Справа № 420/6120/21
05 серпня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВНІЧ ТРАНС" (21 км. Старокиївської дороги, м.Одеса, 65025) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул..Семінарська,5, м.Одеса, 65044) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області №0068090705, №0068110705, №0068120705 від 25.03.2021 року,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВНІЧ ТРАНС" до Головного управління ДПС в Одеській області за результатом якого позивач просить:
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 25.03.2021 року № 0068090705;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 25.03.2021 року № 0068110705;
визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 25.03.2021 року № 0068120705;
стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС» компенсацію витрат на правову допомогу, відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2020 року №23 у розмірі 100 000 грн. (сто тисяч гривень 00 копійок);
вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування позовних вимог, зокрема зазначено, що за результатом документальної планової виїзної перевірки був складений Акт ГУ ДПС в Одеській області від 03.03.2021 року за № 3227/15-32-07-04/05523553 у висновках якого зазначені наступні порушення: 1) п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010p. №2755-VI зі змінами і доповненнями, п.1. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 №996-XIV, зі змінами та доповненнями, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єму оподаткування податком на прибуток всього на суму 12 746 580 грн., у тому числі: 3 квартали 2019 року у розмірі 12 746 580 грн.; 2.) п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198,6 ст. 198, п.201.1 ст.201, п.201.4 ст.201, п.201.6 ст. 201, п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами i доповненнями внаслідок чого: Завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 731 423 грн. у тому числі за вересень 2019 року у розмірі 731 423 грн. - Заниження суми податку на додану вартість у сумі 1 817 839 грн., у тому числі по періодам: за липень 2019 на 278 819 грн., за серпень 2019 на суму 951 544 грн., за вересень 2019 року на суму 587 476 грн.
На підставі Акту перевірки ГУ ДПС в Одеській області було винесено податкові повідомлення рішення від 25.03.2021 року, а саме: №0068090705, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12 745 580,00 грн. (податкова декларація з податку на прибуток за 3 квартали 2019 року); №0068110705, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 2272299,00 грн. (1817839,00 грн. - податкові зобов'язання; 454460,00 грн.-штрафні санкції); №0068120705, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 731423,00 грн. (податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2019 року).
Позивач не погоджується із висновками зробленими посадовими особами контролюючого органу в Акті вищезазначеної перевірки через їх протиправність, безпідставність, необґрунтованість, необ'єктивність та невідповідність фактичним обставинам, первинним документам Позивача й вимогам діючого цивільного, господарського й податкового законодавства України у зв'язку з чим звернувся до суду.
Ухвалою суду від 29 квітня 2021 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи.
27 травня 2021 року відповідачем через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву. У відзиві на позовну заяву відповідач адміністративний позов не визнає та просить відмовити в його задоволенні зазначивши, що прийняті Головним управлінням ДПС в Одеській області податкові повідомлення-рішення від 25.03.2021 року № 0068090705; від 25.03.2021 року № 0068110705; від 25.03.2021 року № 0068120705 є повністю обґрунтованими та законними.
Зазначивши, зокрема, що ТОВ «ПІВНІЧ ТРАНС» завищено суму адміністративних витрат на суму витрат придбання ремонтних послуг від ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ», у зв'язку з безпідставним віднесенням неправомірно оформлених первинних документів, які нібито підтверджували надання послуг в заданих обсягах, які складаються у момент проведення господарської операції або безпосередньо після її завершення на загальну суму - 12 745 580грн. Отже, на порушення п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу, п.1. ст.9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ТОВ «ПТ» за період з 01.01.2017 по 30.09.2019 завищено витрати ряд. 2130 «Адміністративні витрати» Звіту про фінансові результати (Звіту про сукупний дохід) за формою №2 на загальну суму 12 745 580 грн., в тому числі 3 квартали 2019 року в сумі 12 745 580 грн.
01.06.2021р. від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній підтримав правову позицію викладену у позові.
Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Північ Транс», код ЄДРПОУ 05523553, місцезнаходження юридичної особи Україна, 65025, Одеська обл., місто Одеса, Старокиївської дороги 21км, дата державної реєстрації, дата та номер запису в Єдиному державному реєстрі про проведення державної реєстрації юридичної особи, яка утворена в результаті перетворення 01.02.2021, номер запису: 1005561450000076821.
Видами діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» є: 49.31 Пасажирський наземний транспорт міського та приміського сполучення (основний); 45.11 Торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами; 45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів; 45.32 Роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів; 46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин; 46.31 Оптова торгівля фруктами й овочами; 46.36 Оптова торгівля цукром, шоколадом і кондитерськими виробами; 47.71 Роздрібна торгівля одягом у спеціалізованих магазинах; 49.39 Інший пасажирський наземний транспорт, н.в.і.у.; 52.21 Допоміжне обслуговування наземного транспорту; 66.22 Діяльність страхових агентів і брокерів; 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна; 71.20 Технічні випробування та дослідження; 85.32 Професійно-технічна освіта; 85.53 Діяльність шкіл підготовки водіїв транспортних засобів.
