29 липня 2021 року
м. Київ
справа № 761/33329/15-ц
провадження № 61-11362ск21
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач), Погрібного С. О., Яремка В. В.,
розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про визнання відмови про повернення коштів неправомірною та стягнення коштів,
У листопаді 2015 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» (далі - ПАТ «Укрінбанк») про стягнення коштів.
Позов обгрунтований тим, що він є вкладником ПАТ «Укрінбанк». Станом на 01 жовтня 2015року борг банку передним становив 94 649,31 грн та 5 594,67 дол. США. ОСОБА_1 просив визнати такою, що не відповідає вимогам закону, відмову відповідача у поверненні суми вкладів та процентів, зобов'язати відповідача повернути йому суму вкладу згідно з умовами договорів від 29 вересня 2015 року № 10-2389139, від 29 вересня 2015 року № 10-1389148, від 01 жовтня 2015 року № 10-1390199 у розмірі 94 649,31 грн та 5 594,67 дол. США. Таким чином, позивач вважає, що за час затримки виплати відповідачем коштів за його вкладами, з відповідача підлягає стягненню пеня та інфляційні втрати
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року, в позові відмовлено.
Відмовивши в позові, суд першої інстанції зазначив, що розпочате у ПАТ «Укрінбанк» процедура ліквідації унеможливило стягнення коштів у будь-який інший спосіб, ніж це передбачено Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Крім того, такі дії можуть призвести до порушення черговості задоволення вимог кредиторів, визначених статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до них матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, оскільки касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі, що не підлягає касаційному оскарженню.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8 частини другої).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п'ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Предметом спору у цій справі є немайнові вимоги, а саме визнання відмови відповідача у поверненні суми вкладів та процентів такою, що не відповідає вимогам закону та майнової вимоги: стягнення коштів за договорами вкладів у розмірі 94 649,31 грн та 5 594,67 дол. США, що за курсом Національного банку України на день звернення до суду становило 129 124,98 грн.
Зазначена справа не є справою з ціною позову, яка перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і не є справою, яка підлягає розгляду лише за правилами загального позовного провадження, виключний перелік яких передбачений частиною четвертою статті 274 ЦПК України.
Отже, зазначена справа є незначної складності та не належить до винятків із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
У касаційній скарзі заявника немає посилання на зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України випадки, як і на докази на їх підтвердження.
Доводи касаційної скарги хоча і містять посилання на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, проте в основному зводяться до незгоди зі встановленими обставинами та оцінкою доказів, не стосуються питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають статті 129 Конституції України, згідно з якою, основними засадами судочинства є, зокрема, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником рішення рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року постановлені у справі, яка не підлягає касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 07 грудня 2020 року та постанову Київського апеляційного суду від 02 червня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Український інноваційний банк» про визнання відмови про повернення коштів неправомірною та стягнення коштів відмовити.
Копію ухвали та додані до касаційної скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: А. С. Олійник
С. О. Погрібний
В. В. Яремко