Єдиний унікальний номер 243/2282/20
Номер провадження 22-ц/804/1244/21
Єдиний унікальний номер 243/2282/20
Номер провадження 22-ц/804/1244/21
03 серпня 2021 року Донецький апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Халаджи О. В.
суддів: Азевича В.Б., Кішкіної І.В.,
секретар Кіпрік Х.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Бахмут апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 на рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та витребування автомобіля (суддя першої інстанції Мірошниченко Л.Є., повний текст рішення складено 12 лютого 2021 року),
У березні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 , фізичної особи - підприємця ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та витребування автомобіля. Просила суд поновити строк позовної давності на звернення до суду з позовною заявою про визнання недійсним договору купівлі - продажу від 17.09.2015 року, укладеному відповідно до довідки-розрахунку ААЕ № 271550 від 17.09.2015 року, виданою ФОП ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на ім'я покупця ОСОБА_5 про придбання ним вказаного автомобіля за 120 000 грн.
Визнати недійсним договір купівлі-продажу автомобіля BMW Е92320і, модель 3351, об'єм двигуна 2979, укладений 17.09.2015 року відповідно довідки-розрахунку ААЕ № 271550 від 17.09.2015 року, виданою ФОП ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на ім'я покупця ОСОБА_5 про придбання ним вказаного автомобіля за 120 000 грн., визнавши також недійсною довідку-розрахунок ААЕ № 271550 від 17.09.2015 року.
Витребувати у ОСОБА_4 (РНОКПП - НОМЕР_2 ), АДРЕСА_1 у власність позивача автомобіль BMW Е92320і, модель 3351, об'єм двигуна 2979 та стягнути судові витрати.
Рішенням Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року в задоволені позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та витребування автомобіля відмовлено, у зв'язку з пропуском строку позовної давності звернення до суду.
Із вказаним рішенням суду не погодилась представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 та подали апеляційні скарги.
ОСОБА_1 , в апеляційній скарзі зазначила, що встановивши факт незаконного вибуття без відома позивачки з її власності спірного автомобіля, і відповідно, відсутність у позивачки будь-яких відомостей та інформації про незаконний продаж 17.09.2015 року спірного автомобіля, про що їй вперше стало відомо в жовтні 2018 року і це підтверджено документально, не встановивши, коли ж строк позовної давності, на думку суду почав перебігати для позивачки і коли закінчився.
Наголошує на тому, що суд першої інстанції не мотивував, чому, на думку суду, у позивачки повинні були виникнути сумніви щодо долі її автомобіля, оскільки суд своїм же рішенням на підстави письмових доказів встановив факт того, що повноважень на розпорядження автомобілем позивачка нікому не надавала, довіреностей щодо автомобіля нікому не випускала, жодних договорів щодо передання автомобіля будь-яким особам для продажу, зняття з обліку, відчуження іншими способами не підписувала, інших будь-яких прав на розпорядження автомобілем не надавала.
Зазначає, що ОСОБА_2 при передачі влітку 2014 року права користування своїм автомобілем своїй невістці не передавала нікому жодних прав на розпорядження цим автомобілем, тому не зобов'язана була навіть думати про те, що її автомобіль можу бути відчужений без її волевиявлення невідомими особами, яким позивачка автомобіль не передавала. Позивач була впевнена, що її автомобіль з літа 2014 року і до дати отримання інформації про продаж і перереєстрацію до жовтня 2018 року та до отримання документів про осіб, до яких можливо заявити позов до 31.10.2018 року знаходиться у користуванні її невістки ОСОБА_7 . Позивачка не мала жодної інформації, об'єктивних даних про незаконне відчуження її автомобіля, і не могла навіть уявити, що цей автомобіль потрапить від законного користувача невідомим особам. Після отримання адвокатом терновою В.О. в період жовтня 2018 року по грудень 2018 року відповідей на запити, їй вперше стало відомо про незаконне відчуження її автомобіля.
