09 серпня 2021 р.м. ХерсонСправа № 540/1226/21
Херсонський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Гомельчука С.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Лазурненської селищної ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом до Лазурненської селищної ради (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення №74 від 09.02.2021р., прийняте 6 сесією Лазурненської селищної ради 8 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1178 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована за межами смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 19.12.2020р.;
- зобов'язати Лазурненську селищну раду надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1178 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована за межами смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 19.12.2020р.;
- зобов'язати Лазурненську селищну раду подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення;
- стягнути з Лазурненської селищної ради судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги ОСОБА_1 стверджує, що 09.02.2021р. Лазурненська селищна ради прийняла рішення на 6 сесії №74 про відмову у наданні дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки орієнтовною площею 0,1178 га для ведення індивідуального садівництва, розташованої за межами смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області, на підставі ч. 7 ст. 118 ЗК України. Інших причин, які б заважали відповідачу видати вищевказаний дозвіл, у спірному рішенні не зазначено. При цьому, в рішенні не зазначено, в чому саме полягає вказана невідповідність та, з яких мотивів селищна рада виходила, здійснюючи такий висновок та якими документами підтверджується. Вважає, що висновок про відмову у видачі вказаного дозволу є неправомірним, а відповідачем при прийнятті спірного рішення не було встановлено у достатньому обсязі всіх обставин та не досліджено всіх доказів, які могли б слугувати підставою для висновку про відмову у задоволенні клопотання від 19.12.2020р. Таким чином, рішення відповідача є немотивованим.
Ухвалою суду від 05.04.2021р. позовну заяву залишено без руху та встановлено строк на усунення її недоліків. Позивач усунув недоліки заяви.
Ухвалою суду від 13.04.2021р. відкрито спрощене провадження в справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).
12.05.2021р. до суду від Лазурненської селищної ради надійшов лист, відповідно до якого відповідач зазначає, що на момент розгляду заяви селищна рада не була розпорядником даних земель, постійна депутатська комісія селищної ради з питань містобудування, архітектури, комунальної власності та регулювання земельних відносин та прийняття рішення Лазурненською селищною радою бралась за основу актуальна інформація, яка міститься в базі державного земельного кадастру.
Ухвалою суду від 26.05.2021р. справу вирішено розглядати за правилами загального позовного провадження. Продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів. Призначено підготовче засідання на 15.07.2021р.
Сторони подали заяви, в яких просили здійснювати розгляд справи без їх участі.
Відтак, з огляду на вказані заяви, приписи ч. 7 ст. 181 КАС України, ч. 3 ст. 194 та ч. 9 ст. 205 КАС України, суд закриває підготовче провадження та вирішуватиме справу по суті у письмовому провадженні.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються заяви по суті, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, що 19.12.2021р. ОСОБА_1 звернувся до Лазурненської селищної ради з клопотанням про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1178 га для індивідуального будівництва, що розташована за межами смт. Лазурне, Скадовського району Херсонської області та детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, які додаються до клопотання.
До клопотання було додано:
1) копію паспорта громадянина України;
2) копію ідентифікаційного номера;.
3) копію довідки учасника АТО від 20.08.2014р. №413;
4) копія посвідчення учасника бойових дій;
5) графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування
Рішенням VI сесії Лазурненської селищної ради Скадовського району Херсонської області VIII скликання від 09.02.2021р. №117 "Про відмову громадянам в наданні згоди на виготовлення землевпорядної документації щодо відведення земельних ділянок" відмовлено в дозволі на розроблення проектів землеустрою щодо відведення у власність земельних ділянок для ведення садівництва за межами смт. Лазурне Скадовського району, Херсонської області (відповідно до наданих графічних матеріалів) гр. ОСОБА_1 - орієнтовного площею 0,1178 га, на підставі ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України.
Не погоджуючись із правомірністю наведеного рішення, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Статтями 13, 14 Конституції України встановлено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Відповідно до вимог ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України " Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР ( далі - Закон №280/97-ВР), який передбачає, зокрема:
- сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами (ч. 1 ст. 10);
- виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин (п. 34 ч. 1 ст. 26);
- акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку (ч. 10 ст. 59).
Положеннями Земельного кодексу України від 24.10.2001р. №2768-ІІІ (далі - ЗК України) передбачено, зокрема:
- громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (ч. 1 ст. 116);
- сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб (ч. 1 ст. 122);
- громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею (ч. 6 ст. 118);
- відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку (абз. 1 ч. 7 ст. 118).
Системний аналіз наведених правових норм свідчить про те, питання щодо безоплатної передачі у власність громадян земельних ділянок вирішуються виключно на пленарних засіданнях сільської ради шляхом прийняття відповідних рішень.
