вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"15" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/981/21
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства «Фенікс Агро»
до Державного підприємства «Чайка»
прo стягнення 119 209,93 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
За участю секретаря судового засідання Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Фенікс Агро» (надалі - позивач) до Державного підприємства «Чайка» (надалі - відповідач) прo стягнення 119 209,93 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.05.2021 року відкрито провадження у справі № 911/981/21 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 27.05.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 25.05.2021 року від позивача надійшло клопотання б/н від 25.05.2021 року про відкладення розгляду справи, представником відповідача подано клопотання б/н від 25.05.2021 року про відкладення розгляду справи.
До канцелярії Господарського суду Київської області 27.05.2021 року від відповідача надійшла заява б/н б/д про зменшення розміру санкцій та заперечення проти заяви позивача про стягнення судових витрат б/н б/д.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.05.2021 року підготовче засідання відкладено на 10.06.2021 року.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 10.06.2021 року закрито підготовче провадження у справі № 911/981/21 та призначено справу до судового розгляду по суті на 01.07.2021 року.
У судовому засіданні 01.07.2021 року представник позивача позовні вимоги підтримав. Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 01.07.2021 року не з'явився. Розгляд справи відкладався на 15.07.2021 року.
В судове засідання 15.07.2021 року представники сторін не з'явились, позивачем та відповідачем подано клопотання про розгляд справи без участі їх представників.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 15.07.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, між Приватним підприємством «Фенікс Агро» позивач, Постачальник) та Державним Підприємством «Чайка» (відповідач, Покупець) було укладено Договір поставки №417-дм від 19.09.2019 року (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору сторонами було погоджено, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передавати у власність (поставляти), а Покупець приймати та оплачувати: дробину пивну (мокру) та/або дробину пивну (мокру), яка передається в законсервованому стані (Товар), найменування, кількість, якість, умови та строки поставки, ціна за одиницю та загальна вартість якого зазначається у специфікаціях) та/або видатковій(их) накладній(их), які являються невід'ємними частинами даного Договору.
На виконання п.1.1 Договору, позивачем було поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 1 514 038,00 грн., що підтверджується видатковими накладними, перелік яких зазначений в розрахунку до позовної заяви та додано до позовної заяви.
Відповідно до п.3.2 Договору ціна за одиницю, загальна вартість, строк та умови оплати товару погоджується сторонами і вказується у специфікаціях. Сторони прийшли до згоди, що у разі, якщо поставка товару здійснюється без укладення специфікації, то ціна за одиницю, загальна вартість товару зазначається у видаткових накладних, а термін оплати поставленого товару становить 21 (двадцять один) календарний день.
Сторони на виконання договору не підписували специфікацій, отже строк оплати за отриманий товар відповідно до п.3.2. Договору та враховуючи дату останньої поставки за видатковою накладною РН-0013292 від 30.11.2020 року, сплив 21.12.2020 року.
Як зазначає позивач, відповідач за отриманий від позивача товар за Договором сплатив частково, здійснивши оплату на суму 1 426 448,70 грн., решта отриманого товару на суму 87 589,30 грн. залишалась не оплаченою.
Таким чином, відповідає є таким, що прострочив виконання зобов'язання з оплати товару на суму 87 589,30 грн., що відповідачем в ході розгляду спору не заперечено та не спростовано.
Згідно з ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п.7.2. Договору в разі прострочення строків оплати поставленого Товару, Покупець сплачує на користь Постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який стягується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день такого прострочення.
Відповідно до п.7.2.1. Договору в разі прострочення оплати поставленого товару у 20 (двадцять) календарних днів, Покупцем сплачується на користь Постачальника штраф у розмірі 30% від суми простроченої заборгованості.
У зв'язку з простроченням відповідачем виконання грошових зобов'язань з оплати поставленого товару, позивач в позові також просить стягнути з відповідача на підставі п.7.2.1 Договору та ст. 625 ЦК України 3% річних, інфляційні, пеню за період з 22.12.2020 по 22.03.2021 року. Також, враховуючи факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання понад 20 календарних днів, позивач нарахував штраф відповідно до п.7.2.1 Договору.