Регіональний СЦ МВС в Донецькій області до відповіді від 19.10.2018 року додав копії документів, на підставі яких була здійснена перша перереєстрація автомобіля з позивачки на ОСОБА_5 і стало відомо, що він придбав право власності на спірний автомобіль без будь-якої згоди позивача як власника, без її довіреності та іншого доручення, і її участі. ФОП ОСОБА_6 незаконно оформив довідку-рахунок серії НОМЕР_3 від 17.09.2015 року на ім'я ОСОБА_5 , про продаж спірного автомобіля, належного позивачці за 120000,00 грн. На підставі цієї довідки - рахунку відповідач зареєстрував на своє ім'я право власності на автомобіль.
Вказує на те, що позов був поданий до суду 04.03.2020 року, тобто в межах трирічного строку позовної давності, з жовтня 2018 року, коли позивачці стало відомо про порушення її прав та про документи, на підставі яких її автомобіль був незаконно перереєстрований без її волі, що і встановлено судом в оскаржуваному рішенні.
ОСОБА_1 просила рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року скасувати та ухвалити нове, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 в своїй апеляційній скарзі зазначив, що ОСОБА_4 в цілому погоджується із висновками суду першої інстанції про необхідність відмовити у задоволенні позову, однак вважає, що судом неправильно визначені у рішенні підстави для відмови у задоволенні позову. Вважає, що рішення ухвалено при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, за недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, при невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням процесуального права.
Вказує на те, що суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_2 за відсутності доказів, що підтверджують вибуття з її володіння та володіння її невістки ОСОБА_7 спірного автомобіля поза їх волею. ОСОБА_7 взагалі до участі у справі не була залучена.
З наданих до суду документів, щодо переоформлення спірного автомобіля з позивачки ОСОБА_8 на ОСОБА_5 , а таким документом є лише довідка-рахунок ААЕ №271550 від 17.09.2015 року, неможливо встановити наявність чи відсутність волевиявлення позивачки на відчуження автомобіля, оскільки форма вказаної довідки - рахунку не передбачає підпису останньої.
Згідно позиції позивачки викладеної в її позовної заяві, ОСОБА_2 добровільно передала у користування невістки ОСОБА_7 спірний автомобіль та реєстраційній документи на нього. В подальшому, що вбачається, із відповіді сервісного центру, сам автомобіль та оригінал свідоцтва про реєстрацію було нададано ОСОБА_5 для реєстрації права власності на автомобіль на своє ім'я. Суд першої інстанції шляхом допиту ОСОБА_7 чи іншим чином не з'ясував, яким чином автомобіль та реєстраційній документи на нього потрапили від ОСОБА_7 до ОСОБА_5 і як це пов'язане з волевиявленням позивачки.
Суд першої інстанції не звернув уваги та не дав жодної оцінки твердженням позивачки викладеним у позовній заяві про те, що невістка позивач ОСОБА_7 повідомила її сина ОСОБА_9 , що ОСОБА_10 , якому перепродав автомобіль ОСОБА_5 це зять ОСОБА_7 і саме він користувався автомобілем позивачки з 2015 року без її відома.
Також судом не прийнято до уваги, що сама позивачка не надала доказів звернення до правоохоронних органів щодо незаконного заволодіння її транспортним засобом невісткою ОСОБА_7 , ОСОБА_5 , ОСОБА_10 або іншими особами.
Висновок суду першої інстанції про те, що спірний автомобіль вибув з власності позивачки ОСОБА_2 поза її волею ґрунтується на тому, що позивачка на час укладання угоди та довідки-розрахунку ААЕ №271550 від 17.09.2015 рок, виданою ФОП ОСОБА_6 на ім'я покупця ОСОБА_5 не виїжджала на контрольовану владою України територію і не могла укласти такий договір, а також не надавала будь-якому довіреності на розпорядження своїм майном - спірний автомобілем.
Зазначає. що заслуговую на увагу той факт, що перереєстрація автомобіля на ОСОБА_5 здійснена у сервісному центрі м. Слов'янськ найбільш наближеному до м. Донецька, а не в сервісному центрі м. Києва, де мав перебувати у користуванні невістки автомобіль позивачки.
ОСОБА_3 просив рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року змінити, вказавши підставою для відмови у задоволенні позову безпідставність.
