 /.
З посадової інструкції, затвердженою 24.09.2007 року керуючим ЗОФ АКБ „Укрсоцбанк” слідує, що позивач як начальник відділення мав обов”язки контролю касових операцій відділення в національній та іноземній валюті без покладання на нього обов”язків по безпосередньому обслуговуванню грошових цінностей.
У висновку службового розслідування за фактом нестачі коштів у касі Дніпровського відділення ЗОФ АКБ „Укрсоцбанк” від 24.04.2009 року, який став підставою для звільнення позивача за втрату довіри встановлено, що він з 26.03.2009 року по 10.04.2009 року не здійснював функції контролю за роботою касирів відділення.
Отже при не виконанні ОСОБА_3, який безпосередньо не обслуговував грошові цінності, покладених на нього трудових обов”язків по контролю за цими діями з боку інших працівників, звільнення його за наказом № 118-п від 24.04.2009 року з формулюванням такої причини звільнення як втрата довіри з неправильним.
Укладення сторонами по справі договору про повну матеріальну відповідальність не розширює посадові обов”язки позивача і не відноситься до правовідносин сторін у цій справі бо стосується умов застосування матеріальної відповідальності.
Відповідно до ч.3 ст.235 КЗпП України у разі визнання формулювання причини звільнення неправильним, у випадку, коли це не тягне за собою поновлення працівника на роботі, орган, який розглядає трудовий спір, зобов”язаний змінити формулювання і вказати в рішенні причину звільнення у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства та з посиланням на відповідну статтю ( пункт) закону.
Пунктом 3 ст.40 КЗпП України передбачено розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов”язків, покладених на нього трудовим договором, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення.
Тобто при систематичному невиконанні позивачем без поважних причин трудових обов”язків та при застосуванні раніше до нього дисциплінарного стягнення суд може змінити формулювання причини звільнення з п.2 ст.41 на п.3 ст.40 КЗпП України.
Однак з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 тривалий час порушував свої трудові обов”язки, а саме з 26.03.2009 року по 10.04.2009 року, за що наказом № 148 від 07.04.2009 року на його адресу було постановлено догану.
При звільненні позивача за втратою довіри п.2 ст.41 КЗпП України у наказі № 118-п від 24.04.2009 року / а.с.12 / не зазначено: за який проступок та здійснений у який час ОСОБА_3 було звільнено, чи застосовувалися до нього раніше заходи дисциплінарного стягнення, за висновком же службового розслідування слідує, що при його звільненні застосовано не черговий захід дисциплінарного стягнення за невиконання посадових обов”язків, а два заходи ( догану і звільнення) за один тривалий проступок.
Наведені обставини та відсутність мотивовочного змісту наказу № 118-п від 24.04.2009 року про звільнення позивача не дають підстав вважати, що звільнення відбулося після застосування до ОСОБА_3 раніше заходів дисциплінарного стягнення за окремий проступок, що не тягне за собою звільнення останнього на роботі зі зміною формулювання причини звільнення з п.2 ст.41 на п.3 ст.40 КЗпП України.
3
При встановленні неправильності формулювання причини звільнення позивача та неможливості її змінення без поновлення його на роботі таке звільнення є незаконним.
Тому позивач підлягає у відповідності до ст.235, 237-1 КЗпП України поновленню на попередній роботі з стягненням на його користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу та моральної шкоди, спричиненої незаконним звільненням.
За ч.2 ст.235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника. Орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Середньомісячний заробіток позивача за довідкою банку від 14.06.2010 року складала 4 404,18 грн..
Справа розглядалася більше ніж один рік, а саме: з 25.05.2009 року по 16.06.2010 року, але при її розгляді з вини позивача, який не з”явився на виклик суду у судове засідання 18.02.2010 року / а.с.79,84 / розгляд справи відкладався.
За таких обставин судова колегія рішення суду про відмову у задоволені позову ОСОБА_3 скасовує і ухвалює нове про частково задоволення цього позову, а саме про поновлення останнього на попередній роботі та про стягнення на його користь з відповідача середньомісячного заробітку позивача за час вимушеного прогулу лише за рік, що складає ( 4 404,18 * 12 міс.) - 52 850,16 грн. та про стягнення моральної шкоди за незаконне звільнення, виходячи з обставин по справі, у розмірі - 1 000 грн., а також судових витрат на користь держави у розмірі 648,50 грн., що складаються з витрат на судовий збір у розмірі - 528,50 грн., за інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи у розмірі - 120 грн..
Керуючись ст., ст. 307, 309, 313, 317 ЦПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Рішення Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від "09" березня 2010 року в цій справі скасувати і ухвалити нове рішення наступного змісту:
" Позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити частково.
Поновити ОСОБА_3 на посаді начальника Дніпровського відділення Запорізької обласної філії Акцонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк".
Стягнути з Акціонерно-комерційного банку соціального розвитку "Укрсоцбанк" на користь ОСОБА_3 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі - 52 850,16грн. та моральну шкоду у розмірі - 1 000 грн., а також на користь держави судові витрати у розмірі - 648,50 грн.
Допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення ОСОБА_3 на роботі та щодо стягнення на його користь середньомісячної заробітної плати за час вимушеного прогулу у розмірі - 4 404,18 грн..
В іншій частині позову ОСОБА_3 відмовити."
Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, проте воно може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий:
Судді: