вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"01" липня 2021 р. м. Київ Справа № 911/938/21
Розглянувши матеріали справи за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро»
до Державного підприємства «Чайка»
прo стягнення 267 436,47 грн.
Суддя А.Ю. Кошик
При секретарі судового засідання: Фроль В.В.
За участю представників:
позивача: не з'явився
відповідача: не з'явився
Обставини справи:
Господарським судом Київської області розглядається справа за позовом Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» (надалі - позивач) до Державного підприємства «Чайка» (надалі - відповідач) прo стягнення 267 436,47 грн.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 06.05.2021 року відкрито провадження у справі № 911/938/21 за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 27.05.2021 року.
До канцелярії Господарського суду Київської області 25.05.2021 року представником відповідача подано клопотання б/н від 25.05.2021 року про відкладення розгляду справи.
До канцелярії Господарського суду Київської області 27.05.2021 року від відповідача надійшли заява б/н б/д про зменшення розміру санкцій, відзив на позовну заяву б/н б/д та заява б/н б/д про застосування строків позовної давності.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.05.2021 року розгляд справи відкладено на 10.06.2021 року.
У судовому засіданні 10.06.2021 року представник відповідача проти задоволення позову заперечував. Позивач, належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, у судове засідання 10.06.2021 року не з'явився. Розгляд справи відкладався на 01.07.2021 року.
В судове засідання 01.07.2021 року представники сторін не з'явились, позивачем подавалось клопотання про розгляд справи без участі його представника.
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України суди ухвалюють рішення, постанови іменем України негайно після закінчення судового розгляду. Рішення та постанови приймаються, складаються і підписуються в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України рішення суду проголошується у судовому засіданні, яким завершується розгляд справи, публічно, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд може проголосити лише вступну та резолютивну частини рішення.
У зв'язку з чим, в судовому засіданні 01.07.2021 року судом закінчено розгляд справи та за результатами оцінки поданих сторонами доказів, у нарадчій кімнаті, прийнято рішення.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши надані докази, суд ВСТАНОВИВ:
Як вбачається з викладених у позові обставин, між Приватним підприємством «Торговий дім «Фонтекс-Агро» (позивач, Постачальник) та Державним підприємством «Чайка» (відповідач, Покупець) було укладено Договір №633 від 10.10.2019 року поставки паливно-мастильних матеріалів (далі - Договір).
Згідно з п.1.1 Договору відповідач (Покупець) зобов'язався приймати та оплачувати ПММ, в т.ч. масла автомобільні.
У відповідності до п.2.3 Договору партія товару вважається погодженою до передачі з моменту підписання та надання покупцеві видаткової та товарно-транспортної накладної.
У відповідності до п.1.3, 2.8 Договору право власності переходить до покупця з моменту отримання ПММ - зливу Товару Постачальником до резервуарів Покупця з оформленням та підписанням Сторонами відповідної видаткової документації.
На виконання умов Договору позивач - Приватне підприємство «Торговий дім «Фонтекс-Агро» на підставі Договору здійснювало відпуск товару відповідачу. Згідно видаткової накладної № РН-0008048 від 10.10.2019 року позивачем здійснено поставку відповідачу дизельного пального на суму 199 557,12 грн. Отримання товару також підтверджується підписаною сторонами товарно-транспортною накладною № П00015715 від 10.10.2019 року.
У відповідності до п. 3.4 Договору Покупець здійснює оплату за поставлений товар протягом 30 календарних днів з моменту отримання.
Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення умов Договору зобов'язання з оплати товару, поставленого за видатковою накладною № РН-0008048 від 10.10.2019 року не виконав, неоплаченим залишився товар на суму 199 557,12 грн.
У відповідності до п. 4.2 Договору у випадку несвоєчасної оплати Покупень зобов'язаний сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного Банку України за кожен день прострочення. Пеня нараховується за весь час прострочення.
У відповідності до п.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Враховуючи здійснення поставки 10.10.2019 року, строк остаточної повної оплати за поставку в розмірі 199557,12 грн. сплинув 11.11.2019 року, у зв'язку з чим, позивачем нараховано за період з 12.11.2019 року по 18.03.2021 року 45 133,64 грн. пені, 14 593,94 грн. інфляційних, 8 151,77 грн. 3 % річних.