Від учасників справи відзив на апеляційні скарги не надходив.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 ОСОБА_1 , представник відповідача ОСОБА_4 , ОСОБА_3 доводи своїх апеляційних скарг підтримали та просили їх задовольнити та заперечували проти задоволення протилежних апеляційних скарг.
Інші учасники справи до судового засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 4 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Відповідно до п. 4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 підлягає задоволенню, скарга ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 залишенню без задоволення.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно свідоцтва про народження ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , підтверджується факт того, що батьками останнього є ОСОБА_2 - позивачка по справі та ОСОБА_9 (а.с. 52 том 1).
25.02.1996 року ОСОБА_9 уклав шлюб з ОСОБА_11 , про що 25.02.1996 року Калінінськими відділом РАГС м. Донецька видано свідоцтво про реєстрацію шлюбу (а.с. 53 том 1).
06.06.2008 року ОСОБА_9 за довідкою - розрахунком ЄГП № 601381 від 04.06.2008 року в торговельній організації придбав автомобіль BMW, 2008 року випуску, VIN НОМЕР_4 (а.с. 176 том 1).
Листом № 31/599аз від 17.09.2018 року Головного Сервісного Центра МВС України про можливу перереєстрацію автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 повідомлено, що згідно відомостям Єдиного державного реєстру МВС:
11.10.2013 року працівниками реєстраційно-екзаменаційного підрозділу, який на даний час підпорядкований РСЦ МВС в Донецькій області, здійснено перереєстрацію автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 на нового власника - ОСОБА_12 за договором дарування, оформленого нотаріально з видачею свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 .
17.09.2015 року працівниками реєстраційно-екзаменаційного підрозділу, який на даний час підпорядковується РСЦ МВС в Донецькій області, здійснено перереєстрацію зазначеного авто на нового власника за довідкою-рахунком,
12.03.1016 року працівниками Територіального сервісного центру 8045 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві проведено перереєстрацію зазначеного авто BMW 3351 VIN НОМЕР_4 на нового власника за договором купівлі-продажу оформленого нотаріально;
16.11.2016 року працівниками Територіального сервісного центру 2141 Регіонального сервісного центру МВС України в Закарпатській області вказаний автомобіль знятий з обліку для реалізації,
29.04.2017 року працівниками Територіального сервісного центру 8043 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві проведено вторинну реєстрацію зазначеного автомобіля по договору купівлі-продажу, оформленому в територіальному сервісному центрі МВС,
29.06.2017 року працівниками Територіального сервісного центру 8043 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві проведено перереєстрацію зазначеного автомобіля на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ;
03.08.2017 року працівниками Територіального сервісного центру 8041 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві проведено перереєстрацію зазначеного автомобіля на нового власника по договору, укладеному в ТСЦ.
Додано, що відповідно до Положення про Головний сервісний центр МВС затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2015 року «393 безпосередньо функції реєстрації та перереєстрації транспортних засобів ГСЦ МВС не здійснюється. Ці функції, відповідно до положення про територіальні сервісні центри МВС, затвердженого наказом МВС від 29.12.2015 року № 1664, покладено на територіальні сервісні центри.
Таким чином документи, що надійшли до даного підрозділу та їх копії в ГСЦ МВС - відсутні (а.с.26-27 том 1).
19.10.2018 року за № 31/5-46-аз Регіональний сервісний центр в Донецькій області надав копії матеріалі, що стали підставою для перереєстрації автомобіля BMW 3351 номерний знак НОМЕР_6 , а саме:
Із заяви № 72500482 від 17.09.2015 року вбачається, що власник ОСОБА_5 звертається до Центру ДАІ 1405 з проханням провести перереєстрацію транспортного засобу на нового власника за довідкою рахунком автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 та надає Довідку-розрахунок ААЕ № 271550 від 17.09.2015 року, виданою ФОП ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на ім'я покупця ОСОБА_5 про придбання ним вказаного автомобіля за 120 000 грн. та Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, де власником зазначена позивачка - ОСОБА_2 (а.с. 30-34 том 1).