При цьому, положеннями ст. 118 ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення таких земельних ділянок у власність і чинним законодавством не передбачено право суб'єкта владних повноважень відступати від положень вказаної ст. ЗК України.
Як встановлено судом, предметом спору у даній справі є правомірність відмови Лазурненської селищної ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою земельної ділянки.
За позицією відповідача, правомірність відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою спірної земельної ділянки згідно оскаржуваного рішення Лазурненської селищної ради №74 від 09.02.2021р. полягає у тому, що земельна ділянка, на яку претендує ОСОБА_1 не відповідає вимогам ч. 7 ст. 118 ЗК України.
В оскаржуваному рішенні не наведена жодна із вимог ч. 7 ст. 118 ЗК України, та зі змісту вказаного рішення незрозуміло, наявність яких саме обставин стало підставою для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою.
Згідно з п. 19 ч. 1 ст. 4 КАС України, індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Згідно ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Верховним Судом неодноразово висловлювалась правова позиція, зокрема у межах справ №806/1049/15, № 509/4156/15-а, № №804/4435/16, згідно якої, приймаючи рішення, відповідний орган повинен навести усі підстави його прийняття у вказаному рішення. Водночас, рішення суб'єкта владних повноважень вважається прийнятим з порушенням норм чинного законодавства, та не може вважатися обґрунтованим, добросовісним і законним, якщо належних мотивів та причин такої відмови у вказаному рішенні не наведено.
Таким чином, суддя вважає, що наведені вище обставини вказують на протиправність спірного рішення в частині відмови позивачу в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, у зв'язку із чим рішення Лазурненської селищної ради №74 від 09.02.2021р. в означеній частині підлягає скасуванню.
Суд не враховує доводи відповідача, викладені у листі від 20.04.2021р. (за вих. №02- 19/566), згідно яких Лазурненська селищна рада не була розпорядником спірної земельної ділянки станом на момент розгляду клопотання позивача, оскільки такі доводи не підтверджені доказами, що свідчить про суто інформаційний характер листа, який за наведених обставин не може вважатися належним та допустимим доказом. Наданий до суду витяг з Державного земельного кадастру від 11.05.2021р. наведеного висновку суду не спростовує.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання Лазурненської селищної ради надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки, суд виходить з наступного.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими необхідно розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
З огляду на наведене, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні, регламентовано положеннями ЗК України.
Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). Згідно з законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, тому зазначені повноваження не є дискреційними.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Така правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом у постановах від 22.12.2018р. у справі №804/1469/17, від 14.08.2019р. у справі №0640/4434/18, від 12.09.2019р. у справі №0640/4248/18 та від 28.11.2019р. по справі №803/1067/17.
Щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. При цьому суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
Зобов'язання судом відповідача надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо судом встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
При цьому, суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих підстав, у випадку, якщо відповідач цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки.
Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою, без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, може бути необґрунтованим та призвести до видачі такого дозволу з порушенням закону.
Так як обставинами справи не підтверджено, що відповідачем здійснена повна перевірка наявності чи відсутності підстав для надання позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою, то наразі відсутні підстави для зобов'язання відповідача надати відповідний дозвіл.
Підсумовуючи наведене, суддя вважає, що хоч і повноваження селищної ради щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою у даному випадку не є дискреційними, проте належним способом захисту, відновлення прав позивача за даних фактичних обставин, необхідно визнати саме зобов'язання відповідача повторно розглянути клопотання позивача про надання йому відповідного дозволу.
Такий висновок суду узгоджується із позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 10.10.2019р. по справі №814/1959/17 та від 28.11.2019р. по справі №803/1067/17, яка згідно ч. 4, 5 ст. 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та ч. 5 ст. 242 КАС України, є обов'язковою для всіх суб'єктів владних повноважень та враховується іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
Відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
З урахуванням вищевикладеного, приймаючи до уваги необхідність ефективного захисту прав та інтересів позивача що ґрунтується на чинному законодавстві України, суд вважає необхідним здійснити такий захист шляхом зобов'язання відповідача на найближчій сесії розглянути клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1178 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована за межами смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, з урахуванням висновків суду, наведених у даному судовому рішенні.
Щодо встановлення судового контролю за виконанням судового рішення, суд вважає за необхідне зазначити про наступне: частиною 2 ст. 14 КАС України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
З аналізу викладених норм вбачається, що зобов'язання суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком.
З огляду на викладене, а також приймаючи до уваги предмет спору та обставини даної справи, суд дійшов до висновку про відсутність підстав для встановлення судового контролю щодо виконання рішення в даній справі, оскільки позивачем не наведено доводів та не надано доказів, які свідчать про те, що відповідач ухилятиметься від виконання рішення суду.