За розрахунком позивача 3% річних складає 654,92 грн., інфляційні нараховані в сумі 2 025,94 грн., пеня в сумі 2 662,98 грн., штраф 30% в сумі 26 276,79 грн.
В ході розгляду спору відповідач відзиву чи заперечень проти позову не подав, викладені в позові обставини не спростував. В поданому до суду клопотанні про розгляд справи без участі представника відповідача, відповідач просив зменшити розмір штрафу.
Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
При цьому, суд також враховує, що між сторонами мали місце правовідносини з поставки товару, тому до відповідних правовідносин застосовується норма ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, яка визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується прострочена заборгованість відповідача перед позивачем в сумі суму 87 589,30 грн. основного боргу, що відповідачем не заперечено та не спростовано. Відтак, позовні вимоги є правомірними, доведеними та обґрунтованими, тому підлягають задоволенню у відповідній частині.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
У відповідності до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Пунктами 1, 2 ст. 230 Господарського кодексу України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 цього Кодексу.
Згідно з ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до вимог ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, враховуючи встановлений в ході розгляду спору факт прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання з оплати поставленого товару, вимоги позивача про стягнення з відповідача 2 662,98 грн. пені, 26 276,79 грн. 30%штрафу, 654,92 грн. 3% річних та 2 025,94 грн. інфляційних правомірні і обґрунтовані.
Щодо заяви відповідача про зменшення штрафу, суд враховуючи ступінь виконання відповідачем зобов'язання та незначний період прострочення, дійшов висновку про не співмірність нарахованого штрафу в розмірі 30% від суми заборгованості, тому вважає за можливе зменшити штраф на 95%.
Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Визначення поняття неустойка наведене у відповідній ст.549 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Таким чином, вимога про стягнення штрафу підлягає частковому задоволенню в розмірі 5% від заявленої суми штрафу, що складає 1 313,83 грн., в решті штраф в сумі 24 962,95 грн. не підлягає стягненню з відповідача.
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні підлягають частковому задоволенню в сумі 87 589,30 грн. основного боргу, 2 662,98 грн. пені, 654,92 грн. 3% річних, 2 025,94 грн. інфляційних та 1 313,83 грн. штрафу, в решті позов в частині вимоги про стягнення 24 962,95 грн. не підлягає задоволенню у зв'язку зі зменшенням штрафу судом.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі, оскільки відмова в частині зменшення судом штрафу не спростовує неправомірності дій відповідача і судові витрати у відповідній частині мають відшкодовуватись за рахунок відповідача.
Щодо наведених в попередньому розрахунку судових витрат на оплату послуг адвоката, позивачем не надано доказів понесення відповідних витрат, тому відповідне питання не підлягає вирішенню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 129, п.2 ч.1, ст.ст. 233, 236-241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Приватного підприємства «ФЕНІКС АГРО» до Державного підприємства «ЧАЙКА» прo стягнення 119 209,93 грн. задовольнити частково.
2. Стягнути з Державного підприємства «ЧАЙКА» (08330, Київська обл., Бориспільський район, с. Дударівка, вул. Гоголя 62-а, код ЄДРПОУ 31245250) на користь Приватного підприємства «ФЕНІКС АГРО» (20302, Черкаська обл., м. Умань, вул. Гонти, 3, ідентифікаційний код 36780586) 87 589,30 грн. основного боргу, 2 662,98 грн. пені, 654,92 грн. 3% річних, 2 025,94 грн. інфляційних, 1 313,83 грн. штрафу та 2 270 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
4. В задоволенні позовних вимог Приватного підприємства «ФЕНІКС АГРО» до Державного підприємства «ЧАЙКА» прo стягнення 24 962,95 грн. штрафу відмовити.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
повне рішення складено 05.08.2021 року
Суддя А.Ю. Кошик