17.10.2018 року за № 31/26-863аз Регіональний сервісний центр в м. Києві надав копії документів, що стали підставою для перереєстрації спірного автомобіля на іншого власника 12.03.2016 року (а.с. 36 том 1), а саме:
Із заяви № 87225086 від 12.03.2016 року (а.с. 37 том 1) вбачається, що власник ОСОБА_10 звертається до Центру 8045 з проханням провести перереєстрацію транспортного засобу на нового власника за договором купівлі-продажу автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 та надає:
Свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 на ім'я ОСОБА_5 (а.с. 39 том 1),
Довіреність від 09.03.2016 року, якою ОСОБА_5 уповноважує ОСОБА_13 користуватися та розпоряджуватися спірним автомобілем (а.с. 38 том 1),
Договір купівлі-продажу № 2567Є8045 від 12.03.2016 року, укладеного між ОСОБА_13 , що діяв від імені ОСОБА_5 та ОСОБА_10 приватним нотаріусом Слов'янського МНО Донецької області. Предмет договору - автомобіль BMW 3351 VIN НОМЕР_4 (а.с. 40-41 том 1).
24.10.2018 року за № 31/7/1042 аз Територіальний сервісний центр 2141 Закарпатської області надав копії документів, що стали підставою для зняття з обліку автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 (а.с. 44 том 1), а саме:
Із заяви № 106032342 від 16.11.2016 року (а.с. 45 том 1) вбачається, що власник ОСОБА_10 звертається до Центру 2141 з проханням провести операцію - зняття з обліку для реалізації автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 .
Листом від 20.12.2018 року № 231/26-1038аз Регіональний сервісний центр в м. Києві підтверджені вищезазначені операції із спірним автомобілем та додано, що:
29.04.2017 року в ТСЦ 8043 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві проведено вторинну реєстрацію зазначеного автомобіля по договору купівлі-продажу, оформленому в територіальному сервісному центрі МВС га ім'я ОСОБА_14 на підставі договору купівлі-продажу № 8043/2017/439004 від 29.04.2017 року, укладеного в ТСЦ 8043 РСЦ МВС в м. Києві;
29.06.2017 року в Територіальному сервісному центрі 8043 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві проведено перереєстрацію зазначеного автомобіля на нового власника по договору купівлі-продажу, укладеного в ТСЦ на ім'я ОСОБА_15 на підставі договору купівлі-продажу № 8034/2017/519288 від 29.06.2017 року;
03.08.2017 року ТСЦ 8041 Регіонального сервісного центру МВС України в м. Києві проведено перереєстрацію зазначеного автомобіля на нового власника по договору купівлі-продажу, укладеному в ТСЦ на ім'я ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу № 8034/2017/568074 від 03.08.2017 року;
Додатково повідомлено, що термін зберігання документів, які стали підставою реєстрації та перереєстрації складає 3 роки (а.с. 47-48 том 1).
Листом від 29.10.2018 року № 31/26-894аз РСЦ м. Києва підтвердив факт належності транспортного засобу BMW 3351 VIN НОМЕР_4 , номерний знак НОМЕР_6 відповідачу ОСОБА_4 (а.с. 50 том 1).
Головним сервісним центром 04.09.2020 року надана на Ухвалу суду інформацію з Єдиного державного реєстру транспортних засобів, яка підтвердила отриману інформацію за листами вищевикладеними РСЦ та ТСЦ (а.с. 175-183 том 1).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що обставини, викладені у позові знайшли своє підтвердження, однак підставою для відмови у задоволенні позову є саме пропуск позовної давності звернення до суду.
Апеляційний суд не погоджується з даним висновком суду.
За нормою ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (стаття 628 ЦК України).
Відповідно до положень ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Правове регулювання відносин, пов'язаних з купівлею-продажем транспортних засобів, здійснюється на підставі положень ЦК України з урахуванням загальних положень про договір та спеціальних правил, закріплених у відповідних положеннях Порядку державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 вересня 1998 року № 1388, які визначають певні особливості укладення, виконання та правові наслідки невиконання відповідних договорів.
За змістом пункту 8 наведеного Порядку (в редакції, чинній станом на 07 квітня 2015 року) державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів. Документом, що підтверджує правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є засвідчені підписом відповідної посадової особи, що скріплений печаткою: довідка-рахунок за формою згідно з додатком 1, видана суб'єктом господарювання, діяльність якого пов'язана з реалізацією транспортних засобів та їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери.
Так, довідка - рахунок підтверджує обставини укладення договору купівлі-продажу автомобіля.
Договір купівлі-продажу належного позивачу автомобіля вчинявся в інтересах ОСОБА_2 , як продавця комісіонером - ФОП ОСОБА_6 .
Предметом договору комісії виступає діяльність комісіонера, тобто послуга, що ним надається, а не сам правочин, як результат діяльності комісіонера.
Так, договір комісії є правочином щодо надання послуг, а не договором відчуження майна, тому правовідносини щодо витребування майна на підставі статті 388 ЦК України без оспорювання договору купівлі-продажу спірного автомобіля між сторонами не виникають. Порушене право позивача підлягає захисту шляхом визнання недійсним договору купівлі-продажу транспортного засобу.
Згідно змісту статті 1011 ЦК України комісіонер діє в чужих інтересах, але від власного імені, тобто є самостійною стороною у правочині.
В судовому засіданні встановлено, що позивачка ОСОБА_2 не виїжджала за межі окупованої території, а саме м. Донецька для укладання будь-якої угоди відчуження автомобіля та не надавала будь-кому права на розпорядження або користування спірним майном, а саме автомобілем, тобто воля власника автомобіля ОСОБА_2 не була спрямована на укладення будь-якого договору відчуження спірного автомобіля.
Аналогічна правова позиція висловлена у Постанові Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року (справа № 484/3915/15-ц провадження № 61-11094св18).
Відповідно до листа Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби відомості про перетинання державного кордону України, лінії зіткнення між Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим у період з 27.08.2015 року по 01.10.2015 року громадянкою ОСОБА_16 ІНФОРМАЦІЯ_2 в базі даних не виявлено (а.с. 226 том 1).
Згідно Повного витягу з Єдиного реєстру довіреностей (на запит особи, щодо якої вчинено нотаріальну дію) вбачається, що за параметрами запиту « НОМЕР_7 » є два записи:
Запис 1. Довіреність 09.03.2016 року, посвідчена приватним нотаріусом Слов'янського МНО Донецької області, якою ОСОБА_5 надав представнику ОСОБА_13 на розпорядження спірним автомобілем BMW 3351 VIN НОМЕР_4 .
Запис 2. Довіреність 27.04.2017 року, посвідчена приватним нотаріусом Ужгородського міського НО Закарпатської області, якою ОСОБА_10 уповноважував ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 на зняття з обліку для реалізації в межах України спірного автомобіля BMW 3351 VIN НОМЕР_4 (а.с. 228 том 1).
Положеннями ч. 1 ст. 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Згідно частини 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Частиною 3 ст. 203 ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Статтею 317 ЦК України встановлено, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
За таких обставин, суд вважає встановленим і погоджується з доводами позивачки та її представника, що спірний автомобіль вибув з власності позивачки ОСОБА_2 поза її волею, оскільки представником позивача надано достатньо доказів, які підтверджують факт того, що позивачка на час укладання угоди та довідки-розрахунку ААЕ № 271550 від 17.09.2015 року, виданою ФОП ОСОБА_6 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на ім'я покупця ОСОБА_5 не виїжджала на контрольовану владою України території і не могла укласти такий договір, а також не надавала будь-кому довіреності на розпорядження своїм майном - спірним автомобілем.
Враховуючи, що відповідно до п. 8 Постанови КМУ № 1388 від 07.09.1998 року (в редакції, що діяла на вересень 2015 року) довідка - розрахунок є документом, що підтверджує правомірність придбання майна, тобто є правовстановлюючим документом, а також ті обставини, що ОСОБА_21 у встановленому законом порядку не придбав автомобіль, є недійсною довідка-розрахунок ААЕ № 271550 від 17.09.2015 року, видана ОСОБА_6 , як така, що видана з порушенням пп. 12-19, 34, 42-43, 54 «Порядку здійснення оптової та роздрібної торгівлі транспортними засобами та їх складовими частинами, що мають ідентифікаційні номери», затвердженому Постановою КМУ № 1200 від 11.11.2009 року та ст.ст. 655, 658, 317, 319, ч. 1,3 ст. 203 ЦК України.
Так, правочин купівлі-продажу, підтверджений довідкою-розрахунком ААЕ № 271550 від 17.09.2015 року, є недійсним з підстав дефекту волі продавця на підставі частини третьої статті 203, статті 215 ЦК України.
Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Пунктом 10 Постанови Пленуму ВСУ від 6 листопада 2009 року N 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» визначено, реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Норма частини першої статті 216 ЦК не може застосовуватись, як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.
Відповідно до ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Спірний автомобіль вибув з володіння власниці ОСОБА_2 без її волевиявлення, оскільки вона не здійснювала відчуження автомобіля.
Відповідно до Узагальнення проблемних питань судової практики та рекомендаційних роз'яснень, викладених у постанові Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними».
Відповідно до ч. 1 ст. 216 ЦК недійсний правочин не створює для сторін тих прав і обов'язків, які вони мають встановлювати, а породжує наслідки, що пов'язані з його недійсністю. Зазначена норма передбачає, що у разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання правочину, а у разі неможливості такого повернення - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування (реституція).
На відміну від зазначеної норми, главою 29 ЦК передбачені спеціальні норми, якими закріплені основні способи захисту права власності, що можуть застосовуватись власником майна з метою повернення його в натурі, переданого за недійсним правочином (віндикація). Зокрема, ст. 388 ЦК визначено: якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублено власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.
Частиною 2 цієї статті передбачено, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно продане в порядку, встановленому для виконання судових рішень.
В узагальненні практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними, підготовленої Верховним Судом України, рекомендувалось наступне.
Якщо майно передане власником за правочином, який є нікчемним або оспорюваним, то позов про визнання правочину недійсним та про застосування наслідків недійсності правочину має пред'являтись тоді, коли майно залишається у набувача, тобто коли вчинено один правочин і повернути майно можливо шляхом застосування реституції.
Якщо ж набувач, який набув майно за недійсним правочином, надалі відчужив його іншій особі, то потрібно звертатись з віндикаційним позовом.
Якщо після укладення недійсного правочину було укладено ще декілька, то автори узагальнення вбачали правильним визнавати недійсними не всі правочини, а лише перший, і заявляти позов про витребування майна в останнього набувача. Застосування реституції та повернення майна за недійсним правочином, враховуючи положення ст. 216 ЦК, є можливим тоді, коли предметом спору є правочин за участю власника і першого покупця (набувача).
Статтею 41 Конституції України встановлено право громадянина володіти, користуватись та розпоряджатись своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Згідно зі статтями 317, 319 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він реалізує на власний розсуд.
Частина перша статті 15 ЦК України встановлює, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення або оспорювання.
Одним із способів захисту права власника є витребування майна із чужого незаконного володіння.
Позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття 256 ЦК України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна.
Закон також не пов'язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб.
Вказана позиція викладена в постанові ВП ВС № 914/3224/16 від 26.11.2019 року.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що оскільки для звернення до суду з позовом позивач має вказати в позовній заяві не лише про порушення свого права, але й зазначити особу, до якої він звертається з позовом (відповідача), то в даному випадку строк позовної давності має рахуватися з моменту, коли позивач довідалась про особу, яка порушила її права, оскільки у 2014 році вона не могла довідатись, що у 2015 році її автомобіль буде без її волі відчужено За наданими суду документами така інформація була отримана з відповіді Головного сервісного центру МВС України 17.09.2018 року № 31/599аз (т1а.с.26-27) на запит адвоката Тернової В.О..
Так, судом першої інстанції було вірно встановлено, що ніяких намірів ОСОБА_2 щодо відчуження спірного майна не здійснювала, та дійшов вірного висновку, що позов підлягає задоволенню, проте помилково, застосував норми матеріального права, та визнав, що строк позовної давності позивачкою пропущений, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку про рахування строку позовної давності з 17.09.2018 року, тому вважає за необхідне задовольнити позовну заяву ОСОБА_2 , та скасувати рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року.
Стосовно апеляційної скарги ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_4 слід зазначити наступне.
Згідно із положеннями ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтями 77, 78 ЦПК України передбачено, що належними і допустимими є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування, сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень, обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі статті 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За статтею 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно статті 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи зазначені положення процесуального закону, саме на позивача покладено обов'язок довести ті обставини, які мають значення для справи та на які він посилається, як на підставу своїх вимог.
Відповідно до відповіді Державної прикордонної служби, ОСОБА_2 у період з 27.08.2015 року по 01.10.2015 року не перетинала лінії зіткнення між Донецькою та Луганською областями та тимчасово окупованою територією АР Крим.
Доводи скарги, стовно того, що договір комісії міг бути укладений самою позивачкою значно раніше, є безпідставними та необґрунтованими, оскільки не підтверджується жодними доказами, та дане твердження ґрунтується на міркуванні.
Також є безпідставні доводи скарги стосовно того, що саме ОСОБА_6 або ОСОБА_5 приїжджали до позивачки, для укладення договору комісії, оскільки також не підтверджується даний довід апеляційної скарги. Представником відповідача не було заявлено клопотання ні в суді першої інстанції ні в апеляційній інстанції про витребування з Державної прикордонної служби України інформації про перетинання лінії зіткнення з Донецькою та Луганської областями у спірний період останніми двома.
Апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_4 є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Інші наведені в апеляційній скарзі доводи зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, зводяться до переоцінки доказів, Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції з наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи.
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 , підлягає задоволенню, рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року скасуванню із задоволення позовної заяви в повному обсязі.
Апеляційна скарга ОСОБА_3 який діє в інтересах ОСОБА_4 задоволенню не підлягає.
Відповідно до п.1 ч.2 ст. 141 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З матеріалів справи вбачається, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_2 , сплати судовий збір у сумі 1200 грн., що підтверджується квитанцією №54742 від 04.03.2020 року (т1 а.с.11). При зверненні до суду з апеляційною скаргою позивачкою було сплачено судовий збір у сумі 3061,20 грн., що підтверджується квитанцією № 50890 від 17.04.2021 року (т.2 а.с.89). Разом 4261,20 грн.
Враховуючи те, що позовні вимоги ОСОБА_2 задоволенні в повному обсязі, оскаржуване рішення скасоване, судові витрати по сплаті судового збору в сумі 4261,20 грн. покладаються на відповідача ОСОБА_4 .
Керуючись статтями 374, 376, 381-384, 141,390 ЦПК України, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка діє в інтересах ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Слов'янського міськрайонного суду Донецької області від 03 лютого 2021 року скасувати.
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_5 , фізичної особи-підприємця ОСОБА_6 , ОСОБА_4 про визнання договору купівлі-продажу автомобіля недійсним та витребування автомобіля задовольнити.
Визнати недійсним правочин договір купівлі-продажу автомобіля BMW 2008 року випуску, модель 3351, об'єм двигуна 299, номер шасі (кузова, рама ) НОМЕР_8 , укладений 17.09.2015 року відповідно до довідки рахунку НОМЕР_3 від 17.09.2015 року виданою Фізичною особою -підприємцем ОСОБА_6 на ім'я покупця ОСОБА_5 , про придбання ним вказаного автомобіля за 120000, 00 грн, визнавши також недійсною довідку-рахунок НОМЕР_3 від 17.09.2015 року.
Витребувати у відповідача ОСОБА_4 (РНОКПП НОМЕР_9 , у власність ОСОБА_2 автомобіль BMW 2008 року випуску, модель 3351, об'єм двигуна 299, номер шасі (кузова, рама) НОМЕР_8 .
Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги в сумі 4261 (чотири тисячі двісті шістдесят одна) гривня 20 копійок.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення
Судді: О. В. Халаджи
В.Б. Азевич
І.В. Кішкіна
Повний текст судового рішення складено 04.08.2021 року.
Головуючий-суддя О. В. Халаджи