м. Київ
06 серпня 2021 року
справа № 380/2846/20
адміністративне провадження № К/9901/28692/21
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду Ханової Р.Ф.,
перевіривши касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року
та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року
у справі № 380/2846/20
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп 2016»
до Головного управління ДПС у Львівській області
про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
5 серпня 2021 року до Верховного Суду втретє надійшла касаційна скарга Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 7 квітня 2021 року у справі № 380/2846/20, предметом спору у якій є визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень:
- №0012521412 від 29 серпня 2019 року про накладення шрафних санкцій в розмірі 510,00 грн;
- №0000211412 від 13 січня 2020 року, яким зменшено на 61803428,00 грн суму податкового зобов'язання та зменшено на 60097832,00 грн суму податкового кредиту;
- №0005341412 від 13 січня 2020 року, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на загальну суму 6008160,00 грн;
- №0016234004 від 29 серпня 2019 року, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) з акцизного податку на пальне в сумі 1092874,33 грн.
Відповідно до пункту 4 частини другої статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Згідно з частиною четвертою статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Підставою касаційного оскарження Головне управління ДПС у Львівській області зазначає пункти 1, 4 частини четвертої статті 328 КАС України та вказує, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували пункти 44.3, 44.6 статті 44, пункти 85.2, 85.4, 85.8 статті 85, абзац перший пункту 121.1 статті 121, підпункт 134.1.1 пункту 134.1 статті 134, пункт 135.1 статті 135, пункт 185.1 статті 185, пункт 187.1 статті 187, пункти 198.1, 198.2, 198.3 статті 198, пункт 231.1 статті 231 Податкового кодексу України, статтю 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», пункт 3 статті 13 Закону України «Про валюту та валютні операції», пункт 1 статті 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі №826/17123/18 (недослідження по суті виявлених контролюючим органом порушень), від 06 серпня 2019 року у справі №160/8441/18, від 27 березня 2018 року у справі №826/1588/13-а (щодо ненадання документів під час перевірки).
Так, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. При цьому недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
Разом з тим подібність правовідносин щодо кожного оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, а саме наявність однакових правових ознак між справами, заявником касаційної скарги не наведена. Наведені скаржником постанови Верховного Суду не можуть бути прикладом іншого, ніж у постанові суду апеляційної інстанції, правозастосування на підтвердження підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України (відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах) скаржник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно , а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Скаржник як на підставу касаційного оскарження судових рішень посилається на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України, а саме суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме пункт 56.19 статті 56 Податкового кодексу України та при цьому порушили норми процесуального права (пункт 2 частини третьої статті 2 КАС України), а саме основний принцип судочинства - рівність всіх учасників справи перед законом і судом, висновок Верховного Суду щодо питання застосування яких у подібних правовідносинах відсутній.
Разом з тим таке посилання є безпідставним, оскільки положення пункту 56.19 статті 56 Податкового кодексу України встановлюють порядок і строки оскарження податкового повідомлення-рішення у разі проведення процедури адміністративного оскарження. Суд апеляційної інстанції, відхиляючи клопотання відповідача про залишення позову без розгляду, виклав правову позицію Верховного суду, сформовану у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, при цьому врахував те, що на момент звернення позивача до суду з даним позовом актуальною була правова позиція Верховного Суду, яка викладена у постанові від 3 квітня 2020 року у справі №2540/2576/18, відповідно до якої строк звернення до суду з адміністративний позовом про оскарження рішення контролюючого органу в тому числі із застосуванням процедури адміністративного оскарження становив 1095 днів. Як наслідок, на момент подачі позову, позивач не міг передбачити, що Верховним Судом буде сформовано нову правову позицію, за якою строк звернення до суду для оскарження в судовому порядку податкових повідомлень рішень після застосування платником податків процедури адміністративного оскарження буде скорочено з 1095 днів до одного місяця.
Суд апеляційної інстанції також врахував висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 26 листопада 2020 року у справі №500/2486/19, за яким суди повинні уникати випадків правового пуризму, зокрема скасування правомірних рішень, ухвалених відповідно до усталеної на той час судової практики, лише на тій підставі, що станом на час розгляду справи судом апеляційної та/або касаційної інстанції змінилось юридичне тлумачення відповідної правової норми.
Суд звертає увагу на те, що відповідач не обгрунтував і не довів наявність підстав касаційного оскарження, встановлених пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо не дослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому на думку скаржника останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
Отже, перевіркою змісту поданої у цій справі касаційної скарги встановлено, що у ній не викладені передбачені частиною четвертою статті 328 КАС України підстави оскарження судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
На підставі вищенаведеного та керуючись статтями 328, 330, 332, 359 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління ДПС у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 14 грудня 2020 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 квітня 2021 року у справі №380/2846/20 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Автохелп 2016» до Головного управління ДПС у Львівській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень - повернути скаржнику.
Копію даної ухвали надіслати учасникам справи у порядку, визначеному статтею 251 Кодексу адміністративного судочинства України.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє його права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
Суддя Р. Ф. Ханова