Суд зауважує на тому, що за загальним правилом, яке випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона. Тобто, обов'язок доводити суду обґрунтованість своїх тверджень або заперечень одночасно покладено на усіх учасників процесу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідачем не доведено жодними доказами правомірності винесення рішення.
Водночас докази, подані позивачем, підтверджують обставини, на які він посилається в обґрунтування позовних вимог, та не були спростовані відповідачем.
За наведених обставин, оцінивши докази наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору згідно приписів п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», тобто судових витрат за звернення до суду із даним позовом (908 грн.) ОСОБА_1 не понесено, у зв'язку із чим такі витрати відшкодуванню останньому не підлягають.
Вирішуючи питання щодо відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката, суддя зазначає наступне.
Так, витрати на професійну правничу допомогу належать до складу судових витрат. Відповідно до ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання цих вимог суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. ч. 5-7 ст. 134 КАС України).
Відповідно до приписів ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012р. №5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов'язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспівмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим, суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Інтереси позивача представляв адвокат Буженко Ю.С., що підтверджується ордером на надання правничої допомоги, копією свідоцтва про право зайняття адвокатською діяльністю. Представником позивача на підтвердження понесених витрат надано суду договір про надання правничої допомоги від 01.03.2021р. №01/03/21, довідку-розрахунок на загальну суму 5000 грн., квитанцію до прибуткового касового ордера №21-28 від 12.05.2021р. на суму 5000 грн.
Згідно наданих документів та розрахунків вбачається, що адвокатом позивача затрачено на розгляд даної справи (підготовку розгляду) у суді першої інстанції 2 години 30 хвилин. До складу витрат на оплату правничої допомоги включено: консультацію клієнта щодо захисту його прав при оскаржені рішення сільради про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, роз'яснення клієнту земельного законодавства щодо процедури надання дозволу на розробку проекту землеустрою, надання клієнту правової інформації з приводу судової практики по земельних спорах, в тому числі, правових висновків Верховного Суду та судової практики Європейського суду по земельним спорам 2000 грн. (1 година); формування правової позиції щодо оскарження спірного рішення 1000 грн. (30 хвилин); складання позовної заяви, формування матеріалів, засвідчення копій документів до позову 2000 грн. (1 година).
Вирішуючи питання щодо розміру витрат на правничу допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачу, суд зазначає, що наведені докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з іншої сторони, адже цей розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Оскільки справа розглядалась за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) з огляду на незначну складність спору та невеликий обсяг доказів, не потребувала вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними, суд приходить до висновку, що співмірними витратами на послуги адвоката під час розгляду даної справи в суді першої інстанції є 2000 грн. Консультація клієнта щодо захисту його прав при оскаржені рішення сільради, роз'яснення клієнту земельного законодавства щодо процедури надання дозволу на розробку проекту землеустрою, надання клієнту правової інформації з приводу судової практики по земельних спорах, в тому числі, правових висновків Верховного Суду та судової практики Європейського суду по земельним спорам, не має перевищувати 1000 грн.; формування правової позиції щодо спірного рішення, складання позовної заяви, формування матеріалів, засвідчення копій документів до позову не має перевищувати 1000 грн., з урахуванням подання адвокатом Буженко Ю.С. численної кількості аналогічних позовів до Херсонського окружного адміністративного суду.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Лазурненської селищної ради (код ЄДРПОУ 04526457, 75722, Херсонська обл., Скадовський район, смт. Лазурне, вул. Жовтнева, 57) про скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення №74 від 09.02.2021р., прийняте 6 сесією Лазурненської селищної ради 8 скликання, в частині відмови ОСОБА_1 у задоволенні клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1178 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована за межами смт. Лазурне, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 19.12.2020 року.
Зобов'язати Лазурненську селищну раду розглянути на найближчій сесії клопотання ОСОБА_1 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення у власність (безоплатно) земельної ділянки орієнтовною площею 0,1178 га для ведення індивідуального садівництва, що розташована за межами смт. Лазурне Скадовського району Херсонської області, яка детально позначена в графічних матеріалах із відповідними розмірами та бажаним місцерозташуванням, доданих до клопотання ОСОБА_1 від 19.12.2020 року, із урахуванням висновків, наведених у даному судовому рішенні.
Стягнути на користь ОСОБА_1 з Лазурненської селищної ради за рахунок бюджетних асигнувань витрати на професійну правничу допомогу у сумі 2000 (дві тисячі) грн., шляхом безспірного списання.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 розділу VII "Перехідні положення" КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються через суд першої інстанції, який ухвалив відповідне рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя С.В. Гомельчук
кат. 109020100