На підставі направлень, виданих Головним управлінням ДПС в Одеській області від 19.02.2020 №768/05-07, №769/05-07, №773/05-07, №774/05-07, №769/05-07, №772/05-07, №769/05-07, №769/05-07, №771/05-07, №770/05-07, від 09.02.2021 №1073/07-04, №1070/07-04, №1106/07-04, №1102/07-04 (у зв'язку із здійсненням реорганізації Головного управління ДПС в Одеській області шляхом його ліквідації та створення Головного управління ДПС в Одеській області, а також зміною посад та функціональних обов'язків фахівців, які брали участь у проведенні документальної планової виїзної перевірки ТОВ "Північ Транс", код за ЄДРПОУ 05523553, було змінено склад перевіряючи), відповідно із п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.77.1 ст.77 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VI (із змінами і доповненнями) (далі по тексту - Податковий кодекс, ПКУ) та відповідно до плану - графіку проведення планових виїзних перевірок суб'єктів господарювання на 1 квартал 2020 року проведена планова виїзна перевірка Товариства з обмеженою відповідальністю «Північ Транс» (код ЄДРПОУ 05523553) (далі скорочена назва ТОВ «ПТ») (колишня назва ПАТ «ПТ») з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2017 по 30.09.2019 відповідно до затвердженого плану (переліку питань) документальної перевірки.
За результатом вищезазначеної перевірки був складений Акт ГУ ДПС в Одеській області від 03.03.2021 року за № 3227/15-32-07-04/05523553, у висновках якого зазначені наступні порушення:
1) п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами і доповненнями, п.1. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 №996-XIV, зі змінами та доповненнями, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток всього на суму 12 746 580 грн., у тому числі: 3 квартали 2019 року у розмірі 12 746 580 грн.,
2.) п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст,201, п.201.4 ст.201, п.201.6 ст.201, п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зi змінами i доповненнями внаслідок чого:
Завищення від'ємного значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту у сумі 731 423 грн. у тому числі:
за вересень 2019 року у розмірі 731 423 грн.
Заниження суми податку на додану вартість у сумі 1 817 839 грн., у тому числі по періодам:
за липень 2019 на 278 819 грн.,
за серпень 2019 на суму 951 544 грн.,
за вересень 2019 року на суму 587 476 грн.
Такі висновки податковий орган пов'язує з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ». На думку відповідача, контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання послуг.
На обґрунтування правомірності таких висновків податковий орган в акті перевірки зазначив, що під час перевірки було встановлено відсутність необхідних трудових, матеріальних, технічних ресурсів для надання послуг, дефектність первинних документів, наявність свідчень директорів контрагентів позивача, які заперечили свою причетність до фінансово-господарської діяльності підприємств.
Відповідачем дійшов висновку, що ТОВ «Північ Транс» завищено суму адміністративних витрат на суму витрат придбання ремонтних послуг від ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ», у зв'язку з безпідставним віднесенням неправомірно оформлених первинних документів, які нібито підтверджували надання послуг в заданих обсягах, які складаються у момент проведення господарської операції або безпосередньо після її завершення на загальну суму - 12 745 580 грн.
На підставі Акту перевірки ГУ ДПС в Одеській області було винесено податкові повідомлення рішення від 25.03.2021 року, а саме:
-№ 0068090705, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 12 745 580,00 грн. (податкова декларація з податку на прибуток за 3 квартали 2019 року);
-№ 0068110705, яким збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість у розмірі 2 272 299,00 грн. (1 817 839,00 грн.-податкові зобов'язання; 454 460,00 грн.-штрафні санкції);
- № 0068120705, яким зменшено розмір вiд'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 731 423,00 грн. (податкова декларація з податку на додану вартість за вересень 2019 року). Зазначені ППР були отримані - 25.03.2021 року.
Позивач не погоджується із висновками зробленими посадовими особами контролюючого органу в Акті вищезазначеної перевірки через їх протиправність, безпідставність, необґрунтованість, необ'єктивність та невідповідність фактичним обставинам, у зв'язку з чим звернувся до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до п.п.14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.
Підпунктом 133.1.1 пункту 133.1 статті 133 ПК України встановлено, що платниками податку на прибуток підприємств - резидентами, є суб'єкти господарювання - юридичні особи, які провадять господарську діяльність як на території України, так і за її межами, крім юридичних осіб, визначених пунктами 133.4 та 133.5 цієї статті.
Згідно з п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: зменшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається: збільшення від'ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку); зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).
Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об'єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).
Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від'ємного значення об'єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об'єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.
Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.
Тобто, податок на прибуток розраховується виходячи із бухгалтерського фінансового результату (як різниці між отриманими підприємством доходами та понесеними ним витратами протягом звітного періоду) за національними положеннями (стандартів) бухгалтерського обліку (далі по тексту - НП(С)БО) чи міжнародними стандартами фінансової звітності (далі по тексту - МСФЗ), відкоригованого на різниці, передбачені ПК України (як то амортизаційні різниці, різниці, які виникають при формуванні резервів (забезпечень), різниці, які виникають під час здійснення фінансових операцій).
Пунктом 135.1 статті 135 ПК України визначено, що базою оподаткування є грошове вираження об'єкту оподаткування, визначеного згідно із статтею 134 цього Кодексу з урахуванням положень цього Кодексу.
Відповідно до п. 3 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 1 «Загальні вимоги до фінансової звітності», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 21.06.1999 за №391/3684, фінансова звітність - це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства/установи за звітний період.
Звіт про фінансові результати - це звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства/установи.
Пунктом 4 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3 «Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.03.1999 №87 передбачено, що витрати - це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.
Пунктом 32 цього ж положення встановлено, що прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування визначається як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від операційної діяльності, фінансових та інших доходів (прибутків), фінансових та інших витрат (збитків).
Відповідно до п. 5 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від №290 від 29.11.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.12.1999 за №860/4153, дохід визнається під час збільшення активу або зменшення зобов'язання, що зумовлює зростання власного капіталу (за винятком зростання капіталу за рахунок внесків учасників підприємства), за умови, що оцінка доходу може бути достовірно визначена.
Критерії визнання доходу, наведені в цьому Положенні (стандарті), застосовуються окремо до кожної операції. Проте ці критерії потрібно застосовувати до окремих елементів однієї операції або до двох чи більше операцій разом, якщо це випливає із суті такої господарської операції (операцій).
Згідно з п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 15 «Дохід» визнані доходи класифікуються в бухгалтерському обліку за такими групами: дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); чистий дохід від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг); інші операційні доходи; фінансові доходи; інші доходи.
Згідно з п. 6 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати», затвердженого наказом Міністерства фінансів України від №318 від 31.12.1999, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, витратами звітного періоду визнаються або зменшення активів, або збільшення зобов'язань, що призводить до зменшення власного капіталу підприємства (за винятком зменшення капіталу внаслідок його вилучення або розподілу власниками), за умови, що ці витрати можуть бути достовірно оцінені.
Витрати визнаються витратами певного періоду одночасно з визнанням доходу, для отримання якого вони здійсненні. Витрати, які неможливо прямо пов'язати з доходом певного періоду, відображаються у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені (п. 7 Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 «Витрати»).
Відповідно до п. 11 Собівартість реалізованої продукції (робіт, послуг) складається з виробничої собівартості продукції (робіт, послуг), яка була реалізована протягом звітного періоду, нерозподілених постійних загальновиробничих витрат та наднормативних виробничих витрат.
До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на оплату праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати.
Виробнича собівартість продукції зменшується на справедливу вартість супутньої продукції, яка реалізується, та вартість супутньої продукції в оцінці можливого її використання, що використовується на самому підприємстві.
Перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) установлюються підприємством.
Податковим кредитом у розумінні п.п.14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України визнається сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг.
Згідно з п. 198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
При цьому, відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому цього пункту документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.
Водночас, абзацом 3 пункту 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно п. 201.1 ст. 201 ПК України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
У податковій накладній зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата складання податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця). У разі постачання/придбання філією (структурним підрозділом) товарів/послуг, яка фактично є від імені головного підприємства - платника податку стороною договору, у податковій накладній, крім податкового номера платника податку додатково зазначається числовий номер такої філії (структурного підрозділу); д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД, для послуг - код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг; платники податків, крім випадків постачання підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України, мають право зазначати код товару згідно з УКТ ЗЕД або код послуги згідно з Державним класифікатором продукції та послуг неповністю, але не менше ніж чотири перших цифри відповідного коду; й) індивідуальний податковий номер.
Пунктом 201.10 статті 201 ПК України встановлено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Отже, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), призначених для використання у власній господарській діяльності платника податків, підтверджених сукупністю документів первинного бухгалтерського обліку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту, витрат та доходу.
З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, витрат та доходу обов'язковому з'ясуванню підлягають обставини щодо руху активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.
При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо. В обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку.
Разом з тим, сама по собі наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас, наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.
Пунктом 44.1 статті 44 ПК України передбачено, що для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначено у Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-XIV (далі - Закон №996-XIV).
Відповідно до ст. 1 Закону №996-XIV бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Частиною 1 статті 9 Закону №996-XIV передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону №996-XIV первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Окрім цього, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об'єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету (надалі - установи), встановлює Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерством фінансів України від 24.05.1995 №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за №168/704 (далі - Положення №88).
Згідно з п. 2.1 Положення №88 первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, які містять відомості про господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення. Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Відповідно до п. 2.4 Положення № 88 первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Первинні документи підлягають обов'язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув'язка окремих показників (п. 2.15 Положення №88).
Тобто, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування податкового кредиту та визначення витрат наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.
Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.
Норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентів та злагодженість дій між ними.
Норми податкового законодавства не визначають місце знаходження платника податку (контрагента) та його звітування до контролюючих органів як критерій правового статусу платника податків (позивача), зокрема й щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту.
При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, обов'язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб'єктом владних повноважень покладається на суб'єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.
У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи. Наведене випливає зі змісту частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Таким чином, на підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, підприємство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які в сукупності мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що є підставою для формування платником податкового обліку.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд в постановах від 19.06.2018 у справі № 808/2447/17 та від 31.07.2018 у справі № 820/3119/17.
Відтак, досліджуючи зміст фінансово-господарських операцій позивача з ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ», податкові наслідки яких контролюючий орган поставив під сумнів, судом встановлено наступне.
ТОВ «ПІВДЕННА БУДІВЕЛЬНА КОМПАНІЯ «ЕКЛІПС» перебуває на обліку в 1553ДПІ у Приморському районі м. Одеси ГУ ДПС в Одеській області, Основний вид діяльності - 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.
ТОВ «СВЄТСТРОЙ» перебуває на обліку в 1553 ДПІ у Приморському р-ні м. Одеси ГУ ДПС в Одеській обл., Основний вид діяльності - 41.20 будівництво житлових і нежитлових будівель.
ТОВ «Північ Транс» у серпні 2019 були отримані послуги поточного ремонту від ТОВ "ПБК ЕКЛІПС", згідно договорів підряду № 10/07/3/19-П від 10.07.2019 року, № 30/07/2/19-П від 30.07.2019, № 21/06/19-ПР від 21.06.2019, № 25/06/1/19-ПР від 25.06.2019, №05/07/4/19-ПР від 05.07.2019, № 12/08/5/19-ПР від 12.08.2019.
Згідно умов договорів підряду. ТОВ "ПБК ЕКЛІПС" - Підрядник» зобов'язується виконати роботи по прибиранню сміття та чистки відстійника і зливної каналізації за адресою: м. Одеса, 21 км. Старокиївської дороги відповідно до кошторисної документації, а Замовник (ПАО «ПІВНІЧТРАНС») зобов'язується надати доступ до об'єкту, прийняти та оплатити роботи в строк визначеними договорами.
Згідно актів приймання виконаних будівельних робіт ТОВ "ПБК ЕКЛІПС" надавав наступні послуги: очищення відстійника і зливної каналізації на території комплексу за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги; прибирання сміття на території комплексу за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги; поточний ремонт віконних прорізів адміністративного будинку розташованого за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги; поточний ремонт по укріпленню огорожі за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги; електромонтажні роботи на стоянці розташовані за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги; поточний ремонт з укладання тротуарної плитки за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги; поточний ремонт покрівлі адміністративної будівлі на території комплексу за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги; встановлення полікарбонату на будівлі за адресою м. Одеса 21 км Старокиївської дороги. Роботи виконані на загальну суму 12 838 561 грн.
ТОВ «Північ Транс» у серпні 2019 було отримано вiд ТОВ "СВЄТСТРОЙ", код ЄДРПОУ 41373175, згідно договору підряду №21/06/19-ПР від 21.06.2019 року послуги поточного ремонту.
Згідно актів приймання виконаних будівельних робіт ТОВ "СВЄТСТРОЙ" надавав наступні послуги: поточний ремонт нежитлового приміщення адміністративної будівлі за адресою м.Одеса 21 км Старокиївської дороги. Розрахунки ТОВ «ПТ» за отримані послуги проводились у безготівковій формі, на загальну суму 2 456 138 грн.
За результатами дослідження вище перелічених первинних та інших документів суд дійшов висновку, що вони оформлені у відповідності до вимог Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 №996-ХІV та Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, та в повній мірі відображають зміст і характер вчинених господарських операцій.
При цьому, суд звертає увагу на те, що з наявних матеріалів справи чітко прослідковується наявність взаємозв'язку між витратами ТОВ «Північ Транс» на придбання товарів (робіт, послуг) у з ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» та здійсненням ним господарської діяльності.
У той же час, відповідач не надав суду докази на спростування таких доводів позивача.
Разом з тим, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.
Крім того, судом встановлено, що на час укладання та виконання зазначених договорів з ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» були зареєстровані в якості юридичних осіб та були платниками податку на додану вартість.
При цьому, в Акті перевірки немає жодних посилань на те, що свідоцтва про державну реєстрацію та свідоцтва платника податку на додану вартість з ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» були скасовані чи визнані недійсними за рішенням суду на момент укладання чи виконання зазначених вище договорів.
Відповідач також не ставив під сумнів правильність здійснення позивачем математичного розрахунку податкового кредиту за первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.
Відповідач так само не ставив під сумнів та не заперечував наявність у з ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» спеціальної податкової правосуб'єктності на момент укладення і виконання зазначених вище договорів.
Крім того, в Акті перевірки відсутні посилання на випадки ухиляння з ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» від сплати податків та зборів, визначення їм сум податкових зобов'язань, винесення вироків посадовим особам підприємств за фактом ухиляння від сплати податків в результаті конкретних господарських операцій або будь-які інші відомості, які можуть бути визначені як підстави та докази укладення сторонами угод з метою неправомірного отримання податкових вигод.
Також, відповідачем не заперечувався факт декларування та сплати як позивачем так і його контрагентами сум податку на додану вартість за наслідками спірних фінансово-господарських операцій.
Таким чином, зазначене підтверджує фактичне здійснення позивачем господарської операції щодо купівлі у з ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» та ТОВ «СВЄТСТРОЙ» товарів (робіт, послуг).
В той же час, відповідач не надав суду жодних доказів на спростування встановлених судом в ході розгляду справи обставин.
З тексту Акту вбачається, що нібито існують порушення чинного законодавства при ведені податкового та бухгалтерського обліку з боку контрагентів (ТОВ «ПБК ЕКЛІПС» (код ЄДРПОУ 39082206), ТОВ «СВЄТСТРОЙ» (код ЄДРПОУ 41373175).
Проте, в Акті перевірки суб'єктом владних повноважень не викладено жодних належних та допустимих доводів про відсутність фактичного виконання Позивачем господарських операцій за спірними правочинами, про відсутність витрат Позивача у спірних правовідносинах, про наявність взаємопов'язаності Позивача та контрагентів, про несумісність предмету спірних правочинів з напрямом господарської діяльності Позивача, про відсутність використання Позивачем отриманих товарів, послуг, що зумовило необґрунтованість і невідповідність закону висновків суб'єкта владних повноважень про нереальність правочинів та вчинення їх без мети реального настання правових наслідків.
Таким чином, не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми постачальниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.
Крім того, така позиція узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Європейського Суду з прав людини, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.
В той же час, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а також недоліки в їх оформленні не можуть бути підставою для висновку про відсутність господарських операцій та відмови у формуванні податкового кредиту, якщо з інших даних вбачаються зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі платника у зв'язку з його господарською діяльністю».
Позивач як платник податку самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за порушення контрагентами правил здійснення господарської діяльності та/або податкової дисципліни. У разі якщо контрагентами були допущені порушення норм податкового чи норм іншого законодавства, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування об'єкта оподаткування податком на прибуток, витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на формування витрат та податкового кредиту, за можливу неправомірну діяльність його контрагентів за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагентiв та злагодженість дій між ними.
Вищевказана позиція відповідає позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 13 листопада 2018 року по справі №820/3279/13-а, від 25 січня 2019 року по справі №808/3411/16, вiд 10 липня 2020 року по справі №815/146/13-а, від 30 листопада 2020 року по справі №520/11796/18.
Жодного належного доказу того, що договори між позивачем та його контрагентами ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС» та ТОВ «ДЖЕРБЕЛ» були укладені позивачем без мети їх здійснення відповідачем до суду надано.
Не подано відповідачем і жодних доказів на підтвердження недобросовісності Позивача як платника i податку на додану вартість або можливої фіктивності його вищевказаних контрагентів, як-от: пояснень посадових осіб щодо їх непричетності до фінансово-господарської діяльності очолюваних юридичних осіб, судових рішень, вироків тощо, не наведено будь-яких доводів щодо здійснення Позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Відповідно до статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
У розумінні статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, будь-який доказ підлягає обов'язковій оцінці судом у сукупності, разом з іншими доказами, з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили (стаття 90 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України вина посадових осіб ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС» у фіктивному підприємництві, фальсифікації бухгалтерських чи інших документів, ухиленні від сплати податків має підтверджуватись відповідними доказами.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України тільки вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, та лише у питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою, - а тому матеріали досудового слідства не можуть мати преюдиційного характеру під час розгляду даної справи.
При цьому суд зазначає, не можуть вважатися належно оформленими та підписаними повноважними особами звітні документи, які посвідчують факт придбання товарів, робіт або послуг, первинні документи, які виписані контрагентом, фіктивність господарської діяльності якого встановлена вироком суду.
Водночас, під час розгляду даної адміністративної справи суду не пред'явлено вироків суду щодо керівників ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС».
Сама по собі наявність кримінального провадження щодо контрагента платника податків, безвідносно до зібраних у рамках такого кримінального провадження доказів, що підтверджують вину особи, не може бути підставою для автоматичного спростування реальності усіх фінансово-господарських операцій з платником податків, у відношенні до якого здійснюються заходи кримінально-процесуального характеру.