Позивач зазначає, що неодноразово повідомляв боржника про настання строку оплати, однак відповідні звернення залишені без відповіді та задоволення.
Також, позивач повідомив суду, що звертався з заявою про видачу судового наказу у справі № 911/19/21, який був скасований відповідачем з підстав наявності розбіжностей в сумі заборгованості.
Відповідач в ході розгляду спору подав відзив, в якому позовні вимоги заперечував. При цьому відповідач визнав факт укладення Договору з позивачем.
В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначає, що згідно з п.2.5 Договору відвантаження Товару (товарної партії) та видачу відповідних документів на вантаж Продавець здійснює тільки на підставі належно оформлених, підтверджуючих повноваження представника Покупця документів.
У зв'язку з чим, відповідач вважає, що надана позивачем видаткова накладна від 10.10.2019 року № РН-0008048 не є належним і достатнім доказом в підтвердження зобов'язання з оплати товару, оскільки не містить всі реквізитів первинного документу, зокрема, підтвердження повноважень особи, яка отримувала товар. Зазначає, що видаткова накладна від 10.10.2019 року № РН-0008048 містить тільки підпис, що не дає змоги ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції. У зв'язку з чим, відповідач вважає недоведеним факт поставки товару, відповідно і необхідності його оплати.
Також відповідач заперечував період нарахування пені з 12.11.2019 року по 18.03.2021 року, оскільки строк дії Договору до 31.12.2019 року.
Посилаючись на правову позицію, наведену в постанові КГС ВС від 04.05.2018 року у справі №927/333/17, відповідач стверджує, що закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, однак відсутні підстави для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору купівлі-продажу за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке сталося під час дії цього договору.
Однак, перевіривши відповідні доводи відповідача, судом встановлено, що згідно з правовою позицією КГС ВС у справі №927/333/17, викладено у постанові від 04.05.2018 року, строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, тому помилковим є твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору.
Частина 4 ст.631 Цивільного кодексу України визначає, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відтак, штрафні санкції, що визначені у договорі, можуть бути нараховані за весь період прострочення.
Щодо заперечень відповідача стосовно невідповідності видаткових накладних Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», суд зазначає, що накладні - це первинні бухгалтерські документи, що підтверджують існування факту здійснення господарської операції. Про прийняття товару за вказаними накладними в т.ч. свідчить наявність підпису представника отримувача товару, який завірений печаткою відповідача.
Крім того, відповідачем не заперечено факт існування господарських відносин сторін за спірним Договором, поставка товару також підтверджується товарно-транспортною накладною і відповідач, заперечуючи наявність доказів про поставку, безпосередньо факт отримання спірного товару за Договором не заперечує.
Самі лише недоліки в оформленні видаткових накладних не спростовують їх дійсність та факту поставок товару, про підроблення чи фальсифікацію відповідних видаткових накладних відповідачем не заявлено в установленому чинним законодавством порядку до правоохоронних органів.
В ході розгляду справи судом заслухано пояснення представників сторін, досліджено надані ними докази та встановлено, що матеріалами справи підтверджено факт поставки наведеного в позові товару.
За наслідками розгляду спору судом встановлено факт отримання відповідачем спірного Товару. Відповідач не спростував існування заборгованості, не надав суду належних доказів оплати Товару.
Таким чином, за наслідками розгляду спору судом встановлено заборгованість відповідача перед позивачем в сумі 199 557,12 грн. боргу, як заявлено в позові і відповідачем не спростовано належними доказами.
Згідно з ч.1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п.1 ч.2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч.1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Стаття 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.
Відповідно до п. 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною 2 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Як передбачено ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, суд також звертає увагу, що між сторонами мали місце саме правовідносини з поставки товару, а не передачі його на реалізацію, тому до відповідних правовідносин застосовується норма ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України, яка визначає, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ч.2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ст. 13 Цивільного кодексу України цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. У разі недодержання особою при здійсненні своїх прав вимог, які встановлені частинами другою - п'ятою цієї статті, суд може зобов'язати її припинити зловживання своїми правами, а також застосувати інші наслідки, встановлені законом.
Наведене дає суду підстави дійти висновку, що правила ведення господарської діяльності передбачають здійснення її на умовах добросовісності, умовах, за яких сторони будь взаємно поважати права та охоронювані законом інтереси одна одної.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується існування простроченої заборгованості відповідача протягом наведених в позові періодів прострочення, відповідач є таким, що порушив виконання зобов'язання, що є підставою для застосування до нього передбаченої Договором та законом відповідальності.
Згідно зі ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як передбачено ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений законом або договором.
Таким чином, вимоги про стягнення з відповідача 45 133,64 грн. пені, 14 593,94 грн. інфляційних, 8 151,77 грн. 3% річних обґрунтовані, відповідають фактичним обставинам справи і підлягають задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування скорочених строків давності до вимоги про стягнення пені, суд зазначає, що як визначено п. 12 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Срок позовної давності для вимог про стягнення неустойки врегульовано ст. 258 Цивільного кодексу України, тому відповідний річний строк, який обчислюється з 11.11.2019 року і не закінчився на момент введення карантину, продовжується на період дії карантину, який триває на момент розгляду спору.
Таким чином, позивачем подано позов в межах строку давності і заявлене позивачем право підлягає судовому захисту.
Крім того, відповідач подав заяву про зменшення розміру санкцій, в якій зазначає, що в разі відхилення судом викладених у відзиві заперечень, посилаючись на скрутне фінансове становище просить суд зменшити розмір заявлених до стягнення штрафних санкцій.
Відповідно до ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Визначення поняття неустойка наведене у відповідній ст.549 Цивільного кодексу України, яка передбачає, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Визначення поняття штрафних санкцій наведене у відповідній ст. 230 Господарського кодексу України, якою передбачено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 3.1 та п. 4.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 року № 14 інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, з огляду на норми чинного законодавства, ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України не передбачають зменшення заявлених на підставі 625 Цивільного кодексу України нарахувань.
Крім того, відповідачем не надано жодного доказу в підтвердження викладених в заяві про зменшення розміру санкцій обставин щодо скрутного фінансового становища та не зазначено в якому розмірі він просить зменшити штрафні санкції. Позивач у відповіді на відзив заперечував проти зменшення штрафних санкцій.
За наведених обставин, враховуючи суперечливість поведінки відповідача, що має ознаки ухилення від виконання зобов'язання, оскільки саме зволікання відповідача з оплатою поставленого йому дизельного пального призвело до збільшення періоду прострочення, суд не вбачає достатніх підстав для зменшення неустойки.
Згідно з ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними у розумінні ч.1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.
Згідно з ч.2 ст.76 Господарського процесуального кодексу України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За наслідками розгляду спору суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані та доведені, відповідачем не спростовані, тому підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в повному обсязі в розмірі, що підлягає сплаті з заявленої суми позову і становить 4011,55 грн.
Щодо наведених в попередньому розрахунку судових витрат на оплату послуг адвоката, позивачем не надано доказів понесення відповідних витрат, вимоги про їх відшкодування не зазначено, тому відповідне питання не підлягає вирішенню.
Керуючись ст.ст. 73, 74, 79, 129, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позовні вимоги Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» до Державного підприємства «Чайка» прo стягнення 267 436,47 грн. задовольнити в повному обсязі.
2. Стягнути з Державного підприємства «Чайка» (08330, Київська обл., Бориспільський р-н, с. Дударків, вул. Гоголя, 62А, код ЄДРПОУ 31245250) на користь Приватного підприємства «Торговий дім «Фонтекс-Агро» (14020, м. Чернігів, вул. Малиновського, 30А, код ЄДРПОУ 38510009) 199 557,12 грн. боргу, 45 133,64 грн. пені, 14 593,94 грн. інфляційних, 8 151,77 грн. 3 % річних та 4011,55 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку відповідно до ст. ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя А.Ю. Кошик
повний текст рішення складено 06.08.2021 року