16 серпня 2021 року
м. Київ
Справа № 906/501/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Кібенко О.Р. - головуючого, Кролевець О.А., Стратієнко Л.В.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства оборони України
на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.11.2020 (суддя - Давидюк В.К.)
та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2021 (колегія суддів у складі: Миханюк М.В., Коломис В.В., Дужич С.П.)
у справі за позовом Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління (далі - Управління) (правонаступник Міністерство оборони України)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Візин Річ" (далі - ТОВ "Візин Річ")
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - фізичної особи-підприємця Генсецького Михайла Петровича
про стягнення 42051,25 грн,
1. Управління звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з ТОВ "Візин Річ" заборгованості за договором №68 від 10.06.2019 у розмірі 42051,25 грн, з яких: 30965,58 грн вартість невиконаних будівельних робіт, 8918,08 грн пеня та 2167,59 грн штраф.
2. Господарський суд Житомирської області рішенням від 03.11.2020, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2021, у задоволенні позову відмовив.
3. 09.07.2021 Міністерство оборони України (далі - Міноборони) направило до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.11.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2021.
4. Дослідивши матеріали касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.
5. Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
6. Відповідно до п. 9 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
7. Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
8. У позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку (п. 1 ч. 1 ст. 163 ГПК).
9. Згідно з ч. 7 ст. 12 ГПК для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
10. Скаржник оскаржує судове рішення, яким вирішено спір про стягнення 42051,25 грн, а тому воно не підлягає касаційному оскарженню.
11. Скаржник зазначає, що касаційна скарга має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, він позбавлений можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи, справа становить значний суспільний інтерес та має для нього виняткове значення (пп. а), б), в) п.2 ч.3 ст.287 ГПК), однак, такі твердження належним чином не обґрунтовані.
12. Фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики може мати спірне правове питання, яке тривалий час неоднаково вирішується судами. При цьому скаржник не наводить жодних аргументів, які б свідчили про неоднозначність правозастосовчої практики у питанні застосування норм, зазначених ним у касаційній скарзі нормативних актів.
13. Щодо виняткового значення справи та значного суспільного інтересу, скаржник вказує, що Міноборони для забезпечення військовослужбовців та членів їх сімей житловими приміщеннями виділило значні кошти для будівництва казарм в різних регіонах країни та до справ вказаної категорії прикута увага громадськості, оскільки у соціальних мережах наявна інформація про розтрати на будівництво казарм у місті Львові.
14. Однак, вказані твердження мають загальний характер і не є пов'язаними з обставинами чи розглядом справи № 906/501/20, предметом якої є стягнення вартості невиконаних будівельних робіт та неустойки на загальну суму 42051,25 грн. Поширена в мережі інтернет інформація, на яку посилається скаржник, стосується розслідування в рамках кримінального провадження щодо розтрат при будівництві казарм на суму 4 726 661 грн (згідно долученого скаржником доказу).
15. Наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та становить значний суспільний інтерес.
16. Також скаржник посилається на те, що в провадженні Північно-західного апеляційного господарського суду знаходиться на розгляді справа № 906/502/20 за позовом Управління до ТОВ "Візин Річ" про стягнення 185417,91 грн та переглядається ухвала у справі №906/278/21, тому обставини, встановлені судами у справі, що переглядається, неможливо буде спростувати при розгляді цих справ.
17. Вказані твердження Верховний Суд відхиляє, оскільки не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним та припускає можливість набуття ним преюдиційного значення при розгляді інших спорів за участю цих сторін.
18. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати суд у необхідності переглянути зміст рішення, ухваленого судами попередніх інстанції, однак Верховний Суд не може ставити під сумнів законність рішення суду тільки через те, що таке рішення скаржник вважає незаконним.
19. Верховний Суд зазначає, що переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію "суду права", що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави, та не є "судом фактів". Незгода з рішенням суду попередньої інстанції не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь скаржника є звичайним передбачуваним процесом.
20. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (ст. 17 Закону "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
21. Учасники судового процесу повинні розуміти, що визначені п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК випадки є винятком із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип "правової визначеності" буде порушено.
22. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 293 ГПК суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
23. Оскільки касаційна скарга не містить належних обґрунтувань, які могли би бути визнані такими, що підпадають під дію пп. а), б), в), г) п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК, колегія суддів вважає, що скаржником не дотримано умову допуску цієї справи до касаційного оскарження.
24. З урахуванням викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.11.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2021 у справі № 906/501/20, оскільки скарга подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню.
25. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на її подання та відстрочення сплати судового збору, які підлягають залишенню без розгляду, оскільки суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст. ст. 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 906/501/20 за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Господарського суду Житомирської області від 03.11.2020 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.06.2021.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя О. Кібенко
Судді О. Кролевець
Л. Стратієнко