У зв'язку з цим суд констатує, що судом за результатами вчинених процесуальних дій у межах своєї компетенції не отримано, а відповідачем не надано жодного належного доказу фіктивності ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС», або ж доказів того, що фінансово-господарські операції позивача з вказаними контрагентами були направлені на отримання незаконної податкової вигоди.
Акцентуючи в акті перевірки на обмеженій кількості трудових ресурсів ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС», контролюючим органом було залишено поза увагою, що залучення фізичних осіб до виконання відповідних робіт контрагентами може здійснюватись за договорами цивільно-правового характеру: субпідряду, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу).
У свою чергу основні та транспортні засоби, якщо того вимагає конкретний вид робіт, можуть перебувати у контрагентів на праві оренди або лізингу.
Відповідачем під час розгляду справи не наведено переконливих доводів, що ґрунтуються на об'єктивній інформації та беззаперечно спростовують факти виконання робіт, що засвідчені наведеними документами і поясненнями.
Акт перевірки не містить аналізу обсягу та характеру ресурсів, які, з урахуванням обставин виконання спірних господарських операцій, зокрема, з урахуванням їх змісту та обсягу, були необхідні для виконання спірних операцій, але були відсутні.
Доводи відповідача щодо браку персоналу та засобів, необхідних для виконання розглядуваних фінансово-господарських операцій, ґрунтуються переважно на дослідженні показників податкової звітності контрагента, хоча достовірність показників податкової звітності є предметом виключно документальних перевірок, у ході якої податковий орган зобов'язаний дослідити первинні документи.
Таким чином, наведені в акті перевірки аргументи про недостатність у ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС» персоналу та основних засобів для виконання взятих на себе зобов'язань за договором з позивачем є припущеннями, що не можуть бути покладені в основу висновку про нереальність розглядуваних фінансово-господарських операцій.
Крім того, суд звертає увагу на те, що жодних належних та допустимих доказів щодо відсутності у ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС» матеріальних ресурсів відповідачем суду не надано, а відсутність основних фондів не може свідчити про відсутність адміністративно-господарських можливостей на виконання господарських зобов'язань та відсутність фактичних дій, спрямованих на виконання взятих на себе зобов'язань, що унеможливлює здійснення господарської діяльності, оскільки наведені обставини не позбавляють суб'єкта господарювання можливості здійснювати посередницьку діяльність, залучати виробничі та трудові ресурси інших суб'єктів господарювання для виконання зобов'язань по укладених ним договорах.
У зв'язку з цим суд констатує, що судом за результатами вчинених процесуальних дій у межах своєї компетенції не отримано, а відповідачем не надано жодного належного доказу фіктивності ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС», або ж доказів того, що фінансово-господарські операції позивача з вказаним контрагентом були направлені на отримання незаконної податкової вигоди.
Відповідачем не надано документальних підтверджень відсутності фактичного виконання господарських операцій за вказаними договорами, узгодженості дій позивача з контрагентами з метою незаконного отримання податкової вигоди або його обізнаності з можливими протиправними діями постачальників, а тому, твердження відповідача про відсутність реального характеру договорів, укладених між позивачем та його контрагентами, не є обґрунтованим та належним засобами доказування, оскільки, позиція податкового органу щодо суперечності спірних угод інтересам держави не підкріплена відповідними доказами чи судовими рішеннями.
Враховуючи встановлені судом обставини справи щодо підтвердження наданими позивачем доказами реального характеру господарських операцій з придбання ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС» послуг, викладені в акті перевірки від 03.03.2021 року за № 3227/15-32-07-04/05523553 висновки контролюючого органу про неправомірність формування Товариством з обмеженою відповідальністю "ПІВНІЧ ТРАНС" витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість за наслідками зазначених господарських операцій, є необґрунтованими та протиправними.
Підсумовуючи наведене, суд зазначає, що податковий орган переважно обґрунтовує правомірність своїх рішень нереальністю спірних господарських операцій між позивачем та ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС». Втім, сам акт перевірки не містить будь-якого документального підтвердження щодо відсутності фінансово-господарських відносин позивача по взаєморозрахункам з цими контрагентами, а викладені у ньому висновки щодо нереальності укладених правочинів не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.
Відповідно до частини п'ятої ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як зазначено в Постанові Верховного Суду від 17 січня 2018 року у справі №826/1244/13-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Прима-С" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання недійсним та скасування податкового повідомлення-рішення, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування та податкового законодавства, а тому можливі порушення податкового законодавства з боку контрагента-постачальника, за відсутності доказів протиправної змови учасників операцій з метою отримання позивачем (покупцем) необґрунтованої податкової вигоди, не є безумовною підставою для висновку про порушення саме покупцем вимог податкового законодавства та позбавлення його права сформованих податкових вигод за фактично вчиненою операцією.
Так, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
На підтвердження реальності (товарності) спірних операцій позивачем надано до суду копії первинної документації, складеної за результатами фінансово-господарських операцій останнього з ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС», за результатами дослідження яких підтверджено факти здійснення господарських операцій, що також не спростовано відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, під час розгляду даної справи.
Крім того, під час розгляду справи судом не встановлено недобросовісність позивача, як платника податку. У свою чергу, відповідачем не наведено будь-яких доводів щодо здійснення позивачем розглядуваних операцій за відсутності розумних економічних причин (ділової мети) та наміру одержати економічний ефект тощо.
Суд зазначає, що чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагента, фактичного знаходження його за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останнього. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентом своїх зобов'язань, адже, поняття "добросовісний платник", яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме: платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань.
За умови не встановлення компетентним органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальника для одержання позивачем незаконної податкової вигоди, останній не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.
Також, слід зазначити, що Верховним Судом у постанові від 24.04.2018 у справі №813/8500/13-а (ЄДРСР №73604829) зазначено, що норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування витрат та податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.
Приписами частини 2 статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.
Отже, суд, оцінюючи спірні фінансово-господарські операції, передусім виходить з того, що юридична відповідальність згідно норм чинного законодавства України є персоніфікованою.
Підприємство яке є сумлінним платником податків і виконало усі вимоги, з якими закон пов'язує право на зменшення об'єкта оподаткування податком на додану вартість на суму податкового кредиту, не повинно нести відповідальність за своїх контрагентів.
При цьому, суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" практика Європейського Суду з прав людини є джерелом права та свідчить про те, що якщо державні органи мають інформацію про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкту, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду від 09.01.2007р. у справі "Інтерсплав проти України").
Крім того, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. ("Булвес» АД проти Болгарії") зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз. На думку Європейського Суду такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Право на податковий кредит є "власністю" у розумінні статті 1 Протоколу № 1, яке повинно розглядатися як таке, що виникло у момент повного виконання нею своїх зобов'язань щодо податкової звітності з ПДВ. Визнання права на нарахування податкового кредиту було поставлено в залежність від виконання обов'язків постачальником, в той час коли це не залежало від волі одержувача поставки - застосування відповідних положень Закону " Про ПДВ " стало не передбаченим і самовільним. Платник податку не має абсолютно ніяких повноважень відслідковувати, контролювати і забезпечувати виконання постачальником його обов'язків із складення та подання декларації з ПДВ, а також обов'язку зі сплати ПДВ (п.43, п.69 зазначеного вище рішення Європейського Суду).
Отже, Європейський суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через можливі порушення вимог податкового законодавства з боку його контрагентів.
Під час розгляду справи відповідач не спростував обставини реального виконання спірних операцій, засвідчених поданими платником первинними документами, не скористався правами, наданими йому податковим законодавством, для безпосереднього з'ясування обставин, які б підтвердили або спростували висновки про неможливість виконання контрагентом позивача господарських операцій, обмежився інформацією з власних баз даних, достовірність інформації в яких не підтверджена жодними об'єктивними доказами.
Відтак суд вважає, що висновки податкового органу про фіктивність господарських операцій між позивачем та його контрагентами є формальними та необ'єктивними, оскільки ґрунтуються не на первинних документах та результатах співставлення даних бухгалтерського і податкового обліку, як то передбачено пунктом 73.5 статті 75 Податкового кодексу України, а на обставинах, які не мають безпосереднього значення для формування податкових зобов'язань та податкового кредиту.
З урахуванням викладеного, спираючись на наявні у матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що укладені між позивачем та ТОВ «СВЕТСТРОЙ» та ТОВ ПБК «ЕКЛІПС» правочини відповідають вимогам чинного законодавства України, мають своїм наслідком зміну у майновому стані учасників правочину, є економічно виправданими, факт виконання господарських зобов'язань сторін підтверджується первинними документами бухгалтерської та податкової звітності, які є належними та достатніми доказами того, що господарські операції фактично відбулися, а операції між позивачем та його контрагентами враховані відповідно до їх дійсного економічного змісту, обумовлені розумними економічними причинами (цілями ділового характеру) та відповідають меті здійснення господарської діяльності.
Отже, викладений в акті перевірки висновок контролюючого органу про порушення позивачем вимог пункту п.п.134.1.1 п.134.1 ст.134 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зі змінами і доповненнями, п.1. ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» від 16.07.1999 №996-XIV, зі змінами та доповненнями, внаслідок чого завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток всього на суму 12 746 580 грн., у тому числі: 3 квартали 2019 року у розмірі 12 746 580 грн., та п.198.1 ст.198, п.198.2 ст.198, п.198.3 ст.198, п.198.6 ст. 198, п.201.1 ст,201, п.201.4 ст.201, п.201.6 ст.201, п.201.8 ст.201 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-VI зi змінами, є необґрунтованим.
За таких обставин, податкові повідомлення-рішення від 25.03.2021 року № 0068090705; від 25.03.2021 року № 0068110705; від 25.03.2021 року № 0068120705 є протиправними та підлягають скасуванню.
За загальним правилом, що випливає з принципу змагальності, кожна сторона повинна подати докази на підтвердження обставин, на які вона посилається, або на спростування обставин, про які стверджує інша сторона.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
На виконання цих вимог відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не надав суду належних і достатніх доказів, які спростовували б твердження позивача, а відтак не довів правомірності свого рішення.
З огляду на зазначене, беручи до уваги докази, наявні у матеріалах справи у їх сукупності, зважаючи на те, що суду не надано належних та достатніх доказів, які б свідчили про наявність законодавчо визначених обставин, що позбавляли б позивача права на формування податкового кредиту, не доведено його недобросовісності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
27.05.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.
Дослідивши матеріали адміністративної справи та обґрунтування відповідача, наведені в клопотанні, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 3 ст. 12 КАС України, загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
За приписами ст.260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. У випадку, передбаченому частиною першою статті 259 цього Кодексу, за наслідками розгляду відповідного клопотання позивача суд з урахуванням конкретних обставин справи може: 1) задовольнити клопотання та визначити строк відповідачу для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження; або 2) відмовити в задоволенні клопотання та розглянути справу за правилами загального позовного провадження. Якщо суд за результатами розгляду клопотання позивача дійде висновку про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, він зазначає про це в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з ч. 5-6 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Суд може відмовити в задоволенні клопотання сторони про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін, якщо, зокрема, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі незначної складності не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи.
Враховуючи характер спірних правовідносин та предмет доказування у даній справі, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Під час звернення з адміністративним позовом до суду було сплачено судовий збір в розмірі 22700,00 грн. Сплачений позивачем судовий збір підлягає відшкодуванню йому у повному обсязі за рахунок відповідача.
Стосовно стягнення витрат на правничу допомогу суд зазначає наступне.
У відповідності до висновків Верховного Суду, які викладені у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 821/1594/17, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з того, що компенсація таких витрат здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.
За змістом статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Як вбачається з аналізу наведених правових норм, документально підтверджені судові витрати підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень. При цьому, склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату обґрунтованого гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку.
Цей висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2018 року у справі № 815/4300/17, від 11 квітня 2018 року у справі № 814/698/16.
Як зазначає позивач 01 лютого 2020 року між ПАТ «ПІВНІЧТРАНС» (правонаступником якого є ТОВ «ПІВНІЧ ТРАНС») та ОСОБА_1 було укладено договір про надання правової допомоги №23. Відповідно до додаткової угоди до даного договору вiд 25 березня 2021 року вартість послуг за даним Договором визначається в розрахунку до даного договору, який є невід'ємною частиною даного договору та складає 100 000 грн. деталізований розрахунок вартості послуг наведено в додатку до договору. Проте, ані договору про надання правової допомоги №23 ані доказів сплати визначеної додатковою угодою вiд 25 березня 2021 року до суду не надано.
Заяви про надання додаткових доказів щодо понесення витрат на правничу допомогу після прийняття рішення судом до суду не подано.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Таким чином, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документу, витрачений адвокатом час тощо є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У справі «East/West Alliance Limited» проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цієї справи суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece), п. 55).
Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов'язково понесені та мають розумну суму.
При визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.
Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Зазначена позиція викладена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 19 вересня 2019 року по справі № 810/2760/17.
Враховуючи вищевикладене та беручи до уваги відсутність доказів понесення позивачем витрат на правничу допомогу суд відмовляє у стягненні на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ПІВНІЧ ТРАНС» компенсації витрат на правову допомогу, відповідно до договору про надання правової допомоги від 01 лютого 2020 року №23 у розмірі 100 000 грн. (сто тисяч гривень) 00 копійок.
Керуючись ст.ст. 173, 195, 241, 248, 256, 294 КАС України, суд, -
У задоволенні клопотання представника відповідача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження відмовити.
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВНІЧ ТРАНС" (21 км. Старокиївської дороги, м.Одеса, 65025, код ЄДРПОУ 05523553) до Головного управління ДПС в Одеській області (вул..Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління ДПС в Одеській області №0068090705, №0068110705, №0068120705 від 25.03.2021 року - задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 25.03.2021 року № 0068090705.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 25.03.2021 року № 0068110705.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ГУ ДПС в Одеській області від 25.03.2021 року № 0068120705.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань з Головного управління ДПС в Одеській області (вул..Семінарська,5, м.Одеса, 65044, код ЄДРПОУ 43142370) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ПІВНІЧ ТРАНС" (21 км. Старокиївської дороги, м.Одеса, 65025, код ЄДРПОУ 05523553) судові витрати по сплаті судового збору у сумі 22700,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в місячний строк з дня отримання повного тексту судового рішення, в порядку п.15.5 Перехідних положень КАС України.
Суддя К.С. Єфіменко