1 червня 2010 року м. Ужгород
Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Закарпатської області у складі:
головуючого - судді Леска В.В.
суддів - Чужі Ю.Г., Кондора Р.Ю.
при секретарі - Янкович К.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в інтересах відповідачки ОСОБА_2 на рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1 березня 2010 року по справі за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, що діють також в інтересах малолітнього ОСОБА_5, до ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення в житловий будинок,-
19 серпня 2009 року позивачі звернулися в суд з позовом до відповідачів про усунення перешкод в користуванні власністю та вселення в житловий будинок.
Зазначали, що позивачу ОСОБА_3 та відповідачам ОСОБА_6, ОСОБА_3, ОСОБА_2, ОСОБА_7 на праві спільної власності належить житловий будинок по АДРЕСА_1.
25 листопада 1999 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 одружилися і стали проживати за вказаною вище адресою. Інші співвласники не заперечували на вселення дружини в будинок а її проживання.
ІНФОРМАЦІЯ_1 у позивачів народився син ОСОБА_5
У 2007 році до будинку здійснена прибудова для проживання сім'ї позивача.
Протягом тривалого часу відповідачі чинять позивачу ОСОБА_3 перешкоди в користуванні власністю, не дають йому проживати з дружиною та сином.
Посилаючись на те, що відповідачі не бажають в добровільному порядку поновити порушене право власності та право на житло ОСОБА_3, діючи в інтересах малолітнього сина, позивачі просили зобов'язати відповідачів усунути перешкоди в користуванні власністю та житлом шляхом вселення їх та малолітнього сина в спірний житловий будинок.
Рішенням Ужгородського міськрайонного суду від 1 березня 2010 року позов задоволено.
Усунуто перешкоди ОСОБА_3 та членам його сім'ї ОСОБА_4, ОСОБА_5 в користуванні власністю та вселено в житловий будинок АДРЕСА_1.
Стягнуто з відповідачів на користь позивачів солідарно 98 грн. 50 коп. витрат на оплату судового збору та на користь держави 38 грн. 50 коп. недоплачених судового збору.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 в інтересах ОСОБА_2 порушується питання про скасування рішення сулу як незаконного та небгрунтованого і ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Межі доводів апеляційної скарги - не відповідає дійсності твердження позивачів про заміну замків на вхідних дверях. ОСОБА_3 визнає, що його з будинку ніхто не виганяв, а причиною не проживання позивачів в будинку були конфлікти ОСОБА_4 з батьками позивача.
Заслухавши доповідача, пояснення з'явившихся осіб та їх представників, дослідивши матеріали справи й обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Суд встановив, що позивач ОСОБА_3 та відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_3 ОСОБА_2 та ОСОБА_7 являються співвласниками будинку АДРЕСА_1.
З 25 листопада 1999 року позивачі ОСОБА_3 та ОСОБА_4 перебувають в зареєстрованому шлюбі, від якого ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_5.
Встановлено, що відповідачі чинять перешкоди позивачам в користуванні жилими приміщеннями в спірному будинку і категорично проти проживання в їхньому будинку позивачки ОСОБА_4
На даний час позивачі змушені проживати в будинку АДРЕСА_2, що належить матері позивачки ОСОБА_4,
Задовольняючи позов суд першої інстанції керувався ст. 391 та ст. 383 ЦК України, згідно яких власник житлового будинку має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном; власник житлового будинку має право використовувати помешкання для власного проживання, проживання членів своєї сім'ї та не прийнявши до уваги доводи відповідачів про неможливість встановлення порядку користування будинком прийшов до висновку про задоволення позову.
Проте при ухваленні рішення суд не врахував, що відповідно до ч. 3 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків або одного з них, з ким вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та її батьками.
У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування.
Статтею 18 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що діти - члени сім'ї наймача або власника жилого приміщення мають право користуватися займаним приміщенням нарівні з власником або наймачем.
Зазначених вище вимог закону суд не врахував при вирішенні спору щодо місця проживання малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, що відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України є підставою для скасування рішення суду з направленням справи на новий розгляд, при якому необхідно залучити до участі в справі службу у справах дітей Ужгородського міськвиконкому від якої зажадати висновок щодо можливого місця проживання дитини і в залежності від установленого та доведеного вирішити цей спір.
Керуючись ст. ст. 307, 308, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в інтересах відповідачки ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Ужгородського міськрайонного суду від 1 березня 2010 року скасувати, а справу направити на новий розгляд до того ж суду в іншому складі.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двох місяців з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.
Головуючий: Судді: