ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
09.08.2021Справа № 910/8847/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., розглянувши у порядку письмового провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова буд. 1)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корп. 6)
про стягнення заборгованості у розмірі 130 874,42 грн.
Представники сторін: не викликались
Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Євротрубпласт" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" про стягнення заборгованості у розмірі 130 874,42 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором №354 від 28.07.2020, а саме в частині повної та своєчасної оплати отриманого товару, у відповідача виникла заборгованість у розмірі 92 962, 28 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, позивач нарахував до стягнення з відповідача інфляційне збільшення у розмірі 7 830,87 грн, 3% річних у розмірі 2 235,39 грн , пені у розмірі подвійної облікової ставки 9 217,44 грн та 25 % річних відповідно до п. 5.1.1 договору у розмірі 18 628,44 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.06.2021 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив провадження у справі №910/8847/21 та постановив здійснювати розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
23.06.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшла заява позивача про уточнення позовних вимог, відповідно до якої останній зазначає, що під час підготовки позовної заяви ним було допущено помилку у назві відповідача, зокрема, зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю "Картель" замість вірної назви Товариство з обмеженою відповідальністю "Картель Буд".
30.06.2021 до канцелярії суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечуючи проти позову зазначає, що позивачем не доведено факту приймання-передачі відповідачем товару та, як результат, настання юридичного факту, необхідного для здійснення оплати за поставлений товар. Крім того, відповідач ставить під сумнів надані позивачем копії видаткових накладних №ЕТП КВ3107/002 від 31.07.2020 та №ЕТП КВ2108/003 від 21.08.2020 та заявляє клопотання про витребування їх оригіналів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.07.2021 суд витребував у Товариства з обмеженою відповідальністю "Торговий Дім "Євротрубпласт" оригінали видаткових накладних №ЕТП КВ3107/002 від 31.07.2020 та №ЕТП КВ2108/003 від 21.08.2020, строк для надання яких встановив до 16.07.2021.
12.07.2021 через загальний відділ діловодства суду надійшла відповідь на відзив, у якій позивач не погоджується з доводами відповідача та зауважує, що ним були надані належним чином оформлені видаткові накладні, що містять всі необхідні відомості та реквізити, та які підтверджують факт поставки товару за договором №354 від 28.07.2020.
19.07.2021 на виконання ухвали суду від 01.07.2021 позивач надав оригінали видаткових накладних №ЕТП КВ3107/002 від 31.07.2020 та №ЕТП КВ2108/003 від 21.08.2020.
Відповідач своїм правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.
28 липня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «ТД «Євротрубпласт» (надалі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Картель» (надалі - покупець, відповідач) укладено Договір №354 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язується поставити, а покупець зобов'язується прийняти і оплатити труби, комплектуючі та обладнання, а також супутні товари, партіями в кількості, асортименті та за цінами, узгодженими Сторонами в рахунках - фактурах або Специфікаціях (додатках) до цього договору чи визначеними в порядку, передбаченому цим договором.
Пунктом 4.7 договору передбачено, що датою поставки товару та датою переходу права власності на товар вважається дата накладної постачальника, що передається покупцю.
Відповідно до п. 5.1 договору оплата товару покупцем здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника не пізніше 30 календарних днів з моменту передачі товару, якщо інший порядок розрахунків не визначений рахунку-фактурі або специфікації, в порядку передбаченому даним договором.
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31 грудня 2020 року, а в частині виконання зобов'язань, що виникли в період дії договору - до повного виконання. Якщо жодна із сторін за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору письмово не повідомить іншу сторону про своє бажання розірвати договір, договір вважається автоматично пролонгованим на наступний календарний рік на тих же умовах.
Позивач належним чином виконав взяті на себе зобов'язання за договором та поставив відповідачу товар на загальну суму 203 152,92 грн, що підтверджується видатковими накладними №ЕТП КВ 2108/003 від 21.08.2020 року та №ЕТП КВ 3107/002 від 31.07.2020 року.
За доводами позивача, спір у справі виник внаслідок порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором, зокрема, в частині своєчасного та повного розрахунку за поставлений товар, оскільки останній був оплачений відповідачем лише частково на суму 110 190,64 грн. Тобто, за відповідачем обліковується заборгованість у розмірі 92 962,28 грн, яку позивач просить стягнути в судовому порядку. Крім того, за неналежне виконання грошового зобов'язання позивач нарахував до стягнення інфляційні втрати у розмірі 7 830,87 грн, 3% річних у розмірі 2 235,39 грн, пеню у розмірі 9 217,44 грн та 25 % річних у розмірі 18 628,44 грн.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов до висновку, що останній за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з частинами 1 та 2 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 ст. 662 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Як встановлено судом, згідно видаткових накладних №ЕТП КВ 2108/003 від 21.08.2020 року та №ЕТП КВ 3107/002 від 31.07.2020 року позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар за договором на загальну суму 203 152,92 грн.
Отже, з матеріалів справи вбачається, що позивачем в повному обсязі були виконані зобов'язання за договором щодо поставки товару, який в свою чергу був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень, в тому числі щодо кількості фактично прийнятого товару.
При дослідженні судом оригіналів видаткових накладних, які були надані позивачем на виконання вимог ухвали суду, встановлено, що останні належним чином оформлені, містять всі необхідні відомості та реквізити, підписані уповноваженими представниками сторін та скріплені печатками підприємств, а тому є належними доказами в підтвердження факту поставки позивачем та прийняття відповідачем товару за договором на суму 203 152,92 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Судом встановлено, що на виконання умов договору відповідачем було здійснено часткову оплату поставленого товару на суму 110 190 грн. 64 коп., що підтверджується платіжними дорученнями № 171 від 26.03.2021р., № 167 від 09.03.2021, №162 від 15.02.2021 року, № 160 від 05.02.2021, № 158 від 01.02.2021, № 143 від 07.12.2020, №141 від 07.12.2020, № 134 від 01.12.2020, № 131 від 30.11.2020, № 128 від 24.11.2020, № 113 від 22.10.2020, № 91 від 07.08.2020.
Отже, не оплаченим з боку відповідача залишився товар на суму 92 962,28 грн.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Оскільки матеріали справи не містять доказів повної оплати відповідачем основного боргу, а факт заборгованості відповідача перед позивачем за договорами належним чином доведений, документально підтверджений та відповідачем не спростований, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача основного боргу у розмірі 92 962,28 грн є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.
Крім того, за прострочення виконання грошового зобов'язання за договорами позивачем заявлено до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 2 235,39 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 830,87 грн.
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Оскільки матеріалами справи підтверджено факт наявності прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, то позивачем правомірно здійснено нарахування індекс інфляції та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 Цивільного кодексу України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Здійснивши перевірку заявленої до стягнення з відповідача суми інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку, що розрахунок останніх є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Що стосується нарахованої до стягнення з відповідача пені у розмірі 9 217,44 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинення ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведено, що ним вжито усіх належних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Відповідно до ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
У відповідності до частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі. Сторони можуть домовитися про зменшення розміру неустойки, встановленого актом цивільного законодавства, крім випадків, передбачених законом.
Судом встановлено, що у п. 8.3. договору сторони передбачили, що у випадку невиконання (прострочення) термінів оплати товару Постачальник має право стягнути з Покупця пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення. Згідно п. 6 ст. 232 ГК України Сторони домовились, що нарахування вказаної штрафної санкції припиняється через три роки від дня, коли оплата мала бути здійснення.
За перерахунком суду заявлений до стягнення розмір пені є обґрунтованим, арифметично вірним та таким, що не суперечить нормам чинного законодавства, у зв'язку з чим вимоги в цій частині підлягаю задоволенню в повному обсязі.
Також позивачем було заявлено до стягнення з відповідача 25% річних за весь період прострочення оплати.
За змістом ч. 3 ст. 692 Цивільного кодексу України в разі прострочення оплати товару за вимогою продавця покупець зобов'язаний сплачувати проценти за користування чужими грошовими коштами.
Якщо прострочив оплату товару, на прострочену суму нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути оплачений, до дня його фактичної оплати.
Відповідно до статті 536 Цивільного Кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Проценти, зазначені у статті 536 ЦК України, - це плата за користування чужими коштами, в тому числі безпідставно одержаними, збереженими грішми (стаття 1214 ЦК України). Підставами для застосування до правовідносин сторін статті 536 ЦК України є, по-перше, факт користування чужими коштами, по-друге - встановлення розміру відповідних процентів договором або чинним законодавством (наприклад, статтями 1048, 1054, 1061 ЦК України). Вони нараховуються саме у зв'язку з користуванням чужими коштами.
Суд звертає увагу, що право на нарахування та отримання процентів за користування коштами у разі їх безпідставного одержання передбачено законом. Проте, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону. Крім того, проценти у розумінні зазначених правових норм застосовуються тільки у випадках користування чужими, тобто залученими на певний строк, коштами за відсутності прострочення виконання грошового зобов'язання або при умові про відстрочення чи розстрочення оплати за отриманий товар, виконані роботи чи надані послуги.
Відповідно до статті 536 Цивільного Кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Так, пунктом 5.1.1 договору передбачено, що у випадку прострочення покупцем термінів оплати поставленого йому товару, постачальник, згідно ч. 3 ст. 692 та ч. 5 ст. 694 ЦК України, має право стягнути з покупця за використання чужими коштами в розмірі 25% річних за увесь період прострочення оплати.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 25% річних, суд дійшов висновку, що останній є обґрунтованим, арифметично вірним, а позовні вимоги в цій частині такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З огляду на вищезазначене, приймаючи до уваги встановлені судом обставини, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" в повному обсязі, з покладенням на відповідача судових витрат у відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Картель Буд" (03110, м. Київ, вул. Пироговського, буд. 19, корп. 6; ідентифікаційний код 38473617) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгівельний дім "Євротрубпласт" (93009, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Трудова буд. 1, ідентифікаційний код 33090871) основний борг у розмірі 92 962 грн 28 коп., інфляційні втрати у розмірі 7 830 грн 87 коп., 3% річних у розмірі 2 235 грн 39 коп., пеню у розмірі 9 217 грн 44 коп., 25% річних у розмірі 18 628 грн. 44 коп. та судовий збір у розмірі 2 270 грн 00 коп.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 09.08.2021.
Суддя Л. Г. Пукшин